Вікіпедія

Перша палаталізація

Перша палаталізація задньоязикових приголосних або перше пом'якшення задньоязикових приголосних — явище в історії ранньої праслов'янської мови, перша з трьох слов'янських палаталізацій. Воно полягає у переході задньоязикових приголосних [ɡ], [k], [x] перед голосними переднього ряду у м'які шиплячі приголосні [ž'], [č'] і [š'].

Приклади подібного явища можна спостерегти як у писемних пам'ятках, так і у сучасних слов'янських мовах (чергування приголосних), а також порівнюючи слова з слов'янських мов зі спорідненими словами в інших індоєвропейських мовах.

Опис явища

ред.

Перша палаталізація — перехід задньоязикових приголосних [g], [k], [x] у м'які шиплячі приголосні (африкати або спіранти) [ž'], [č'] і [š'] перед голосними переднього ряду[1][2]. До голосних переднього ряду, що спричинювали пом'якшення, відносять успадковані ранньою праслов'янською з праіндоєвропейського мовного стану такі звуки:

  • ī — довгий [і], зберіг свою вимову як [і] й у пізнішій праслов'янській мові;
  • ǐ — короткий [і], що надалі став редукованим *ь;
  • ē — довгий [е], який після палаталізованих [ž], [č] і [š] перейшов у [a], в інших позиціях — у [ě], «ять»;
  • ě — короткий [е], зберіг свою вимову як [е] й у пізнішій праслов'янській мові;
  • ei̯ — дифтонг, що надалі перейшов у [i];
  • Звукосполучення голосних переднього ряду з носовим приголосним *en, *em, *in, *im, які в закритому складі надалі перейшли у носовий *ę (на письмі — ѧ, ę)[3].

Деякі автори відносять до першої палаталізації і пом'якшення приголосних перед *j[4][5][6], але інші розділюють ці явища[7].

Фонетичні зміни

ред.

Перехід *g у *ž

ред.

Перед голосними переднього ряду ранньопраслов'янський [g] («ґ») пом'якшившись, перейшов у [dž'] («джь»), а потім — у м'який [ž'] («жь»). Приклади: прасл. *gena («жона», «жінка», пор. грец. γυνή, дав.-в.-нім. quena) > *žena (пор. староцерк.-слов. жена, укр. жона); прасл. *givti («жити», пор. лит. gyti, а також д.-рус. гоити, звідки «ізгой») > *žiti; *genti («жати») > *žęti. Пом'якшенням [g] пояснюється також чергування звуків у коренях *běg/*běž — воно спричинене пом'якшенням *bědž < *bēg. Форма кличного відмінка княже і чергування князь/княжити/княжий теж є результатом першого пом'якшення [g]: для слова князь відновлюють ранньопраслов'янську форму *kъnęgъ, а пізнішу *kъnęzь вважають наслідком третьої палаталізації.

Перехід *k у *č

ред.

Перед голосними переднього ряду ранньопраслов'янський [k] («к») пом'якшившись, перейшов у [č] («ч»). Приклади: пра-і.є. *kwetwores («чотири» пор. дав.-гр. τέσσαρες, санскр. चत्वारः, catvā́raḥ IAST, лит. keturì, лат. quattuor, ірл. cethir, гот. fidwôr) > прасл. *četyre[8]; ранньо-прасл. *kelnъ («човен») > *čelnъ (пор. д.-рус. челнъ, укр. човен); *krikēti («кричати») > *kričēti/*kričati; прасл. *kisti («лічити», «рахувати», пор. лит. skaityti, латис. skaitīt) > *čisti, *čitati («лічити», «рахувати», «читати»). Результатом першого пом'якшення [k] є і форма кличного відмінка отче і чергування отець/отчий/вітчизна: для слова отець реконструюють ранньопраслов'янську форму *otьkъ, а пізнішу *otьcь також вважають наслідком третьої палаталізації.

Перехід *x у *š

ред.

Перед голосними переднього ряду ранньопраслов'янський [x] («х») пом'якшившись, перейшов у [š] («ш»). Приклади: *suxiti («сушити») > *sušiti, пра-і.є. *mūs («миша», пор. санскр. मूट् (mūţ IAST), дав.-гр. μῦς, лат. mūs, англ. mouse) > mūxis > прасл. *myšь[9] (перехід пра-і.є. *s у прасл. *x відбувся ще раніше в межах Педерсенового закону); а також чергування приголосних у коренях *dyx-/*dyš- (напр. дихати/задишка), *xod-/*šьd- (напр. ходити/йшов < *xoditi/*šьdlъ).

Звукосполучення

ред.

Якщо перед задньоязиковим був свистячий приголосний *s чи *z, новоутворений шиплячий асимілював його: *sk > *štš («щь»), *zg > *ždž («жджь»). Наприклад, *bliskēti > *blištšati («блищати»), *drozga («дріжджі», пор. ісл. dregg «осад», стар.-лит. dragės) > droždža, droždži, droždžьje[10][11]. Якщо між звуками *s і *k чи *z і *g знаходився редукований, пом'якшувався лише задньоязиковий: *pēsŭkēnŭ («піщаний») > *pēsъkēnъ > *pěsъčēnъ > *pěsъčanъ (пор. староцерк.-слов. пѣсъчанъ, але укр. піщаний).

У праслов'янській мові сполучення задньоязикових з *t' (*kt', *gt') не могли знаходитися перед голосними переднього ряду. Після VI ст. н. е. звукосполучення *kt', *gt' теж зазнали палаталізації, рефлекси якої у різних слов'янських мовах можуть бути різними.

  • У східних слов'ян *kt' і *gt' переходили в *č' (очевидно, *gt' поперше переходив у *kt'). Приклади: *noktis («ніч», пор. грец. νύξ, род. відм. νυκτός, лит. naktis, нім. Nacht) > *noktь > *noč' (подальші зміни полягають у переході «о» > «і» і ствердінні «ч» в українській, збереженні «о» і м'якого «ч» у російській мові, збереженні «о» і ствердінні «ч» у білоруській); *dъkti («дочка») > *dъktь > dъč', *pektis («піч») > *pektь > *peč' (звук «і» в українському слові «піч» надалі розвинувся з *e через «новий ять» в новозакритому складі). Наявність українських непалаталізованих форм інфінітива ректи, лягти, бігти, могти, пекти при праслов'янських *rekti, *legti, *běgti, *mogti, *pekti пояснюються тим, що вони розвинулися нефонетично, а за аналогією до інших форм (вирівнюванням інфінітивних закінчень)[12]. В інших східнослов'янських мовах спостерігається пом'якшення задньоязикових і в закінченнях інфінітива: біл. бегчы < *běgti, магчы < *mogti, легчы < *legti; рос. діал. бечь < *běč' < *běgti, рос. мочь < *moč' < *mogti, рос. лечь < *leč' < *legti.
  • У західних слов'ян *kt', *gt' переходили в *c'. Надалі відбулося ствердіння палаталізованого *c' (*c' > *c). Наприклад, пол. noc («ніч»), córka («дочка»), piec («піч»), móc («могти»); чеськ. noc («ніч»), dcera («дочка»), pec («піч»), moci («могти»).
  • У південних слов'ян *kt', *gt' переходили в *š'č'. Наприклад, болг. нощ, дъщеря, пещ, серб. ноћ/noć, ћерка/ćerka, пећ/peć. У сербській мові *š'č' перейшов у [ʨ] (на письмі ћ/ć).

Якщо сполучення *kt, *gt знаходилися перед голосними непереднього ряду, то палаталізація не відбувалася, але вони зазнавали спрощення: *kt, *gt > *t.

Рефлекси

ред.

Первісно всі рефлекси першої палаталізації були м'якими (тому їх записують з апострофами — [ž'], [č'], [š']), і залишаються такими у деяких сучасних слов'янських мовах. В українській і білоруській мовах на XIV—XV ст. звуки «ж», «ш», «ч» зазнали ствердіння, у російській стверділи тільки «ж», «ш», а «ч» залишився м'яким[13]. У білоруській мові фонетичні зміни відбилися в графіці (жыта, шыць, бегчы), у російській про колишню м'якість [ž'] і [š'] нагадують традиційні написання «жи», «ши». Окрім того, давня м'якість цих шиплячих досі зберігається у вятських діалектах російської мови[14].

У польській мові всі рефлекси першої палаталізації стверділи вже в XVI столітті[15].

Африкат [dž'], що утворився з [g], у всіх слов'янських мовах перейшов у — [ž'], це пояснюється тим, що дзвінкі африкати протягом всієї історії праслов'янської мови були несталими і невдовзі по завершенні процесу палаталізації dž спростилося до ž[16].

Проміжні стадії

ред.

На думку А. Лескіна, процес переходу [k] > [č’] був таким: [k] > [k’] > [k'x’] > [t'x’] > [t’š’] > [č’].

О. О. Шахматов запропонував простішу схему: [k’] > [k’ћ’] > [č’]; [g’] > [g’ђ’] > [dž’]; [x’] > [š’]. С. Б. Бернштейн пізніше доповнив її і привів до вигляду: [k’ː] > [kћ'] > [ћ’] > [č’]; [g’ː] > [gђ’] > [ђ’] > [dž’]; [x’ː] > [xś’] > [š’][17].

Болгарський мовознавець С. Стойков критикує цю схему, вказуюючи, що в разлозьких діалектах болгарської мови (де у XX ст. закінчилася «нова перша палаталізація»), була всього одна проміжна стадія: [k] > [k’] > [č’][18]. В. М. Чекман наводить саме таку схему для праслов'янської мови[2].

Наслідки

ред.

Унаслідок першої палаталізації у праслов'янській фонетиці з'явилися три нових звуки (ʃj, ʒj, tʃj, dʒj), або три нових фонеми (ሸ, ዠ, ቸ, ጀ). На думку низки мовознавців, фонологізація ሸ, ዠ, ቸ, ጀ відбулася після переходу ē в ā після палаталізованих[19][20].

У графіці

ред.

Наявність звуків [č], [ž], [š] поставила необхідність створення окремих символів для них у період становлення слов'янської писемності. До складу кирилиці, яка є за походженням грецьким алфавітом, були додані літери ч, ж і ш (остання — очевидно, запозичена з глаголиці). У польській абетці для позначення палаталізованих вживаються диграфи: cz — для [tʃ] і sz — для [ʃ], а також z з крапкою (ż) — для [ʒ]. У чеський абетці Ян Гус впровадив позначення цих звуків за допомогою крапок над s, z і c, надалі крапка була замінена гачеком[21].

Хронологія

ред.

Відносна хронологія

ред.

Перша палаталізація відбулася до монофтонгізації дифтонгів — остання спричинила другу палаталізацію[22].

Абсолютна хронологія

ред.

Думки вчених з приводу часу діяння першої палаталізації розходяться. Зокрема, Г. П. Півторак датує цей процес VI—V ст. до н. е.[23], Л. Мошинський початком нашої ери — II ст.[24], А. Лампрехт відносить його до 400—475 рр. (плюс-мінус 25 років)[22], а Ю. В. Шевельов і М. Шеклі — V—VI ст.[25][26]

Дані топонімів

ред.
 
Річка Лучоса

Перша палаталізація ще діяла на період заселення слов'янами басейну верхнього Дніпра. Це підтверджується фактом, що запозичені ними в місцевого балтійського населення топоніми міняли своє питоме звучання згідно з законами першої палаталізації: *Vilkesa > Волчоса, *Akesā > Очоса, *Laṷkesā > Лучоса, Merkys > Мереч, *Gēdras (пор. лит. giẽdras «ясний») > Жадро, *Skērii̯ā > Щара. Пізніше, під час колонізації земель фіно-угрів, подібних фонетичних змін зазнали фінські топоніми Іжора (фін. Inkerinmaa, ест. Ingerimaa) і Селіжаровка[4][27].

У той же час наслідки першої палаталізації існували вже у добу заселення слов'янами Греції (VI—VII ст.). На Пелопоннесі збереглися топоніми слов'янського походження: грец. Σίρακον < прасл. *široko, Τσερνίλο < прасл. *čьrnidlo, Μουτσίλα < прасл. *močidlo[4], Τσερνίτσα < прасл. *čьrnica, Τσιρναόρα < прасл. *čьrna gora, Ζιγοβίστι < прасл. *žegovišče, Στρούζα < прасл. *stružija, Βερσίτσι < прасл. *vьršьсь[28].

Можливо, назва одного з празьких горбів Žiži походить від нім. Sieg («перемога»). У цьому випадку перша палаталізація ще діяла на період заселення слов'янами Чехії[25].

Дані запозичень

ред.

Перша палаталізація знайшла відбиток у низці слов'янських запозичень з германських мов:

Проте, на думку С. Б. Бернштейна, у даному випадку ці форми пояснюються не фонетичним процесом пом'якшення задньоязикових, а субституцією звуків — як в імені Ничипір (від грец. Νικηφόρος), а на період цих германських запозичень закон першої палаталізації вже перестав діяти[32].

Перша палаталізація існувала на момент контактів слов'янських племен з фінськими. Про це свідчить низка фінських запозичень з праслов'янської[25]:

Розглядалася також гіпотеза, що існують фінські слов'янізми, запозичені ще до першої палаталізації:

Проте на думку П. Калліо, тут мала місце субституція праслов'янських звуків č и dž фінським k, так само, як у фінських запозиченнях з саамської[34].

Фонетична форма слов'янських запозичень у новогрецькій підтверджує дані топонімів: на момент заселення слов'янами Пелопоннесу перша палаталізація вже завершилася, її рефлекси відбиваються у грецьких слов'янізмах:

Паралелі

ред.

У слов'янських мовах

ред.

У разлозьких говірках болгарської мови вже в XX ст. (після 1915 року) відбувся процес, аналогічний першій палаталізації: к’ (kʲ) > ч’ (tʃʲ), г’ (gʲ) > џ’ (dʒʲ): ч’ѝсел «кислий» (літературне кисел), ч'уфтѐ «котлета» (літ. кюфте), кнѝџ’и «книги» (літ. книги), ерџ’ѐн «холостяк» (літ. ерген)[35].

В інших мовах

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Carl Winter Universitätsverlag. — Heidelberg, 1964. — P. 253.
  2. ↑ а б Чекман В. Н. Исследования по исторической фонетике праславянского языка. — Наука и техника. — Минск, 1979. — С. 55.
  3. ↑ Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. — С.-П. : Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 90-91. (рос.)
  4. ↑ а б в г Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Państwowe Wydawnictwo Naukowe. — Warszawa, 2005. — С. 67. — ISBN 83-01-14542-0.
  5. ↑ Чекман В. Н. Исследования по исторической фонетике праславянского языка. — Наука и техника. — Минск, 1979. — С. 54.
  6. ↑ Жовтобрюх М. А., Волох О. Т., Саміленко С. П., Слинько І. І. Історична граматика украінської мови. — Вища школа. — Київ, 1980. — С. 37.
  7. ↑ Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Carl Winter Universitätsverlag. — Heidelberg, 1964. — P. 249.
  8. ↑ Этимологический словарь славянских языков. — М. : Наука, 1977. — Т. 4.
  9. ↑ Этимологический словарь славянских языков. — М. : Наука, 1994. — Т. 21.
  10. ↑ Этимологический словарь славянских языков. — М. : Наука, 1978. — Т. 5. — С. 128—129.
  11. ↑ Boryś W. Słownik etymologiczny języka polskiego. — Wydawnictwo Literackie. — Kraków, 2005. — С. 127. — ISBN 978-83-08-04191-8.
  12. ↑ Історична фонетика української мови: Формування фонологічної системи протоукраїнської мови (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 квітня 2017. Процитовано 8 червня 2019.
  13. ↑ Борковский В. И., Кузнецов П. С. Историческая грамматика русского языка. — КомКнига. — М., 2006. — С. 152—153. — ISBN 5-484-00280-X.
  14. ↑ Фонетика русских диалектов: шипящие щелевые согласные. Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 21 квітня 2017.
  15. ↑ Długosz-Kurczabowa K., Dubisz S. Gramatyka historyczna języka polskiego. — Wydawnictwo Uniwersytetu Warszawskiego. — Warszawa, 2006. — С. 150. — ISBN 978-83-235-0118-3.
  16. ↑ Селищев А. М. Старославянский язык. — Наука - Издательство МГУ. — М., 2006. — С. 178-179. — ISBN 5-211-06129-2.
  17. ↑ Бернштейн С. Б. Сравнительная грамматика славянских языков. — Издательство Московского университета, Издательство «Наука». — М., 2005. — С. 169.
  18. ↑ Стойков С. Новая первая палатализация в болгарском языке // Исследования по славянскому языкознанию. — 1971. — С. 380.
  19. ↑ Журавлёв В. К. Фонологизация // Лингвистический энциклопедический словарь. — 1990. — ISBN 5-85270-031-2.
  20. ↑ Галинская Е.А. Историческая фонетика русского языка. — Издательство Московского университета, Издательство «Наука». — М., 2004. — С. 22. — ISBN 5-211-04969-1.
  21. ↑ Селищев А. М. Славянское языкознание. Западнославянские языки. — М., 1941. — С. 40.
  22. ↑ а б Lamprecht A. Praslovanština a její chronologické členění // Československé přednášky pro VIII. mezinárodní sjezd slavistů. — 1978. — С. 145.
  23. ↑ Півторак Г. П. Формування i діалектна диференціація давньорускої мови. — Наукова думка. — Київ, 1988. — С. 38.
  24. ↑ Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — Państwowe Wydawnictwo Naukowe. — Warszawa, 2006. — С. 236. — ISBN 83-01-14720-2.
  25. ↑ а б в Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Carl Winter Universitätsverlag. — Heidelberg, 1964. — P. 252.
  26. ↑ Šekli M. Primerjalno glasoslovje slovanskih jezikov. — Lubljana : Znanstvena založba Filozofske fakultete, 2016. — Т. 1. — С. 223. — ISBN 978-961-237-742-7.
  27. ↑ Šekli M. Primerjalno glasoslovje slovanskih jezikov. — Lubljana : Znanstvena založba Filozofske fakultete, 2016. — Т. 1. — С. 222-223. — ISBN 978-961-237-742-7.
  28. ↑ Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Carl Winter Universitätsverlag. — Heidelberg, 1964. — P. 251.
  29. ↑ Boryś W. Słownik etymologiczny języka polskiego. — Wydawnictwo Literackie. — Kraków, 2005. — С. 594. — ISBN 978-83-08-04191-8.
  30. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  31. ↑ Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. — Прогресс. — М., 1964–1973. — Т. 4. — С. 424—425.
  32. ↑ Бернштейн С. Б. Сравнительная грамматика славянских языков. — Издательство Московского университета, Издательство «Наука». — М., 2005. — С. 169-170.
  33. ↑ Kallio P. On The Earliest Slavic Loanwords In Finnish // Slavica Helsengiensia. — 2006. — № 27. — С. 159.
  34. ↑ Kallio P. On The Earliest Slavic Loanwords In Finnish // Slavica Helsengiensia. — 2006. — № 27. — С. 157—158.
  35. ↑ Стойков С. Новая первая палатализация в болгарском языке // Исследования по славянскому языкознанию. — 1971. — С. 375—380.
  36. ↑ Бурсье Э. Основы романского языкознания. — УРСС. — М., 2004. — С. 140.
  37. ↑ Бруннер К. История английского языка. — УРСС. — М., 2006. — С. 277—279.
  38. ↑ Красухин К. Г. Введение в индоевропейское языкознание. — М. : Академия, 2004. — С. 48. — ISBN 5-7695-0900-7.
  39. ↑ Барроу Т. Санскрит. — Прогресс. — М., 1976. — С. 75—76.
  40. ↑ Джаукян Г. Б. Сравнительная грамматика армянского языка. — Издательство Армянской академии наук Армянской ССР. — Ереван, 1982. — С. 57—60.

Джерела

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Перша_палаталізація&oldid=39174202