Відкрити головне меню

Ка́м'янка (до 1945 — Ташбунар; болг. Ташбунар) — село в Україні, в Ізмаїльському районі Одеської області. Населення становить 3478 осіб.

село Кам'янка
У центрі села
У центрі села
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район/міськрада Ізмаїльський район Ізмаїльський район
Рада/громада Кам'янська сільська рада
Код КОАТУУ 5122081701
Облікова картка Кам'янка 
Основні дані
Засноване 1811[1]
Населення 3478
Площа 3.73 км²
Густота населення 932.44 осіб/км²
Поштовий індекс 68643
Телефонний код +380 4841
Географічні дані
Географічні координати 45°33′55″ пн. ш. 28°52′52″ сх. д. / 45.56528° пн. ш. 28.88111° сх. д. / 45.56528; 28.88111Координати: 45°33′55″ пн. ш. 28°52′52″ сх. д. / 45.56528° пн. ш. 28.88111° сх. д. / 45.56528; 28.88111
Середня висота
над рівнем моря
23 м
Водойми Ташбунар, озеро Катлабух
Відстань до
обласного центру
227 км
Відстань до
районного центру
28.9 км
Місцева влада
Адреса ради 68643, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, с. Кам'янка, вул. Суворова, 4г, тел. 4-30-38
Сільський голова Лефтеров Іван Олексійович
Карта
Кам'янка. Карта розташування: Україна
Кам'янка
Кам'янка
Кам'янка. Карта розташування: Одеська область
Кам'янка
Кам'янка
Мапа

Кам'янка у Вікісховищі?

ГеографіяРедагувати

Село знаходиться в історичній області Буджак. Відстань до райцентру становить близько 29 км і проходить автошляхом місцевого значення.

АрхеологіяРедагувати

У безпосередній близькості від Ташбунару виявлені залишки пізньої бронзової доби, з кінця другого і початку першого тисячоліття до н. е. і перших століть нашої ери і салтівської культури (VII—VIII століття).

ІсторіяРедагувати

В шістнадцятому і сімнадцятому століттях, на території нинішнього села знаходилося поселення ногайців, що мало назву Taşbunar (Кам'яний Колодязь).

Заново заселене 1811 і названо ногайським іменем Ташбунар болгарськими колоністами — переселенцями з Преслава і Каяджіктімору. На Кам'янку перейменували комуністи 1945, не зважаючина фінансові витрати на тлі голоду у селі.

Указом російського імператора Олександра I 29 грудня 1819, що регулює статус болгар та інших поселенців, Ташбунар визначається як поселення в Ізмаїльському повіті.

Між 1828—1834 прибули в колонію ще 35 інших сімей. Кожен поселенець мав право на безкоштовне використання 60 акрів землі, звільнення від військової служби і податків (на 10 років). Поселенці були в основному зайняті скотарством (вівці і велика рогата худоба), сільським господарством (вирощування кукурудзи, озимої пшениці, ячменю, капусти, помідорів, перцю, цибулі). Сприятливі кліматичні умови дали поштовх розвитку садівництва, виноградарства і шовківництва.

1852 у Ташбунарі, який був частиною Ізмаїльского повіту, працюють 1211 чоловік, які мають 640 коней, 470 волів, 290 корів, 20680 овець. На початку 50-х років XIX століття село має 170 будинків і 30 вітряних млинів.

Відповідно до Паризького миру 1856 повертається до складу Молдовської держави, а потім — у об'єднаній Румунії. 1861-1862 місцеві жителі починають переселення на південний схід України — до Таврії. Заснували села Преслав та Інзовка.

1878 Ташбунар знову тимчасово анексувала Російська імперія. На початку ХХ століття в селі прживає 1650 мешканців, 278 дворів.

1918-1940 і 1941-1944 роках Ташбунар знаходиться в Румунії. За даними перепису населення 1930 року тут мешкало 2415 осіб, з яких 2333 болгари (96,60 %), 49 румунів (2,03 %), 17 росіян (0,70 %), 9 гагаузів і 1 грек.

З кінця червня 1940 по червень 1941 року і з 1944 по 1991 рік Ташбунар окупований сталіністами і формально входить до складу УССР. У 1946—1947 роках, під час голодомору в Бессарабії, багато жителів комуністи убили голодом. Опис сучасника:

«

Час був страшний. Йдеш по вулиці, а на ній вже лежать померлі від голоду... Було багато сімей, де двоє чи троє загинули, були сім'ї, де й усі загинули...

Оригінальний текст (болг.)
Страшно време беше. Вървиш, а пък по улицата умрели хора... Има много семейства, където по двама-трима умираха, та и цели семейства.
»

1947 органи окупаційної совєцької влади провели насильницьку колективізацію сільського господарства, яка й стала базою для проведення терору голодом.

З 1991 року село знаходиться в державі Україна. У серпні 2014, в рамках політики декомунізації України і в пам'ять про жертв голодомору 1946—1947, у селі повалено пам'ятник російському політику В.Леніну.

НаселенняРедагувати

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 3416 осіб, з яких 1646 чоловіків та 1770 жінок.[2]

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 3476 осіб.[3]

Щільність населення — 932,44 осіб/км². Більшість жителів є болгарами за походженням.

Рік Кількість осіб
1852 1211
1930 2415
1940 2968
2001 3478

МоваРедагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]

Мова Відсоток
болгарська 75,47 %
російська 13,77 %
українська 7,5 %
молдовська 1,98 %
гагаузька 0,86 %
білоруська 0,14 %

Відомі уродженціРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати