Телебачення України

Телебачення в Україні
Було запропоновано приєднати статтю Українське телевізійне кіно до цієї статті або розділу, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція з вересня 2020.

Телебачення в Україні, як професійне мовлення, з'явилося в 1951 році.

ІсторіяРедагувати

Докладніше: Історія українського телебачення

Радянська добаРедагувати

Вінницька державна телерадіокомпанія

Першу офіційну спробу прямого ефіру в УРСР здійснено 1 лютого 1939 року. Зйомка відбувалася в маленькій київській студії. Тривалість трансляції становила 40 хвилин, у ході неї було передано портретне зображення Григорія Орджонікідзе.

Через Другу світову війну друге народження українського телебачення відбулося 5 листопада 1951. Київський телецентр випустив в ефір фільм «Алітет іде в гори». Наступного дня, 6 листопада, був трансльований радянський фільм про Жовтневу революцію «Велика заграва». 7 листопада показували святкування на честь 34-ї річниці Жовтневої революції. 1 травня 1952 показано концерти українських співаків Київського оперного театру ім. Тараса Шевченка. Відразу після побудови московського і ленінградського телецентрів, в 1953 закінчено будівництво київського телецентру на Хрещатику. Мовлення регулярних програм почалося в 1956. До цього показувалися художні та документальні фільми двічі на день. До середини 1960-х мовлення здійснювалося в прямому ефірі, потім почали використовувати відеозапис.

У 1949 радіоаматори побудували в Харкові перший в країні аматорський телецентр.

7 травня 1951, за пів року до виходу в ефір київського телецентру, почалося мовлення з першого аматорського телецентру. Головний інженер московського телецентру в січні 1951-го зазначив, що досягнута тут чіткість зображення не поступалася столичній. Цей телецентр працював три роки, в 1954 р. в Харкові побудований професійний телецентр.

З другої половини 1940-х по 1954 рік у СРСР працювали три телевізійні центри (у Москві, Ленінграді та Києві), аудиторія телеглядачів не була великою.

20 січня 1965 р. з'явився перший регулярний національний канал під назвою УТ-1 (Українське телебачення-1, сьогодні — UA: Перший). В 1983-му почалося будівництво нового телецентру в Києві.

У грудні 1989 р. ліцензію на мовлення отримав перший приватний канал України «Тоніс». Тоді ж канал почав налагоджувати зв'язки з Держкіно СРСР, Радянським фондом культури та іншими організаціями. 13 жовтня 1990-го в Харкові на «7 каналі» в етер вийшли програми, підготовлені студією АТВ-1, надалі «Тоніс-Центр». Цей день прийнято вважати днем ​​народження українського недержавного телебачення. До 1992 р. існувало 3 версії каналу — крім Тоніс-Південь в Миколаєві і Тоніс-Центр в Харкові, був створений Тоніс-Ентер в Києві. З плином часу київська версія «Тонісу» перетворилася на самостійний канал ТЕТ, щоб залишитися на київському телебаченні, створена нова версія «Тоніс-Київ».

Доба незалежностіРедагувати

Докладніше: Цифрове наземне телебачення в Україні
Політична програма на ICTV.

Після Помаранчевої революції українське телебачення стало вільнішим. У лютому 2009 р. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення заявила, що «політичний тиск на ЗМІ зріс останнім часом, за рахунок зміни законів та інших нормативних актів з метою зміцнення впливу на засоби масової інформації та регулюючі органи в цій сфері»[1].

18 серпня 2011 р. відбувся конкурс, за результатами якого обрані канали для чотирьох загальнонаціональних мультиплексів цифрового телебачення. Частина каналів до того моменту не розпочали мовлення, переможців обирали з програмної концепції. Тим, хто отримав ліцензії з програмної концепції, що не запустили канал до моменту оголошення переможців, дали рік на запуск каналів (до серпня 2012-го). Після оголошення результатів конкурсу ходили чутки про можливий продаж чотирьох каналів із загальнонаціональних мультиплексів (Real TV Estate, Star TV, Погода ТБ і Goldberry; перший з цього списку проданий). Також передбачалося, що деякі канали змінять концепцію, оскільки серед переможців на етерні ліцензії були 4 музичні канали (Enter Music, М1, Star TV, MTV Україна; перший з цього списку змінив концепцію, став дитячим каналом Піксель TV), а деякі канали мають вузьку спрямованість (Погода ТБ, Хокей). UBR згодом відмовився від своїх місць у регіональному мультиплексі, на ці місця будуть претендувати інші канали під час повторного конкурсу[2].

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 13.06.2018 аналогове мовлення було відключено на території Кіровоградської області та м. Києва з 31.07.2018. Дата відключення аналогового телемовлення на решті території України визначена як 31.08.2018[3].

З 01.09.2018 р. для телеглядачів України доступними залишаться наступні канали телемовлення:

Власники телеканалівРедагувати

УкраїнськіРедагувати

Суспільне мовленняРедагувати

  1. UA:Перший
  2. UA:Культура
  3. Регіональні філії НСТУ

1+1 media (Ігор Коломойський)Редагувати

  1. 1+1
  2. 2+2
  3. ТЕТ
  4. ПлюсПлюс (СіТі)
  5. Бігуді (Real TV Estate)
  6. УНІАН ТБ
  7. 1+1 International

StarLightMedia (Віктор Пінчук)Редагувати

Детальніше StarLightMedia
 
Перші особи StarLightMedia  Володимир Бородянський, Олена Пінчук, Олександр Богуцький і Володимир Локотко  у студії Нового канала. Жовтень 2012. Фото Юрій Балан/Forbes

11 листопада 2009 р. Віктор Пінчук заснував групу компаній під назвою StarLightMedia. У медіагрупу StarLightMedia входять сім телеканалів, три з яких є лідерами зі всіх цільових аудиторій:

  1. Новий канал (молоді люди віком 14—35 років)
  2. ICTV (чоловіки віком 25—45 років)
  3. СТБ (жінки віком 18—54 років)
  4. ОЦЕ ТБ
  5. М1
  6. М2
  7. ICTV Ukraine

Телевізійна частка групи в 2012 р. склала 34 % (за аудиторією віком 14—49 міста 50 тис.+, дані GfK Ukraine).

У першій половині 2013 StarLightMedia лідирувала з телеперегляду за основними глядацькими аудиторіями, з показниками 30,3 % частки (за аудиторією віком 14—49 міста 50 тис.+, дані GfK Ukraine) порівняно з: Inter Media Group — 19,8 %, 1+1 Media — 16,0 %, Медіа Група Україна — 10,3 %. Ті ж дані по групі 18-54 становлять 28,3 %, 20,8 %, 15,6 % і 10,7 % відповідно.

Медіа Група Україна (Рінат Ахметов)Редагувати

  1. Україна
  2. Україна 24 (Ескулап TV)
  3. Футбол 1
  4. Футбол 2
  5. Футбол 3
  6. НЛО TV
  7. Індиго TV (Кіноточка)

Group DF (Дмитро Фірташ)Редагувати

  1. НТН
  2. К1
  3. К2
  4. Мега
  5. Zoom (MTV Україна)
  6. Піксель (Enter-music)
  7. Enter-фільм

Партія «Європейська Солідарність» (Петро Порошенко та Микола Княжицький)Редагувати

  1. 5 канал
  2. Прямий (Тоніс)
  3. Еспресо TV (Goldberry)

Борис КолесніковРедагувати

  1. XSPORT (Хокей)

ПроросійськіРедагувати

Партія «Опозиційна платформа — За життя» (Сергій Льовочкін та Вадим Столар)Редагувати

  1. Інтер
  2. Kyiv.live
  3. Odesa.live

Партії «Опозиційний блок» та «Наші» (Євгеній Мураєв)Редагувати

  1. НАШ

КатегоріїРедагувати

Докладніше: Система рейтингів Української кіноасоціації

Фільми, трансльовані на багатьох українських телеканалах, поділяються на три вікові категорії:

  1. 0+, без вікових обмежень (відсутні)
  2. 12+ і 16+, перегляд неповнолітніми глядачами рекомендується разом з батьками (особами, що їх замінюють) або з відома батьків (осіб, що їх замінюють) (відсутні)
  3. 18+, перегляд рекомендується тільки повнолітніми глядачами (22:00—06:00)

КритикаРедагувати

Докладніше: Бойкот російського кіно#Дослідження

Громадськість критикує українське телебачення, перш за все низку центральних телеканалів, за наявність у етері великої кількості контенту російського походження. За підрахунками активістів кампанії «Бойкот російського кіно», у вересні 2014 року на 10-ти провідних українських телеканалах («1+1», «Україна», «СТБ», «ICTV», «Новий канал», «ТЕТ», «2+2», «НТН» та «К1»; останній з них — проросійський телеканал «Інтер») обсяг російського телепродукту становив у середньому 40 %. У жовтні та грудні активісти зафіксували збільшення обсягів російського контенту на цих телеканалах.

Див. також: Займіться ділом, а не язиком!, И так поймут! та Простір свободи

Також активісти піддають обструкції українські телеканали за мовну політику. У жовтні 2014 року активісти оприлюднили статистику мовного складу контенту українських телеканалів. За її даними, суто україномовного контенту — 29 %; суто російськомовного — 39,3 %; російськомовного із українськими субтитрами — 23,5 %; двомовного (українською та російською) — 8,2 %.

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ National TV Council Claims Harder Political Pressure On Mass Media, Ukrainian News Agency. Архів оригіналу за 19 вересень 2012. Процитовано 21 листопад 2013. 
  2. ↑ Телегрупи Порошенка, Коломойського а Пінчука банкротять Зеонбуд (російською). 2014-10-16. 
  3. ↑ Про внесення зміни до Плану використання радіочастотного р... | від 13.06.2018 № 509. zakon5.rada.gov.ua. Процитовано 2018-08-22. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Телебачення_України&oldid=32053380