Бородай Василь Захарович

український скульптор і педагог

Васи́ль Заха́рович Борода́й (18 серпня 1917, Катеринослав — 19 квітня 2010, Київ) — український скульптор; член Спілки радянських художників України з 1955 року (голова правління у 1968—1982 роках). Член-кореспондент Академії мистецтв СРСР з 1967 року, дійсний член — з 1973 року; почесний член Російської академії мистецтв з 1991 року; академік Академії мистецтв України з 1997 року. Батько художниць Тетяни та Галини Бородаїв, дід художниці Дарії Одайник.

Бородай Василь Захарович
Народився 5 (18) серпня 1917
Катеринослав, Російська імперія
Помер 19 квітня 2010(2010-04-19) (92 роки)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Країна  Російська республіка
 УНР
 СРСР
 Україна
Діяльність скульптор, викладач
Alma mater Дніпропетровське художнє училище і Київський державний художній інститут (1953)
Вчителі Лисенко Михайло Григорович, Муравін Лев Давидович, Яблонська Олена Нилівна і Болдирєв Володимир Степанович
Відомі учні Корчовий Василь Іванович, Кисельов Юрій Олександрович, Олійник Микола Олексійович, Непорожній Анатолій Кузьмович, Кулябко-Корецька Людмила Мефодіївна, Кущ Анатолій Васильович, Швецов Валерій Валентинович, Гордєєв Віктор Сергійович, Древецький Анатолій Анатолійович, Липовка Віктор Романович, Загайкевич Стефан Михайлович, Єршов Геннадій Олексійович, Лисаківський Микола Михайлович, Олашин Василь Степанович, Дмитрів Михайло Андрійович, Белень Михайло Олексійович, Найда Руслан Анатолійович, Валієв Анатолій Васильович, Багаліка Юрій Васильович, Атаманчук Володимир Борисович і Прокопов Євген Йосипович
Заклад Київський державний художній інститут
Учасник німецько-радянська війна
Членство Спілка радянських художників України
Magnum opus Монумент Великій Жовтневій соціалістичній революції (Київ)
Партія ВКП(б)
Діти Бородай Галина Василівна
Нагороди
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Червоного Прапора орден Вітчизняної війни I ступеня орден Вітчизняної війни II ступеня орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Дружби народів орден Червоної Зірки
Народний художник СРСР
орден «За заслуги» III ступеня орден Богдана Хмельницького III ступеня орден князя Ярослава Мудрого V ступеня
Ленінська премія Народний художник УРСР Заслужений діяч мистецтв УРСР

Біографія Редагувати

Народився 5 [18] серпня 1917(19170818) року в місті Катеринославі (нині Дніпро, Україна) в сім'ї листоноші. Протягом 1932—1934 років навчався у школі фабрично-заводського учнівства «Юний металіст» у рідному місті, по закінченні якої працював токарем верстатобудівного заводу. У 1936 році вступив до Дніпропетровського художнього училища, яке закінчив з відзнакою[1].

У Червоній армії з серпня 1941 року[2]. Учасник німецько-радянської війни, під час якої спочатку командував ротою розвідників[3], потім звільняв від нацистів Польщу, Чехію, Румунію[4]. Член ВКП(б) з 1945 року.

Після війни повернувся до Дніпропетровська й працював майстром у скульптурному цеху[4]. Упродовж 1947—1953 років навчався в Київському художньому інституті, був учнем Михайла Лисенка, Лева Муравіна, Олени Яблонської, Володимира Болдирєва[5], Таїсії Гайчук-Раздорської[6]. Дипломна робота — скульптура «Олександр Невський»[4][7].

 
Могила Василя Бородая.

З 1953 року працював скульптором науково-реставраційної майстерні при Архітектурному управлінні Ради Міністрів УРСР. У 1966—1973 роках обіймав посаду ректора Київського художнього інституту (професор з 1971 року). Серед учнів: Атаманчук Володимир Борисович, Багаліка Юрій Васильович, Белень Михайло Олексійович, Бурда Василь Федорович, Валієв Анатолій Васильович, Гайдар-Прудка Ольга Олександрівна, Ганзенко Володимир Миколайович, Глемязь Петро Васильович, Гоголь Василь Данилович, Голець Ірина Павлівна, Головко Володимир Пилипович, Гордєєв Віктор Сергійович, Грицюк Владислав Михайлович, Дідур Денис Іванович, Дідур Іван Денисович, Дмитрів Михайло Андрійович, Древецький Анатолій Анатолійович, Єрмаков Сергій Володимирович, Єршов Геннадій Олексійович, Забой Аліса Василівна, Загайкевич Стефан Михайлович, Закревський Василь Васильович, Калуєв Валерій Георгійович, Карпов Євген Олександрович, Карунський Олександр Михайлович, Кисельов Юрій Олександрович, Козлов Леонід Леонідович, Концевий Володимир Павлович, Корвач Андрій-Василь Богданович, Корчовий Василь Іванович, Кудрявченко Георгій Олександрович, Кулябко-Корецька Людмила Мефодіївна, Кухар Роман Романович, Кущ Анатолій Васильович, Липовка Віктор Романович, Лисаківський Микола Михайлович, Марголіна Діна Марківна, Марченко Юрій Андрійович, Мацюк Олександр Васильович, Михайлевич Валентина Вікторівна, Міненко Володимир Олексійович, Найда Руслан Анатолійович, Небоженко Володимир Павлович, Непорожній Анатолій Кузьмович, Нікулін Георгій Владленович, Новак Юлія Вікторівна, Озюменко Андрій Сергійович, Озюменко Петро Сергійович, Олашин Василь Степанович, Олексієнко Сергій Миколайович, Олійник Микола Олексійович, Прокопов Євген Йосипович, Швецов Валерій Валентинович.

Обирався депутатом Верховної Ради УРСР 9-го і 10-го скликань (1975—1985 роки). Був делегатом XXV з'їзду Компартії України (10—13 лютого 1976 року).

Мешкав у Києві в будинку на вулиці Великій Житомирській, № 8 а, квартира № 14. Помер у Києві 19 квітня 2010 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

Творчість Редагувати

Працював у галузях станкової та монументальної скульптури. Серед робіт:

станкові роботи
композиції
портрети

Автор серії скульптурних та графічних творів «По Єгипту» (1961—1964): «Спрага» — кована мідь, «Мовчання» — граніт, «Ранок» — граніт та інші[11].

пам'ятники
               
Миколі Щорсу
Чекістам
Юліушу Словацькому
Жовтневій революції
Батьківщина-Мати»
Засновникам Києва
«А мати жде…»
Тарасу Шевченку у Польщі

Брав участь у всеукраїнських виставках з 1954 року, всесоюзних з — 1951 року. Персональні виставки відбулися у Києві та Москві у 1964 році, Одесі у 1965 році[11], Копенгагені у 1968 році. Групова виставка разом з Тетяною Яблонською, Євгеном Волобуєвим, Миколою Глущенком пройшла протягом 1965—1968 років у Баку, Кишиневі, Ризі, Мінську.

Відзнаки Редагувати

Нагороджений
Почесні звання СРСР

Лауреат Ленінської премії (1984; за меморіальний комплекс «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років»).

Інше Редагувати

У журналі «Перець» № 16 за 1977 рік розміщено дружній шарж Анатолія Арутюнянца з нагоди 60-річчя митця[16].

Примітки Редагувати

  1. Василь Бородай — корифей мистецтва пластики / Блоги ukrhome.net.
  2. а б в г д Бородай Василий Захарович / Память народа. (рос.)
  3. Олександра Залогіна. Василь Бородай: народний художник. / Портал «ДніпроКультура».
  4. а б в Василь Бородай — батько монументальних символів Києва / Український інтерес.
  5. Бородай Василь Захарович / Довідник членів Національної спілки художників України. Київ. 2003. С. 129.
  6. О. Є. Голуб. Гайчук-Раздорська Таїсія Іванівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
  7. Художники народов СССР, 1972, с. 44.
  8. Очерки о художниках Советской Украины, 1980, с. 35.
  9. Очерки о художниках Советской Украины, 1980, с. 44.
  10. Очерки о художниках Советской Украины, 1980, с. 48.
  11. а б Художники народов СССР, 1972, с. 45.
  12. У Києві демонтували пам'ятник чекістам на Либідській площі / Еспресо. 28 травня 2016
  13. а б в г д Сайт Академії мистецтв України. Архів оригіналу за 6 лютого 2011. Процитовано 20 квітня 2010. 
  14. Бородай Василий Захарович / Память народа. Юбилейная картотека. (рос.)
  15. Указ Президента України від 20 серпня 2007 року № 715/2007 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня незалежності України»
  16. Журнал перець 1977 16. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 19 квітня 2021. Процитовано 7 квітня 2021. 

Література Редагувати