Телебачення України

Телебачення в Україні, як професійне мовлення, з'явилося 1951 року.

Суспільне — український суспільний мовник

Історія українського телебачення після відновлення незалежності України 1991 року ― це переважно історія про боротьбу за українську мову в ефірі, про те, як спочатку у 1990-х українське телебачення починало як українськомовне телебачення, однак у 2000-х на українському телебаченні ставало дедалі менше україномовного контенту, й лише наприкінці 2010-х після впровадження мовних квот на українськомовний телепродукт, відбулося поступове повернення в телепростір української мови й було створено перші українські серіали^[1].

ІсторіяРедагувати

Докладніше: Історія українського телебачення

Радянська добаРедагувати

Вінницька державна телерадіокомпанія

Першу офіційну спробу прямого ефіру в УРСР здійснено 1 лютого 1939 року. Знімання відбувалося в маленькій київській студії. Тривалість передачі становила 40 хвилин, у ході неї було відтворено портретне зображення Григорія Орджонікідзе.

Через Другу світову війну, друге народження українського телебачення відбулося 5 листопада 1951 року. Київський телецентр показав фільм «Алітет іде в гори». Наступного дня, 6 листопада, було продемонстровано радянський фільм про Жовтневу революцію «Велика заграва». 7 листопада показували святкування на честь 34-ї річниці Жовтневої революції. 1 травня 1952 показано концерти українських співаків Київського оперного театру ім. Тараса Шевченка. Відразу після побудови московського і ленінградського телецентрів, в 1953 закінчено будівництво київського телецентру на Хрещатику. Мовлення регулярних програм почалося 1956 року. До цього показувалися художні та документальні фільми двічі на день. До середини 1960-х мовлення здійснювалося наживо, потім почали використовувати відеозапис.

У 1949 радіоаматори побудували в Харкові перший в країні аматорський телецентр.

7 травня 1951, за пів року до початку роботи київського телецентру, почалося мовлення з першого аматорського телецентру. Головний інженер московського телецентру в січні 1951-го зазначив, що досягнута тут чіткість зображення не поступалася столичній. Цей телецентр працював три роки, а 1954 року в Харкові було побудовано професійний телецентр.

З другої половини 1940-х по 1954 рік у часи СРСР працювали три телевізійні центри (у Москві, Ленінграді та Києві), спільнота телеглядачів не була великою.

20 січня 1965 р. з'явився перший постійний національний канал під назвою УТ-1 (Українське телебачення-1, згодом — UA: Перший). В 1983-му почалося будівництво нового телецентру в Києві.

У грудні 1989 року ліцензію на мовлення отримав перший приватний канал України «Тоніс». Тоді ж канал почав налагоджувати зв'язки з Держкіно СРСР, Радянським фондом культури та іншими організаціями. 13 жовтня 1990-го в Харкові на «7 каналі» в етер вийшли програми, підготовлені студією АТВ-1, надалі «Тоніс-Центр». Цей день заведено вважати днем народження українського недержавного телебачення. До 1992 р. існувало 3 версії каналу — крім Тоніс-Південь в Миколаєві і Тоніс-Центр в Харкові, був створений Тоніс-Ентер в Києві. З плином часу київська версія «Тонісу» перетворилася на самостійний канал ТЕТ, щоби залишитися на київському телебаченні, створена нова версія «Тоніс-Київ».

Доба незалежностіРедагувати

Докладніше: Цифрове наземне телебачення в Україні

Після Помаранчевої революції українське телебачення стало вільнішим. У лютому 2009 р. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення заявила, що «політичний тиск на ЗМІ зріс останнім часом, за рахунок зміни законів та інших нормативних актів з метою зміцнення впливу на засоби масової інформації та регулюючі органи в цій сфері»^[2].

18 серпня 2011 р. відбувся конкурс, за підсумками якого обрані канали для чотирьох загальнонаціональних мультиплексів цифрового телебачення. Частина каналів до того часу не розпочали мовлення, переможців обирали з програмної концепції. Тим, хто отримав ліцензії з програмної концепції, що не запустили канал до миті оголошення переможців, дали рік на запуск каналів (до серпня 2012-го). Після оголошення результатів конкурсу ходили чутки про можливий продаж чотирьох каналів із загальнонаціональних мультиплексів (Real TV Estate, Star TV, Погода ТБ і Goldberry; перший з цього списку проданий). Також передбачалося, що деякі канали змінять концепцію, оскільки серед переможців на етерні ліцензії були 4 музичні канали (Enter Music, М1, Star TV, MTV Україна; перший з цього списку змінив напрямок та став дитячим каналом Піксель TV), а деякі канали мають вузьку спрямованість (Погода ТБ, Хокей). UBR згодом відмовився від власних місць у регіональному мультиплексі ― на ці місця будуть претендувати інші канали під час повторного конкурсу^[3].

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 13.06.2018 аналогове мовлення було вимкнено на теренах Кіровоградської області та м. Києва з 31.07.2018. Дата від'єднання аналогового телемовлення на решті території України, визначена як 31.08.2018^[4].

З 01.09.2018 року для телеглядачів України, доступними повинні були залишатися наступні канали телемовлення:

Цифрове телебачення
Супутникове телебачення
Кабельне телебачення («Воля», регіональні оператори)
Онлайн-сервіси та IPTV (найвідоміші — Megogo, OLL TV, Divan TV).

16 липня 2021 року набула чинності норма мовного закону про обов'язковість трансляції фільмів та серіалів на телебаченні державною мовою^[5].

ТелеканалиРедагувати

СуспільнеРедагувати

Телеканал	Логотип	Формат мовлення
Перший		576i 16:9 (SDTV) 1080i (HDTV)
Суспільне Культура
Суспільне Вінниця
Суспільне Дніпро
Суспільне Донбас
Суспільне Житомир
Суспільне Запоріжжя
Суспільне Івано-Франківськ
Суспільне Київ
Суспільне Крим
Суспільне Кропивницький
Суспільне Луцьк
Суспільне Львів
Суспільне Миколаїв
Суспільне Одеса
Суспільне Полтава
Суспільне Рівне
Суспільне Суми
Суспільне Тернопіль
Суспільне Ужгород
Суспільне Харків
Суспільне Херсон
Суспільне Хмельницький
Суспільне Черкаси
Суспільне Чернівці
Суспільне Чернігів

1+1 media (Ігор Коломойський)Редагувати

Starlight Media (Віктор та Олена Пінчуки)Редагувати

Inter Media Group (Дмитро Фірташ та Сергій Льовочкін)Редагувати

Вікова класифікаціяРедагувати

Докладніше: Система рейтингів Української кіноасоціації

Фільми, трансльовані на багатьох українських телеканалах, поділяються на три вікові категорії:

0+, без вікових обмежень (цілодобово)
12+ і 16+, перегляд неповнолітніми глядачами рекомендується разом з батьками (особами, що їх замінюють) або з відома батьків (осіб, що їх замінюють) (цілодобово)
18+, перегляд рекомендується тільки повнолітніми глядачами (22:00—06:00)

КритикаРедагувати

Докладніше: Бойкот російського кіно#Дослідження

Громадськість критикує українське телебачення, перш за все низку центральних телеканалів, за наявність у передачах великої кількості вмісту російського походження. За підрахунками активістів кампанії «Бойкот російського кіно», у вересні 2014 року на 10 провідних українських телеканалах («1+1», «Україна», «СТБ», «ICTV», «Новий канал», «ТЕТ», «2+2», «НТН» та «К1»; останній з них — проросійський телеканал «Інтер») обсяг російського телепродукту, становив у середньому 40 %. У жовтні та грудні активісти зафіксували збільшення обсягів російського контенту на цих телеканалах.

Див. також: Займіться ділом, а не язиком!, И так поймут! та Простір свободи

Також активісти піддають обструкції українські телеканали за мовну політику. У жовтні 2014 року активісти оприлюднили статистику мовного складу передач українських телеканалів. За її даними, суто україномовного вмісту — 29 %; суто російськомовного — 39,3 %; російськомовного із українськими субтитрами — 23,5 %; двомовного (українською та російською) — 8,2 %.