Відкрити головне меню

Башта Сімферопольського залізничного вокзалу

Башта Сімферопольського залізничного вокзалу — водонапірна і годинникова вежа, побудована в середині 20 століття в стилі модерну в столиці Криму — Сімферополі, Автономної Республіки Крим.

Башта Сімферопольського залізничного вокзалу
Башта Сімферопольського залізничного вокзалу
Башта Сімферопольського залізничного вокзалу
44°50′10″ пн. ш. 33°57′54″ сх. д. / 44.83611° пн. ш. 33.96500° сх. д. / 44.83611; 33.96500Координати: 44°50′10″ пн. ш. 33°57′54″ сх. д. / 44.83611° пн. ш. 33.96500° сх. д. / 44.83611; 33.96500
Країна Україна Україна
Місто сімферополь, АРК
Стиль модерн
Засновник Душкін Олексій Миколайович
Перша згадка середина 20 ст.
Дата будівництва  століття
Статус  пам'ятка архітектури місцевого значення

Башта Сімферопольського залізничного вокзалу. Карта розташування: Україна
Башта Сімферопольського залізничного вокзалу
Башта Сімферопольського залізничного вокзалу
Башта Сімферопольського залізничного вокзалу (Україна)

ІсторіяРедагувати

Необхідність забезпечення поселенців водою постала із тих пір, коли великі маси населення обживали місцини, в яких із джерелами прісної води була скрута. Тому жителі Криму облаштовували різні системи водозабезпечення: акведуки, канали, потічки та водогони[1]. Поруч із цими системами городяни будували певні інженерні споруди, (колодязі, вежі), а ті, які прослужили мешканцям тривалий час — ставали місцевими пам'ятками[2].

Селище Поштове (колишня назва Базарчик) розташоване поруч з Сімферополем, в степовій частині Кримського півострова. Через це його можна віднести до місцин, де існує проблема із забезпеченням води. Якщо для задоволення побутових питань в селі Базарчик води з місцевих колодязів вистачало, то із збільшенням кількості населення потреба у воді зростала все більше. Коли ж через селище проклали залізничну колію, необхідність у воді зросла в рази: для технічних засобів, ремонтних робіт, обслуговування пасажирів і потягів (паровозів). Тож, за прикладом європейських держав[3], водонапірними вежами регулювали напір і подачу води на залізницю та створення її запасу в містечку.

ПередумовиРедагувати

Наприкінці ХІХ-ХХ століття, півострів Крим, особливо його південна і західна частини, завдяки старанням російських промисловців і землевласників, почав перетворюватись у курортну зону, місцем відпочинку багатіїв зі всієї Російської імперії. Багато з них побудували собі там вілли, маєтки, а добиралися туди, зазвичай, залізницею. Чим і користалися місцеві урядники, звертаючись до них за фінансовою підтримкою.

Спорудження вежі (гіпотеза)Редагувати

На початку ХХ століття Базарчик почав швидкими темпами розвиватися, тому поставали питання залучення додаткових коштів для розбудови його інфраструктури. Тому земські урядовці звернулися до еміра Бухари (який робив щедрі пожертви), щоби той виділив їм кошти на будівництво водонапірної вежі[4].

Необхідна сума була надана і, за твердженням кримського історика і краєзнавця В. Н. Гурковича, поруч із залізничною станцією Базарчик (пізніше Альма) звели унікальну гідротехнічну споруду. Надалі вона експлуатувалася залізничниками та мешканцями цієї частини селища. Під час революцій та громадянської війни в Росії та в часи 2-ї Світової війни, вежа суттєво не постраждала.

СучасністьРедагувати

Технічний прогрес ХХ століття призвів до втрати актуальності у більшості колишніх інженерних комунікацій створених людьми, так і водонапірні вежі втрачають життєву перспективу, поступово занепадаючи. Поряд з цим, чимало веж отримують нові функції, як оригінальні висотні архітектурні споруди, і стають історичними та туристичними принадами міст.

Водонапірна вежа в селищі Поштовому вважається пам'яткою промислової архітектури початку 20-го століття та з 2011 року підпорядковується управлінню Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини. Вежою й надалі опікується Придніпровська залізниця (утримує в належному вигляді), якій підпорядковувалась колишня залізнична станція Альма[5]. Вежа, функціонуючи й далі, як водонапірна станція, є ще й відвідуваним туристичним об'єктом в місті.

