Фердина́н Вікто́р Еже́н Делакруа́ (фр. Ferdinand Victor Eugène Delacroix, 26 квітня 1798, Шарантон Сент-Моріс, Перша французька республіка — 13 серпня 1863, Париж, Друга французька імперія) — французький художник доби романтизму. Малював історичні картини, іноді натюрморти та портрети, займався стінописом.

Ежен Делакруа
Ferdinand Victor Eugène Delacroix
Автопортрет
Народження 26 квітня 1798(1798-04-26)
Шарантон Сент-Моріс, Перша французька республіка
Смерть 13 серпня 1863(1863-08-13) (65 років)
  Париж, Друга французька імперія
(туберкульоз)
Поховання Пер-Лашез[1] і Grave of Delacroixd
Національність француз
Країна  Франція[2][3]
Жанр історичний живопис[4], пейзаж[4], натюрморт[4] і батальний живописd[4]
Навчання Національна вища школа красних мистецтв, ліцей Людовика Великого і Ліцей Корнельd
Діяльність художник, автор щоденника, літограф, фотограф, рисувальник, художник-монументаліст, архітектурний кресляр, pastellist, унаочнювач
Напрямок романтизм
Роки творчості 1815[5]1863[5]
Вчитель П'єр-Нарсісс Герен
Відомі учні Joseph Guichardd, Charles Cournaultd, Étienne-François Harod, Pierre Grivolasd, Maurice Sandd[6], Gustave Lassalle-Bordesd і Charles Jean Richardotd[7]
Член Академія красних мистецтв Франції і Національне товариство образотворчих мистецтвd
Твори A Young Tiger Playing with its Motherd, Свобода, що веде народ, Babylonian Captivityd і The Massacre at Chiosd
Батько Charles-François Delacroixd
Брати, сестри Charles-Henri Delacroixd і Henriette de Verninacd[8]
Родичі Henri-François Riesenerd і Léon Riesenerd
Роботи в колекції Музей Бойманса - ван Бенінгена, галерея Бельведер, Штедель, Міннеаполіський інститут мистецтваd, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Оклендська галерея мистецтвd, Музей Тіссен-Борнемісса, Фінська національна галерея, Музей Ґетті, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Національна галерея Канади, Палац витончених мистецтв[9], Колекція Фріка[10], Музей мистецтв Філадельфії, Музей мистецтва Метрополітен[11], Музей витончених мистецтв, Mu.ZEE - Kunstmuseum aan Zeed, The Mesdag Collectiond, Krannert Art Museumd, National Museum of Fine Arts of Algiersd, Художній музей Базеля, Музей Вікторії та Альберта, Bristol City Museum and Art Galleryd, Library-museum of the Comédie-Françaised, Галерея Уффіці, Museum of the History of Franced, musée de la Cohued, Національні галереї Шотландіїd, Centre national des arts plastiquesd, Le Carroid, Santa Barbara Museum of Artd, Художній музей Фогга[d], Гарвардський художній музей, Музей мистецтв Кімбеллаd, Художній музей Мілвокі, Ліонський музей красних мистецтв, MuMa Museum of modern art André Malrauxd, Нова гліптотека Карлсберга, Художня галерея Олбрайт-Ноксd, Національна галерея Ірландії, Художній музей Сент-Луїса, Вустерський музей мистецтв, National Museum of Fine Arts of Cubad, Pola Museum of Artd, Tokyo Fuji Art Museumd, Barber Institute of Fine Artsd, Mohamed Mahmoud Khalil Museumd, Портландський мистецький музей, Smith College Museum of Artd, Художній музей Вірджинії, Henry Art Galleryd, Музей д'Орсе, Зібрання Воллеса, Національна художня галерея, Бостонський музей образотворчих мистецтв, Ам Ремерхольцd, Villa Vauband, Музей мистецтв, Державна картинна галерея (Карлсруе), Zambaccian Museumd, Гамбурзька картинна галерея, St. Gallen museum of artd, Musée des beaux-arts