Реголі́т (від дав.-гр. ῥῆγος — «ковдра» та λίθος — «камінь») — являє собою шар пухких, неоднорідних поверхневих накопичень, що покривають тверду породу. Він включає пил, ґрунт, розбиту скелю та інші супутні матеріали та присутній на Землі, Місяці, Марсі, деяких астероїдах та інших земних планетах та місяцях. Зокрема, місячний ґрунт, різнозернистий уламковий-пиловий шар крупністю від мікрометрів до міліметрів. Сягає товщини в кілька десятків метрів. Складається з місячних порід і мінералів із домішкою фрагментів метеоритів.

Відбиток підошви астронавта на реголіті
Місячний ґрунт.
Реголіт.JPG

Загальний описРедагувати

Назву «реголіт» найчастіше застосовують до місячного ґрунту. Проте вона застосовна і до матеріалів, що покривають поверхні інших безатмосферних планет і супутників (наприклад Меркурія, Деймоса), а також астероїдів. Називають реголітом і марсіанський ґрунт[1].

Реголіт виникає в результаті дроблення, перемішування і спікання місячних порід під час ударів метеоритів, зокрема мікрометеоритів. Складається з уламків різних місячних порід, мінералів та склуватих речовин, іноді брекчійованих, а також фрагментів метеоритів. Частка метеоритної речовини в реголіті зазвичай менша за 2 %. Унаслідок дії сонячного вітру реголіт насичений нейтральними газами.

Товщина реголіту на Місяці — від часток метра до десятків метрів. Типове значення в морях — перші метри, на материках — порядку 10 метрів (наслідок більшого віку поверхні і, відповідно, довшого впливу метеоритного бомбардування). Нижче лежить шар менш подрібнених порід товщиною до кількох кілометрів, який називають мегареголітом (megaregolith)[2].

Середня пористість реголіту в шарі товщиною 15 см — 50 %. Верхній шар реголіту має густину 1,1–1,2 г/см³ і витримує навантаження до 1 кгс/см². Але вже на глибині в декілька дм густина і тривкість реголіту суттєво збільшуються. За механічною структурою аналогічними є поверхневі шари ґрунту Марса і Меркурія. Теплопровідність реголіту дуже низька — приблизно в 10 разів менша, ніж у повітря. Тому шар реголіту відіграє роль термостата — вже на глибині 1 м невідчутні температурні коливання, які на поверхні Місяця складають близько 300 °C.

Місячний реголітРедагувати

Реголіт покриває майже всю поверхню Місяця. Цей реголіт сформувався за останні 4,6 мільярда років від впливу великих і малих метеоритів у т. ч. мікрометеоритів, сонячного вітру і галактичних заряджених частинок. Їх дія обумовила руйнування верхніх шарів породи.

Швидкість мікрометеоритів досягає іноді більш ніж 96000 км/год (60 000 миль на годину), удар генерує досить тепла, щоб розплавити або частково випарувати тверду речовину. Це плавлення і повторне замерзання утворює зварні шви між частинками, в результаті утворюються склоподібні, з нерівними краями аглютинати[3], які нагадують тектити, знайдені на Землі.

Шар місячного реголіту зазвичай становить від 4 до 5 м в районах морів і від 10 до 15 м у старих районах високогір'я.[4] Нижче цього істинного реголіту є область дроблених корінних порід, які часто називають «мегареголіт» (megaregolith).

Густина місячного реголіту в місці приземлення «Аполлон-15» досягала середніх значень приблизно 1,35 г/см3 для верхніх 30 см, а на глибині 60 см густина реголіту сягала приблизно 1,85 г/см3[5].

Фізичні й оптичні властивості місячного ґрунту змінюються внаслідок процесу, відомого як космічне вивітрювання.

Можливе використання in situРедагувати

Є різні міркування щодо можливого використання реголіту. Найважливіші складові реголіту — ільменіт, аглютинати, вулканічне скло. Ільменіт і шпінель можуть бути джерелом кисню, а разом із захопленим із сонячного вітру воднем вони можуть забезпечити одержання води.

Інший компонент сонячного вітру — гелій-3 (3Не) розглядається як потенційне ядерне паливо. За деякими оцінками, за температури 700 °C з реголіту виділяються Н, Не і 20—30 % N і C. Отже, одержавши тонну 3Не внаслідок нагрівання реголіту до 700 °C, додатково матимемо 6300 т H, 700 т N та 1600 т C. Існують дані, що в районі місячних морів вміст 3Не у верхньому шарі реголіту завтовшки три метри достатній для енергозабезпечення Землі протягом тисячі років[6].

В аглютинатах є самородне залізо, у троїліті — сірка, а на часточках ґрунту накопичуються леткі хлор, натрій, цинк і сірка. Встановлено, що верхній шар реголіту потужністю 2 м містить близько 8·109 т водню, 1,5·1010 т вуглецю і 8·109 т азоту. Крім того, з реголіту і гірських порід Місяця можна одержати такі будівельні матеріали, як цемент, бетон, кераміку і конструкції зі скла. Ці матеріали спроможні забезпечити тепловий і радіаційний захист, міцність конструкцій та їхню інертність.

Елементний склад місячного реголіту (у %)Редагувати

Елемент Морський реголіт Материковий реголіт Реголіт окремих басейнів
Ca 7,9 10,7 7,7
Mg 5,8 4,6 6,1
Fe 13,2 4,9 3,7
Al 6,8 13,3 9,8
Ti 3,1 0 0
Si 20,4 21,0 21,8
O 41,3 44,6 43,3
S 0,1 0,072 0,076
K 0,1 0,073 0,24
Na 0,3 0,48 0,38

Магнітні властивостіРедагувати

Магнітні властивості місячного реголіту, також як і магнітні властивості земних порід, визначаються мінералогічним складом, розміром зерен зразка і попередньою історією породи. У місячному реголіті головним феромагнітним мінералом є металеве залізо (воно ж є основним носієм залишкової намагніченості), головний парамагнетичний мінерал — піроксен (за рахунок невеликої кількості іонів закісного заліза — Fе2+), місячні антиферомагнетики (які стають сильно парамагнітними тільки при дуже низьких температурах) — ільменіт (FeTiO3) і молекула FеSiO3 в піроксенах[7]. Таким чином, оскільки головний магнітний мінерал усіх місячних зразків — це майже чисте залізо, остільки більшість температур точок Кюрі укладаються в інтервал 750—770 °C. Поява камасітової фази (АРЄ° з 5—10 % Тш) призводить до зниження точки Кюрі до 600—700 °C; поява тенітової фази (Fe ° з 30—40 % Ni) — до зниження до 200—300 °C.[8]

Магнітні характеристики місячних порід і реголіту, виміряні при кімнатній температурі. Первинні материкові породи, де вміст Fе ° вище, ніж у базальтах, володіють і підвищеною намагніченістю насичення (Js). Морські базальти, де вміст Fе2+ вище, ніж у материкових породах, мають і більшу парамагнітну сприйнятливість (χp). Для місячного реголіту загальний вміст металевого заліза грубо однаково (0,5—0,6 мас.%) для всіх місць посадок місій «Аполлон», в той час як зміст Fе2+ різко різні. Тому парамагнітні властивості реголіту, як і його первинних порід, залежать від регіональної геологічної ситуації; величина χp морського реголіту, як і морських базальтів, майже вдвічі вище величини χp материкового реголіту. І для морського і для материкового реголіту найбільші варіації магнітних характеристик пов'язані зі зміною місцевої геологічної ситуації, точніше з варіаціями ступеня зрілості реголіту[9]. Збільшення ступеня зрілості реголіту означає збільшення часу його експозиції на поверхні, а значить і більший ступінь переработанности ударними подіями, при яких відбувається відновлення Fе2+ скла до Fе °. Чим більш зрілим стає реголіт, тим вище в ньому величина відношення Fе°/Fе2+, тим вище його намагніченість насичення. Чим більш зрілий реголіт, тим більш полога крива залежності величини відношення Jrs/Js від коерцитивної здатності, що трактується як збільшення розмірів частинок металевого заліза при дозріванні реголіту.[9]

Електрофізичні властивостіРедагувати

Електрофізичні властивості реголіту дуже близькі до властивостей його земних аналогів: і ті й інші — хороші діелектрики. Відносна діелектрична проникність (ε), тангенси кута діелектричних втрат (tgΔ) і питомий електричний опір (ρ) ґрунту й аналогів досліджувалися у вакуумі й атмосфері гелію при частотах від 105 до 12·106 Гц[10].

Вивчено також вплив тиску[11] і температури[12] на електрофізичні властивості реголіту. В інтервалі тисків від 0 до 30 psi (~2 кг/см2) об'ємної ваги 1,4—2,4 г/см3 — величини тангенса кута діелектричних втрат залишаються незмінними, а значення діелектричної постійної ґрунту з тиском (а значить і з глибиною) зростають, також як у земних аналогів близького гранулометричного складу. Зі збільшенням температури величини електропровідності тонкозернистого місячного базальту знижуються.

Теплофізичні властивостіРедагувати

Теплопровідність місячного ґрунту визначається, перш за все, щільністю упаковки його частинок, а теплоємність — теплоємності входять до нього мінералів, так що для зразка ґрунту відомого хімічного складу питома теплоємність (с) — може бути розрахована за формулою:

 

де ci — масова концентрація i-го компонента в зразку, xi — питома теплоємність цього компонента (за довідниками для земних мінералів, наприклад[13]).

Незважаючи на відмінність хімічного складу морського і материкового реголіту, величини його теплоємності мало залежать від регіональної геологічної ситуації, бо і морський, і материковий ґрунт складається переважно з силікатів, а величини теплоємності цих сполук близькі.[13]

Порівнянність результатів лабораторного аналізу значень теплоємності морського реголіту і розрахунків по відомому складу відкриває дорогу для розрахункового способу визначення теплоємності реголіту для кожної конкретної геологічної ситуації.

Характер реголіту, пухкого, з порожніми порами і точковими між зерновими контактами і на морі, і на материку визначає властивості місячного ґрунту, як прекрасного утеплювача (вельми низькі значення коефіцієнтів теплопровідності, К).[14]

Розбіжності в оцінках величин К по оптичних і радіоастрономічних вимірам, ймовірно, пов'язані з мінливістю густинних характеристик самого верхнього шару реголіту на різних ділянках поверхні Місяця, наприклад, з недообліком локальних скупчень великих брил каміння. У той же час місячний матеріал у земних лабораторних дослідах вже відносно відсортований.

Внаслідок хороших теплоізоляційних властивостей реголіту, тепловий режим поверхневого шару Місяця характеризується швидким зменшенням амплітуди температурних коливань з глибиною.[14]

Теплофізичні властивості реголіту в значній мірі залежать від температури.

Наявні експериментальні оцінки впливу тиску[14] показали, що коефіцієнт теплопровідності місячного ґрунту в вакуумі в межах точності дослідів не залежить від питомої тиску на ґрунт, в той час як вплив тиску гелію виявилося в умовах досвіду при РHe = 4·10−1 мм рт.ст.

