Новаківський Олекса Харлампійович

український художник

Оле́кса Харла́мпійович Новакі́вський (2 (14) березня 1872(18720314), Слободо-Ободівка, Ольгопільський повіт, Подільська губернія — 29 серпня 1935, Львів) — український живописець і педагог.

Новаківський Олекса Харлампійович
Новаківський О.jpg
автопортрет (Олекса Новаківський)
Народження 2 (14) березня 1872(1872-03-14)
Слободо-Ободівка, Ольгопільський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Смерть 29 серпня 1935(1935-08-29) (63 роки)
  Львів, Польська республіка
Поховання
Національність українець
Жанр релігійні і жанрові композиції
Навчання Одеса, Краків .
Діяльність художник
Роки творчості 1900-1935
Покровитель митрополит Андрей Шептицький

CMNS: Новаківський Олекса Харлампійович у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Талановитим і темпераментним експонентом краківського постімпресіонізму був уродженець зазбручанського Поділля Олекса Новаківський. Учень Яна Матейка, Унежицького й Леона Вичулковського, він дуже багато завдячував Мальчевському. Не залишилися без впливу на нього Матейка та Виспянського.

Народився у с. Слободо-Ободівка (нині Нова Ободівка Гайсинського району, Вінницької області).[2]

Мистецьку освіту здобув, навчаючись в Одесі (1888—1892) у художника-декоратора Ф. Клименка та у Краківській Академії красних мистецтв (1892—1900) у Л. Вичульського і Я. Станіславського. Живописна манера О. Новаківського сформувалась на творчому засвоєнні принципів імпресіонізму. Тривалий час працював у с. Могила біля Кракова.

З 1913 року мешкав у Львові, куди переїхав за сприяння митрополита Андрея Шептицького. Новаківський, крім творчої роботи, займався і педагогічною діяльністю: мав надзвичайно багато учнів (кілька десятків), проте жоден з них не перевершив самого Новаківського.

У 1923 році заснував у Львові мистецьку школу, що стала відомим осередком малярської культури у Західній Україні. Його школу пройшли Володимир Гаврилюк, Святослав Гординський, Стефанія Ґебус-Баранецька, Лев Ґец, Михайло Драган, Олекса Друченко, Василь Дядинюк, Софія Зарицька-Омельченко, Іван Іванець, Іван Кейван, Андрій Коверко, Едвард Козак (Еко), Ольга Козакевич-Дядинюк, Мирон Левицький (Lev), Володимир Ласовський, Ярослав Лукавецький, Степан Луцик, Антін Малюца, Михайло Мороз, Іванна Нижник-Винників, Емілія Охримович, Леонід Перфецький, Ольга Плешкан, Роман Сельський, Володимир Сениця, Григорій Смольський та багато інших мистців, які пізніше здобули визнання і світову славу.

У 1924-1925 роках очолював факультет мистецтва Львівського (таємного) Українського Університету. Учнями Новаківського 1932 року була створена мистецько-ідеологічна група РУБ, С. Рудакевич-Базюк.

Помер у Львові, похований на Личаківському цвинтарі. У Львові відкрито художньо-меморіальний музей художника. У рідному селі Нова Ободівка встановлено бюст та меморіальну дошку на будинку культури.

ТвориРедагувати

Перед українською публікою Новаківський уперше виступив ще на виставці «Товариства для розвою руської штуки» (1901), але ширшу популярність здобув собі тільки першою збірною виставкою у Кракові (1911). Коли ж 1913 року він переїхав із Кракова на постійний побут до Львова, то завоював собі галицьку публіку неподільно.

В пору, коли Іван Труш усунувся в тінь, Панкевич замовк, Сосенко нездужав, а Бойчук переїхав до Києва, вільне місце в «палаті Стики» та в опінії громадянства зайняв Новаківський. У порівнянні з вищеназваними Новаківський переважав агресивністю своєї колористики й характеристичним для малярів «Молодої Польщі» підходом до теми. Чисте малярство з утаєною символікою барвних площ і ліній було тоді новиною на галицькому ґрунті.

Перша львівська збірна виставка Новаківського, укладена 1921, була його великою перемогою. Особливо сердечно сприйняла митця польська критика, що знайшла в ньому українського епігона краківської школи.

Краківський «Автопортрет», портрет дружини («Моя муза»), низка триптихів та кільканадцять пейзажів, побіч своєї наглядної залежності від лауреатів краківської школи, забезпечать Новаківському тривке місце в історії українського мистецтва.

  • «Діти» (1905),
  • «Коляда» (1907—1910),
  • «Весна» (1909),
  • «Автопортрет» (1911),
  • «Народне мистецтво» (панно — 1915-16)
  • «Наука» (панно — 1915-16),
  • «Весна в с. Могила»,
  • «Пробудження» (1912),
  • «Юрський собор» (1925),
  • «Музика» (1929),
  • «Довбуш» (1931),
  • «Моя муза»
  • «У задумі»
  • «Акт з рудоволосою жінкою»
  • портрети Д. Левицького, митрополита Андрея Шептицького, О. Барвінського та ін.

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати