Телебачення України
Було запропоновано приєднати статтю Українське телевізійне кіно до цієї статті або розділу, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція з вересня 2020. |
Телебачення в Україні, як професійне мовлення, з'явилося в 1951.
ІсторіяРедагувати
Радянська добаРедагувати
Першу офіційну спробу прямого етеру в УРСР здійснено 1 лютого 1939. Зйомка відбувалася в маленькій київській студії. Тривалість трансляції становила 40 хвилин, у ході неї було передано портретне зображення Григорія Орджонікідзе.
Через Другу світову війну друге народження українського телебачення відбулося 5 листопада 1951. Київський телецентр випустив в ефір фільм «Алітет іде в гори». Наступного дня, 6 листопада, був трансльований радянський фільм про Жовтневу революцію «Велика заграва». 7 листопада показували святкування на честь 34-ї річниці Жовтневої революції. 1 травня 1952 показано концерти українських співаків Київського оперного театру ім. Тараса Шевченка. Відразу після побудови московського і ленінградського телецентрів, в 1953 закінчено будівництво київського телецентру на Хрещатику. Мовлення регулярних програм почалося в 1956. До цього показувалися художні та документальні фільми двічі на день. До середини 1960-х мовлення здійснювалося в прямому ефірі, потім почали використовувати відеозапис.
У 1949 радіоаматори побудували в Харкові перший в країні аматорський телецентр.
7 травня 1951, за пів року до виходу в етер київського телецентру, почалося мовлення з першого аматорського телецентру. Головний інженер московського телецентру в січні 1951-го зазначив, що досягнута тут чіткість зображення не поступалася столичній. Цей телецентр працював три роки, в 1954 р. в Харкові побудований професійний телецентр.
З другої половини 1940-х по 1954 рік у СРСР працювали три телевізійні центри (у Москві, Ленінграді та Києві), аудиторія телеглядачів не була великою.
20 січня 1965 р. з'явився перший регулярний національний канал під назвою УТ-1 (Українське телебачення-1, сьогодні — UA: Перший). 6 березня 1972 р. в УРСР з'явився другий канал УТ-2, в 1983-му почалося будівництво нового телецентру в Києві.
У грудні 1989 р. ліцензію на мовлення отримав перший приватний канал України «Тоніс». Тоді ж канал почав налагоджувати зв'язки з Держкіно СРСР, Радянським фондом культури та іншими організаціями. 13 жовтня 1990-го в Харкові на «7 каналі» в етер вийшли програми, підготовлені студією АТВ-1, надалі «Тоніс-Центр». Цей день прийнято вважати днем народження українського недержавного телебачення. До 1992 р. існувало 3 версії каналу — крім Тоніс-Південь в Миколаєві і Тоніс-Центр в Харкові, був створений Тоніс-Ентер в Києві. З плином часу київська версія «Тонісу» перетворилася на самостійний канал ТЕТ, щоб залишитися на київському телебаченні, створена нова версія «Тоніс-Київ».
Доба незалежностіРедагувати
Після Помаранчевої революції українське телебачення стало вільнішим. У лютому 2009 р. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення заявила, що «політичний тиск на ЗМІ зріс останнім часом, за рахунок зміни законів та інших нормативних актів з метою зміцнення впливу на засоби масової інформації та регулюючі органи в цій сфері»[1].
18 серпня 2011 р. відбувся конкурс, за результатами якого обрані канали для чотирьох загальнонаціональних мультиплексів цифрового телебачення. Частина каналів до того моменту не розпочали мовлення, переможців обирали з програмної концепції. Тим, хто отримав ліцензії з програмної концепції, що не запустили канал до моменту оголошення переможців, дали рік на запуск каналів (до серпня 2012-го). Після оголошення результатів конкурсу ходили чутки про можливий продаж чотирьох каналів із загальнонаціональних мультиплексів (Real TV Estate, Star TV, Погода ТБ і Goldberry; перший з цього списку проданий). Також передбачалося, що деякі канали змінять концепцію, оскільки серед переможців на етерні ліцензії були 4 музичні канали (Enter Music, М1, Star TV, MTV Україна; перший з цього списку змінив концепцію, став дитячим каналом Піксель TV), а деякі канали мають вузьку спрямованість (Погода ТБ, Хокей). UBR згодом відмовився від своїх місць у регіональному мультиплексі, на ці місця будуть претендувати інші канали під час повторного конкурсу[2].
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 13.06.2018 аналогове мовлення було відключено на території Кіровоградської області та м. Києва з 31.07.2018. Дата відключення аналогового телемовлення на решті території України визначена як 31.08.2018[3].
