Зорін Михайло Гаврилович
Михайло Гаврилович Зо́рін (29 вересня 1921, Костянтинівка — 16 червня 1986, Одеса) — український радянський скульптор і педагог; член Спілки радянських художників України з 1974 року.
| Зорін Михайло Гаврилович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 29 вересня 1921 Костянтинівка, Сантуринівська волость, Бахмутський повіт, Донецька губернія, Українська СРР |
| Помер | 16 червня 1986 (64 роки) Одеса, Українська РСР, СРСР |
| Країна | .svg){kind=small} Українська РСР СРСР |
| Діяльність | скульптор, педагог |
| Alma mater | Одеське художнє училище (1948) і Харківський художній інститут (1961) |
| Вчителі | Жук Михайло Іванович, Кудрявцева Ольга Миколаївна і Рябінін Микола Леонідович |
| Відомі учні | Філатова Олена Михайлівна, Чернова Галина Денисівна і Попова Людмила Геннадіївна |
| Заклад | Одеське художнє училище |
| Учасник | німецько-радянська війна |
| Членство | Спілка радянських художників України |
| Нагороди |  |
Біографія
ред.Народився 29 вересня 1921 року в місті Костянтинівці (нині Донецька область, Україна). 1937 року вступив до Одеського художнього училища[1]. Брав участь у німецько-радянській війні. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985)[2].
Після війни продовжив навчавння в Одеському художньому училищі, яке закінчив 1948 року. Був учнем Михайла Жука. У 1955—1961 роках навчався у Харківському художньому інституті у Ольги Кудрявцевої. Дипломна робота — скульптура «Механізатор» (керівник Микола Рябінін)[1].
У 1961—1970 роках викладав у Одеському художньому училищі. Серед учнів: Микола Мордик, Олена Філатова, Галина Чернова. З 1970 року працював на Одеському художньо-виробничому комбінаті. Помер в Одесі 16 червня 1986 року.
Творчість
ред.Працював у галузі станкової скульптури, переважно у жанрі портрету. Серед робіт:
- портрети
- «Машиніст Бондарєв» (1962, гіпс тонований);
- «Народний артист СРСР Василь Василько» (1967, пісковик);
- «Герой Соціалістичної Праці О. Нещадименко» (1970);
- «Дочка Люда» (1970, мармур);
- «Спортсменка Л. Петрова» (1971, мармур);
- «Ударник П. Захарчук» (1972, оргскло);
- «Ветеран російсько-японської війни С. Уласевич» (1974, тоноване скло);
- композиція
- «Літо» (1971, дерево, різьблення, точіння).
Автор пам'ятника «Розстріл біля чорної огорожі» у Бендерах (1968, горельєф, чавун; співавтор В. К. Петров; 46°49′31″ пн. ш. 29°28′16″ сх. д. / 46.825528° пн. ш. 29.471167° сх. д.)[1].
Починаючи з 1950-х років розписував також порцелянові вироби (чашки з блюдами)[1].
Брав участь в обласних, республіканських, всесоюзних мистецьких виставках з 1948 року. Персональна виставка робіт відбулася в Одесі у 1972 році[1]. Окремі роботи зберігаються в Одеському художньому музеї.
У мистецтві
ред.У 1961 році живописний портет скульптора виконав художник Анатолій Шипов[1].
Примітки
ред.- ↑ а б в г д е Художники народов СССР, 1983, с. 344, Т. 4. кн. 1.
- ↑ Зорин Михаил Гаврилович / Память народа. (рос.)
Література
ред.- Зорин, Михаил Гаврилович // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь. — Москва : «Искусство», 1983. — Т. 4, книга 1 (Елева—Кадышева). — С. 344. (рос.);
- Т. В. Басанець. Зорін Михайло Гаврилович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. — Т. 10 : З — Зор. — 712 с. — ISBN 978-966-02-5721-4.