Одеський національний художній музей
Одеський національний художній музей — державний художній музей, розташований у центрі Одеси, у будівлі садиби родини Наришкіних, пам'ятнику архітектури початку XIX століття.
Одеський національний художній музей  | |
|---|---|
 | |
| 46°29′36″ пн. ш. 30°43′43″ сх. д. / 46.49340000002777629° пн. ш. 30.72880000002777834° сх. д.Координати: 46°29′36″ пн. ш. 30°43′43″ сх. д. / 46.49340000002777629° пн. ш. 30.72880000002777834° сх. д. | |
| Тип | художня галерея |
| Країна |
 Україна |
| Розташування | 46°29′37″ пн. ш. 30°43′42″ сх. д. / 46.49361° пн. ш. 30.72833° сх. д. |
| Адреса |
Україна, Одеса, вул. Софіївська, 5-а |
| Архітектор | невідомий, Франческо Боффо |
| Засновано | 6 листопада 1899 |
| Відкрито | 6 листопада 1899 |
| Режим роботи |
Пн — Пт (11:00–17:00), Сб — Нд (11:00–18:30) |
| Вартість | 100₴ |
| Сайт | ofam.org.ua |
  Одеський національний художній музей (Україна) | |
 | |
 Одеський національний художній музей у Вікісховищі | |
Колишні назвиРедагувати
- Міський музей витончених мистецтв (до 1919)
- Перша державна картинна галерея (до 1923)
- Третій Народний художній музей (до 1925)
- Народний художній музей (до 1938)
- Музей російського та українського мистецтва імені Ісаака Бродського (до 1941),
- Музей Потоцького (до 1944)
- Художня картинна галерея (до 1947)
- Картинна галерея (до 1950)
- Картинна галерея (до 1950)
- Одеська державна картинна галерея (до 1966)
- Одеський художній музей (до 2021)
- З 2021 — Одеський національний художній музей[1]
ІсторіяРедагувати
Музей було відкрито 6 листопада 1899 року стараннями Одеського товариства витончених мистецтв (засноване в 1865 році). Музейні збори почалися з картин, переданих для музею Імперською академією мистецтв. Експозиція Одеського художнього музею розміщена у 26 залах.
З жовтня 2021 року музей має статус національного.[3] У грудні 2021 року музей було передано у власність держави[4].
БудівляРедагувати
Автор проєкту садиби не відомий. Будівництво тривало у 1823—1826. Будівлю освідчив у 1828 одеський архітектор Франческо Боффо. Палац побудовано в стилі класицизму — двоповерховий, з шестиколонним портиком та трикутним начілоком з картушем над ним. Під час пізніх перебудов будівля була поєднана з бічними флігелями заокругленими галереями, що утворюють курдонер. Розпланування на ділянці — садибного типу, за палацом на схилі був влаштований пейзажний парк. Існує штучний грот, який був влаштований у 1880-х роках для виставки устрою дому.
Інтер'єри — в стилі класицизму та історизму. Звертають на себе увагу стародавні італійські паркети палацу, нехай і з дещо дрібним малюнком. У пишних залах палацу збереглися класичне оздоблення карнизів, орнаментація стель та елегантна за формою порцелянова жирандоля.
Перша володарка палацу — Ольга Наришкіна, у дівоцтві — Потоцька, яка під час будівництва вийшла заміж за Наришкіна.
У 1840-х володарем стали магнати Юр'євичи.
У 1888 палац придбав Григорій Маразлі, який подарував будівлю місту Одеса, для розташування у ньому громадських закладів (Педагогічний музей, публічна читальня, Бальнеологічне товариство, Міський музей витончених мистецтв та інші).
Міський музей витончених мистецтв відкритий для відвідин 6 листопада 1899.[5]
Почесний двір перед колишнім палацом
Сходи на другий поверх
Напівциркульна галерея двору
Збірки музеюРедагувати
- іконопис
- портрети
- живопис (пейзаж, побутова картина, історичний живопис в стилі академізм, соціалістичний реалізм)
- графіку
- скульптуру
- декоративно-ужиткове мистецтво.
Серед портретів картинної галереї:
- офіційний портрет Катерини II на повен зріст (Дмитро Левицький, 1794 рік)
- портрет полковника Пальменбаха (Дмитро Левицький, 1794 рік)
- портрет невідомого юнака (Орест Кіпренський, 1-ша чверть XIX століття)
- портрет Н. Оболенської (Василь Тропінін, 1833)
- портрет Н. Габаєвої (Микола Ге, 1886)
- портрет дружини (Борис Кустодієв)
У XIX столітті почесне місце в живопису посів пейзаж. Серед пейзажних творів музею:
- марини Івана Айвазовського
- «Мечеть» (Василь Полєнов)
- «Вечір. Перелітні птахи» (Олексій Саврасов, 1874)
- «Лісовий струмок» (Іван Шишкін, 1870)
- У пейзажі «Потяг іде» Ісаака Левітана зафіксував риси штучного перетворення краєвиду на індустріальний пейзаж доби капіталізму пореформеної Російської імперії.
У стилі академізм виконані — «Самсон і Даліла», «Дружина Тучева шукає тіло загиблого на полі Бородино», «Що є істина ?» Микола Ге, «У 1812 році» Прянішников та інші.[6]
Твори українських митцівРедагувати
В колекції представлені й твори українських митців, серед них — Володимир Боровиковський, Амвросій Ждаха, Костянтин Трутовський, Микола Пимоненко, Сергій Васильківський, Олександр Мурашко, Петро Левченко, Марія Примаченко, Михайло Дерегус, Адальберт Ерделі, Федір Манайло, Йосип Бокшай, Андрій Коцка, Тарас Шевченко, музей має тільки офорти митця.
Мистецтво на зламі XIX—XX столітьРедагувати
Мистецтво Російської імперії на зламі XIX—XX століть, її суміш мистецьких стилів, жанрів, метушливий пошук змісту чи продовження мистецьких традицій репрезентує колекція творів російських та українських художників, серед яких:
- «Валькірія» (Михайло Врубель)
- «Безпритульні» (Ілля Рєпін)
- «Веселка», «Феєрверк» (Костянтин Сомов)
- «Прогулянка в парку» (Віктор Борисов-Мусатов)
- «Петро I в палаці Монплезір» (Валентин Сєров)
- «В парку Версаля» (Олександр Бенуа)
- «Садівник» (Іван Похитонов, 1900 рік)
- «Заморські гості», варіант композиції, (Микола Реріх)
- «Бегонії» (Петро Кончаловський)
- «Вулиця міста в сонячному освітленні» (Василь Кандинський)
- «Жнива» (Зінаїда Серебрякова) тощо.
- «Галки. Осінь» (Киріак Костанді)
Геннадій Ладиженський «Хаджибей, Одеса», 1899 рік
Костянтин Сомов. «Пані з П'єро» (Феєрверк), 1910 рік
Микола Пимоненко. «Брід», 1901 рік
Кіріак Костанді, «Розквітлий бузок», 1902 рік
Кіріак Костанді. «Галки. Осінь», 1915 рік
Кіріак Костанді. «Рання весна», 1915 рік
Іван Похитонов, «Садівник», 1900 рік
Г.-К. Гроот. «Цесаревич Петро Федорович та велика княгиня Катерина Олексіївна»
Володимир Боровиковський. «Портрет С. Л. Лашкарьова»
Іван Айвазовський. «Портрет невідомого»
А. В. Маковський. «Набридла»
Микола Маковський. «Відпочинок на жнивах»
Валентин Сєров. «Самопортрет»
Микола Кузнецов. «Портрет Федора Івановича Шаляпіна»
Микола Кузнецов. «Портрет генерал-лейтенанта Андрія Олександровича Нілуса»
І. П. Похитонов. «Художник на березі моря»
П. А. Нілус. «Осінь», 1893
Герасим Головков. «Дубки»
Зінаїда Серебрякова. «Автопортрет у костюмі П'єро»
Зінаїда Серебрякова. «Жнива»
Василь Рябченко. "Дафна", 200x150 см, полотно, олія, 1989
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Мистецтво XX—XXI столітьРедагувати
Представлено митцями
- Олександр Ацманчук
- Герасимов С.
- Пименов Ю.
- Ромадін Н.
- Сергій Рябченко
- Степан Рябченко
- Василь Рябченко
- Стожаров В.
- Токарєв В.
- Теофіл Фраєрман
- Тетяна Яблонська
Цікаві фактиРедагувати
- Під основним корпусом будинку перебуває великий грот зі склепінним перекриттям, що імітує природну печеру зі штучним водоспадом. Збереглася частина підземних коридорів, що мали вихід у парк, який спускався по схилі пагорба до морського берега.
- В одної одній з підземних галерей збереглися унікальні декоративні розписи швейцарських майстрів, які датуються 1895 роком
- У ніч на 20 червня 2005 року з Одеського художнього музею було викрадено картину Івана Айвазовського «Морський вид». У будинок музею грабіжники проникнули через розбите вікно. Роботу було повернуто в січні 2006 року.[7]
Див. такожРедагувати
- Ананьївський історико-художній музей, філія музею
ПриміткиРедагувати
- ↑ а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №541/2021. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 14 жовтня 2021.
- ↑ Одеському художньому музею надали статус національного. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 14 жовтня 2021.
- ↑ Одеський художній музей став національним. Йому можуть присвоїти ім'я Ройтбурда. РБК-Украина (рос.). Процитовано 18 жовтня 2021.
- ↑ Одеський художній музей передали у держвласність. РБК-Украина (рос.). Процитовано 24 грудня 2021.
- ↑ О даре городским головою Григорием Григорьевичем Маразли здания дворца на ул. Софиевской городу Одессе для устройства в нем Музея изящных искусств. / С. Г. Решетов // Вісник Одеського художньного музею. — 2014. — № 1.
- ↑ Криштопенко, Володимир Васильович (1989). Одесский художественный музей. Путеводитель (Російська та англійська). Одеса: Маяк.
- ↑ Сборов В. Картину Василия Поленова заменили ксерокопией // "Коммерсантъ. — 2006. — 10 окт.