З 01.09.2018 р. для телеглядачів України доступними залишаться наступні канали телемовлення:
- Цифрове телебачення
- Супутникове телебачення
- Кабельне телебачення («Воля», регіональні оператори)
- Онлайн-сервіси та IPTV (найвідоміші — Megogo, OLL TV, Divan TV)
Власники телеканалівРедагувати
УкраїнськіРедагувати
Суспільне мовленняРедагувати
- UA:Перший
- UA:Культура
- Регіональні філії НСТУ
1+1 media (Ігор Коломойський)Редагувати
StarLightMedia (Віктор Пінчук)Редагувати
- Детальніше StarLightMedia
11 листопада 2009 р. Віктор Пінчук заснував групу компаній під назвою StarLightMedia. У медіагрупу StarLightMedia входять сім телеканалів, три з яких є лідерами зі всіх цільових аудиторій:
- Новий канал (молоді люди віком 14—35 років)
- ICTV (чоловіки віком 25—45 років)
- СТБ (жінки віком 18—54 років)
- ОЦЕ ТБ
- М1
- М2
- ICTV Ukraine
Телевізійна частка групи в 2012 р. склала 34 % (за аудиторією віком 14—49 міста 50 тис.+, дані GfK Ukraine).
У першій половині 2013 StarLightMedia лідирувала з телеперегляду за основними глядацькими аудиторіями, з показниками 30,3 % частки (за аудиторією віком 14—49 міста 50 тис.+, дані GfK Ukraine) порівняно з: Inter Media Group — 19,8 %, 1+1 Media — 16,0 %, Медіа Група Україна — 10,3 %. Ті ж дані по групі 18-54 становлять 28,3 %, 20,8 %, 15,6 % і 10,7 % відповідно.
Медіа Група Україна (Рінат Ахметов)Редагувати
Group DF (Дмитро Фірташ)Редагувати
Партія «Європейська Солідарність» (Петро Порошенко та Микола Княжицький)Редагувати
- 5 канал
- Еспресо TV (Goldberry)
- Прямий (Тоніс)
Борис КолесніковРедагувати
- XSPORT (Хокей)
ПроросійськіРедагувати
Партія «Опозиційна платформа — За життя» (Сергій Льовочкін, Тарас Козак та Вадим Столар)Редагувати
Партії «Опозиційний блок» та «Наші» (Євгеній Мураєв)Редагувати
КатегоріїРедагувати
Фільми, трансльовані на багатьох українських телеканалах, поділяються на три вікові категорії:
- Без позначки, без обмежень (загальнодоступна), відсутні
- 12+ і 16+, перегляд неповнолітніми глядачами рекомендується разом з батьками (особами, що їх замінюють) або з відома батьків (осіб, що їх замінюють), відсутні
- 18+, перегляд рекомендується тільки повнолітніми глядачами, 22:00 — 6:00
КритикаРедагувати
Громадськість критикує українське телебачення, перш за все низку центральних телеканалів, за наявність у етері великої кількості контенту російського походження. За підрахунками активістів кампанії «Бойкот російського кіно», у вересні 2014 року на 10-ти провідних українських телеканалах («1+1», «Україна», «Новий канал», «ICTV», «СТБ», «2+2», «ТЕТ», «НТН» та «К1»; останній з них — проросійський телеканал «Інтер») обсяг російського телепродукту становив у середньому 40 %. У жовтні та грудні активісти зафіксували збільшення обсягів російського контенту на цих телеканалах.
Також активісти піддають обструкції українські телеканали за мовну політику. У жовтні 2014 року активісти оприлюднили статистику мовного складу контенту українських телеканалів. За її даними, суто україномовного контенту — 29 %; суто російськомовного — 39,3 %; російськомовного із українськими субтитрами — 23,5 %; двомовного (українською та російською) — 8,2 %.
ПриміткиРедагувати
- ↑ National TV Council Claims Harder Political Pressure On Mass Media, Ukrainian News Agency. Архів оригіналу за 19 вересень 2012. Процитовано 21 листопад 2013.
- ↑ Телегрупи Порошенка, Коломойського а Пінчука банкротять Зеонбуд (російською). 2014-10-16.
- ↑ Про внесення зміни до Плану використання радіочастотного р... | від 13.06.2018 № 509. zakon5.rada.gov.ua. Процитовано 2018-08-22.
ДжерелаРедагувати
- Телесторія: як починалося українське TV
- Телесторія: перші проєкти власного виробництва на українському TV (рос.)