Вимірювання теплофізичних параметрів реголіту і його земних аналогів[10] показує, що для реголіту і моделюють його матеріалів, як і слід було очікувати, близькі величини теплоємності і різні величини теплопровідності. Різниця ця, найбільш ймовірно, обумовлена ​​як недостатньо суворим відтворенням гранулометричних, а отже, і плотностних характеристик, так і, що найважливіше, невизначеністю умов дегазації. У той же час величини коефіцієнта теплопровідності щільного силікатної скелета реголіту збігаються з величинами коефіцієнта теплопровідності аналогічних земних гірських порід, варіюючи в інтервалі

5-10·10−3 кал/см.сек.град.[13]

Когезійні і адгезійні характеристикиРедагувати

Когезійні властивості проявляються в тому, що ґрунт легко злипається і тримає вертикальні стінки невеликої висоти. За спостереженнями членів екіпажів А-11, 12 на поверхні ґрунту число грудок доходило до 10 % від загального числа всіх великих об'єктів. Грудки розчавлює під підошвою черевик космонавтів[15].

Все розраховано за даними різних місячних експериментів величини когезії (с) і кутів внутрішнього тертя (φ) укладаються в наступні інтервали граничних значень: с = 0,1–1,0 кН/м2; φ = 30–50°[16].

Величина когезії як функція регіональної геологічної ситуації оцінюється в такий спосіб[16]:

Тип реголіту с, кН/м2 φ, (град)
Морській (А-15) 1,0 46
Материковий (А-16) 0,6 46,5

При подібних параметрах об'ємних мас і пористості, і розмірів зерен різниця величин когезії може відображати різницю в первинних хіміко-мінералогічних склад морів і материків, і в ступені екзогенної переробки матеріалу.

Величина когезії як функція глибини строго не відома, але оскільки з даних лабораторних дослідів випливає, що величини когезії зростають з збільшенням об'ємної ваги реголіту[17]:

Об'ємна вага

г/см3

Коефіцієнт пористості когезія

Н/м2·10–2

Кут внутрішнього тертя, град
0,99 2,12 3 13
1,43 1,17 1 17
1,60 0,94 5 19
1,70 0,82 31 14
1,87 0,66 28 56

а об'ємна вага реголіту збільшується з глибиною, остільки слід очікувати, що з глибиною величини когезії реголіту зростатимуть. Дійсно, найвище значення (з = 1,3 кН/м2

при φ = 46,5 °) отримано для реголіту з глибини 2,18 м.[16].

У лабораторних дослідах когезія місячного ґрунту зберігається деякий час і в атмосфері інертних газів (Не, N)[15].

Адгезія проявляється в налипанні місячного ґрунту на всілякі контактуючі з ним поверхні, як металеві та мінеральні, так і органічні, зокрема, поверхні пластмас. При всіх посадках по програмами «Аполлон» місячний ґрунт налипав на деталі космічних апаратів і обмундирування космонавтів. Для екіпажу А-12 це створило певні труднощі в кабіні корабля, куди космонавти занесли багато пилу. Після перебування в атмосфері командного відсіку корабля при тиску 0,35 атм пил втратив свої адгезійні властивості[15].

Судячи з результатів дослідження керна свердловини А-15, в місячних умовах адгезія, хоча і дещо ослаблена, може зберігатися протягом ~107 років з моменту поховання[18]. У цій же роботі обговорюються деталі електростатичного механізму місячної адгезії.

Лабораторні дослідження морського реголіту А-16[19][20] визначають, що такі його властивості, як опір зрушенню, коефіцієнти тертя по різних контртілах, абразивність та мікротвердість відповідають цим параметрам для земних аналогів реголіту.

Несуча здатність, що розуміється як граничний опір ґрунту прикладеному навантаженні при відсутності випирання ґрунту з-під тіла, що докладає навантаження, практично повністю залежить від щільності упаковки зерен реголіту[15], тобто від його об'ємної ваги.

Оскільки величини об'ємної ваги і когезії морського і материкового реголіту близькі, можна очікувати схожості несучі здатності цих матеріалів, що підтверджується результатами вимірювань глибин вдавлення опор місячного модуля КК «Аполлон» при посадках.

Так, для морського реголіту A-12 ці величини складають 5; 7,5; 10—12 см, що відповідає статичної несучої здатності від 0,056 до 0,077 кг/см2[15]. Подібні величини проникнення опор в ґрунт зареєстровані при посадках A-14 (викиди з басейну Моря Дощів) — 2—4; 15—20 см; A-16 (материковий район) — до 8—10 см, причому жоден з екіпажів не відзначав удару при посадці[16].

Характер залежності несучої здатності реголіту від його об'ємної ваги оцінювався в лабораторних дослідах і може бути виражений через варіації модуля деформації (Е)[21].

 

де ρ — питомий тиск штампа на ґрунт (0—1,4 кг/см); D — діаметр штампа (0,8 см); Н — глибина занурення штампа (1,2 см).

Об'ємна вага ґрунту, г/см2 1,12 1,29 1,45 1,62
Модуль деформації, кг/см2 0,156 0,29 0,85 2,4
Характер деформації Чіткий відбиток, навколо нього — невеликі кільцеві тріщини З'являються зони випирання навколо штампа і утворюються радіальні і концентричні тріщини

Зі збільшенням об'ємної ваги реголіту його несуча здатність експоненціально зростає.

Для матеріалів, що імітують первинні гірські породи морського реголіту, той же характер залежності несучої здатності від об'ємної ваги оцінений по граничних величин міцності при стисненні[22]. Для матеріалів, що імітують різні гранулометричні фракції морського реголіту, на підставі оцінок глибин пенетрації від часу віброущільнення виявлено, що до 30 секундам віброущільненні всі складові, незважаючи на відмінності величин об'ємної ваги, показують практично граничну жорсткість[22].

Наявність чітких залежностей між несучою здатністю реголіту і його об'ємною вагою вказує на те, що паралельно з варіаціями об'ємної ваги ґрунту в місцевих геологічних умовах, повинна змінюватися і його несуча здатність. Дійсно, вимірювання, виконані в ході роботи Лд-1, показують, що несуча здатність реголіту менше на валах кратерів, де ґрунт більш пухкий, і більше в міжкратерному просторі, де ґрунт більш щільний[23].

Відповідно до зміни об'ємної ваги реголіту з глибиною змінюється і його несуча здатність, причому характер зміни обох параметрів значною мірою відображає місцеву послідовність нашарування матеріалу реголіту. У цьому сенсі дуже показові дані по глибокому бурінню A-16[16].

Середні оцінки зміни несучої здатності реголіту на різних глибинах такі:

Глибина Несуча властивість, кг/см2
менше 1 мм ~0,01   По даним …
1 мм 2 мм ~0,02
1 см 2 см ~0,2
5 см 7 см ~0,5
10 см 15 см ~1–2
70см 1,0–1,5 по даним…

В цілому, показники міцності властивостей місячного реголіту:

  • досить мало залежать від регіональної геологічної ситуації (море-материк);
  • сильно варіюють в мінливих місцевих геологічних умовах;
  • зростають із глибиною;
  • близькі до таких для земних аналогів.

Проникність реголіту для газівРедагувати

Після посадки на Місяць КК A-14, протягом декількох секунд вигляд місячної поверхні здавався космонавтам нечітким, розмитим. Це явище, ймовірно, викликане виділенням з ґрунту газів, задутих в поровий простір реголіту на останніх стадіях спуску. Газ, який виходить з пор реголіту, виносить тонкі частинки ґрунту, викликаючи погіршення видимості[24].

Лабораторне дослідження зразка реголіту, що складається з частинок базальту і аглютінатів, і аналогів — подрібнених земних базальтів того ж гранулометричного складу — показує близьку подібність їх властивостей по відношенню до величинам пропускається молекулярного газового потоку[25]. При цьому експериментальні дані[26] свідчать про сильний вплив присутності водяної пари на десорбції азоту, аргону, кисню і окису вуглецю зі зразків тонкозернистих фракцій місячного реголіту з питомою поверхнею 0,3—0,6 м2/г. Хемосорбірованная волога в процесі відкачування дає характерну петлю гістерезису в широкому інтервалі температур, різко ускладнюючи евакуацію адсорбованих газів.

Зазначена близькість характеристик дегазації подрібнених базальтів і місячного реголіту дозволяє розраховувати його газопроникність для різних режимів, використовуючи методи розрахунку пористих фільтрів або нейтральних сипучих тіл із заданими величинами пористості.

При експериментальній роботі з аналогами особливу увагу слід звернути на ретельність підбору гранулометричного складу, бо від цього залежать ефективні розміри пір, різко впливають на газопроникність матеріалу.

Використання земних аналогів для вивчення явищ, в яких потрібно високий вакуум всередині порового простору ґрунту, найбільш утруднено. Різниця тисків у камері і в порах ґрунту може досягати значних величин, які не компенсуються швидкістю відкачування (наявність цієї різниці можна встановити по швидкості натікання в перекриту вакуумну систему).

Крім того, для земних аналогів необхідна відкачка газів, не тільки адсорбованих розвиненою поверхнею ґрунту, але і оклюдованого породою, застигає на Землі, на відміну від Місяця, в умовах надлишку ряду летючих. У місячному реголіту невелика кількість газів сонячного вітру (в основному, Н2, Ні) знаходиться в рівновазі з потоком атомів частинок у вакуумі навколишнього середовища. Важливо пам'ятати і те, що земні гірські породи, на відміну від місячних, містять деяку кількість гідросилікатів, які також мають підвищену пружність пара.

Підсумовуючи сказане, для вивчення вакуумних властивостей може бути рекомендований наступний шлях виготовлення аналога місячного реголіту.

  1. Відбір зразків свіжої гірської породи, по петрографічним ознаками не містить гідросилікатів.
  2. Дроблення і виготовлення суміші відповідного гранулометричного складу.
  3. Дегазація з поступовим нагріванням до температур близько 800—850 °C (нижче температур спікання) з витримкою під вакуумом протягом декількох годин для видалення оклюдованого і пов'язаних летючих.
  4. Вакуумування при температурах 200—400° С протягом десятків годин — до повного припинення газовіддачі.

