Амосов Микола Михайлович

український лікар, кардіохірург, письменник, філософ

Амо́сов Мико́ла Миха́йлович (6 (19) грудня 1913 у селі Ольхово Ольховської волості Череповецького[ru] повіту Новгородської губернії (сучасний Череповецький район Вологодської області; село затоплено Рибінським водосховищем), Російська імперія — 12 грудня 2002, