Вікіпедія

Голуб Олена Євгенівна

українська малярка
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Голуб.

Олена Євгенівна Голуб (нар. 25 грудня 1951, Київ) — українська художниця сучасного мистецтва, працює в галузі комп'ютерного, або ж медіа-мистецтва, фотомонтажу; живописець і мистецтвознавець, членкиня Національної спілки художників України (з 2003), представниця Нової хвилі. Авторка понад 100 публікацій з питань сучасного мистецтва, книги «Свято непокори та будні андеграунду» та ін.[1] Кураторка і учасниця мистецьких проектів, національних і міжнародних. Роботи демонструвалися у таких країнах: Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Південна Корея, Польща, Австрія, Угорщина та інших. Різноманітні за технікою виконання, її твори об'єднані пошуком сенсу існування у складних лабіринтах урбаністичної цивілізації.[2]. Твори зберігаються у Музеї шістдесятництва, Національному музеї Тараса Шевченка, Національному художньому музеї України, Музеї Марії Заньковецької, цифровій колекції Бібліотеки Принстонського Університету США[3], приватних колекціях та галереях в Україні й за кордоном.

Олена Голуб
Народження25 грудня 1951(1951-12-25) (72 роки)
Київ
КраїнаСРСР СРСР → Україна Україна
Жанрживопис, фотоколаж, медіа-мистецтво
НавчанняКНУ імені Тараса Шевченка
Діяльністьхудожниця, письменниця
Напрямокнеоекспресіонізм, комп'ютерне мистецтво
ЧленУгорська Асоціація Електрографічного Мистецтва і Національна спілка художників України
Сайт[15] — Голуб Олена. «Бібліотека Українського мистецтва»]
CMNS: Голуб Олена Євгенівна у Вікісховищі

Життєпис

ред.
 
Олена Голуб. Пісня батьків. П.,о.,60х40,1999

Олена Голуб народилася 25 грудня 1951 року в Києві в інтелігентній сім'ї. Її батьки деякий час виступали на сцені як співаки, потім батько, Голуб Євген Тимофійович, став журналістом по закінченні КДУ, мати — Морозова Зінаїда Петрівна, яка навчалась на вокальному відділенні Київської консерваторії, почала працювати у МОЗ, де згодом керувала відділом.

Олена навчалася спочатку в 51, потім у 163 середній школі Києва, відвідувала юнацький клуб «Біон» при Київському палаці піонерів. Його керівник письменник Анатолій Давидов проводив дискусії з природознавства і запрошував цікавих гостей. Серед них були академік Микола Амосов, фантаст Олесь Бердник та інші, які мали велике значення для становлення юної особистості. Згодом Олена закінчила Київський Національний університет ім. Шевченка у 1974 р., факультет біофізики. Дипломну роботу виконала в Інституті кібернетики в Лабораторії математичних методів дослідження у біології під керівництвом Ю. Антомонова, філософські погляди якого вплинули на світогляд художниці. У своєму мисленні й творчості О.Голуб тяжіє до структуралізму і концептуалізму. Деякий час працювала інженером і водночас писала картини, вдосконалюючись як художниця. Брала приватні уроки малювання у відомих художників. Окрім того, відвідувала вільнослухачем викладання живопису в Українській академії друкарства, викладач Ф.Глущук, і НАОМА, викладач І.Биченкова(1981-82). Закінчила Інститут журналістської майстерності СЖУ у 1986, факультет художників преси, викладач В. Кузьменко.

Працювала у журналах «Барвінок» (1984—1987), водночас співробітничала із журналом «Однокласник», потім ілюстратором журналу «Радуга» (1987—1988), редактором у видавництві «Веселка»(1988—1993), оглядачем тижневика «Дзеркало тижня» (1999—2002). Її чоловік Яковенко Петро Георгійович — культуролог.

Діти: донька Голуб Ганна Леонідівна (н. 1974, від шлюбу з Л. Нефедьєвим) — фотограф; син Яковенко Андрій Петрович (н. 1985) — дизайнер, майстер спорту міжнародного класу з судномодельного спорту.[4]

Постійно мешкає в Києві.

З 2022 року, в статусі біженця, тимчасово мешкає у Каліфорнії, США.

Творчість

ред.
 
О.Голуб. Схід дерев'яного сонця-5.2010. Фотоінсталяція

Свій творчий шлях розпочала з опозиційного до соцреалізму неофіційного мистецтва — андеграунду, коли у 1970-х роках писала картини у стилі неоекспресіонізму. Навчаючись приватно у професійних художників (В. Забашти, В. Барського, Д. Заруби, С. Каплана), обирала свій власний шлях у мистецтві. Тоді в Києві авангардна молодь гуртувалась в об'єднанні «Рух», де збиралися літератори, вчені, митці й обговорювали чимало цікавого: новітні течії, «самвидав» тощо. У 1977 організатори «Руху» (Ю. Косін, М. Недзельський і С. Федоринчик) влаштували авангардну виставку, де про себе заявили митці-неформали: Микола Трегуб, Вудон Баклицький, Микола Залевський, Олександр Костецький, Олена Голуб, Володимир Богуславський, Михайло Жуков та інші.[5][6] Роботи художниці, звернені до внутрішнього світу сучасника, були написані динамічно, із своєрідною деформацією форм та активним використанням чистих кольорів («Портрет інженера», «Розмова на кухні», «Портрет Белли Ахмадуліної» (які зберігаються у НХМУ), «Портрет Богдана Жолдака», «Портрет однокласника Олександра Наумова» та ін.) Спогади про часи андеграунду та видатних художників Трегуба і Баклицького були опубліковані у її книзі «Свято непокори та будні андеграунду».

У пошуках власного творчого шляху О.Голуб почала мистецтвлознавчі дослідження, збираючи інформацію про новітні напрямки у світовому мистецтві з перекладів іноземних публікацій (відсутню в радянській літературі). Надрукувати зібраний об'єктивний матеріал авторам колективної монографії (аналіз кіно, рок-музики й візуального мистецтва) довелося під запропонованою видавництвом «Мистецтво» назвою «Буржуазна масова культура: нові часи, старі проблеми». Книга, надрукована тиражем 12000 примірників, виявилася корисною для розвитку актуальних практик митців Нової української хвилі.[7]

 
О.Голуб. З серії: Вітер -1. Цифровий друк. 2017

Другий сплеск підйому у творчості художниці припав на кінець XX — початок XX століття, пов'язаний з пожвавленням громадської й культурної активності на початку становлення незалежності України. Олена Голуб була учасницею об'єднання неформальних художників «Біла ворона» (1988—1989), до складу якого входила група «39.2°» (Юрій Вакуленко, Володимир Архипов, Костянтин Самойленко, Олександр Кузнецов, Рафаель Левчин), Анатоль Степаненко, Василь і Тамара Гайчуки, Віра Вайсберг, Валентин Поліщук, Валерій Гурський та ін. Ця група авангардних митців влаштувала велику неофіційну виставку в київському кінотеатрі «Зоряний», потім представляла нове українське мистецтво за кордоном.[8]

Її картини своєрідно синтезували абстрактний експресіонізм і народний примітивізм. У таких картинах як «Тітка», «Рибалка», «Чупа-чупс, або ілюзія рівності», «Супергерой» відчувається соціально-критичний мотив з характерними для українців нотками гумору.[9][10] Ці роботи брали участь у проектах Міжнародного арт фестивалю у Магдебурзі (Німеччина)(2000—2003)[11] і персональній виставці у 2004 — «Тріумф жовтого зайця», яку організувала директорка галереї «Університет», О.Прахова.

 
О.Голуб. З серії: Бронзовий вік, асфальтовий період № 10_2018. Цифровий друк

З 2003 року Олена почала створювати цифрові фотоінсталяції за допомогою комп'ютерних технологій (технічно це синтез дизайну і колажу, або ж фотомонтажу). От як характеризує творчість художниці Заслужений діяч культури Ніна Саєнко:
«Звернувшись до сучасних комп'ютерних технологій, художниця, як завжди, гостро відчула пульс і ритм часу. В зіставленні та порівнянні різних історичних фотоматеріалів вона вирішує філософські проблеми буття. У новій серії — трансформація родинних традицій і зв'язок поколінь („Здрастуй, прадідусю!“ та „Здрастуй, прабабусю!“), глобальна перебудова свідомості на матеріалі переосмислення тоталітарного минулого („Так і Ні“, „Тоталітарна балада“, „Адресат невідомий“)… Сьогодні Олена Голуб на новому витку творчого розкрилення. Так і хочеться перевтілитись у створений нею живописний персонаж, стати „Жовтим зайцем“, щоб у час усепоглинаючої глобалізації з її широкомасштабною експансією засобів масової комунікації піднятися, як він, над усім, що нас оточує, й наповнитись відчуттям свободи й незалежності.»[12]. У візуальній творчості О.Голуб постійно знаходить різні ракурси експресивно-гротескових форм виразності, парадоксальні співставлення об'єктів у композиціях, які являють собою своєрідні ментальні конструкції. Проєкт «Цифрове подвір'я № 3»(2008) (куратори Ю. Круліковський і О. Голуб) демонстрував цифрові твори групи «Г. В. Х.» (тобто — Голуб, Вишеславського, Харченка), виставлявся в Києві й Амстердамі.[13]

От як висловлюється про творчість О.Голуб її колега Оксана Чепелик:
«Урбаністична цивілізація з її надбаннями й протиріччями завжди в колі уваги художниці у численних варіантах різних серій. Взаємовідносини між локальними традиціями та колективною пам'яттю, між культурними розбіжностями, між центром міста та околицями — це лише деякі з найважливіших тем, які розробляє мисткиня в актуальному мистецтві сьогодні…»[14] Актуальні події сучасності художниця відтворює у творах, які поєднують цифрові й традиційні прийоми, документуючи візуальні артефакти методом концептуальних нарацій.[15]

Разом з українськими діячами культури художниця підтримала Революцію гідності, створивши серії цифрових робіт, які демонструвала на виставках у різних країнах світу.[16] Олена неодноразово брала участь у міжнародних медіа-виставках «Матрікс» УАЕМ. У 2019 році на запрошення президента асоціації Агнес Хааш вона влаштувала персональну виставку (куратори Ружина Шпіцер і Денеш Ружа) в галереї УАЕМ в Будапешті.

Угорський мистецтвознавець Патакі Габор, аналізуючи її твори, зазначив:
«Вона називає свій метод „наративним конструктивізмом“, у якому можна побачити втілення ідей відкривачів фотомонтажу Родченко, Клуціса й Лисицького. Але в той час, як попередники конструювали свої твори, вірячи у світ, який скоро стане кращим і справедливішим, Голуб може лише визнати всі ці ідеї невдалими.» [17] [18]

З 2022 року, початком повномасштабної Російсько-української війни художниця засуджує рашизм, висловлює свою громадянську позицію серією антивоєнних робіт, з якими бере участь у виставках в Україні, Угорщині, Болгарії, Франції, виступає з публіцистикою[19].

У 2023 році брала участь у виставці «Слава Україні. Українське мистецтво під час війни», Везель Німеччина[20].

У 2024 добірку творів включено до цифрової колекції Бібліотеки Принстонського Університету «Українське мистецтво під час війни:2014-», художники: Петро Бевза, Олександр Дремов, Дмитро Ерліх, Олена Голуб, Олег Харч, Ольга Харченко, Євген Коршунов, Юрій Кутафін, Володимир Падун, Людмила Падун-Роздобудько, Едвард Потапенков, Марина Шкарупа[21].

 
«Digital yard № 3». Каталог 2008. Фонд сприяння розвитку мистецтв

Участь у виставках

ред.
  • 2024 — Міжнародний арт-ярмарок TRYST, Торранс Арт Музей, округ Лос-Анджелеса, США[22].
  • 2024 —виставка Passion/Пристрасть, 2 місце у конкурсі, у Сан-Фернандо Мистецькому і культурному центрі, Південна Каліфорнія (SFVACC/SCORE) https://sfvacc.org/passion-2024
  • 2023 —"Рік незламності". Виставка колажів, плакатів, ілюстрацій. Київ, Будинок художника
  • 2023 —"За межами", Болгарія.[23].
  • 2022 —"Ідентичність. Аспекти сучасної фотографії в Україні", Аполлонія, Страсбург, Франція.[24].
  • 2020 —міжнародна виставка МИСТЕЦТВО В ЧАСИ ПОШЕСТІ,Польща [Архівовано 20 січня 2021 у Wayback Machine.]
  • 2018 — «Time spasm» 13 Міжнародна виставка цифрового мистецтва, Оттава, Канада. [16] [Архівовано 27 листопада 2018 у Wayback Machine.]
  • 2017 — «Matrices 2017» — бієнале електрографіки, Будапешт, Угорщина. Нагорода «Matrices 2017», каталог, ст.50,71 [17] [Архівовано 11 січня 2019 у Wayback Machine.]
  • 2017 — Мистецтво Революції Гідності, Музей України, Нью-Йорк.
  • 2017 — «Метаграфічні імпресії», Олена Голуб і Володимир Харченко, галерея «Дім Миколи», Київ.
  • 2015 — Digital Agora — 1 Міжнародне Цифрове Трієнале, Szekszard, Угорщина.
  • 2015 — 10 Міжнародна виставка цифрового мистецтва, Оттава, Канада.[18] [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.]
  • 2015 —Революція гідності: образи Майдану,2013-2014, Wilson Center Washington, D.C., USA.[19] [Архівовано 9 квітня 2015 у Wayback Machine.]
  • 2015 — «Правдиві свідчення», Національний музей історії України, [20] [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.]
  • 2014 —"Вторгнення" — персональний проект фотоінсталяцій, галерея «Майстерня», Будинок художника, Київ
  • 2014 — 9 Міжнародна виставка цифрового мистецтва, Оттава, Канада.[21] [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.]
  • 2013 — Міжнародне принт тріенале Краков-Фалун, Музей Даларнас, Фалун, Швеція, каталог ст. 150.[22] [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.]
  • 2013 — «A Glimpse of the Future» — 8 Міжнародна виставка цифрових міні принтів 2013, Оттава, Канада.
  • 2013 — «In.print.out» — Міжнародне принт тріенале, Віденська Академія мистецтв, Відень, Австрія, каталог ст.83.
  • 2013 — Splitgraphic biennial, Міжнародне бієнале графіки, Спліт, Хорватія.