de La Chaux-de-Fondsd, Museum of Art and History (collection)d, Allen Memorial Art Museumd, Балтиморський музей мистецтв, Yamazaki Mazak Museum of Artd, Musée de la Cour d'Ord, Musée des Arts décoratifsd, musée des Beaux-Arts de Valenced, Musée de la Vie romantiqued, Patrick and Beatrice Haggerty Museum of Artd, Руанський музей образотворчого мистецтва, Hiroshima Museum of Artd, Vanderbilt Museum of Artd, Карнавале, Ordrupgaardd, Інститут мистецтв Кларкаd, Musée Léon-Dierxd, Musée des Beaux-Arts de Caend, Музей витончених мистецтв Парижаd, Department of Paintings of the Louvred, Національний музей Ежена Делакруа, Музей Ізабелли Стюарт Гарднер, Музей мистецтв Толедо, Neue Staatsgaleried, Музей образотворчих мистецтв (Бордо), Музей образотворчих мистецтв Нансі, Музей Конде, Musée des Beaux-Arts d'Orléansd, Музей августинців, Художній інститут Чикаго, Рейксмузей, Нантський музей образотворчого мистецтва, Далласький музей мистецтв, Artizon Museumd, Художній музей Волтерс, Музей Ван Гога, Бруклінський музей, Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк), Міська галерея в будинку Ленбаха, Ермітаж, Foundation E.G. Bührle Collectiond, Бременська картинна галерея, Музей Фабра, Витончено-мистецькі музеї Сан-Франциско, Державний музей мистецтв, Художня галерея Нового Південного Уельсу, Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Музей Соумаяd, Phillips Collectiond, Національний музей західноєвропейського мистецтва, Токіо, Національна галерея Вірменії, Національна галерея, Музей образотворчих мистецтв, Фонд Барнса, Музей образотворчих мистецтв, Національна галерея, Баварські державні колекції картинd, Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, Галерея мистецтв Коркоран, Художня галерея Єльського університету, Музей мистецтва Сан-Паулу, Королівські музеї витончених мистецтв[12], Michael C. Carlos Museumd[13], Смітсонівський музей американського мистецтва[14], Гетеборзький художній музей, Ackland Art Museumd, Musée d'art et d'histoire de Langresd, musée des Beaux-Arts de Béziersd, Hungarian National Galleryd, Museum of Fine Arts of Reimsd, Musée des Beaux-Arts de Toursd, Художня галерея Йослинd, Музей Фіцвільяма, Wadsworth Atheneum Museum of Artd, Музей Ґренобляd, House of George Sandd, Національний музей мистецтва, архітектури і дизайну, Галерея Бівербрук, Детройтський інститут мистецтв, Chrysler Museum of Artd, Kunsthalle Mannheimd, Клівлендський музей мистецтв, Rhode Island School of Design Museumd, University of Michigan Museum of Artd, Princeton University Art Museumd, Державна галерея мистецтв (Штутгарт)d, Стара національна галерея, Von der Heydt Museumd, Музей Енгра, Музей Вальрафа-Ріхарца, Музей Креллер-Мюллер, Галерея Уффіці[d], Музей Фолькванг, Музей Сюрмондта — Людвіга, Honolulu Museum of Artd, Альбертіна, Building of the Winterthur Museum of Artd, Королівський замок на Вавелі, Версальський палац, Musée des Beaux-Arts d'Arrasd, Jagiellonian University Museumd, Picker Art Galleryd, Kunsthaus Zürichd, Musée de la Chartreuse de Douaid, Musée des Beaux-Arts d'Angersd, Print Collectiond[15], Монреальський музей красних мистецтв, Музей мистецтв Фенікса, Музей Нортона Саймона, Musée Grobet-Labadiéd, Museum of Modern Art, Saitamad, Королівський музей витончених мистецтв[16] і Marunuma Art Parkd
Нагороди
командор ордена Почесного легіону
Автограф

