Лобановський Борис Борисович
Борис Борисович Ло́бановський (нар. 27 вересня 1926, Ленінград — пом. 20 серпня 2002, Баден-Баден, Німеччина) — український мистецтвознавець, педагог, графік, художник монументального мистецтва; член Спілки радянських художників України з 1959 року. Батько мистецтвознавиці Ганни Лобановської.
| Лобановський Борис Борисович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
27 вересня 1926 Ленінград, РСФРР, СРСР |
| Помер |
20 серпня 2002 (75 років) Баден-Баден, Карлсруе, Баден-Вюртемберг, Німеччина |
| Поховання | Баден-Баден |
| Країна |
 СРСР Україна |
| Діяльність | мистецтвознавець, художник, педагог |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна (1950) |
| Заклад |
Київський державний інститут культури ім. О. Є. Корнійчука Київський державний художній інститут |
| Вчителі |
Гущин Олександр Сергійович[d] Грімм Герман Германовичd Пунін Микола Миколайович Флітнер Наталія Давидівнаd і Єфименко Петро Петрович |
| Відомі учні | Кислякова Галина Тихонівна |
| Членство | Спілка радянських художників України |
| Нагороди |
  |
Біографія ред.
Народився 27 вересня 1926 року в місті Ленінграді (нині Санкт-Петербург, Росія). Під час німецько-радянської війни брав участь в обороні міста, за що в червні 1943 року був нагороджений медаллю «За оборону Ленінграда», згодом —пам'ятним знаком «Жителю блокадного Ленінграда».
Упродовж 1946—1950 років навчався на факультеті історії та теорії мистецтва Інституту живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна Академії мистецтв СРСР, де його викладачами були зокрема Олександр Гущин, Герман Грімм, Микола Пунін, Наталія Флітнер. Одночасно з 1946 року брав участь в археологічних експедиціях Петра Єфименка.
У 1950 році переїхав до Києва. Викладав в училищі декоративно-ужиткового мистецтва; з 1955 року — у відділенні Московського заочного поліграфічного інституту; у 1975—1991 роках — в Інституті культури; з 1991 року — в Українській академії мистецтв. Одночасно працював редактором видавництва «Мистецтво» та з 1954 року — старшим науковим співробітником Інститут монументального живопису Академії архітектури Української РСР.
Жив у Києві, в будинку на вулиці Героїв Севастополя, № 17, квартира № 26, потім на вулиці Курганівській, № 3, квартира № 105[1]. У 2001 році разом з дружиною виїхав до Німеччини. Помер 20 серпня 2002 року у Баден-Бадені. Похований на Баден-Баденському кладовищі.
Дослідження, творчість ред.
Працював в галузі мистецтвознавства та художньої критики. Наукові дослідження присвячені питанням монументального мистецтва, синтезу мистецтв. Автор статей про творчість бойчукістів, монументалістів 1960-х років.
1997 року на сторінках журналу «Візантійський ангел» № 3 був опублікований його аналітичний есей «Київські анахорети», присвячений його друзям художникам-нонконформістам[2]. Публікація стала знаковою, своєрідним маніфестом покоління шістдесятників, про що зазначає у своїй статті донька мистецтвознавця[3].
Серед праць:
- монографія «Дмитро Михайлович Шавикін» (Київ, 1962);
- монографія «Василь Захарович Бородай» (Київ, 1964);
- монографія «Мозаїка, фреска» (Київ, 1966);
- «Григорій Гавриленко» (Київ, 1968);
- «На скелях та в глибині печер: Бесіди про походження мистецтва і пам'ятки кам'яного віку» (Київ, 1971);
- «Мистецтво стародавнього Єгипту» (Київ, 1972);
- «Онуфрій Бізюков: нарис про життя і творчість» (Київ, 1977);
- «Книга для читання з українського мистецтва» (Київ, 1978);
- «Михайло Грицюк» (Київ, 1982, співавтор С. Гурок);
- «Українське мистецтво другої половини ХІХ — початку ХХ століття». (Київ, 1989, співавтор);
- «Проблеми, матеріали і силуети майстрів українського мистецтва» (Київ, 1990);
- «Реалізм та соціалістичний реалізм в українському живописі радянського часу» (Київ, 1998).
Брав участь у колективних працях:
- альбом «Український радянський живопис» (Київ, 1957, разом з Анатолієм Шпаковим);
- альбом «Українське народне мистецтво. Вбрання» (Київ, 1961);
- «Нариси з історії українського мистецтва» (Київ, 1966);
- розділи у книзі «Історія українського мистецтва» (1968, томи 5—6, разом з Іваном Вроною).
- путівник «Kiev. Arhitectural landmarks and Art muzeums» (Ленинград, 1987).
- образотворче мистецтво
- серії езотеричних та експресивних картин (темпера, гуаш, пастель), абстрактих колажів (усі — 1960-ті роки);
- мозаїчний ансамбль для Видубицького монастиря у Києві (мозаїчна ікона «Архангел Михаїл» для Михайлівської церкви; кольорові ескізи композицій «Чудо архангела Михаїла в Хонах», «Христос-архієрей», «Святий Георгій Переможець» в інтер'єрі Георгіївського собору; усі — 1998—2001, співавтор Р. Кириченко).
Брав участь у художніх виставках з 1991 року. Персональна виставка відбулася у Києві у 1993 році.
Примітки ред.
- ↑ Лобановський Борис Борисович / Довідник членів Спілки художників України. Київ. 1998, сторінка 87 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022. Процитовано 3 червня 2022.
- ↑ Б. Лобановский. Киевские анахореты. Обращение к абстрактным формам в творчестве ряда киевских художников 50-х — 60-х годов // Византийский ангел. 1997. № 3. С. 31–40
- ↑ Анна Лобановская. Рыцарь чести и доблести. Контракти. 27 вересня 2021
Література ред.
- Лобановський Борис Борисович // Українські радянські художники. Довідник. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 270.;
- Лобановський Борис Борисович // Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 135.
- Лобановський Борис Борисович // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 366. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.];
- С. П. Зенькова. Лобановський Борис Борисович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 17 : Лег — Лощ. — 712 с. — ISBN 978-966-02-7999-5.