Вікіпедія

Місяць (супутник)

природний супутник Землі
(Перенаправлено з Місяць (планета))
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Місяць.
Місяць ☾


Місяць

Дані про відкриття
Дата відкриття
Відкривач(і)
Планета Земля
Номер 1
Орбітальні характеристики
Велика піввісь 384 400 км
Перицентр 363 104 км
Апоцентр 405 696 км
Орбітальний період 27,321 582 діб
Ексцентриситет орбіти 0,0549
Фізичні характеристики
Видима зоряна величина від −2.5 до −12.9
Середній радіус 1 737,10 км
Площа поверхні 3,793× 107 км²
Об'єм 2,1958× 1010 км³
Маса 7,3477× 1022 кг
Густина 3,3464 г/см³
Прискорення вільного падіння 1,62 м/с²
Перша космічна швидкість 1,68 км/с
Друга космічна швидкість 2,38 км/с
Альбедо 0,12
Температура поверхні на екваторі 390, вночі 100[1] К
Атмосфера
Інші позначення

Місяць ☾ у Вікісховищі

Мі́сяць — єдиний природний супутник планети Земля. Другий за яскравістю об'єкт на земному небосхилі після Сонця і п'ятий за величиною супутник планет Сонячної системи. Перше і єдине позаземне тіло природного походження, на якому побувала людина. Середня відстань між центрами Землі і Місяця — 384 400 км[2][3].

Назви

ред.

Давні римляни називали Місяць Луною (лат. Luna) від індоєвропейського кореня louksnā — світла, заграва. Звідси грец. λύχνος — світильник[4] та укр. луна — первинно відбиття світла[5], а не звуку. Греки називали супутник Землі Селеною (грец. Σελήνη), стародавні єгиптяни — Ях (Іях).

Українською

ред.

Народні українські назви:

  • мі́сяць[6]
  • місяче́нько[6]

Метафоричні:

  • білоли́ций[6]
  • бурла́цьке со́нце[6]
  • коза́цьке со́нце[6]

Півмісяць

  • мі́сяць-перекрі́й[6]
  • мі́сяць-перекру́г[6]
  • мі́сяць-ріжо́к[6]
  • ріжка́тий мі́сяць[6]
  • серп мі́сяця[6]

Фази Місяця

  • квати́ра (ква́дра) мі́сяцева[6]
    • пе́рша
      • молоди́к[6]
      • новий місяць[6]
      • нова́к[6]
      • нови́к[6]
    • дру́га
      • підпо́вня[6]
      • по́вня[6]
      • мі́сяць у по́вні[6]
      • по́вний мі́сяць[6]
    • тре́тя
      • гнила́[6]
      • гнилу́ша[6]
      • щерба́тий мі́сяць
    • четве́рта (те́мна)[6]
      • старий місяць
      • старик[6]

Планетарні характеристики

ред.
  • Радіус = 1737 км
  • Велика піввісь орбіти = 384 400 км
  • Орбітальний період = 27,321 661 доби
  • Ексцентриситет орбіти = 0,0549
  • Нахил орбіти до екватора = 5,16
  • Температура поверхні = від −190 °[1] до +120 °C
  • Доба = 708 годин
  • Середня відстань від Землі = 384 400 км (бл. 30 діаметрів Землі; у перигеї — 356 400 км, в апогеї — 406 800 км)[7].

Місяць привертав увагу людей з доісторичних часів. Це другий за яскравістю об'єкт на небосхилі після Сонця. Оскільки Місяць обертається навколо Землі з періодом близько місяця, кут між Землею, Місяцем і Сонцем змінюється; ми спостерігаємо це явище як цикл місячних фаз. Період часу між послідовними новими місяцями становить 29,5 дня (709 годин).

Орбіта

ред.

Віддавна люди намагалися описати і пояснити рух Місяця, використовуючи дедалі точніші теорії.

 
Зміна фаз Місяця під час його руху орбітою

Основою сучасних розрахунків є теорія Брауна. Створена на межі XIX—XX століть, вона пояснювала рух Місяця з точністю вимірювальних приладів того часу. При цьому в розрахунку використовувалося понад 1400 членів (коефіцієнтів і аргументів при тригонометричних функціях).

Сучасна наука може розраховувати рух Місяця орбітою і перевіряти розрахунки на практиці з більшою точністю. Так, для розрахунку позиції Місяця з точністю вимірювань лазерної локації застосовуються вирази з десятками тисяч членів і не існує межі кількості членів у виразі, якщо буде потрібно ще більша точність.

У першому наближенні можна вважати, що Місяць рухається еліптичною орбітою з ексцентриситетом 0,0549 і великою піввіссю 384 399 км. Насправді, рух Місяця досить складний і для його розрахунку необхідно враховувати багато чинників, зокрема сплюснутість Землі і потужний вплив Сонця, яке притягує Місяць у 2,2 раза дужче, ніж Земля. Більш точно рух Місяця навколо Землі можна представити як поєднання кількох рухів:

  • Обертання навколо Землі еліптичною орбітою з періодом 27,32166 доби, це так званий сидеричний місяць (тобто рух виміряно відносно зірок).
  • Поворот площини місячної орбіти, її вузлів (точок перетину орбіти з екліптикою) з періодом 18,6 року. Рух прецесійний, тобто довготи вузлів зменшуються.
  • Поворот великої осі місячної орбіти (лінії апсид) з періодом 8,8 року (відбувається в протилежному напрямку, ніж зазначений вище рух вузлів, тобто довгота перигею збільшується).
  • Періодична зміна нахилу місячної орбіти до екліптики у межах від 4° 59' до 5° 19'.
  • Періодична зміна розмірів місячної орбіти: перигею від 356,41 Мм до 369,96 Мм, апогею від 404,18 Мм до 406,74 Мм.
  • Поступове віддалення Місяця від Землі внаслідок припливного прискорення (приблизно на 4 см на рік), при цьому неперіодична складова орбіти є спіраллю, що повільно розкручується.

Місяць завжди звернений до Землі одним боком, протилежний бік Місяця з Землі побачити неможливо. Більшість людей вважають, що це відбувається тому, що час обертання Місяця навколо своєї вісі випадково дорівнює тривалості оберту Місяця по орбіті навколо Землі. Але такий рух Місяця є лише наслідком припливного блокування, через яке самостійне обертання Місяця навколо своєї вісі давно припинилось! Фактично спостережуване в геліоцентричній системі координат обертання Місяця не є його самостійним поворотом, а відбувається виключно через його обліт навколо Землі[8]. Так само кордова авіамодель облітає центр прив'язки, але не має ніякого власного обертання навколо своєї вісі.

Щоправда, оскільки обертання Місяця навколо Землі еліптичною орбітою відбувається дещо нерівномірно, внаслідок лібрації з Землі можна спостерігати трохи більше, ніж половину місячної поверхні[9].

Лібрації

ред.
Докладніше: Лібрація

Між обертанням Місяця навколо власної осі і його обертанням навколо Землі існує відмінність: навколо Землі Місяць обертається зі змінною кутовою швидкістю внаслідок ексцентриситету місячної орбіти (другий закон Кеплера) — поблизу перигею рухається швидше, поблизу апогею — повільніше. Обертання супутника навколо власної осі рівномірне. Це дозволяє побачити із Землі західний і східний край зворотного боку Місяця. Це явище називається оптичною лібрацією за довготою.

Унаслідок нахилу осі обертання Місяця до площини земної орбіти з Землі можна побачити північний і південний край зворотного боку Місяця (оптична лібрація за широтою). Разом ці лібрації дозволяють спостерігати близько 59 % місячної поверхні. Явище оптичної лібрації відкрито Галілео Галілеєм 1635 року.

Також існує фізична лібрація, зумовлена коливанням супутника навколо положення рівноваги в зв'язку зі зміщеним центром ваги, а також через дію припливних сил з боку Землі. Ця фізична лібрація має величину 0,02 ° за довготою з періодом 1 рік і 0,04 ° за широтою з періодом 6 років.

 
Час, потрібний світлу на подолання відстані між Землею і Місяцем – 1,255 секунд

Умови на поверхні Місяця

ред.

Атмосфера Місяця вкрай розріджена. Коли поверхня не освітлена Сонцем, вміст газів над нею не перевищує 2,0× 105 частинок/см³ (для Землі цей показник становить 2,7× 1019 частинок/см³), а після сходу Сонця збільшується на два порядки внаслідок дегазації ґрунту.

Розрідженість атмосфери призводить до високого перепаду температур на поверхні Місяця (від −190 до +120 °C)[10], залежно від освітленості; водночас температура порід, що залягають на глибині 1 м, стала та дорівнює −35 °C. Зважаючи на майже цілковиту відсутність атмосфери, небо на Місяці завжди чорне, навіть коли Сонце перебуває над обрієм, і на ньому видно зорі[1].

Земний диск висить у небі Місяця майже нерухомо. Причини невеликих щомісячних коливань Землі по висоті над місячним горизонтом і за азимутом (приблизно по 7 °) такі ж, як у лібрацій. Кутовий розмір Землі при спостереженні з Місяця в 3,7 раза більший за місячний у разі спостереження з Землі, а площа небесної сфери, що закривається Землею в 13,5 раза більша за площу небесної сфери, котра затуляється Місяцем при спостереженні з Землі. Ступінь освітленості Землі, видима з Місяця, обернена місячним фазам, видимим на Землі: у повню з Місяця видно неосвітлену частину Землі, а під час молодика у місячному небі спостерігається освітлена півкуля Землі, яка створює приблизно в 50 разів дужче освітлення, ніж Місяць у повню на Землі: найбільша видима зоряна величина Землі із Місяця, становить приблизно −16m.

Фази Місяця

ред.
Докладніше: Фази Місяця

Місяць не самосвітне тіло, як і всі планети. Спостерігати його можна лише завдяки тому, що він відбиває світло Сонця. Місяць змінює власну видиму форму, і ці зміни називають фазами. Фази залежать від відносного розташування Землі, Місяця й Сонця.

  • Молодик — фаза, коли Місяць перебуває між Землею і Сонцем. У цей час він невидимий для земного спостерігача.
  • Повня — фаза, коли Місяць знаходиться в протилежній точці орбіти, і його освітлена Сонцем півкуля видима земному спостерігачеві повністю.
  • Проміжні фази — положення Місяця між молодиком і повнею, коли земний спостерігач бачить більшу або меншу частину освітленої півкулі, їх називають чвертями.

Гравітаційна взаємодія. Припливи та відпливи

ред.
Докладніше: Приплив
 
Гравітаційно-орбітальна модель системи зоря-планета-супутник

Гравітаційні сили між Землею і Місяцем викликають деякі цікаві взаємовпливи. Найвідоміший з них — морські припливи й відпливи на Землі. Гравітаційне тяжіння Місяця потужніше на тому боці Землі, який звернено до Місяця, і слабше — на протилежному боці. Через це поверхня Землі, особливо океани, витягнута в напрямку до Місяця. З іншого боку, якщо бути точними, не Місяць обертається навколо Землі, а обидва тіла обертаються навколо спільного центру інерції, розміщеного всередині Землі на відстані 4700 км від її центру. Внаслідок цього виникає друга опуклість на Землі, спрямована у протилежний бік від Місяця. Це явище набагато потужніше в океанській воді, ніж у твердій корі, тож опуклість води більша. А оскільки Земля обертається набагато швидше, ніж Місяць пересувається власною орбітою, рух опуклостей навколо Землі створює два припливи та два відпливи на день.

Місячний час (LTC)

ред.

На початку квітня 2024 року, згідно зі службовою запискою керівника Офісу науково-технічної політики Білого дому (OSTP), космічному агентству NASA, спільно з іншими підрозділами уряду США, доручено розробити до кінця 2026 року план встановлення так званого "координованого місячного часу" (LTC). У доповідній записці також йдеться про те, що для людини на Місяці земний годинник буде втрачати в середньому 58,7 мікросекунди за земну добу, а також матиме інші періодичні коливання, які ще більше віддалятимуть місячний час від земного[11][12]. Цей крок є частиною політичної ініціативи уряду США, яка спрямована на створення майбутньої місячної екосистеми, яка може бути масштабована на інші регіони нашої Сонячної системи[13].

Дослідження Місяця

ред.
Докладніше: Дослідження Місяця
 
Повний Місяць
 
Едвін Олдрін під час місії «Аполлон-11».
 
Тихо — 85-кілометровий ударний кратер на Місяці, в південній частині видимої сторони. Названий на честь Тихо Браге.

Винахід телескопів дав змогу розрізняти дрібніші деталі рельєфу Місяця. Перші відносно якісні карти Місяця склали Міхаель ван Лангрен (1645), Ян Гевелій (1647) та Джованні Річчолі (1651). Вони ж заклали основу сучасної номенклатури деталей його поверхні[14]. Їхні наступники завдяки вдосконаленню телескопів складали все кращі карти.

З початком космічної ери обсяг знань про Місяць значно збільшився. Став відомий склад місячного ґрунту, вчені навіть отримали його зразки, складено карту зворотного боку.

Уперше Місяць відвідав радянський космічний апарат «Луна-2» 13 вересня 1959 року.

Уперше астрономам вдалося поглянути на зворотний бік Місяця 1959 року, коли радянська станція «Луна-3» пролетіла над ним і сфотографувала невидиму з Землі частину поверхні. Зворотний бік Місяця є зразковим місцем для астрономічної обсерваторії. Розміщеним тут оптичним телескопам не довелося би пробиватися крізь щільну земну атмосферу. А для радіотелескопів Місяць слугував би природним щитом із твердих гірських порід завтовшки 3500 км, який надійно прикрив би від будь-яких радіоперешкод із Землі.

На початку 1960-х років Джон Кеннеді оголосив, що висадка людини на Місяць відбудеться до 1970 року. Для підготовки до пілотованого польоту NASA виконало кілька космічних програм: «Рейнджер» — фотографування поверхні, «Сервеєр» (1966—1968) — м'яка посадка і знімання місцевості та «Лунар орбітер» (1966—1967) — детальне зображення поверхні Місяця.

 
Місія «Аполлон-15». Місячний ровер.

Програма пілотованого польоту на Місяць називалася «Аполлон». Місяць — єдине позаземне тіло, на якому побувала людина. Перша посадка відбулася 20 липня 1969 року; остання — у грудні 1972 року. Місяць став першим небесним тілом, зразки якого були доставлені на Землю.

СРСР надіслав на Місяць два радіокеровані самохідні апарати — «Луноход-1» у листопаді 1970 року і «Луноход-2»[ru] у січні 1973 року.

Після закінчення радянської космічної програми «Луна» і американської «Аполлон» дослідження Місяця за допомогою космічних апаратів було практично припинено.

На початку XXI століття Китайська Народна Республіка оприлюднила власну програму освоєння Місяця, що передбачає, крім доправлення місяцеходу (2011 року) і надсилання ґрунту на Землю (2012), ще й будівництво населених місячних баз (2030). Вважається, що це змусило інші космічні держави знову розгорнути місячні програми. Наприклад, ЄКА 28 вересня 2003 року запустило свій перший місячний зонд «Смарт-1», а Джордж Буш 14 січня 2004 року оголосив, що до планів США входить створення нових пілотованих космічних кораблів, здатних доправляти людей на Місяць, з метою закласти до 2020 року перші місячні бази.

Сьогодні дослідникам доступно 382 кг місячного ґрунту, зібраного під час здійснення проєкту «Аполлон» (1969—1972) і близько 300 г ґрунту, доправленого радянськими автоматичними станціями «Луна-16», «Луна-20» і «Луна-24». Цей ґрунт складається з приблизно 2200 різних зразків з дев'яти точок Місяця. Близько 45 кг зразків NASA безкоштовно передало до низки науково-дослідних організацій у США та інших країнах. Зразки для дослідження може отримати будь-яка наукова установа, що складе обґрунтовану заявку.

На початку XXI ст. програми дослідження Місяця пожвавилися. Про свої плани створити орбітальну навколомісячну станцію оголосили кілька країн, зокрема США, Китай, Індія, Російська Федерація, Японія. Міжнародний космічний консорціум планував зробити це до 2010 р. Фахівці прогнозували, що 2012 року настане час масового запуску автоматизованих місяцеходів, а до 2015 р. буде створено докладну карту корисних копалин Місяця[джерело?].

У грудні 2018 року компанія SpaceX повідомила, що планує відправити туристичну місію навколо нашого природного супутника, а NASA розробляє Exploration Mission 1 на 2019—2020 роки. У 2020-х роках планується послати на Місяць пілотовану експедицію Exploration Mission 2 і розпочати будівництво населеної місячної бази, яка буде не лише освоювати Місяць, але і забезпечуватиме полегшення польотів на Марс та інші планети Сонячної системи.

У 2019 році повідомлено, що українське конструкторське бюро (КБ) «Південне» розробило концептуальний проєкт сімейства місячних посадкових апаратів, що перелітають з точки в точку на поверхні супутника Землі. Такі апарати дадуть можливість більш детально вивчати поверхню Місяця і можуть бути використані для пошуку корисних копалин[15].

У 2020 році повідомлено, що Об'єднані Арабські Емірати планують запустити безпілотник-місяцехід на Місяць у 2024 році. Місяцехід розробляють у дубайському космічному центрі Мохаммеда бін Рашида (MBRSC)[16].

27 березня 2023 року, дослідники з Китайської академії наук, після вивчення зразків місячної породи, зібраних китайським ровером під час місії «Чан’е-5» (Chang’e 5) у 2020 році, повідомили про присутність ударних скляних кульок в місячному ґрунті. Всього в зразках було виявлено 32 крихітні гранули, в кожній з яких було до 0,002 грама рідини. Відповідно, як було заявлено вченими, на супутнику Землі можуть бути мільярди або навіть трильйони таких частинок, у яких за найскромнішими підрахунками зберігається до 297,6 мільярдів тонн води[17].

18 липня 2023 року, на науковому форумі, NASA презентувало чотириколісний всюдихід під назвою VIPER, який шукатиме сліди льоду на полюсах Місяця для створення з нього власного ракетного палива та повітря для дихання астронавтів. Зазначається, що всюдихід під назвою VIPER відрізняється від своїх попередників, за допомогою яких NASA досліджує Марс, тим, що він створений для потрапляння в темні кратери, куди сонячне світло не проникало мільярди років[18].

 

Селенологія

ред.
Докладніше: Селенологія

Розділ науки, що вивчає будову та хімічно-мінералогічний склад Місяця, називають селенологією[19].

Завдяки розміру і складу Місяця іноді вважають, що він належить до планет земної групи поряд із Меркурієм, Венерою, Землею і Марсом. Елементний та мінералогічний склад місячних порід близький до земних[7]. Тому вивчаючи будову Місяця, можна багато дізнатися про будову та розвиток Землі.

Внутрішня структура

ред.
 
Будова Місяця

Місяць — не суцільне тіло, він має кору, мантію і ядро, які різняться за хімічним складом. Оболонка внутрішнього ядра багата залізом, вона має радіус 240 км, рідке зовнішнє ядро складається переважно з рідкого заліза і має радіус приблизно 300—330 кілометрів. Навколо ядра розташовано частково розплавлений прикордонний шар радіусом близько 480—500 кілометрів. Ця структура, як вважають, утворилася внаслідок фракційної кристалізації з глобального океану магми, незабаром після утворення Місяця — 4,46 мільярдів років тому. Місячна кора в середньому має товщину ≈50 км.

Серед супутників у Сонячній системі Місяць посідає друге місце за густиною (після Іо). Внутрішнє ядро Місяця мале, його радіус близько 350 км, це тільки ≈ 20 % від розміру Місяця, на відміну від ≈ 50 % у більшості інших землеподібних тіл. Складається місячне ядро із заліза, легованого невеликою кількістю сірки й нікелю[джерело?].

Місячна кора на зворотному боці товща, ніж на видимому. Максимуму її товщина сягає в околицях кратера Корольов, де перевищує середню приблизно вдвічі, а мінімуму — під деякими великими кратерами (наприклад, під басейном Моря Москви), де наближається до нуля. Середнє ж її значення складає, за різними оцінками, 30—50 км[20][21]. Під корою перебуває мантія і, можливо, невелике ядро із сірчистого заліза (радіусом приблизно 340 км і масою, що становить 2 % маси Місяця). На відміну від мантії Землі, мантія Місяця лише частково розплавлена. Центр мас Місяця розташовано приблизно за 2 км від геометричного центру в напрямку до Землі.

Вимірювання швидкості супутників «Лунар Орбітер» дозволили створити гравітаційну карту Місяця. З її допомогою було вперше виявлено маскони[22] (від «маса» та «концентрація»), — це маси речовини підвищеної густини. Гравітаційні аномалії, зумовлені масконами, на Місяці у багато разів більші, ніж на Землі.

Місяць не має магнітного поля. Але деякі з гірських порід на його поверхні виявляють залишковий магнетизм, що вказує на те, що, можливо, в минулому Місяць мав магнітне поле.

Не маючи ні атмосфери, ні магнітного поля, поверхня Місяця зазнає безпосереднього впливу сонячного вітру. Протягом 4 млрд років водневі іони з сонячного вітру бомбардували реголіт Місяця. Таким чином, зразки реголіту, доправлені «Аполлонами», виявилися дуже цінними для дослідження сонячного вітру. Цей місячний водень також може бути використано колись як ракетне паливо[джерело?].

Місячні породи

ред.
Див. також: Місячні породи та Реголіт

Материкові місячні райони складено здебільшого анортозитами, рідше — норитами та дацитами. Місячні моря складаються переважно з базальтів. «Морські» місячні базальти відрізняються від земних значно підвищеним вмістом титану та заліза і зниженим — лужних металів (натрію, калію). Материкові базальти (норити) відрізняються від морських підвищеним вмістом Al2О3, натомість у них нижчий вміст FeO та TiO2. Вік материкових місячних порід 4,0—4,5 млрд років[23]. Вік морських базальтів — 3,3—3,8 млрд років, що свідчить про вторинність їх утворення[7].

Сейсмологія

ред.

Залишені астронавтами Apollo на Місяці сейсмографи засвідчили наявність сейсмічної активності. Так, тільки в період між 1969 і 1977 роками, на Місяці було зафіксовано близько 13 000 місячних поштовхів[24]. Через відсутність води коливання місячної поверхні тривалі за часом, можуть тривати понад годину.

Місяцетруси можна поділити на чотири групи:

  • припливні — трапляються двічі на місяць, викликані впливом припливних сил Сонця і Землі;
  • тектонічні — нерегулярні, викликані пересуванням ґрунту Місяця;
  • метеоритні — через падіння метеоритів;
  • термальні — внаслідок різкого нагріву місячної поверхні зі сходом Сонця.

Селенографія

ред.
Докладніше: Селенографія

Розділ науки, що вивчає будову поверхні Місяця, називають селенографією[25].
Поверхню Місяця можна поділити на два типи: дуже стара світла гірська місцевість із великою кількістю кратерів (місячні материки) і відносно молоді, темні й гладенькі місячні моря. Моря, які становлять приблизно 16 % всієї поверхні Місяця, — це просторі рівнини, вкриті застиглою лавою. Вони утворювалися переважно в гігантських метеоритних кратерах і сконцентровані на зверненому до Землі боці, що пов'язане з меншою товщиною кори. Поверхня Місяця вкрита реголітом — сумішшю тонкого пилу і скелястих уламків, утворених метеоритними ударами.

Більшість кратерів Місяця названо на честь видатних дослідників. Імена великих вчених давнини, таких як Тихо Браге, Коперник і Птолемей, були використані на видимому боці, а на зворотному часто трапляються сучасніші назви на зразок Аполлон, Гагарін і Корольов. Багато з них є російськими, оскільки перші знімки зворотного боку зроблено радянським кораблем Луна-3. Найбільший кратер Місяця розташовано на півдні його зворотного боку. Це басейн Південний полюс — Ейткен розміром 2400 × 2050 км та завглибшки 6–8 км. Його південний край видно з Землі.

Крім кратерів, на Місяці трапляються й інші дрібниці рельєфу — куполи, хребти, гряди, долини й тріщини (борозни).

Поверхня Місяця

ред.
 
Мапа морів та кратерів Місяця

Місячний ландшафт своєрідний і унікальний. Місяць весь вкритий кратерами різного розміру — від мікроскопічних до тисяч кілометрів. Довгий час вчені не могли заглянути на зворотний бік Місяця, але це стало можливо з розвитком технологій. Зараз існують дуже докладні карти обох півкуль Місяця. Детальні місячні карти складають для того, щоб підготуватися для висадки людини на Місяць, вдалого розташування місячних баз, телескопів, транспорту, пошуку корисних копалин тощо.

У колишньому СРСР було створено «Повну карту Місяця» у масштабі 1:5 000 000 та глобус Місяця у масштабі 1:10 000 000. Для окремих ділянок є великомасштабні карти масштабом від 1:1 000 000 до 1:40, створені в СРСР та США[25]. 2011 року в Інтернеті було опубліковано наразі найдокладнішу фотографію зворотного боку Місяця. Зображення було складене з безлічі світлин, отриманих зондом NASA під назвою Lunar Reconnaissance Orbiter (LRO).

У 2019 р. повідомлено, що в NASA створили тривимірну карту Місяця. Дані для цієї карти зібрала міжпланетна автоматична станція Lunar Reconnaissance Orbiter[26].

Походження Місяця

ред.
Докладніше: Походження Місяця

Перші теорії утворення Місяця передбачали, що він утворився із первинної газо-пилової хмари разом із Землею (як подвійна планета). Однак головним питанням такої теорії є пояснення значного збіднення залізом та спорідненими з ним хімічними елементами. Виходячи із середньої густини 3,34 г/см³ Місяць містить лише близько 5 % залізонікелевої фази. Це значно менше, ніж вміст заліза у вуглецевих хондритах (28 %), які вважаються залишками первинної протопланетної хмари, та менше, ніж у складі Землі (37 %) чи інших планет земної групи (середня густина Меркурія — 5,94 г/см³, Венери — 5,54 г/см³, Марса — 3,94 г/см³)[27].

Інші вчені пропонували теорії, за якими Місяць утворився в якихось інших місцях Сонячної системи, збіднених залізом, і був захоплений Землею пізніше. Однак захоплення такого великого космічного тіла як Місяць із далекої орбіти видається вкрай малоймовірним. Переконливо пояснити значне збіднення Місяця на залізо (порівняно зі складом первинної протопланетної хмари) теж не вдається. Крім того, місячні базальти дуже подібні за складом до земних базальтів серединно-океанічних хребтів. Ізотопний склад кисню в них відрізняється від хондритів, що свідчить про споріднене походження Землі та Місяця.

Тому час від часу виникали гіпотези про відокремлення Місяця від Землі. Зокрема, таку теорію пропонував Джордж Дарвін (син Ч. Дарвіна).

Останнім часом набули популярності теорії, за якими Місяць утворився внаслідок зіткнення Протоземлі з іншою протопланетою приблизно марсіанського розміру[28][29]. Імовірним місцем її утворення могла бути одна з троянських точок Лагранжа на земній орбіті. Цей планетоїд назвали Тейя, на честь давньогрецького титана Тейї — матері Селени[30]. Щоправда, подібні теорії не пояснюють деяких особливостей хімічного складу Місяця та його порід. Зокрема, з ізотопного складу місячних порід випливає, що на відміну від Землі, Місяцем втрачено майже весь первинний свинець, а той, що наразі входить до складу місячних порід, має радіогенне походження (тобто, утворився внаслідок радіоактивного розпаду урану та торію). Крім того, теорія не пояснює наявний розподіл моменту імпульсу у системі Земля — Місяць[31].

Правовий статус Місяця

ред.

Більшість правових питань освоєння Місяця було вирішено 1967 року, коли СРСР, США та Велика Британія підписали Договір про космос, до якого згодом приєдналися понад сто країн:

  Космічний простір і небесні тіла відкриті для дослідження і використання всіма державами на основі рівності і згідно з міжнародним правом.
Космічний простір і небесні тіла не підлягають національному привласненню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими засобами. 		 

— Договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла. 27.01.1967.

Забруднення Місяця

ред.

Забруднення орбіти

ред.

В 2023 році, вченими Університу Пердью (США) проведено дослідження, яке було спрямоване на моделювання та відстеження космічного сміття навколо Місяця. Було встановлено, що космічне сміття, яке повертається з геосинхронної орбіти, часто потрапляє на орбіту Місяця або Землі і перебуває там, як тимчасові супутники. Одним з таких випадків був J002E3, який виявився ракетою-носієм від «Аполлона-12». Іншим був астероїд 2010 QW1, який пізніше було ідентифіковано, як ступінь «Long March-3C» китайської місії Chang’e-2. Нещодавня аварія місячного ракетного прискорювача на зворотному боці Місяця, яка трапилася на початку 2022 року, також призвела до забруднення орбіти Місяця. Спочатку вважалося, що ця ракета-носій належить SpaceX, але пізніше вона була ідентифікована, як ступінь ракети «Long March», що також належала Китаю[32].

Забруднення поверхні

ред.

З метою увіковічення не тільки свого імені, а й своєї особи, набуває поширення скидання на поверхню Місяця різноманітних капсул, як то капсул з власною живою ДНК[33][34].

Місяць у культурі

ред.
Докладніше: Місяць у культурі

Образ Місяця широко використовується в культурі майже всіх народів світу. Місяць є символом таємничості, романтичності, кохання. Численним є випадки використання в міфології, фольклорі, побуті, художній літературі, музичному й образотворчому мистецтві, кіно, комп'ютерних іграх тощо.

Існує розлад парасомнічного спектра, хвороба сомнабулізм (сноходіння), пов'язана з уявленнями багатьох стародавніх народів світу про вплив місячних циклів на психіку людини.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в На обратной стороне Луны зафиксирована рекордно низкая ночная температура. nplus1.ru. 01.02.2019. Архів оригіналу за 24 липня 2020. Процитовано 2 лютого 2019.
  2. ↑ Earth's Moon: Facts & Figures. Solar System Exploration. NASA. Архів оригіналу за 2 січня 2015. Процитовано 2 січня 2015.
  3. ↑ Кравчук П. А. Книга рекордів природи. — Луцьк : ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. — 336 с. — ISBN 978-966-361-642-1. Найближче до Землі небесне тіло, с. 306—308.
  4. ↑ (рос.) М. Фасмер, Этимологический словарь русского языка, т. II, стр. 533.
  5. ↑ Луна // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов)
  7. ↑ а б в Місяць // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 298—300. — ISBN 966-613-263-X.
  8. ↑ Murtagh, Jack (20 червня 2023). The SAT Problem That Everybody Got Wrong. Scientific American (англ.). Процитовано 2 лютого 2024.
  9. ↑ In Depth | Earth's Moon. NASA Solar System Exploration. Процитовано 5 вересня 2022.
  10. ↑ На зворотній частині Місяця зафіксували температуру - 190 °C. Архів оригіналу за 3 лютого 2019. Процитовано 3 лютого 2019.
  11. ↑ Exclusive: White House directs NASA to create time standard for the Moon. // By Joey Roulette and Will Dunham. April 4, 2024 12:43 AM GMT+3
  12. ↑ NASA створить єдиний стандарт часу для Місяця: як він відрізнятиметься від земного. // Автор: Юлія Шолудько. 03.04.2024, 09:55
  13. ↑ NASA розпочало створення координованого місячного часу. 15.09.2024
  14. ↑ Путешествия к Луне, 2009, с. 64–65, Шкуратов Ю. Г. Глава 2.1. Начала селенографии.
  15. ↑ Українці розробили апарат для пошуку корисних копалин на Місяці. Архів оригіналу за 22 листопада 2019. Процитовано 22 листопада 2019.
  16. ↑ Безпілотний місяцехід ОАЕ "Рашид" перебуває на стадії розробки. Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 25 листопада 2020.
  17. ↑ A solar wind-derived water reservoir on the Moon hosted by impact glass beads. Huicun He, Jianglong Ji, Yue Zhang, Sen Hu et al. Published: 27 March 2023
  18. ↑ NASA розпочала будівництво місяцехода для пошуку льоду на Місяці. 19.07.2023, 12:33
  19. ↑ Селенологія // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 419. — ISBN 966-613-263-X.
  20. ↑ Ishihara, Yoshiaki; Goossens, Sander; Matsumoto, Koji та ін. (2009). Crustal thickness of the Moon: Implications for farside basin structures. Geophysical Research Letters. 36 (19). Bibcode:2009GeoRL..3619202I. doi:10.1029/2009GL039708. ISSN 0094-8276. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 31 березня 2015. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
  21. ↑ Wieczorek, M. A.; Neumann, G. A.; Nimmo, F. та ін. (2013). The Crust of the Moon as Seen by GRAIL (PDF). Science. 339 (6120): 671—675. Bibcode:2013Sci...339..671W. doi:10.1126/science.1231530. PMID 23223394. Архів оригіналу (PDF) за 30 березня 2015. Процитовано 31 березня 2015. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка) (додатки [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.])
  22. ↑ Маскони // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 274. — ISBN 966-613-263-X.
  23. ↑ Назван точный возраст Луны. Архів оригіналу за 15 січня 2017. Процитовано 14 січня 2017.
  24. ↑ Неспокійний супутник. В забутих даних місії Apollo за 1970-ті роки знайшли докази частих землетрусів на Місяці. 31.03.2024, 11:15
  25. ↑ а б Селенографія // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 419. — ISBN 966-613-263-X.
  26. ↑ В NASA створили тривимірну карту Місяця. Архів оригіналу за 8 жовтня 2019. Процитовано 7 жовтня 2019.
  27. ↑ О. Г. Сорохтин, С. А. Ушаков. Глава 3. Происхождение Земли и ее догеологическая история // Развитие Земли. — М. : МГУ, 2002. — С. 60. Архівовано з джерела 24 вересня 2012(рос.)
  28. ↑ Комбинация типа Земля-Луна. Архів оригіналу за 1 липня 2015. Процитовано 29 червня 2015.
  29. ↑ О. Г. Сорохтин, С. А. Ушаков. Глава 3. Происхождение Земли и ее догеологическая история // Развитие Земли. — М. : МГУ, 2002. — С. 67. Архівовано з джерела 24 вересня 2012(рос.)
  30. ↑ Alex N Halliday. A young Moon-forming giant impact at 70–110 million years accompanied by late-stage mixing, core formation and degassing of the Earth ((англ.)) . На сайті Королівського співтовариства. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 30 квітня 2012.
  31. ↑ О. Г. Сорохтин, С. А. Ушаков. Глава 3. Происхождение земли и ее догеологическая история // Развитие Земли. — М. : МГУ, 2002. — С. 62. Архівовано з джерела 24 вересня 2012(рос.)
  32. ↑ It's time to start worrying about space junk around the moon, too. // Вy David Dickinson, Oсt 8, 2023
  33. ↑ Their Final Wish? A Burial in Space. // Photographs by Dina LitovskyText by Jon Mooallem. Nov. 7, 2023
  34. ↑ Кладовище на Місяці: скільки коштує там похорон і наскільки це хороша ідея. 25.01.2024, 1:15

Література

ред.

Посилання

ред.
 
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Місяць (супутник)
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Місяць (супутник)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Місяць_(супутник)&oldid=43746523