ПриміткиРедагувати

  1. Encyclopedia of the Solar System / T. Spohn, D. Breuer, T. Johnson. — 3. — Elsevier, 2014. — P. 284, 344. — ISBN 9780124160347.
  2. Hiesinger H., Jaumann R. The Moon // Encyclopedia of the Solar System / T. Spohn, D. Breuer, T. Johnson. — 3. — Elsevier, 2014. — P. 499, 517–518. — ISBN 9780124160347.
  3. Coping with a lunar dust-up. The Seattle Times. Retrieved 2007-02-16. (2007-02-15). 
  4. Grant., Heiken,; David., Vaniman,; M., French, Bevan (1991-01-01). Lunar sourcebook: a user's guide to the moon. Cambridge University Press. ISBN 9780521334440. OCLC 23215393. 
  5. Lunar Regolith. University of Tennessee (Knoxville). 8 October 2016. 
  6. Taylor L. A. Helium-3 on the Moon for energy generation: abundances and recovery // 3rd Int. Conf. Explor. and Util. Moon and 28th Vernadsky — Brown Microsymp. Comp. Planetol., Moscow, Oct. 11-14, 1998: Abstr. Pap. — Moscow, 1998. — Р. 43
  7. Лунные породы. «Мир». 1973. 
  8. Magnetism of the Appllo 17 samples. Houston, Texas. 1974. с. 590–592,. 
  9. а б Magnetic studies on Apollo 15 and 16 lunar samples. Pergamon Press,. 1973. с. In: Proceed. of the 4 Lunar Science Conf., vol. 3, pp. 3045–3076,. 
  10. а б Головкин А.Р., Дмитриев А.Н., Духовской Е.А., Новин Г.К., Петроченков Р.Г., Ржевский В.В., Силин А.А., Шварев В.В. (1974.). Результаты исследования тепловых и электрических свойств грунта Луны и его аналогов. «Наука». 
  11. Molecular gas flow and dielectric properties of lunar soil. Houston, Texas, NASA,. 1974. с. In: Abstracts of papers submitted to the 5 Lunar Science Conf., vol. 4, pp. 248–250. 
  12. Electrical properties of sample 70215 in the temperature range of 100° to 373° K. Houston, Texas, NASA,. 1974. с. In: Abstracts of papers submitted to the 5 Lunar Science Conf., vol. 1, p.p. 15–17. 
  13. а б в Справочник физических констант горных пород. «Мир»,. 1969. 
  14. а б в Авдуевский B.C., Анфимов Н.А., Маров М.Я., Трескин Ю.А., Шалаев С.П., Экономов А.П. (1974.). Теплофизические свойства лунного вещества, доставленного на Землю автоматической станцией «Луна-16». «Наука». 
  15. а б в г д Начала грунтоведения Луны. «Наука»,. 197I. 
  16. а б в г д Mitchell J.K., Carrier W.D.III., Houston W.N., Scott R.F., Brownwell L.G., Durgunoqlu H.T., Hovland H.J., Treadwell D.D., Costes N.C (1972.). Soil mechanics. Washington, NASA,. 
  17. Jaffe L.D. (1973.). Shear strength of lunar soil from Oceanus Procellarum. с. The Moon, No 8, pp. 58–72. 
  18. Alvarez R (1974.). Electrical properties of sample 70215 in the temperature range of 100° to 373° K. Houston, Texas, NASA,. с. In: Abstracts of papers submitted to the 5 Lunar Science Conf., vol. 1, p.p. 15–17,. 
  19. Духовской Е.А., Мотовилов Э.А., Силин А.А., Смородинов М.И., Шварев В.В. (1974.). Исследование фракционных свойств лунного грунта и его аналогов. «Наука»,. 
  20. Духовской Е. А., Силин А. А., Шварев В. В. (1972.). «Тор-1» исследует лунный грунт. Природа, 1,. 
  21. Леонович А. К., Громов В. В., Дмитриев А. Д., Ложкин В. А., Павлов П. С., Черкасов И. И., Рыбаков А. В., Яварев В. В. (1974.). Результаты исследований физико-механических свойств образца лунного грунта в исследовательском боксе в среде азота. Лунный грунт из Моря Изобилия.: «Наука»,. 
  22. а б Саркисов P. P., Ацагорцян З. А., Акопян Г. Г., Черкасов И. И., Шварев В. В. (1972.). К созданию аналога лунного грунта. В сб.: Современные представления о Луне. М.,: «Наука». 
  23. Леонович А. К., Громов В. В., Рыбаков А. В., Петров В. К., Павлов П. С., Черкасов И. И., Шварев В. В. (1971.). Исследование механических свойств лунного грунта на самоходном аппарате «Луноход-1». В сб.: Передвижная лаборатория на Луне Луноход-1. М.,: «Наука»,. 
  24. Olhoeft D.R., Strangway D.W., Trisillo A.L. (1973.). Lunar sample electrical properties. In: Proceed. of the 4 Lunar Science Conf.,: Pergamon Press,. с. vol. 3, pp. 3133–3150,. 
  25. Frisillo A.L., Winkler J., O1hoeft G., Strangway D.W. (1974.). Molecular gas flow and dielectric properties of lunar soil. In: Abstracts of papers submitted to the 5 Lunar Science Conf.,Houston, Texas, NASA,. с. vol. 4, pp. 248–250,. 
  26. Holmes H.F., Fuller E.L., Jr., Gammage R.B. (1973.). Interaction of gases with lunar materials: Apollo 12, 14 and 16 samples. Pergamon Press,: In: Proceed. of the 4 Lunar Science Conf.,. с. vol. III, pp. 2413–2424,. 

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати