Відкрити головне меню

Альфреско — (з італійської — по свіжому, по вогкому) техніка настінного живопису, яка полягає в нанесенні фарби на вогку штукатурку.[1]

Альфреско — настінний живопис водяними фарбами, по сирій штукатурці[2]. Тлумачний словник української мови пояснює лаконічно: «Альфреско — настінний живопис водяними фарбами по сирій штукатурці». І при цьому не подає прикладів його застосування. Як зазначає український професор Григорій Клочек, «визначення цього словника є неточним, бо насправді „живопис водяними фарбами по сирій штукатурці“ визначається як фрески. Якщо ж живописують по сухій, попередньо спеціально обробленій штукатурці, то це вже — аль-фрески».

Мистецтво розпису оштукатурених стін було найбільш розвинено в середньовічній Італії. Його розвиток обумовлювався потребою розмальовувати внутрішні стіни церковних храмів з розписом біблійних сюжетів. Зображення ж на зовнішніх і внутрішніх стінах світських будинків, зазвичай, відзначалися ідилічними сюжетами, характерними для епохи романтизму Проте поняття переходить і в іншу царину людської культури. Зокрема, літературознавець Григорій Клочек розглядає і наповнює новим змістом слово «альфрески» на прикладі поезії Ліни Костенко «Українське альфреско». Саме інтересом поетеси до італійської культури пояснює науковець вибір слова «альфреско» у назві поезії Ліни Костенко, наповнює термін українським смислом: «Але ж те „альфреско“ українське! І в цьому виявляється витонченість назви твору, його виразна функціональність, яка проявляється в тому, що формує і характер зображеної у поезії картини, і опцію її сприймання читачем. Більшість поезій Ліни Костенко не мають окремих назв — ними, як правило, слугують перші рядки. І якщо вже вона дає невеличкому за розміром твору окрему назву, то це означає її особливу функціональність. У цьому ж випадку можна говорити про складну поетику назви, у якій йдеться про синергетичний ефект, утворений взаємодією конотацій двох слів — за одним із них культура ідилічних зображень середньовіччя (альфреско), за іншим — метафорична за суттю корекція, яка наголошує, що те альфреско, тобто те зображення не є середньовічно-романтичним, на якому бачимо пастуха і пастушку або ж пару закоханих, яка на тлі розкішної природи мліє від любовних почуттів. Ні, це зображення українського світу, української ідилії, котра з розвитком поетичного смислу перетвориться з безтурботної благості у щось сумне до щемкості і набуде мало чи не драматичного звучання. Але поки що з перших рядків поезії постає виразно український світ. Він твориться найбільш економним і, водночас, найбільш ефективним (оптимально вивіреним) шляхом — з максимальним використанням виражальних ресурсів української казки. А ті ресурси — перш за все архетипні знаки…»

ПрикладиРедагувати

Ліна КОСТЕНКО

УКРАЇНСЬКЕ АЛЬФРЕСКО

Над шляхом при долині, біля старого граба, де біла-біла хатка стоїть на самоті, живе там дід та баба, і курочка в них ряба, вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, і вишні чорноокі стоять до холодів.

Хитаються патлашки уздовж всії стежини, і стомлений лелека спускається на хлів.

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.

А потім довго-довго на призьбі ще сидять.

Я знаю, дід та баба — це коли є онуки,

а в них сусідські діти шовковицю їдять.

Дорога і дорога лежить за гарбузами.

І хтось до когось їде тим шляхом золотим.

Остання в світі казка сидить під образами.

Навшпиньки виглядають жоржини через тин…

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Українська Радянська Енциклопедія, К., 1977. — Т. 1. — С.155.
  2. СУМ, 1971, т.1 . — С.37