Вікіпедія

Ярмо

Ярмо́ — деталь в упряжці волів, аналог хомута в упряжці коней.

Ярмо
Зображення
CMNS: Ярмо у Вікісховищі
Головне лобне ярмо
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Ярмо (значення).

Українське «ярмо» походить від прасл. *(j)arьmo, *(j)arьmъ[1].

Історія ред.

Згідно з даними археології, перші ярма з'явилися у 3,5-3 тисячоліттях до н. е. в Єгипті та Межиріччі. Вони були досить примітивні, застосовувалися лише з рогатими тваринами, такі як воли, буйволи, зебу: оскільки кріпилися до рогів (лобні, потиличні)[2].

У праіндоєвропейській мові назва ярма реконструюється як *i̯ugom: від цього слова походять прасл. *igo < *jъgo («ярмо», «іго»), лит. jungas, лат. jugum, нім. Joch, англ. yoke, дав.-гр. ζυγόν, перс. یوغ‎, санскр. युग[3]. Назви інших елементів упряжі також можуть мати дуже давнє походження: приміром, від пра-і.є. *ei-/*-oi («дишель», «жердина для запрягу») через прасл. *oie походить укр. війя[4].

Різновиди ред.

 
Орання на водяному буйволі, запряженому в одиночне ярмо. Лаос
  • Ярмо головне — кріпиться до рогів. У ньому виділяють:
    • Лобне — прилягає внутрішньою поверхнею з подушкою до лоба і прикріплюється до рогів ременями;
    • Потиличне — також прикріплюється до рогів, але ззаду
  • Ярмо зашийне — найбільш поширене. В Україні, а також на півдні дореволюційної Росії вживалося парне зашийне ярмо, яке зачіплялося за дишель (війя) простим дерев'яним (лозовим) кільцем (каблучкою) і замикалося на шиї занозою.

Ярма частіше бувають парними, тобто призначеними для пари тварин, але водяних буйволів зазвичай запрягають в одиночне ярмо, що має форму лука[5]. Письмово засвідчене історичне використання одиночного ярма в Північній Америці, Китаю, Африці і Німеччині[6]. На території України одиночне ярмо, аналогічне за конструкцією парному, траплялося в Поліссі; запряженого в нього вола називали «бовкуном»[7][8]. З'єднуватися одиночне ярмо з плугом чи повозкою могло і за допомогою голобель[9] чи посторонків.

Будова ред.

 
Головне потиличне ярмо
 
Зашийне ярмо з Музею в Пирогові. Верхня деталь — чашовина, нижня — підгірля, дві стійки посередині — снози, по краях — занози

Зашийне ярмо складається з двох основних деталей: чашовини  — верхньої пластини, що лежить на шиї вола, підгірля (підшийка) — нижньої пластини, яка знаходиться під шиєю. Чашовина й підгірля з'єднуються снізками, а ззовні фіксуються занозами. Снізки кріплять до чашовини зверху затягачами або заволічками — шкіряними ремінцями або мотузками, іноді замість затягача у снізок простромляють кілочок. До чашовини кріпиться за допомогою приво́ю дерев'яне плетене кільце — каблучка (облук), яка надівається на довгу жердину — війя (аналог дишла), і фіксується прити́кою.

У гуцулів побутували дещо інші терміни: чашовина звалася «плече», підгірля — «підгорниця», снізок — «смик», занози — «занізки», каблучка — «живець» (залізне кільце) чи «ро́скрут» (кільце з пареного дерева); притика — «прити́качем».

Використовують й інші конструкції ярма: у них підгірля, снози й занози зроблені одним цілим, у вигляді скоб, вставлених знизу в отвори на чашовині.

Термінологія ред.

Воловий запряг у Чилі
  • Війце́ — гряділь плуга, розташований між двома парами волів[10]. На одному кінці до нього шворнем чи каблучкою з притикою кріпилося ярмо, на другому — леміш і чепіги.
  • Війя́, війє́ — дишель у воловому запрягу; жердина, яка з'єднує віз (плуг) з ярмом. Має вигляд довгої палиці з розвилкою у задній частині: кінці відгалужень кріплять до передньої осі.
  • Дві́йло — жердина (колода), що використовувалася для з'єднання ярм при запрягу кількох пар волів цугом[11].
  • Зано́зи (однина — зано́за, також зані́з, зані́зка) — зовнішні кілки, палиці, які з'єднують чашовину з підгірлям. На відміну від нерухомих сніз, зроблені рознімними: їх вставляють у край ярма для запирання шиї вола і запобігання випряганню. У гуцулів звались «занізками»[12][13].
  • Затя́гач (також заволі́чка) — ремінь для кріплення сніз до чашовини
  • Каблу́чка (також облук) — сплетене з дерева, сиром'ятної шкіри, а іноді залізне кільце, яким війя кріпиться до ярма. Також каблучкою зовуть таке ж кільце, яке кріпиться на війї у тому місце, де воно розгалужується — для запобігання розщепленню. У гуцулів дерев'яна каблучка відома під назвою «роскрут», залізна — «живець».
  • Підгі́рля (також підгорля, підгірлиця, підшийок) — нижня частина ярма, яка знаходиться під шиєю. У гуцулів звалася «підгорницею».
  • Приві́й — мотузка або ремінець, якими кріпиться каблучка до чашовини
  • Прити́ка — чека, що вставляється в отвір на кінці війя і фіксує його в каблучці ярма або шворінь, що рухомо з'єднує війя з ярмом. У гуцулів звалася «притикачем».
  • Сно́зи або снізки — пара внутрішніх палиць, які з'єднують чашовину з підгірлям. На відміну від заноз, закріплені нерухомо. У гуцулів звалися «смиками».
  • Чашовина або чашина — верхня частина ярма. У гуцулів звалася «плечем».

Інше ред.

  • Нали́гач — ремінь, який кріплять до рогів великої рогатої худоби для її прив'язування або водіння на прив'язі[14]. Нали́гувати — прив'язувати ремінь до рогів[15].
  • Ключ — одиночне ярмо, закріплене на стовпі, в яке на полонині гуцульські пастухи замикали теля під час доїння корови[16].

У культурі ред.

 
Ярмо на картині М. С. Самокиша «Похід запорожців у Крим»

Символіка ред.

  • Ярмо — символ поневолення, його переносне значення — «тягар», «ноша», «іго» (останнє слово теж колись мало значення «ярмо для худоби»).
  • З іншого боку, із запряженими в парне ярмо тваринами асоціювалася подружня пара, взагалі всі, хто трудиться разом: від прасл. *sǫprǫgъ («тварина в парному ярмі») походять такі слова, як супруг («подружжя»), супряга («сумісна робота»). Весільний обряд надягання ярма нареченим донедавна зберігався у гуцулів[17][18]. На Бойківщині молода сідала на ярмо, яке держав на колінах молодий, і він знімав з неї вінок і надягав очіпок[19].
  • Ярмо з перехрещеними стрілами було емблемою Іспанської фаланги.
 
Віз, війя і дерев'яне ярмо із залізними занозами. Румунія
 
Ярмо з підгірлям у вигляді скоб і гряділем-війцем плуга

Фразеологія ред.

  • Ярмо нарвати — прикріпити ярмо до війя
  • Гне шию, як віл у ярмі — про тяжку працю
  • Йти неначе у ярмо — дуже неохоче йти
  • Запрягати в ярмо — поневолювати
  • Притики давати — зачіпати[20]
  • Гусяче ярмо — недоладна, невдатна річ[джерело?]

Прислів'я ред.

  • Аби шия — ярмо буде
  • Багатому — корона на голову, бідному — ярмо на шию.
  • Дарма ярма, аби занози наші
  • Коли віл пропав, то пропадай і ярмо!

Інше ред.

  • Словом єрмо, єре́м (фонетичні варіанти ярмо)[21] називалися елементи конструкції деяких механізмів (прохідної ступи, ручного млина).
  • Югер — давньоримська міра площі, назва якої (лат. jugerum) пов'язана з jugum («ярмо»).
  • Вени, по яких тече кров від головного мозку до серця, називають «яремними» (venae jugulares): латинська назва походить від пізньо-лат. jugulum («шия»), утвореного від jugum.
  • Ярмом колись називали ключицю[22].
  • «Ярмом» чи «ігом» (jugum) у стародавніх римлян називалися ворітця з двох увіткнутих у землю вертикальних й одного поперечного горизонтального списа, під якими переможці змушували пройти переможених на знак покори. Це називалося sub jugum mittĕre (sub jugo mittĕre, sub jugo abire) — «поставити під ярмо/ярмом»[23].
  • Гордіїв вузол, за легендою, кріпив ярмо до війя.

Галерея ред.

  •  
    Запряг волів у поселенні Мамфорд, штат Нью-Йорк
  •  
    Запряг парним зашийним ярмом. Вісконсин, США
  •  
    Запряг зашийним ярмом. Середина XX ст.
  •  
    Запряг зашийним ярмом двох зебу в Індії
  •  
    Ярмо в етнографічному музеї у Дітенгаймі
  •  
    Запряг зашийним ярмом у М'янмі
  •  
    Зашийне ярмо з Музею-садиби Владислава Оркана (Польща).
  •  
    Традиційне іспанське ярмо

Див. також ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ярмо
  • Упряж — стаття про способи запрягання коней.
  • Хомут — аналогічний пристрій для кінської упряжі.

Примітки ред.

  1. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  2. ↑ SIGAUT François in Jougs, contre jougs, 1993, P.
  3. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
  4. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
  5. ↑ Conroy, Drew. Ox Yokes: Culture, Comfort and Animal Welfare (PDF). World Association for Transport Animal Welfare and Studies. Архів оригіналу (PDF) за 22 березня 2012. Процитовано 23 травня 2011.
  6. ↑ Roosenberg, Richard (1992). Britchen, Brakes, Head Yokes for restraining loads behind oxen (PDF). TechGuides. Tillers International. Архів оригіналу (PDF) за 4 жовтня 2011. Процитовано 21 травня 2011.
  7. ↑ Сухопутний транспорт/ С. А. Макарчук, Етнографія України: Навчальний посібник, Львів «Світ», 2004. Архів оригіналу за 22 квітня 2018. Процитовано 13 квітня 2018.
  8. ↑ Бовкун // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  9. ↑ Хведір Вовк. 6. Способи пересування // Студії з української етнографії та антропології. — К. : "Мистецтво", 1995. — ISBN 5-7715-0729-6.
  10. ↑ Війце // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  11. ↑ Двійло // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  12. ↑ Заніз // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  13. ↑ Заніз // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  14. ↑ Налигач // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  15. ↑ Налигувати // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  16. ↑ Ключ // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  17. ↑ Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 664. Архів оригіналу за 13 травня 2018. Процитовано 20 грудня 2017.
  18. ↑ Історичний факультет Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. Управління у справах національностей і релігій Одеської обласної державної адміністрації. Одеська обласна спілка краєзнавців Весільна обрядовість у часі і просторі [Архівовано 1 липня 2016 у Wayback Machine.] Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Одеські етнографічні читання» Одеса — 2010
  19. ↑ Ярмо // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2129. — 1000 екз.
  20. ↑ На основі матеріалів СУМ-11
  21. ↑ Єрем // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  22. ↑ Ярмо // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  23. ↑ jugum [Архівовано 24 квітня 2019 у Wayback Machine.] // Латинско-русский словарь

Джерела ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ярмо&oldid=41306925