Опис вежіРедагувати

Поруч із залізничною станцією селища Поштового височить двохповерхова водонапірна вежа в східному стилі (орієнталізм)[6], інженерна споруда місцевого водогону. Вежа знаходиться на невеличкому підвищенні, куди вода з річки Альма (протікає поруч)[7] по трубах подається в накопичуючий резервуар.

Сама будівля має форму восьмигранника із куполом, притаманним середньоазійській архітектурі. Характерною особливістю вежі є фальш-вікна з різьбленими лиштвами (під рослинний орнамент), облаштовані на кожній грані-стіні[8]. Ймовірно, раніше чотири вікна були відкритими, бо проглядається непервинна кладка у віконних отворах. Декорування вежі здійснювали різьбярі по каменю (можливо з Бухари), оскільки фриз вежі орнаментований арабською в'яззю, а грані другого ярусу пишно орнаментовані геометричними візерунками.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. М.І.Рєпніков, Ф.І.Шміт «О технике водоснабжения средневековых городов Крыма». Ще давні римські водогони: херсонеський водопровід покладений частково по потужним кам'яним акведуках в Сарандінаківській балці, є водопроводи в Ай-Тодор, в Партеніті, в Кастелі, в Алушті, поблизу Камишли, в Чуфут-Кале, в Інкермані, в гирлі річки Качи та інших місцях. Усі пізніші володарі Криму дбали не тільки про підтримку існуючих, а й про прокладання нових водопроводів. Генуезці влаштували водопроводи в Балаклаві, в Судаку, у Феодосії, де "наявність численних водопровідних труб" було встановлено ще Палласом. Татари побудували водопроводи в Старому Криму і Бахчисараї, діючі й понині, але недосліджені. Турки, врешті-решт, провели воду в Чоргунь і Ені Кале. www.krimoved.crimea.ua. Процитовано 08.08.2015. (рос.)
  2. М.І.Рєпніков, Ф.І.Шміт «О технике водоснабжения средневековых городов Крыма». У долині Чорної річки в селі Чоргунь височіє величезна дванадцятигранна вежа (висота 19 м, діам. 12 м), всередині кругла, крита стрілчастим склепінням. Мабуть вежа - турецької споруди служила житловим донжоном та інженерною спорудою. Під вежою знаходиться величезна цистерна, в яку вода підводилася гончарними трубами з найближчою висоти на півночі.. www.krimoved.crimea.ua. Процитовано 08.08.2015. (рос.)
  3. Міловський Валентин Анатолійович, «Следы прошлого», Калінінградська область. Фотоальбом з примітками. Поява перших водонапірних башт на півночі Східної Пруссії пов'язана з будівництвом Східної залізниці в 1852-1860 роках... Більшість міських і заводських веж побудовані на початку XX століття, до I Світової війни. Це було пов'язано, насамперед, з бурхливим розвитком водопроводу.. lib39.ru. Процитовано 08.08.2015. (рос.)
  4. емір Сеїд Абдул Ахан-хан часто й подовгу жив в Росії. У Ялті він побудував шикарний палац. Коли місто відчував брак коштів при будівництві громадських будівель, емір робив щедрі пожертви. Виділив правитель кошти і на будівництво водонапірної башти в базарчик (так називалося тоді село Поштове).. «Форум Поштового». Процитовано 08.08.2015. (рос.)
  5. Поштова — залізнична станція Кримського відділення Придніпровської залізниці. Спочатку називалася Альма. На 1926 рік, за новим адміністративним поділом, станція Альма була самостійним населеним пунктом,. dic.academic.ru. Процитовано 08.08.2015. (рос.)
  6. Розвиток архітектури орієнтального напрямку на Південному березі Криму був пов’язаний з місцевою кримськотатарською традицією, етнознавчими студіями зодчих під час реставрації Бахчисарайського палацу у другій половині ХІХ ст... Виноградов В. «Пластичне оздоблення архітектури Ялти орієнтального напрямку 1880-х – 1910-х рр.» Вісник ХДАДМ.
  7. Селище Поштове розташоване на березі річки Альми, в долині між Внутрішньою і Зовнішньою грядами Кримських гір. allcrimea.net. Процитовано 08.08.2015. (рос.)
  8. Восьмигранну призматичну споруду вінчає купол. У кожній грані першого ярусу - високі вікна, обрамлені різьбленими лиштвами з рослинним орнаментом.. www.geocaching.su Інтелектуальна гра "Геокэшинг (geocaching)". Процитовано 08.08.2015. (рос.)

ПосиланняРедагувати