Салтівська культура

Салтівська культура або Салтівсько-Маяцька культура (датується приблизно 700—1000 роками н. е.) — археологічна культура залізної доби, що виникла у народів Хозарського каганату переважно в лісостепу й степу Надозів'я, Подоння, Волго-Донського межиріччя, у Передкавказзі під час їх переходу від кочового способу життя до осілого.

Салтівська культура
Зображення
Держава Хозарський каганат
Місце розташування
Попередник Пеньківська культура
Наступний Київська Русь
CMNS: Салтівська культура у Вікісховищі
Розташування Салтівської культури на мапі

Салтівська культура загинула під ударами печенігів на початку X сторіччя. Назву має від могильника, відкритого в 1900 році поблизу села Верхній Салтів (тепер Вовчанського району Харківської області), де виявлено також залишки великого (понад 120 га) міста VIII-X сторіччя з кам'яною цитаделлю і посадом. З інших городищ Салтівської культури найвідоміше Маяцьке (Воронізька область), яке використовується у Росії у назві «Салтівсько-маяцька культура».

У вузькому сенсі - культура аланського населення лісостепової частини Подоння, що склалася в результаті переселення у цей регіон аланських племен. Генетично пов'язана з культурою аланів Північного Кавказу. У широкому сенсі Салтівську культуру прийнято визначати як «державну культуру Хозарського каганату» і включають в її ареал степове Подоння, Приазов'я, Тамань, Східний Крим, Нижнє Поволжя і Прикаспійський Дагестан. У цьому випадку культура підрозділяється на два локальних варіанти: лісостеповий — аланський, який в антропологічному сенсі представлено доліхокефальним населенням, і степовий, умовно званий «болгарським»[1] з брахікефальним населенням. Останній, в свою чергу, також поділяється на декілька територіальних варіантів[2][3]. Ця точка зору вперше висловлена ​​(у вигляді гіпотези) М. І. Артамоновим в 1950-і рр., Що об'єднав салтівські пам'ятники з типологічно й історично близьким районом Нижнього Подоння. Остаточне оформлення концепція отримала в роботах С. А. Плетньової, ставши загальноприйнятою. На початок ХХІ пряма тотожність СМК з Хазарією залишається широко використовуваним у науковій літературі, хоча і зазнає критики з боку деяких дослідникі[4].

Пам'яткиРедагувати

Пам'ятки Салтівської культури (тепер відомо близько 200): залишки стоянок, поселень, міст, могильників. При розкопах поселень Салтівської культури виявлено залишки жител, господарчих споруд, ремісничих майстерень тощо, а також численні зразки керамічного посуду, знарядь праці і виробів ремісників та скарби срібних монет і речей східного і візантійського походження.

Культура аланРедагувати

Аланський варіант культури характеризується хліборобським типом поселень з напівземлянковими житлами, замками з білокам'яними стінами і катакомбним обрядом поховання (разом з померлими в поховальні камери клали зброю, прикраси, посуд тощо)

Культура давніх булгарРедагувати

Булгарський варіант культури характеризується тимчасовими стоянками з юртоподібними житлами та могильниками з похованнями у вузьких ямах зі значно біднішим інвентарем.

Культури, подібні салтівській культурі, і поодинокі пам'ятки, відомі в районах поширення давніх булгар: у східному Криму, на середньому Поволжі і долині Дунаю.

Хозарські містаРедагувати

Населення салтівської культури поза поселеннями й стоянками жило у великих містах, як Фанагорія, Саркел та інших.

Культура у Пензенській областіРедагувати

На території Пензенської області пам'ятки культури відносяться приблизно до 900—1015 років. Поховальний обряд мордви у сточищі річки Мокші свідчить про вплив на мордву населення салтівсько-маяцької культури наприкінці 1-го тисячоріччя, що, ймовірно, є віддзеркаленням етнічних контактів між ними.[5][6][7]


Див. такожРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою BSE не вказано текст
  2. Плетнёва, 1999
  3. Афанасьев Г. Е. Где же археологические свидетельства существования Хазарского каганата? // Российская археология : Журнал. — М. : Наука, 2001. — № 2. — С. 43—55. — ISSN 0869-6063.
  4. Тортика A. A. Северо-Западная Хазария в контексте истории Восточной Европы (вторая половина VII - третья четверть X вв.) — Харьков: ХГАК, 2006. - 553 с.
  5. Среднецнинская мордва 8–11 вв. Саранськ. 1969. 
  6. Степи Евразии в эпоху средневековья. Москва. 1981. 
  7. А. В. Расторопов (2001). Салтово-Маяцкая культура / Пензенская энциклопедия. Москва: Научное издательство «Большая Российская энциклопедия».