Новаківський Олекса Харлампійович

український художник

Оле́кса Харла́мпійович Новакі́вський (2 (14) березня 1872(18720314), Слободо-Ободівка, Ольгопільський повіт, Подільська губернія — 29 серпня 1935, Львів) — український живописець і педагог.

Новаківський Олекса Харлампійович
Новаківський О.jpg
Автопортрет із пензлем
Народження 2 (14) березня 1872(1872-03-14)
Слободо-Ободівка, Ольгопільський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Смерть 29 серпня 1935(1935-08-29) (63 роки)
  Львів, Польська республіка
Поховання
Національність українець
Жанр релігійні і жанрові композиції
Навчання Одеса, Краків .
Діяльність художник
Роки творчості 1900-1935
Покровитель митрополит Андрей Шептицький
Відомі учні Крушельницький Ярослав

CMNS: Новаківський Олекса Харлампійович у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Талановитим і темпераментним експонентом краківського постімпресіонізму був уродженець зазбручанського Поділля Олекса Новаківський. Учень Яна Матейка, Унежицького й Леона Вичулковського, він дуже багато завдячував Мальчевському. Не залишилися без впливу на нього Матейка та Виспянського.

Народився у с. Слободо-Ободівка (нині Нова Ободівка Гайсинського району, Вінницької області).[2]

Мистецьку освіту здобув, навчаючись в Одесі (1888—1892) у художника-декоратора Ф. Клименка та у Краківській Академії красних мистецтв (1892—1900) у Л. Вичульського і Я. Станіславського. Живописна манера О. Новаківського сформувалась на творчому засвоєнні принципів імпресіонізму. Тривалий час працював у с. Могила біля Кракова.

У 1911 році в Кракові відбулася персональна виставка Олекси Новаківського. на якій митець представив понад 100 робіт, що принесли художнику визнання та популярність. Картинами зацікавився митрополит Андрей Шептицький і запропонував художнику перебратися до Львова[3].

З 1913 року у Львові Новаківський, крім творчої роботи, займався і педагогічною діяльністю: мав надзвичайно багато учнів (кілька десятків), проте жоден з них не перевершив самого Новаківського.

У 1921 році відбулася персональна виставка художника у Львові, яка отримала високу оцінку критиків та художників.

У 1923 році заснував у Львові мистецьку школу, що стала відомим осередком малярської культури у Західній Україні. Його школу пройшли Володимир Гаврилюк, Святослав Гординський, Стефанія Ґебус-Баранецька, Лев Ґец, Михайло Драган, Олекса Друченко, Василь Дядинюк, Софія Зарицька-Омельченко, Іван Іванець, Іван Кейван, Андрій Коверко, Едвард Козак (Еко), Ольга Козакевич-Дядинюк, Мирон Левицький (Lev), Володимир Ласовський, Ярослав Лукавецький, Степан Луцик, Антін Малюца, Михайло Мороз, Іванна Нижник-Винників, Емілія Охримович, Леонід Перфецький, Ольга Плешкан, Роман Сельський, Володимир Сениця, Григорій Смольський та багато інших мистців, які пізніше здобули визнання і світову славу.

У 1924–1925 роках очолював факультет мистецтва Львівського (таємного) Українського Університету. Учнями Новаківського 1932 року була створена мистецько-ідеологічна група РУБ, С. Рудакевич-Базюк.

Пам'ятьРедагувати

ТвориРедагувати

Перед українською публікою Новаківський уперше виступив ще на виставці «Товариства для розвою руської штуки» (1901), але ширшу популярність здобув собі тільки першою збірною виставкою у Кракові (1911). Коли ж 1913 року він переїхав із Кракова на постійний побут до Львова, то завоював собі галицьку публіку неподільно.

В пору, коли Іван Труш усунувся в тінь, Панкевич замовк, Сосенко нездужав, а Бойчук переїхав до Києва, вільне місце в «палаті Стики» та в опінії громадянства зайняв Новаківський. У порівнянні з вищеназваними Новаківський переважав агресивністю своєї колористики й характеристичним для малярів «Молодої Польщі» підходом до теми. Чисте малярство з утаєною символікою барвних площ і ліній було тоді новиною на галицькому ґрунті.

Перша львівська збірна виставка Новаківського, укладена 1921, була його великою перемогою. Особливо сердечно сприйняла митця польська критика, що знайшла в ньому українського епігона краківської школи.

Краківський «Автопортрет», портрет дружини («Моя муза»), низка триптихів та кільканадцять пейзажів, побіч своєї наглядної залежності від лауреатів краківської школи, забезпечать Новаківському тривке місце в історії українського мистецтва.

  • «Діти» (1905),
  • «Коляда» (1907—1910),
  • «Весна» (1909),
  • «Автопортрет із пензлем» (1911),
  • «Народне мистецтво» (панно — 1915-16)
  • «Наука» (панно — 1915-16),
  • «Весна в с. Могила»,
  • «Пробудження» (1912),
  • «Юрський собор» (1925),
  • «Музика» (1929),
  • «Довбуш» (1931),
  • «Моя муза»
  • «У задумі»
  • «Акт з рудоволосою жінкою»
  • портрети Д. Левицького, митрополита Андрея Шептицького, О. Барвінського та ін.

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати