Відкрити головне меню

Жан Кокто

французький письменник, актор, художник, кінорежисер

Кокто Жан
Jean Maurice Eugène Clément Cocteau
Portrait of Jean Cocteau.jpg
Портрет роботи Федеріко Де Мадразо
Ім'я при народженні фр. Jean Maurice Eugène Clément Cocteau
Народився 5 липня 1889(1889-07-05)
Мезон-Лафіт, Іль-де-Франс, Франція
Помер 11 жовтня 1963(1963-10-11) (74 роки)
Мії-ла-Форе, Іль-де-Франс, Франція
·гострий інфаркт міокарда
Поховання
Громадянство Франція Франція
Національність француз
Діяльність режисер, письменник, актор, художник, кінорежисер
Alma mater Кондорсе
Мова творів французька
Роки активності 190819631963
Жанр драма і трагедія
Magnum opus Q56737517?
Членство Французька академія, Німецька академія мови і поезії і Королівська академія французької мови і літератури Бельгії[2]
Діти Edouard Dermit[d]
Автограф Jean Cocteau signature.svg
Нагороди
Командор ордена Почесного легіону
Сайт: www.jeancocteau.net

CMNS: Кокто Жан на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Жан Кокто́ (фр. Jean Cocteau; *5 липня 1889 — †11 жовтня 1963) — французький режисер, письменник, актор, художник, кінорежисер, діяч мистецтва, відома фігура інтернаціонального авангарду першої половини XX ст.

Зміст

Біографія короткоРедагувати

Народився 5 липня 1889 року в Мезон-Лаффітт, Франція. Син адвоката і художника-аматора, який покінчив з собою, коли синові було 9 років. Дід Кокто, який й виховував Жана, влаштовував у себе вдома аматорські концерти, був меломаном і колекціонером, в тому числі музичних інструментів. В сімейній колекції були картини Енгра, Делакруа, грецькі статуї. Своїм вихованням і освітою, як вважав Жан Кокто, він був зобов'язаний своєму дідові.

Навчався в одному з кращих ліцеїв Парижа — ліцеї Кондорсе.

У 1910—1920 роки сформувався як поет, віддавши данину дадаїзму в збірнику «Вірші» і сюрреалізму в збірнику поезії «Опера». Став особливо відомий як художник-графік, був прихильний кубізму. Художнє сприйняття і мислення Жана Кокто формувалося під впливом естетики, поглядів і співпраці з Еріком Саті, а також російського балету Сергія Дягілєва, музики Ігоря Стравінського, художніх робіт Пабло Пікассо і поезії Гійома Аполлінера.

З середини 1910-х років увійшов в мистецькі кола Парижа, познайомився з Марселем Прустом, Андре Жідом, Сергієм Дягілєвим, Пабло Пікассо, Еріком Саті і іншими, вплинув на сюрреалістів (потім увійшов в конфлікт з А. Бретоном), пізніше зблизився з Жаном Маре і Едіт Піаф.

У роки Другої світової війни засуджував колаборантський Режим Віші. У 1949 був нагороджений орденом Почесного легіону.

Особисте життяРедагувати

У 1932—1934 рр. жив з російською актрисою, княжною Наталією Павлівною Палей. Пара розлучилася після того, як Палей втратила дитину від Кокто.

Жан Кокто ніколи не приховував своєї гомосексуальності. Він був автором, злегка гомоеротичного і напів-автобіографічного, Le livre blanc (перекладається як «Білий листок» або «Біла книга»), виданого анонімно в 1928 році. Він ніколи не відкидав свого авторства, а більш пізніше видання роману містить його вступ і малюнки.

Кокто 25 років прожив з актором Жаном Маре після знайомства з ним у 1937 році в Парижі. Їх стосунки не афішувалися, але і ні для кого не були секретом. Свого коханого Кокто зняв у багатьох фільмах:

СмертьРедагувати

Кокто помер від серцевого нападу в його шато в Міллі-ла-Форет, Ессон, Франція, 11 жовтня 1963 року у віці 74 років. Його подруга, французька співачка Едіт Піаф, померла за день до, але це було оголошено тільки вранці, в день смерті Кокто. Було сказано, що серце Жана не витримало, почувши про смерть Піаф. Насправді, за словами автора Роджера Пейрефітта, Кокто був спустошений після конфлікту з його давньою подругою Франсін Вейсвайлер.

Згідно з його побажаннями Кокто похований під підлогою Chapelle Saint-Blaise des Simples in Milly-la-Forêt.[5] На епітафії його надгробку в підлозі каплиці написано: «Я залишаюся з тобою» («Je reste avec vous»).

Досягнення та нагородиРедагувати

У 1955 був обраний членом Французької академії, Королівської Академії Бельгії. Командор Ордена Почесного Легіону, член Академії Малларме, багатьох національних Академій світу, почесний президент Каннського кінофестивалю, Академії джазу та ін.

У Мії-ла-Форе діє будинок-музей Жана Кокто.

ТворчістьРедагувати

Універсально обдарована особистість, Кокто проявив себе у різних мистецьких напрямах. І якщо для інших це було небезпечно, бо не давало змоги якісно виявити себе в якомусь жанрі, Кокто щасливо уникав легковажності і прохідних, малоцікавих робіт.

Свої літературні праці від друкував в американському часописі «Літтл Ревю» з 1916 року. Він непоганий лібретист і написав декілька лібретто для опер, ораторій, балетів.

Скандальний балет «Парад»Редагувати

Особливе місце в творчій біографії Жана Кокто посів скандальний балет «Парад», який поставив на сцені Дягілєв Сергій Павлович в межах «Російських сезонів». Він став першою сюрреалістичною виставою в Парижі і наробив багато галасу, викликав обурення і спротив. Сценографія була забезпечена творами Джорджо де Кіріко, Пікассо. І, здається, ці декорації були найкращою складовою вистави, де були порушені канони класичної вистави і балету як такого.

Маловідомий КоктоРедагувати

Погруддя Кокто в похилому віці • Каплиця, побудована Кокто

Він відчував недостатність свого акторства чи участі в виставах. Серед позатеатральних робіт, наприклад, архітектура (побудував каплицю).

Як художник Кокто́ узявся за створення театральної афіші. Споглядання за репетиціями балерин спонукали на творчість багатьох художників, серед яких Дега. Не залишився осторонь і Кокто́. Натхнення вразило його на репетиції балерини Тамари Карсавіної. Легка і тоненька, в багатій театральній пачці і на пуантах, на театральній афіші Кокто уславлена балерина виглядає елегантною і тендітною пані і, водночас, екзотичною квіткою. Афіша Кокто до балету Карла Вебера «Видіння троянди» з Карсавіною стало в один рівень з найкращими афішами Тулуз-Лотрека і мистецтва афіші взагалі. Ця афіша — давно надбання і гордість багатьох музеїв світу (1911 р., гуаш).

Серед друкованих книг Жана Кокто — мемуари російською — «Портреты — воспоминания, 1900—1914» (передрук у 2002 р. СПб, изд. Ивана Лимбаха.)

ПоезіяРедагувати

 
Жан Кокто, 1923
  • La lampe d'Aladin (1908)
  • Le prince frivole (1909)
  • Odes (1914)
  • Cap de Bonne-Espérance (1918)
  • Escales (1920)
  • Vocabulaire (1922)
  • Plain-Chant (1922)
  • Prière mutilée (1922)
  • La Rose de François (1923)
  • L'Ange Heurtebise(1925)
  • Cri écrit (1925)
  • Opéra (1926)
  • Eloge de l'Imprimerie (1929)
  • Mythologie (1934)
  • Enigme (1939)
  • Allégories (1940)
  • Léone (1944)
  • La Crucifixion (1946)
  • Le Chiffre sept (1952)
  • La Nappe du Catalan (1952)
  • Dentelle d’éternité (1953)
  • Appogiatures (1953)
  • Clair-Obscur (1954)
  • Paraprosodies (1958)
  • Gondole des Morts (1958)
  • Cérémonial Espagnol du Phénix (1960)
  • Le Requiem (1961)
  • Taches (1962)
  • Faire-Part (1968, посмертно)

РоманиРедагувати

  • Le Potomak (1919)
  • Le Grand Ecart (1923)
  • Thomas l'imposteur (1923)
  • Le Livre blanc (1928)
  • Les Enfants terribles (1929)
  • La Fin du Potomak (1940)

ЕсеРедагувати

П'єсиРедагувати

  • Parade (1917)
  • Les Mariés de la tour Eiffel (1921)
  • Antigone (1922)
  • Roméo et Juliette (1924)
  • Orphée (1926)
  • La Voix humaine (1930)
  • La Machine infernale (1934)
  • L'Ecole des veuves (1936)
  • Oedipe-roi (1937)
  • Les Chevaliers de la Table ronde (1937)
  • Les Parents terribles (1938)
  • Les Monstres sacrés (1940)
  • La Machine à écrire (1941)
  • Renaud et Armide (1943)
  • L'Epouse injustement soupçonnée (1943)
  • L'Aigle à Deux Têtes (1946)
  • L'impromptu du Palais-Royal (1962)

КінофільмиРедагувати

ЛібретоРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати