Екслі́брис (лат. ех libris — «із книжок») — книжковий знак, невелика художньо виконана етикетка, де вказано, кому належить книжка.

Екслібрис сера Джона Форреста (John Forrest) (18471918), дослідника Австралії
Ексклібрис Миколи Куделі — українського шевченкознавця, політв'язня.
Світальський В. О. Екслібрис лікаря і мецената М. М. Мелентьєва, початок ХХ ст.
Іванова Н. І. Книжковий знак нотної бібліотеки Анатолія Любимова, 1935 р. (копія 2014 р.)
Пінігін Володимир Кирилович (1941—2015). Зразок екслібриса.

Попередники екслібрисів — написи власників на рукописних книгах, і суперекслібриси — рельєфні зображення на оправі книжок (найстаріший із гербом Львова, датований 1545).

ІсторіяРедагувати

Батьківщиною екслібриса вважають Німеччину. Саме в Німеччині існував звичай карбувати цінні речі на знак належності приватній особі. Перші друковані книжки теж належали до цінних речей, тільки феодали, монастирі та купці могли собі дозволити мати у власності колекції книг і часто підписували їх чи малювали свій знак, щоб знову знайти свою книгу, наприклад, у випадку крадіжки. Спочатку ті, хто переписували книги, робили позначку про те, кому належить книга. Згодом ці позначки оформлювали у вигляді віньєти та малювали на початку або наприкінці книги. Природно, що намальовані від руки екслібриси були поширені в часи, коли бібліотеки були невеликі, адже нелегко було малювати однакове зображення на великій кількості книг.

Відоме ім'я першого власника екслібриса в Німеччині — це лицар Бернгар фон Рорбах (1460). Перші екслібриси створив німецький художник Альбрехт Дюрер (кінець 15 — початок 16 ст.). Йому належить створення приблизно двадцяти екслібрисів. Займалися створенням екслібрисів митці Лукас Кранах Старший і Ганс Гольбейн.

Із початком книгодрукування (XV ст.) виник новий спосіб позначення книг — наклеювання на внутрішньому боці обкладинки папірця з надрукованим написом «Ex libris» і прізвищем власника книжки. З розвитком друкарства освічені книголюби почали поєднувати власницькі написи з елементами, що мали прикрасити книгу. Як художній знак і витвір графічного мистецтва екслібрис почав відігравати роль декоративного елемента, органічно поєднаного з книгою.

Деякі книговласники прикрашали свої книжки розкішними оправами, на яких золотом витискали герби, вензелі, монограми, емблеми чи девізи — такі екслібриси отримали назву суперекслібриси. Суперекслібриси зустрічаються на пергаментних і шкіряних оправах французьких та італійських книг XVI—XVII століть. Одним з найвідоміших авторів суперекслібрисів був французький видавець, літератор і перекладач Жоффруа Торі (його праці були в бібліотеці французького короля Франциска I та в книгозбірках колекціонерів Ґрольє та італійця Майоли).

Збирачі книг надавали зовнішньому вигляду книги великого значення. Окрім гербових екслібрисів були популярні тиснені художні зображення символічного або алегоричного змісту.

З XIX століття пишні герби та хитромудрі вензелі вийшли з моди, натомість, популярними стали звичайні монограми, витиснені на зовнішньому боці обкладинки.

Історія екслібрису в УкраїніРедагувати

Докладніше: Екслібрис України

Друковані екслібриси започатковані в Україні у кінець 16 — на початку 17 ст. Відомі три роботи львівського гравера Яна Зярнко, які він виконав для Якова Собеського, галицького магната Петра Даниловича та коронного гетьмана Великого князівства Литовського Яна-Кароля Ходкевича. На усіх трьох екслібрисах зображенні герби власників книжок, прикрашені девізами та картушами[1].

До 18 ст. в екслібрисах переважали зображення гербів власників, 20 ст. популярними стали сюжетні екслібриси.

У цьому жанрі працювали О. Кульчицька, Я. Музика, М. Осінчук, О. Оброца, Лев Ґец[2][3] та інші. «Гурток українських екслібрисистів» (співзаснований І. Крип'якевичем з І. Крушельницьким та П. Ковжуном, 1931)[2]. Проводилися виставки екслібрисів[2].

У 1930-х роках в області ексклібрисів натхненно працював київський художник Сергій Конончук, для якого це  — не лише книжковий знак, а й своєрідний портрет господаря книжки, відбиття його інтересів, смаків, уподобань. Досягав цього автор за допомогою символів, алегорій, а також зображуючи різні предмети, постаті. Очевидно, таке сполучення зображальних елементів асоціювалося з авторським сприйняттям навколишнього світу. Виразно трактовані екслібриси Н.Радзієвської, К.Юкельсон, Ю.Палійчука.

Із сучасних художників Тернопільщини екслібриси створив наприкінці 1960-х Є. Удін. Нині в цьому жанрі плідно працюють М. Дмітрух, І. Зілінко, Я. Омелян, О. Федорів, М. Харинович, П. Шпорчук та інші тернопільські художники.

Видатним майстром екслібрису є заслужений художник України Микола Стратілат.

Значну частину сучасних екслібрисів становлять книжкові знаки українських письменників, видавництв, музеїв, колекцій.

У сюжетах екслібрисів фігурує переважно образ книжки. Окремі з них виконано за мотивами літературних і фольклорних творів.

Техніки виконання екслібрисівРедагувати

 
Зразок суперекслібриса (тобто на обкладинці книги з гербом і ініціалами BKD), Німеччина, 18 ст.

