Салтівська культура
Салтівська культура або Салтівсько-Маяцька культура (датується приблизно 700—1000 роками н. е.) — археологічна культура залізної доби, що виникла у народів Хозарського каганату переважно в лісостепу й степу Надозів'я, Подоння, Волго-Донського межиріччя, у Передкавказзі під час їх переходу від кочового способу життя до осілого.
| Салтівська культура | |
 | |
| Країна | Хозарський каганат |
|---|---|
| Місце розташування | Східна Європа |
| Попередник | Пеньківська культура |
| Наступник | Київська Русь |
 Салтівська культура у Вікісховищі | |
Салтівська культура загинула під ударами печенігів на початку X сторіччя. Назву має від могильника, відкритого в 1900 році поблизу села Верхній Салтів (тепер Вовчанського району Харківської області), де виявлено також залишки великого (понад 120 га) міста VIII-X сторіччя з кам'яною цитаделлю і посадом. З інших городищ Салтівської культури найвідоміше Маяцьке (Воронізька область), яке використовується у Росії у назві «Салтівсько-маяцька культура».
У вузькому сенсі — культура аланського населення лісостепової частини Подоння, що склалася в результаті переселення у цей регіон аланських племен. Генетично пов'язана з культурою аланів Північного Кавказу. У широкому сенсі Салтівську культуру прийнято визначати як «державну культуру Хозарського каганату» і включають в її ареал степове Подоння, Приазов'я, Тамань, Східний Крим, Нижнє Поволжя і Прикаспійський Дагестан. У цьому випадку культура підрозділяється на два локальних варіанти: лісостеповий — аланський, який в антропологічному сенсі представлено доліхокефальним населенням, і степовий, умовно званий «болгарським» з брахікефальним населенням. Останній, в свою чергу, також поділяється на декілька територіальних варіантів[1][2]. Ця точка зору вперше висловлена (у вигляді гіпотези) М. І. Артамоновим в 1950-і роки, що об'єднав салтівські пам'ятники з типологічно й історично близьким районом Нижнього Подоння. Остаточне оформлення концепція отримала в роботах С. А. Плетньової, ставши загальноприйнятою. На початок XXI пряма тотожність СМК з Хазарією залишається широко використовуваним у науковій літературі, хоча і зазнає критики з боку деяких дослідників[3].
Пам'ятки
ред.Пам'ятки Салтівської культури (тепер відомо близько 200): залишки стоянок, поселень, міст, могильників. При розкопах поселень Салтівської культури виявлено залишки жител, господарчих споруд, ремісничих майстерень тощо, а також численні зразки керамічного посуду, знарядь праці і виробів ремісників та скарби срібних монет і речей східного і візантійського походження.
Культура алан
ред.Аланський варіант культури характеризується хліборобським типом поселень з напівземлянковими житлами, замками з білокам'яними стінами і катакомбним обрядом поховання (разом з померлими в поховальні камери клали зброю, прикраси, посуд тощо)
Культура давніх булгар
ред.Булгарський варіант культури характеризується тимчасовими стоянками з юртоподібними житлами та могильниками з похованнями у вузьких ямах зі значно біднішим інвентарем.
Культури, подібні салтівській культурі, і поодинокі пам'ятки, відомі в районах поширення давніх булгар: у східному Криму, на середньому Поволжі і долині Дунаю.
Хозарські міста
ред.Населення салтівської культури поза поселеннями й стоянками жило у великих містах, як Фанагорія, Саркел та інших.
Культура у Пензенській області
ред.На території Пензенської області пам'ятки культури відносяться приблизно до 900—1015 років. Поховальний обряд мордви у верхів'ях річки Мокші свідчить про вплив на мордву населення салтівсько-маяцької культури наприкінці 1-го тисячоріччя, що, ймовірно, є віддзеркаленням етнічних контактів, політичним та культурним впливом, підпорядкуванням[4][5][6].
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Плетнёва, 1999.
- ↑ Афанасьев Г. Е. Де ж археологічні свідчення існування Хазарського каганату?. — М. : Наука, 2001. — № 2. — С. 43—55. — ISSN 0869-6063.
- ↑ Тортика A. A. Северо-Западная Хазария в контексте истории Восточной Европы (вторая половина VII — третья четверть X вв.) [Архівовано 2 листопада 2019 у Wayback Machine.] — Харьков: ХГАК, 2006. — 553 с.
- ↑ Среднецнинская мордва 8–11 вв. Саранськ. 1969.
- ↑ Степи Евразии в эпоху средневековья. Москва. 1981.
- ↑ А. В. Расторопов (2001). Салтово-Маяцкая культура / Пензенская энциклопедия. Москва: Научное издательство «Большая Российская энциклопедия».
Джерела та література
ред.- Приходнюк О. М. Салтівсько-Маяцька культура [Архівовано 9 липня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 426. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Мерперт Н. О генезе салтовской культуры. Краткие сообщения Ин-та истории материальной кудьтуры. вып. 36. М. 1951; (рос.)
- Мерперт Н. К вопросу о древнейших болгарских племенах. Казань 1957;(рос.)
- Артамонов М. История хазар. П. 1962;(рос.)
- Березовець Д. Слов'яни й племена салтівської культури. Археологія, т. 19. К. 1965;
- Плетнева С. От кочевий к городам. Салтово-маяцкая культура. М. 1967. (рос.)
- Лігостаєва С. За що Віщий Олег хотів помститися нерозумним хозарам? [Архівовано 21 грудня 2020 у Wayback Machine.] // «Укрінформ», 20 грудня 2020
|
Це незавершена стаття з археології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |