Відкрити головне меню
Головне лобне ярмо

Ярмо́ — деталь в упряжці волів, аналог хомута в упряжці коней.

Українське «ярмо» походить від прасл. *(j)arьmo, *(j)arьmъ[1].

Зміст

ІсторіяРедагувати

Згідно з даними археології, перші ярма з'явилися у 3,5-3 тисячоліттях до н. е. в Єгипті та Межиріччі. Вони були досить примітивні, застосовувалися лише з рогатими тваринами, такі як воли, буйволи, зебу: оскільки кріпилися до рогів (лобні, потиличні)[2].

У праіндоєвропейській мові назва ярма реконструюється як *i̯ugom: від цього слова походять прасл. *igo < *jъgo («ярмо», «іго»), лит. jungas, лат. jugum, нім. Joch, англ. yoke, дав.-гр. ζυγόν, перс. یوغ‎, санскр. युग[3]. Назви інших елементів упряжі також можуть мати дуже давнє походження: приміром, від пра-і.е. *ei-/*-oi («дишель», «жердина для запрягу») через прасл. *oie походить укр. війя[4].

РізновидиРедагувати

 
Орання на водяному буйволі, запряженому в одиночне ярмо. Лаос
  • Ярмо головне — кріпиться до рогів. У ньому виділяють:
    • Лобне — прилягає внутрішньою поверхнею з подушкою до лоба і прикріплюється до рогів ременями;
    • Потиличне — також прикріплюється до рогів, але ззаду
  • Ярмо зашийне — найбільш поширене. В Україні, а також на півдні дореволюційної Росії вживалося парне зашийне ярмо, яке зачіплялося за дишель (війя) простим дерев'яним (лозовим) кільцем (каблучкою) і замикалося на шиї занозою.

Ярма частіше бувають парними, тобто призначеними для пари тварин, але водяних буйволів зазвичай запрягають в одиночне ярмо, що має форму лука[5]. Письмово засвідчене історичне використання одиночного ярма в Північній Америці, Китаю, Африці і Німеччині[6]. На території України одиночне ярмо, аналогічне за конструкцією парному, траплялося в Поліссі; запряженого в нього вола називали «бовкуном»[7][8]. З'єднуватися одиночне ярмо з плугом чи повозом могло і за допомогою голобель[9] чи посторонків.

БудоваРедагувати

 
Головне потиличне ярмо
 
Зашийне ярмо з Музею-садиби Владислава Оркана (Польща). Верхня деталь — чашовина, нижня — підгірля, дві стійки посередині — снози, по краях — занози

Зашийне ярмо складається з двох основних деталей: чашовини  — верхньої пластини, що лежить на шиї вола, підгірля (підшийка) — нижньої пластини, яка знаходиться під шиєю. Чашовина й підгірля з'єднуються снізками, а ззовні фіксуються занозами. Снізки кріплять до чашовини зверху затягачами або заволічками — шкіряними ремінцями або мотузками, іноді замість затягача у снізок простромляють кілочок. До чашовини кріпиться за допомогою приво́ю дерев'яне плетене кільце — каблучка (облук), яка надівається на довгу жердину — війя (аналог дишла), і фіксується прити́кою.

У гуцулів побутували дещо інші терміни: чашовина звалася «плече», підгірля — «підгорниця», снізок — «смик», занози — «занізки», каблучка — «живець» (залізне кільце) чи «ро́скрут» (кільце з пареного дерева); притика — «прити́качем».

Використовують й інші конструкції ярма: у них підгірля, снози й занози зроблені одним цілим, у вигляді скоб, вставлених знизу в отвори на чашовині.

ТермінологіяРедагувати

Воловий запряг у Чилі
  • Війце́ — гряділь плуга, розташований між двома парами волів[10]. На одному кінці до нього шворнем чи каблучкою з притикою кріпилося ярмо, на другому — леміш і чепіги.
  • Війя́, війє́ — дишель у воловому запрягу; жердина, яка з'єднує віз (плуг) з ярмом. Має вигляд довгої палиці з розвилкою у задній частині: кінці відгалужень кріплять до передньої осі.
  • Зано́зи (однина — зано́за, , також зані́з, зані́зка) — зовнішні кілки, палиці, які з'єднують чашовину з підгірлям. На відміну від нерухомих сніз, зроблені рознімними: їх вставляють у край ярма для запирання шиї вола і запобігання випряганню. У гуцулів звались «занізками»[11][12].
  • Затя́гач (також заволі́чка) — ремінь для кріплення сніз до чашовини
  • Каблу́чка (також облук) — сплетене з дерева, сиром'ятної шкіри, а іноді залізне кільце, яким війя кріпиться до ярма. Також каблучкою зовуть таке ж кільце, яке кріпиться на війї у тому місце, де воно розгалужується — для запобігання розщепленню. У гуцулів дерев'яна каблучка відома під назвою «роскрут», залізна — «живець».
  • Підгі́рля (також підгорля, підгірлиця, підшийок) — нижня частина ярма, яка знаходиться під шиєю. У гуцулів звалася «підгорницею».
  • Приві́й — мотузка або ремінець, якими кріпиться каблучка до чашовини
  • Прити́ка — чека, що вставляється в отвір на кінці війя і фіксує його в каблучці ярма або шворінь, що рухомо з'єднує війя з ярмом. У гуцулів звалася «притикачем».
  • Сно́зи або снізки — пара внутрішніх палиць, які з'єднують чашовину з підгірлям. На відміну від заноз, закріплені нерухомо. У гуцулів звалися «смиками».
  • Чашовина або чашина — верхня частина ярма. У гуцулів звалася «плечем».

ІншеРедагувати

  • Нали́гач — ремінь, який кріплять до рогів великої рогатої худоби для її прив'язування або водіння на прив'язі[13]. Нали́гувати — прив'язувати ремінь до рогів[14].

У культуріРедагувати

 
Ярмо на картині М. С. Самокиша «Похід запорожців у Крим»

СимволікаРедагувати

  • Ярмо — символ поневолення, його переносне значення — «тягар», «ноша», «іго» (останнє слово теж колись мало значення «ярмо для худоби»).
  • З іншого боку, із запряженими в парне ярмо тваринами асоціювалася подружня пара, взагалі всі, хто трудиться разом: від прасл. *sǫprǫgъ («тварина в парному ярмі») походять такі слова, як супруг («подружжя»), супряга («сумісна робота»). Весільний обряд надягання ярма нареченим донедавна зберігався у гуцулів[15][16].
  • Ярмо з перехрещеними стрілами було емблемою Іспанської фаланги.
 
Віз, війя і дерев'яне ярмо із залізними занозами. Румунія
 
Ярмо з підгірлям у вигляді скоб і гряділем-війцем плуга

ФразеологіяРедагувати

  • Ярмо нарвати — прикріпити ярмо до війя
  • Гне шию, як віл у ярмі — про тяжку працю
  • Йти неначе у ярмо — дуже неохоче йти
  • Запрягати в ярмо — поневолювати
  • Притики давати — зачіпати[17]

Прислів'яРедагувати

  • Аби шия — ярмо буде
  • Багатому — корона на голову, бідному — ярмо на шию.
  • Дарма ярма, аби занози наші
  • Коли віл пропав, то пропадай і ярмо!

ІншеРедагувати

  • Словом єрмо, єре́м (фонетичні варіанти ярмо)[18] називалися елементи конструкції деяких механізмів (прохідної ступи, ручного млина).
  • Югер — давньоримська міра площі, назва якої (лат. jugerum) пов'язана з jugum («ярмо»).
  • Вени, по яких тече кров від головного мозку до серця, називають «яремними» (venae jugulares): латинська назва походить від пізньо-лат. jugulum («шия»), утвореного від jugum.
  • «Ярмом» чи «ігом» (jugum) у стародавніх римлян називалися ворітця з двох увіткнутих у землю вертикальних й одного поперечного горизонтального списа, під якими переможці змушували пройти переможених на знак покори. Це називалося sub jugum mittĕre (sub jugo mittĕre, sub jugo abire) — «поставити під ярмо/ярмом»[19].

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

  • Упряж — стаття про способи запрягання коней.
  • Хомут — аналогічний пристрій для кінської упряжі.

ПриміткиРедагувати

  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  2. SIGAUT François in Jougs, contre jougs, 1993, P.
  3. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.
  4. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
  5. Conroy, Drew. Ox Yokes: Culture, Comfort and Animal Welfare. World Association for Transport Animal Welfare and Studies. Процитовано 23 May 2011. 
  6. Roosenberg, Richard (1992). Britchen, Brakes, Head Yokes for restraining loads behind oxen. TechGuides. Tillers International. Архів оригіналу за 4 жовтень 2011. Процитовано 21 May 2011. 
  7. Сухопутний транспорт/ С. А. Макарчук, Етнографія України: Навчальний посібник, Львів «Світ», 2004
  8. Бовкун // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  9. Хведір Вовк. 6. Способи пересування // Студії з української етнографії та антропології. — К. : "Мистецтво", 1995. — ISBN 5-7715-0729-6.
  10. Війце // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  11. Заніз // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  12. Заніз // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  13. Налигач // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  14. Налигувати // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  15. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 664.
  16. Історичний факультет Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. Управління у справах національностей і релігій Одеської обласної державної адміністрації. Одеська обласна спілка краєзнавців Весільна обрядовість у часі і просторі Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Одеські етнографічні читання» Одеса — 2010
  17. На основі матеріалів СУМ-11
  18. Єрем // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  19. jugum // Латинско-русский словарь

ДжерелаРедагувати