Одеський національний художній музей

(Перенаправлено з Одеський художній музей)

Одеський національний художній музей — хужожній музей, розташований у центрі Одеси, у будівлі садиби родини Наришкіних, пам'ятнику архітектури початку XIX століття.

Одеський національний художній музей Pictogram infobox palace.png
Sofievskaya-5a23.jpg
46°29′36″ пн. ш. 30°43′43″ сх. д. / 46.49340000002777629° пн. ш. 30.72880000002777834° сх. д. / 46.49340000002777629; 30.72880000002777834Координати: 46°29′36″ пн. ш. 30°43′43″ сх. д. / 46.49340000002777629° пн. ш. 30.72880000002777834° сх. д. / 46.49340000002777629; 30.72880000002777834
Тип художня галерея
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування 46°29′37″ пн. ш. 30°43′42″ сх. д. / 46.49361° пн. ш. 30.72833° сх. д. / 46.49361; 30.72833
Адреса Україна Україна, Одеса, вул. Софіївська, 5-а
Архітектор невідомий, Франческо Боффо
Засновано 6 листопада 1899
Відкрито 6 листопада 1899
Режим роботи Пн — Пт (11:00–17:00),
Сб — Нд (11:00–18:30)
Вартість 100₴
Сайт ofam.org.ua
Одеський національний художній музей. Карта розташування: Україна
Одеський національний художній музей
Одеський національний художній музей (Україна)

CMNS: Одеський національний художній музей у Вікісховищі

З 14 жовтня 2021 має статус національного[1][2].

Раніше мав назви:

  • Міський музей витончених мистецтв (до 1919 року),
  • Перша державна картинна галерея (до 1923 року)
  • Третій Народний художній музей (до 1925 року),
  • Народний художній музей (до 1938 року),
  • Музей російського та українського мистецтва імені І. І. Бродського (до 1941 року),
  • Музей Потоцького (до 1944 року),
  • Художня картинна галерея (до 1947 року)
  • Картинна галерея (до 1950 року)
  • Картинна галерея (до 1950 року)
  • Одеська державна картинна галерея (до 1966 року)
  • Одеський художній музей (до 2021)
  • З 2021 — Одеський національний художній музей[1]

ІсторіяРедагувати

 
Грот музею

Музей був відкритий 6 листопада 1899 року стараннями Одеського товариства витончених мистецтв (засноване в 1865 році). Музейні збори почалися з картин, переданих для музею Петербурзькою Академією мистецтв. Експозиція Одеського художнього музею розміщена у 26 залах.

З жовтня 2021 року музей має статус національного.[3]

БудівляРедагувати

Автор проєкту садиби не відомий. Будівництво тривало у 1823—1826. Будівлю освідчив у 1828 одеський архітектор Франческо Боффо. Палац побудовано в стилі класицизму — двоповерховий, з шестиколонним портиком та трикутним начілоком з картушем над ним. Під час пізніх перебудов будівля була поєднана з бічними флігелями заокругленими галереями, що утворюють курдонер. Розпланування на ділянці — садибного типу, за палацом на схилі був влаштований пейзажний парк. Існує штучний грот, який був влаштований у 1880-х роках для виставки устрою дому.

Інтер'єри — в стилі класицизму та історизму. Звертають на себе увагу стародавні італійські паркети палацу, нехай і з дещо дрібним малюнком. У пишних залах палацу збереглися класичне оздоблення карнизів, орнаментація стель та елегантна за формою порцелянова жирандоля.

Перша володарка палацу — Ольга Наришкіна, у дівоцтві — Потоцька, яка під час будівництва вийшла заміж за Наришкіна. У 1840-х роках володарем стали магнати Юр'євичи. У 1888 палац придбав Григорій Маразлі, який подарував будівлю місту Одеса, для розташування у ньому громадських закладів (Педагогічний музей, публічна читальня, Бальнеологічне товариство, Міський музей витончених мистецтв та ін.) Міський музей витончених мистецтв був відкритий для відвідин 6 листопада 1899 року.[4]

Збірки музеюРедагувати

Серед портретів картинної галереї:

В XIX ст. почесне місце в живопису посів пейзаж. Серед пейзажних творів музею:

У стилі академізм виконані — «Самсон і Даліла», «Дружина Тучева шукає тіло загиблого на полі Бородино», «Що є істина ?» Микола Ге, «У 1812 році» Прянішников та інші.[5]

Твори українських митцівРедагувати

В колекції представлені й твори українських митців, серед них — Володимир Боровиковський, Амвросій Ждаха, Костянтин Трутовський, Микола Пимоненко, Сергій Васильківський, Олександр Мурашко, Петро Левченко, Марія Примаченко, Михайло Дерегус, Адальберт Ерделі, Федір Манайло, Йосип Бокшай, Андрій Коцка, Тарас Шевченко, музей має тільки офорти митця.

Мистецтво на зламі XIX—XX столітьРедагувати

Мистецтво Російської імперії на зламі XIX—XX століть, її суміш мистецьких стилів, жанрів, метушливий пошук змісту чи продовження мистецьких традицій репрезентує колекція творів російських та українських художників, серед яких:

Мистецтво XX—XXI столітьРедагувати

Представлено митцями

Цікаві фактиРедагувати

  • Під основним корпусом будинку перебуває великий грот зі склепінним перекриттям, що імітує природну печеру зі штучним водоспадом. Збереглася частина підземних коридорів, що мали вихід у парк, який спускався по схилі пагорба до морського берега.
  • В одної одній з підземних галерей збереглися унікальні декоративні розписи швейцарських майстрів, які датуються 1895 роком
  • У ніч на 20 червня 2005 року з Одеського художнього музею було викрадено картину Івана Айвазовського «Морський вид». У будинок музею грабіжники проникнули через розбите вікно. Роботу було повернуто в січні 2006 року.[6]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №541/2021. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2021-10-14. 
  2. Одеському художньому музею надали статус національного. www.ukrinform.ua (uk). Процитовано 2021-10-14. 
  3. Одеський художній музей став національним. Йому можуть присвоїти ім'я Ройтбурда. РБК-Украина (ru). Процитовано 2021-10-18. 
  4. О даре городским головою Григорием Григорьевичем Маразли здания дворца на ул. Софиевской городу Одессе для устройства в нем Музея изящных искусств.С. Г. Решетов // Вісник Одеського художньного музею. — 2014. — № 1.
  5. Криштопенко, Володимир Васильович (1989). Одесский художественный музей. Путеводитель (Російська та англійська). Одеса: Маяк. 
  6. Сборов В. Картину Василия Поленова заменили ксерокопией // "Коммерсантъ. — 2006. — 10 окт.

ПосиланняРедагувати