CMNS: Ежен Делакруа у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Походження

ред.
 
Худ. П'єр Прудон. Портрет Талейрана

Офіційно його батько чиновник Шарль Делакруа. Багато говорили, що його справжнім батьком був Шарль, тільки на прізвище Талейран.

Цинічний і впливовий міністр Шарль Талейран і справді мав декілька коханок, не погребувавши і своєю племінницею.

Нам це не варто уточнювати, адже Ежен рано залишився без батьків і виживав самотужки. Саме це загартувало його характер і відбилося в поведінці. Ежен — четверта дитина в родині.

Навчання

ред.

Класичну освіту Ежен отримав у елітарному Імператорському ліцеї Луї Великого (Луї-ле-Гран). 1814 р. померла його мати і юнака забрала до себе родина його старшої сестри. Серед родичів Делакруа — відомий портретист Анрі Різенер (1762—1828). Ежен багато малював з дитинства, після роздумів сам вирішив стати художником. Першим вчителем був П'єр Нарсіс Герен (1774—1833).

Ще більший вплив на юнака мав музей Лувр, куди (як військові трофеї) Наполеон I почав звозити картини з пограбованих країн. Саме в Луврі Делакруа побачить твори майстрів Італії, Іспанії, Фландрії, Голландії. Потужне враження на нього справив фламандець Рубенс, менше — представники Венеції — Тіціан і Веронезе.

Перші твори

ред.
 
Портрет Фредерика Шопена

Париж мав давню традицію виставок в Луврі — так звані Салони.

У 1822 р. вперше виставив в Салоні свій твір — «Човен Данте» (Лувр, Париж). Темою стала сцена з «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі. Під час малювання Ежен прохав читати йому поему. Данте у супроводі давньоримського поета Вергілія мандрує пеклом в уяві. Жах перед мучеництвом грішників і спробував передати молодий митець.

Велике за розміром полотно (2 на 2,5 метри) побачили не тільки через розмір, а й через талант. Особливо допитливі помітили і вплив великого Рубенса, але без використання цитат з картин фламандця.

Перші сюжети картин художнику навіяли літературні твори — Данте, Шекспіра, Байрона. У 1825 р.він відвідав Британію. Велике враження на митця справили картини англійця Джона Констебла, живого на той час. Нечасто в творчому доробку Делакруа з'являлися натюрморти, але вони є («Натюрморт з омаром» 1827, Лувр, Париж).

Спробував Делакруа писати й портрети. Серед перших — «Портрет барона Швитера» (1827, Лондон, Нац.галерея), свого приятеля. Худорлявий приятель поданий у повний зріст на тлі парку — нічого зайвого. Делакруа нечасто писатиме портрети, але серед них будуть геніальний Фредерік Шопен (1810—1849) та письменниця Жорж Санд (див. портрет Шопен і Жорж Санд). Серед паризьких знайомих Делакруа і англійський художник — віртуоз Фредерік Лейтон (1830 — 1896), майбутній президент Королівської академії мистецтв в Лондоні.

Захоплювався митець й образом гетьмана Івана Мазепи. Під впливом творів видатних письменників доби романтизму — Вольтера, Байрона, Гюґо, Делакруа малює картину «Покарання Івана Мазепи на коні» (за легендою) (1828).

Свобода веде народ на барикади

ред.

Бурхливі 1830 та 31 роки запам'ятались багатьом. У Російській імперії національно-визвольне повстання підняли поляки, що не примирилися з втратою своєї державності. Повстання було жорстоко придушене. З Польщі почалася велика еміграція.

А в Парижі було своє повстання, і Париж заливали кров'ю бунтівників. Чимало біди наробила й пошесть (епідемія) холери. Так що в Парижі і у світі поговорити було про що.

На бурхливі події в Парижі Делакруа відгукнувся картиною «Свобода веде народ на барикади». В картині дивним чином поєднані фігури міфологічні (алегорія Свободи з прапором Франції) з фігурами брутальної дійсності (Гаврош, мосьє в капелюху болівар, трупи розстріляних). Сенсацією ставали різні картини Делакруа. Здається, його «Свобода» стала сенсацією на всі віки, а не тільки в бурхливі 1830-ті. Ще дивнішим стала звістка про придбання полотна у Лувр. Це було офіційне визнання митця, але буржуазне суспільство зустрічає картину осудом й досі.

Марокко

ред.

Арабську тему в мистецтві Франції неточно і неправильно називають Східною. У Делакруа був марокканський період. Два роки (1831—1832) він подорожував у Марокко, завдяки тому, що його включили до складу офіційної дипломатичної місії Франції. З Марокко художник привіз малюнки, картини побуту народів, зовсім не схожі на звички і буржуазний побут Франції: «Марокканська родина», «Полювання на левів в Марокко», «Єврейське весілля в Марокко», «Араб біля могили». Все незвично для європейця, все екзотично і цікаво. Але це був світ з минулого, замкнений, патріархальний, ніби загублений в часі. Тут наче не мав ціни плин часу, не поціновувалась стародавня історія, не була чогось варта сучасна освіта. Ніщо не нагадувало Францію з величними соборами готики і романтики, з її бурхливою історією, пошуками нового в науці, мистецтві, політиці. Тому романтично налаштований художник штучно обирає сюжети хоча б з зовнішнім бурхливим рухом («Полювання на левів в Марокко»), або з натяком на якісь події в минулому («Араб біля могили»).

Малюнки Делакруа

ред.

Історичний живопис

ред.

Делакруа не полишав працювати над картинами на історичні сюжети. Вони стосувалися як історії давньої («Баталія під Таєйбургом» 1837, Версальський палац), так і сучасної («Різанина на грецькому острові Хіос», 1824, Лувр, Париж).

Особливе місце серед історичних картин Делакруа посіло полотно «Захоплення хрестоносцями Костянтинополя» (1841, Лувр). Це давній сюжет в мистецтві Західної Європи. Його розробляли ще в Середньовіччі на мініатюрах в рукописах. Делакруа створить полотно розміром 4 на 5 метрів, котре буде пов'язане з мініатюрами лише сюжетом. Воно цілком самостійне з композицією.

Це було замовлення від влади. Король Франції Луї-Філіп розпочав благоустрій у Версалі і для Зали хрестових походів замовив картину Делакруа. Той поставився до завдання уважно: навіть вивчив мемуари графа де Бодуена, котрий був свідком страшної події четвертого хрестового походу. Деяка театралізація виконання не завадила побачити трагедію пограбованого міста, руйнації, загибелі мешканців. В чомусь картина нагадувала і «Різанину на острові Хіос», але нове полотно позбавлене недоліків картини «Прихильність імператора Траяна до полоненої матері» (1840, Руан, музей мистецтв).

Звертався Делакруа і до трагічних сторінок історії інших країн, серед них «Страта дожа Венеції Маріно Фальєро», колекція Уоллес).

Творчий спад

ред.

Делакруа хворів на сухоти (туберкульоз). І працювати над картинами великого розміру ставало все важче. Окрім періодів натхнення прийшли й періоди спадів у настрої та в працездатності.

Він пише невеличкі картини з біблійними та літературними сюжетами («Овідій на засланні в краю скіфів», «Викрадення Ребекки»). Але це не йде в порівняння з драматичними композиціями «Смертю Сарданапала» чи пристрасною «Свободою, що веде народ на барикади».

Особистою драмою життя жінки і матері з легенди стала і картина «Медея готується вбити власних дітей» (Палац витончених мистецтв (Лілль), 1862). На жаль, картина мало відома широкому загалу.

Стінописи

ред.

Свою спробу зробити стінописи має і Делакруа. Він робив стінописи в Бурбонському палаці в Парижі та в Залі Миру в ратуші Парижу, але їх не зберегли. Дванадцять років художник присвятив стінописам в церкві Сен Сюльпіс.

Стінопис Делакруа в церкві Сен-Сюльпіс збережений на відміну віл попередніх (виконаний у 1855—1861 рр). Темою стали дві релігійні композиції — «Боротьба Якова з небесним янголом» та «Вигнання грабіжника Геліодора з Єрусалимського храму». Твори цікаві й тим, що створені в техніці енкавстики. Це була остання велика робота Делакруа і його останній прижиттєвий успіх.

У 1851 році його обрали в міську раду міста Париж, а в 1855 році нагородили орденом Почесного легіону.

Делакруа помер 13 серпня 1863 року в Парижі, похований на цвинтарі Пер-Лашез.

Джерела

ред.
  • Гос. Эрмитаж Западноевропейская живопись, каталог 1, Л. «Аврора», 1976 (рос)
  • Жюллиан Ф. «Эжен Делакруа», 996, «Терра» (рос)
  • Нац.галерея, Лондон .М. «Изобразительное искусство», 1971 (рос)
  • Панорама искусств, 5, М., «Сов художник», 1982 (рос)
  • Французская живопись 19 века. От Давида до Фантен-Латура, «Аврора», Л, 1972 (рос)

Див. також

ред.

Примітки

ред.

Посилання

ред.