Техніка виготовлення екслібрисів різноманітна і збігається з техніками гравюри:

тощо.

Засоби, якими користуються художники-графіки у створенні образів, на перший погляд, дуже обмежені — пляма, лінія, штрих, об'єм. Проте, для мистецтва екслібриса характерне розмаїття та витонченість форм, образів, тональностей, широкий тематизм [Сафонова].

Екслібриси в різних стиляхРедагувати

 
Худ. Михайло Врубель, екслібрис колекціонера І. С. Остроухова з алегоріями Дня і Ночі.
 
Білібін Іван Якович, екслібрис А. Нотгафта, кольорова цинкографія, 1912 р.
 
Екслібрис науковця Якоба Вакернагеля, 1897 р.
 
Книжковий знак Августа Штоера з середньовічним архітектором", Петер Вюрт (1973—1940) ?, 1902 рік

Колекціонери екслібрисівРедагувати

 
Екслібрис Віолле-ле-Дюка з совою

Чимало тернополян мають власні екслібриси. Їх колекціонували Е. Бергер, І. Ґерета, нині — фахівці ДАТО, ТОКМ, а також Н. Волинець, І. Пилипець, В. Сушкевич та ін.

Серед відомих колекцій екслібрисів:

  • Сільванський Сергій Олександрович (1893—1937) відомий у Херсоні та у Москві бібліофіл та колекціонер книжкових знаків. Його колекція відома тим, що власник збирав екслібриси провінційних художників, мало відомих у столичних містах. Колекція Сергія Сільванського, одна з найкращих на землях України, нараховувала близько 3500 зразків екслібрисів. Рятуючи власне зібрання екслібрисів від знищення в період сталінських репресій, С. Сільванський був вимушений розпродати його у Москві. Його бібліотека зникла і її розшуки тривають до початку 21 ст.
  • Савонько Володимир Степнович (1877—1937?) полковник артилерії царської армії, згодом перейшов до РККА. Голова ленінградського товариства екслібрисистів, котре існувало у 1922—1930 рр. Зібрав колекцію екслібрисів у 10000 примірників, доповнену суперекслібрисами 18–20 ст., друкарськими ярликами та штемпелями. Склав власну картотеку-каталог збірки. Збірка Савонько В. С. 1941 року перейшла до фондів Російської національної бібліотеки.
  • Колекція Фортинського. Сергій Петрович Фортинський (1906—1971), доктор юридичних наук (Росія, Москва), почав збирати екслібриси у 1920 р. Вже до 1926 р. він зібрав приблизно 500 екслібрисів. Він купував як поодинокі зразки, так і цілі колекції. У художниці Н. С. Бом Григорьєвої він придбав 1500 знаків, у професора Декмана — 13000, у колекціонера І. Н. Жучкова — 1100. На 1970 рік в його колекції налічувалося 35000 екслібрисів.
  • Збірка Вілінбахова. Борис Вілінбахов (1897—1969) — викладач Військового училища. Знаки збирав тридцять три роки. Його збірка мала приблизно 35000 екслібрисів.
  • Колекція Пауля Амбура. Пауль Амбур з Естонії. Листувався майже із двомастами колекціонерами із тридцяти двох країн. Його колекція мала близько 40000 знаків. Окрім екслібрисів, він збирав книжки про ці знаки (близько 500) і сам написав тридцять досліджень про екслібрис.

Екслібриси Імператорського ЕрмітажуРедагувати

Коломан Мозер. ЕкслібрисиРедагувати

Ефраім-Моше Лілієн (1874—1925) Екслібриси доби сецесіїРедагувати

Прага на екслібрисахРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Знаки книжкової власності: книга, графіка, колекція
  2. а б в Архів Івана Крип'якевича. Інвентарний опис Упорядник Ярослав Федорук Київ — Львів 2005 ISBN 966-02-3684-0
  3. листування у справі ex-libris поміж Кульчицькою, Ґецом, Крип'якеквичем у архівній збірці останнього

ЛітератураРедагувати

  • Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — ISBN 966-528-197-6.
  • Книжные знаки русских художников. — Петрополис, 1922.
  • Екслібрис: Збірник Асоціації незалежних українських мистців. Перший випуск. — Л., 1932.
  • Савонько В. С. Опыт истории экслибрисных коллекций в СССР / В. С. Савонько. — Л., 1937.
  • Херсонский музей // Рабочий. — 1926. — 7 окт.
  • Минаев Е. Н. Экслибрисы художников Росийской Федерации. — М.: Сов. Россия, 1971.
  • Катушкина Е. С., Сапрыкина Н. Г. Экслибрис в собрании Научной библиотеки Московского университета. Альбом-каталог. — М: Изд-во Моск. ун-та, 1985. — 224 с.
  • Ивенский С. Г. Книжный знак: история, теория, практика художественного развития. — М.: Книга, 1988
  • Костенко Олександр Євгенійович. Життєдіяльність Сергія Пилиповича Конончука (1912—1941) — українського графіка першої половини XX століття. Робота в Київському МАН «Дослідник». — К., 2011.
  • Нестеренко П. Історія українського екслібриса. Наукове видання. — Київ: Темпора, 2010. — 328 с.
  • Бердичевський Яків. Книжкові знаки сучасників Т. Г. Шевченка / Пер. з рос. — К.: Дух і літера, 2007. — 84 с. — ISBN 966-378-038-Х.
  • Бердичевський Яків. Народ книги. — К.: Дух і літера, 2009. — 498 с., іл. — ISBN 978-966-378-132-7.

ПосиланняРедагувати