  • 2012 — «Matrices 2012» — Міжнародне бієнале електрографіки, Будапешт, Угорщина, каталог ст.51.
  • 2012 — «Портрет художника очима художника» — галерея «Триптих», Київ
  • 2011 — 10 років Інституту проблем сучасного мистецтва, Київ
  • 2010 — Аукціон «Українська альтернатива», каталог ст.51.
  • 2010 — «Matrices 2010»- бієнале електрографіки, Будапешт, Угорщина, каталог ст.23, 53.
  • 2010, 2005 — фотовиставка «Special themes circuit», Лінц, Австрія.
  • 2009 — Національний Музей Літератури України, Київ
  • 2008 — "DIGITAL YARD № 3/ ЦИФРОВЕ ПОДВІР'Я № 3 " — учасник і співкуратор виставки артгрупи «Г. В. Х.», WG Kunst Gallery, Амстердам, Нідерланди, 2008, каталог ст. 1-9.
  • 2008, 2007 — «Гогольфест» — Міжнародний арт фестиваль, Мистецький Арсенал, Київ.
  • 2007 — «GIAF 2007» — Гайонгнамський Інтернаціональний Арт Фестиваль, Масан, Корея, принти, каталог ст.112
  • 2007- «Matrices 2007» — бієнале електрографіки, Duna, MMG gallery, Будапешт, Угорщина, принти, каталог ст.18, 55, 64.
  • 2007 — Міжнародне Принт Тріенале «Eurografik», Катовіце, Польща.
  • 2007 — Міжнародна виставка плакату, Музей плакату, Лахті, Фінляндія.
  • 2006—2005 — «У просторі Дюбюффе» — виставка фотоінсталяцій спільно з Н.Монталбетті. Французький культурний центр в Україні (Київ, Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк)
  • 2005 — «Birdinvest project», куратор і учасник Української частини Міжнародного проекту, Борглун, Бельгія, каталог ст. 42.
  • 2005 — «Світ і війна», галерея Києво-Могилянської Академії, Міжнародне фотобієнале «Другий Місяць фотографії у Києві», каталог ст. 95-96.[25]
  • 2005, 1985,1983 — Міжнародне бієнале гумора і сатири у мистецтві, Габрово, Болгарія, каталог 2005, ст.125.
  • 2004 — «Тріумф жовтого зайця», персональна виставка творів, куратор Олександра Прахова, галерея «Університет» Київського Національного університету ім. Т. Шевченка, Київ.
  • 2003 — Міжнародне Принт Тріенале «Eurografik», Краків, Польща, каталог ст.50
  • 2003, 2001, 2000 — І, ІІ і III Міжнародний артфестиваль, Магдебург, Німеччина, каталоги: І — «Люди і звірі», С. 29; ІІ — «За межею буденного», С.46,130; III — «Сигнали неточного часу», С.123.
  • 2002 — «Короткі історії» — учасник і куратор проекту, Український дім, Київ.
  • 2001 — «Люди і звірі» (спільно з Г. Столбченко, О. Комісаренко, Л. Пішою), Український дім, Київ.
  • 1978, 1977 — виставки андеграундного творчого об'єднання «Рух», Київ.

Теоретичні спрямування

ред.

Як мистецтвознавець Олена Голуб досліджує декілька напрямків.

  • Закономірності арт-ринку і свобода самовиявлення художника.[44][45]
  • Взаємодія Українського і Західного мистецтва.[46][47][48][49][50][51]

Нагороди

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Петро Яковенко. Згадуючи обличчя 70-х. Голос України. № 231, 9 грудня 2017.[1] [Архівовано 2 грудня 2020 у Wayback Machine.]
  2. ↑ Олена Голуб // Творчо-біографічний альбом-довідник. —Київ, 2006, —4 випуск, — С. 53. — ISBN 966-96548-2-3.
  3. ↑ Сторінка творчості Олени Голуб у цифровій колекції «Українське мистецтво під час війни:2014-» Бібліотеки Принстонського Університету
  4. ↑ Лідер секції М — майстер спорту міжнародного класу з судномодельного спорту Яковенко А. П. [2] [Архівовано 17 липня 2021 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Голуб Олена. В «Русі». До ювілею андеграундної виставки, яка стала історією. День, 2007, — 5 грудня.[Архівовано 2 березня 2022 у Wayback Machine.].
  6. ↑ [3] [Архівовано 3 вересня 2020 у Wayback Machine.] — 70 років М. Трегубу, галерея Партком (P.Art.com)
  7. ↑ (рос.) Н. Мусіенко, П. Яковенко, О.Голуб. // Буржуазна масова культура: нові часи, старі проблеми —К.: Мистецтво, 1988, ст.165-198. ISBN 5-7715-0037-2
  8. ↑ О. Голуб."Біла ворона": перезавантаження візій наприкінці 1980-х — у 90-х. // Образотворче мистецтво, 2018, —№ 2, С. 18-21.
  9. ↑ Олексій Титаренко (23 лютого 2001). Люди і звірі. День. Архів оригіналу за 27 січня 2008. Процитовано 12 червня 2022.
  10. ↑ Ірина Бажал. Коротко — про головне.// Дзеркало тижня.2002, — 27 квітня.
  11. ↑ Андрій Якубинський.У Магдебурзі залишився український «Ангел». День, 2000, — 6 жовтня.
  12. ↑ Саєнко Ніна. Сигнали часу. // День, — 9, 22 січня 2004. [4]
  13. ↑ Петро Яковенко.. Група «Г. В. Х.» // День, 2008, — 8 жовтня.[5]
  14. ↑ Чепелик Оксана. Нова візуальна мова андеграунду. // День, 2011, — 23 грудня.[6]
  15. ↑ Наталія Мусієнко. Урбаністичні нарації Олени Голуб. Сучасне мистецтво. Науковий збірник Інституту проблем сучасного мистецтва НАМУ. Випуск Х, — К:. Фенікс, 2014, ст. 99-108, ISSN 2309-8813
  16. ↑ О. Кандиба. Майдан як мистецький артефакт. // День. 1.12.2015 [7] [Архівовано 20 квітня 2016 у Wayback Machine.]
  17. ↑ Габор Патакі. Олена Голуб та її твори. // Образотворче мистецтво, 2019, № 4, ст.54-55
  18. ↑ (угор.) KIÁLLÍTÁSOK 2019. Pataki Gábor . Olena Golub — Dnyeper-parti szelek. P.26-27 [Архівовано 18 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
  19. ↑ Передчуття та реальність війни у цифровому мистецтві України. Колонка мисткині Олени Голуб. Суспільне: медіа. 16 листопада 2022
  20. ↑ Слава Україні. Українське мистецтво під час війни. Везель. 26.11.2023 (нім.)
  21. ↑ Цифрова колекція «Українське мистецтво під час війни:2014-», Бібліотеки Принстонського Університету
  22. ↑ [Міжнародний арт-ярмарок TRYST, Торранс Арт Музей, cторінка Olena Golub на Artfacts https://artfacts.net/artist/olena-golub/513771]
  23. ↑ «За межами»: експозиція колажів у Болгарії. Сайт КНУКІМ, новини. 27.02.2023
  24. ↑ Ідентичність. Аспекти сучасної фотографії в Україні. Аполлонія, Страсбург. 2022
  25. ↑ Олена Владова. Мрії про безконфліктний світ. // День, 2005, — 27 травня. [8]
  26. ↑ Н. Мусиенко, П. Яковенко, Е. Голубь. // Буржуазная Массовая культура: новые времена, старые проблемы. —К.: Мистецтво, 1988. ISBN 5-7715-0037-2.
  27. ↑ Голуб О. Є.Графіті. // Енциклопедія Сучасної України. Ред. І. Дзюба. — К.:Ін-т енциклопед. досл. НАН України — Т.6, — 2006, — С. 379. ISBN 966-02-3966-1.
  28. ↑ Голуб Олена.Утаємниченість світу Миколи Трегуба // Образотворче мистецтво. 2004, — № 3, — С.70-71.
  29. ↑ Голубь Елена.Висящие на одной стене — связанные одной цепью. // РАДУГА. 2004, —№ 7-8, — С. 161—168.
  30. ↑ Олена Голуб. Андеграунд: підземний потяг, що рухається з минулого в майбутнє.// Сучасність, — 2001, № 6, ст.152-153.
  31. ↑ Голуб Олена.Фотографія: з техногенної стихії у мистецтво. // АРТ-КУРСИВ. 2008, — № 1, — С. 71-73
  32. ↑ Голуб Олена. Метаграфія — шлях у багатовимірність // Образотворче мистецтво, № 1, 2004, — С. 8-9.
  33. ↑ О.Голуб.Марус Сергій Гарольдович. Енциклопедія Сучасної України, — К.:Ін-т енциклопед. досл. НАН України — Т.19. —2017.[9]
  34. ↑ Голуб Олена. Триєдиний cвiт у картинах Оксани Левчишиної // Час/Time. —1996, 6 грудня
  35. ↑ Голуб Олена.Диференціація в умовах гомогенізації. // ГАЛЕРЕЯ. 2009, —№ 1-3(38) — С. 38-42
  36. ↑ Голуб Олена. Мистецтво між реальністю та новою функціональністю // Образотворче мистецтво. 2005, — № 1 — С.52-54
  37. ↑ Голуб Олена.Сучасне мистецтво в діапазоні необмеженості.// ГАЛЕРЕЯ. 2010, — № 1-2 (42/43) —С. 45-47.
  38. ↑ Голуб Олена. Теорія відносності сучасного мистецтва // Образотворче мистецтво. 2011, —№ 1, — С.16-17
  39. ↑ Голуб Олена. Пошук аналогій: від Ермітажу до Кунсткамери.// Дзеркало тижня. 2005, — 20 серпня.
  40. ↑ Голуб Олена. Світ, у якому нас немає, або інкарнація за Гройсом.// Дзеркало тижня. 2004, —28 серпня.
  41. ↑ Олена Голуб. Тоталітарна кулінарія (виставка М. Кадана). 4.03.2004 [10]
  42. ↑ О. Голуб .Соціальна жестикуляція мистецтва// День, № 17, 31 січня 2008 [11]
  43. ↑ О.Голуб. Анд Олексій Дмитрович. Енциклопедія Сучасної України. — К.:Ін-т енциклопед. досл. НАНУ — Т.1, 2002, ст. 315. [12] [Архівовано 30 квітня 2022 у Wayback Machine.]
  44. ↑ Голуб Олена.Арт-ринок: від кічу до авангарду. // УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО, 2004, —№ 3, — С.24-27.
  45. ↑ Голуб Олена.Арт-комерція по-московському. // УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО. 2004, —№ 3, — С.52-53.
  46. ↑ Голуб Олена.Мистецтво Франції в Україні // УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО.2008, — № 10, —С.51
  47. ↑ Голуб Олена.Зустріч з голандськими художниками. // ГАЛЕРЕЯ. 2008 —№ 3-4, —С. 36-38
  48. ↑ Голуб Олена.Прозора перегородка між культурами. // Дзеркало тижня. 2003, — 1 листопада.
  49. ↑ Голуб Олена. Арт-мікс на повороті історії. // Дзеркало тижня. 2003 — 17 травня.
  50. ↑ Голуб Олена. Мистецьке роздоріжжя: інтеграція, асиміляція та інше. // Дзеркало тижня. 2002 —14. вересня.
  51. ↑ О.Голуб[про візит Пако Рабанна до Києва.] Французькі кутюр"є їздять в Україну по натхнення [Архівовано 9 лютого 2008 у Wayback Machine.] // ДЕНЬ, № 85, 27 травня 2006
  52. ↑ Award second place Olena Holub SFVACC/SCORE
  53. ↑ В. Єфремова. Аплодисменти Лауреатам мистецьких премій КОНСХУ за 2021 рік. Архів оригіналу за 20 січня 2022. Процитовано 20 січня 2022.
  54. ↑ EXHIBITIONS 2020. voixvisuelle.ca (англ.). Архів оригіналу за 2 березня 2021. Процитовано 24 березня 2021.
  55. ↑ [13] [Архівовано 18 жовтня 2021 у Wayback Machine.] Нагорода в категорії «Спадок М. Хоффера», у каталозі «Matrices 2012», О. Голуб на ст.51, 2012.
  56. ↑ Нагорода-грамота «Matrices 2017», О. Голуб у каталозі на ст.10, 50,71, 2017. [14] [Архівовано 11 січня 2019 у Wayback Machine.]

Монографії

ред.

Джерела

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Голуб_Олена_Євгенівна&oldid=43695775