Метеоритний кратер

Метеори́тний кра́тер — западина круглої або овальної форми, та яка утворилася на місці падіння метеориту.

Структура метеоритних кратерів:
ударних (угорі)
вибухових (унизу)

Головною деталлю усіх кратерів є кільцевий вал навколо заглибини. Розрізняють кратери ударні й вибухові. Останні утворюються внаслідок падіння великих метеоритів. Діаметр кратера може досягати декількох десятків кілометрів. Для великих кратерів типовим є центральне підвищення.

Загальний опис

Метеоритні кратери виявлено практично на всіх твердих тілах Сонячної системи. На багатьох із них кратери є головною особливістю ландшафтів (зокрема, на Місяці, Меркурії, Каллісто, Ганімеді, більшості малих супутників планет та на астероїдах). На планетах і супутниках, де відбуваються більш-менш активні поверхневі процеси (наприклад, на Землі, Венері, Марсі, Європі, Іо й Титані) видимих метеоритних кратерів менше, бо з плином часу вони руйнуються або приховуються ерозією.

Кратери на Меркурії, Місяці та південному високогір'ї Марса збереглися з ранніх часів інтенсивного бомбардування (близько 3,9 млрд років тому). Відтоді швидкість утворення кратерів значно знизилася, однак, залишається помітною. У внутрішній Сонячній системі вона залежить здебільшого від зіткнень у поясі астероїдів, що створюють сім'ї уламків, які потрапляють всередину Сонячної системи. Вважається, що утворена внаслідок зіткнення близько 160 мільйонів років тому сім'я астероїдів Baptistina, викликала значний сплеск кратероутворення. Одним з можливих наслідків є утворення кратера Чіксулуб.

Швидкість утворення кратерів у зовнішній частині Сонячної системи може бути іншою^[1].

Метеоритні кратери на Землі

Докладніше: Астроблеми

Метеоритні кратери на Землі називають астроблемами^[2]. У тих випадках, коли більшу частину початкової топографії кратера зруйновано, часто вживають термін «ударна (імпактна) структура». До того, як метеоритне походження таких структур на Землі отримало загальне визнання, їх здебільшого вважали вулканічними утвореннями. За станом на кінець 2012 року на планеті налічувалось близько двохсот утворень, метеоритне походження яких вважається підтвердженим^[3]^[4]. Лише 128 із них лежать на поверхні Землі відкрито, інші ж — приховано ерозійними процесами^[5].

Одними з найбільш відомих є:

Аризонський кратер (США) — кратер, що добре зберіг свій вигляд; його метеоритне походження було встановлено одним з перших;
Чіксулуб — кратер діаметром 165 км на півострові Юкатан, утворення якого пов'язують із крейдовим вимиранням.
Кратер Клірвотер — пара круглих озер на Канадському щиті в Квебеку, Канада, поблизу Гудзонової затоки.
Каракуль — високогірне озеро в метеоритному кратері діаметром 52 км в горах Паміру (Таджикистан).
група метеоритних кратерів Каалі — 9 кратерів на о. Сааремаа (Естонія), діаметр найбільшого — 110 м, глибина — 16 м;
група з 24 ударних кратерів діаметром 8—26 м Сіхоте-Алінського метеориту (загальна маса первинного тіла, яке розпалося, оцінюється в 70 т).

За мільйон років Земля зазнає від одного до трьох зіткнень (у середньому), які утворюють кратери діаметром 20 чи більше кілометрів^[6]^[7]. Це означає, що порівняно молодих кратерів на нашій планеті має бути не набагато більше, ніж виявлено досі.

Станом на 2020 р. найстарішим на Землі вважається кратер у Австралії, якому 2,2 млрд років^[8]

Метеоритні кратери на території України

Докладніше: Метеоритні кратери України

В Україні відомо сім структур, які більшість дослідників класифікують як астроблеми. Практично всі вони поховані під товщею осадових порід і їх вивчення здійснювалося за кернами свердловин. Найбільші серед них:

Бовтиський кратер — метеоритний кратер поблизу села Бовтишка Олександрівського району Кіровоградської області. Діаметр: 25 км. Глибина: до 600 м. Вік: приблизно 65,17±0,64 млн років, що збігається із часом утворення кратера Чіксулуб на півострові Юкатан.
Оболонський кратер — метеоритний кратер поблизу села Оболонь Семенівського району Полтавської області. Діаметр: 20 км. Вік: близько 169±7 мільйонів років (середня юра).

Найбільші метеоритні кратери Сонячної системи

Басейн Південний полюс — Ейткен (Місяць, 2400 км завдовжки, 2050 км завширшки)^[9],
Рівнина Еллада (Марс, діаметр 2300 км),
Рівнина Спеки (Меркурій, діаметр 1550 км)^[10],
Море Дощів, (Місяць, діаметр 1145 км)^[11],
Абім (Япет, діаметр близько 800 км)^[12].

Див. також

Посилання

↑ K. Zahnle та ін. Cratering rates in the outer Solar System. Icarus (163, 263 year=2003). {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
↑ Кратер // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 242. — ISBN 966-613-263-X.
↑ А. В. Михеева. Полный каталог импактных структур Земли. ИВМиМГ СО РАН. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 23 грудня 2012.(рос.)
↑ Earth Impact Database. The Planetary and Space Science Centre (PASSC), University of New Brunswick. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 23 грудня 2012.(англ.)
↑ S. Hergarten and T. Kenkmann. The number of impact craters on Earth: Any room for further discoveries? // Earth and Planetary Science Letters. — 2015. — Т. 425. — С. 187—192. — ISSN 0012-821X. — DOI:10.1016/j.epsl.2015.06.009. Процитовано 30.06.2015. (англ.)
↑ Carr, M.H. (2006). The surface of Mars. Cambridge, UK: Cambridge University Press. с. 23.
↑ Grieve R.A.; Shoemaker, E.M. (1994). T. Gehrels (ред.). The Record of Past Impacts on Earth in Hazards due to Comets and Asteroids,. Tucson, AZ: University of Arizona Press. с. 417-464.
↑ В Австралии обнаружили самый древний на Земле кратер. Архів оригіналу за 23 січня 2020. Процитовано 22 січня 2020.
↑ Ian Garrick-Bethell, Maria T. Zuber, «Elliptical structure of the lunar South Pole-Aitken basin» / Elsevier (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 серпня 2017. Процитовано 9 жовтня 2018.
↑ Bizarre spider scar found on Mercury's surface / NewSientist. Архів оригіналу за 10 жовтня 2018. Процитовано 9 жовтня 2018.
↑ Mare Imbrium / Gazetteer of Planetary Nomenclature. Архів оригіналу за 10 жовтня 2018. Процитовано 9 жовтня 2018.
↑ "The topography of Iapetus’ leading side" / Elsevier (WEB-Archive) (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 5 лютого 2018. Процитовано 5 лютого 2018.

Література

Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
Solarviews: Terrestrial Impact Craters
Lunar and Planetary Institute slidshow: contains pictures
Impact Meteor Crater Viewer Google Maps Page with Locations of Meteor Craters around the world
Aerial Explorations of Terrestrial Meteorite Craters
Meteorite crater (LANDFORM) // «Encyclopaedia Britannica» (англ.)
Чепмен К. Р. Імпактна загроза сучасному світу // Вісник НАН України : журнал. — К., 2003. — № 11. — С. 38-49.
Чурюмов К. Зоряні рани Землі // Наше небо : журнал. — К., 2003. — № 4. — С. 28-30.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Метеоритний кратер

[1] K. Zahnle та ін. Cratering rates in the outer Solar System. Icarus (163, 263 year=2003). {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)

[2] Кратер // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 242. — ISBN 966-613-263-X.

[mih-3] А. В. Михеева. Полный каталог импактных структур Земли. ИВМиМГ СО РАН. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 23 грудня 2012.(рос.)

[4] Earth Impact Database. The Planetary and Space Science Centre (PASSC), University of New Brunswick. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 23 грудня 2012.(англ.)

[5] S. Hergarten and T. Kenkmann. The number of impact craters on Earth: Any room for further discoveries? // Earth and Planetary Science Letters. — 2015. — Т. 425. — С. 187—192. — ISSN 0012-821X. — DOI:10.1016/j.epsl.2015.06.009. Процитовано 30.06.2015. (англ.)

[6] Carr, M.H. (2006). The surface of Mars. Cambridge, UK: Cambridge University Press. с. 23.

[7] Grieve R.A.; Shoemaker, E.M. (1994). T. Gehrels (ред.). The Record of Past Impacts on Earth in Hazards due to Comets and Asteroids,. Tucson, AZ: University of Arizona Press. с. 417-464.

[8] В Австралии обнаружили самый древний на Земле кратер. Архів оригіналу за 23 січня 2020. Процитовано 22 січня 2020.

[9] Ian Garrick-Bethell, Maria T. Zuber, «Elliptical structure of the lunar South Pole-Aitken basin» / Elsevier (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 серпня 2017. Процитовано 9 жовтня 2018.

[10] Bizarre spider scar found on Mercury's surface / NewSientist. Архів оригіналу за 10 жовтня 2018. Процитовано 9 жовтня 2018.

[11] Mare Imbrium / Gazetteer of Planetary Nomenclature. Архів оригіналу за 10 жовтня 2018. Процитовано 9 жовтня 2018.

[12] "The topography of Iapetus’ leading side" / Elsevier (WEB-Archive) (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 5 лютого 2018. Процитовано 5 лютого 2018.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]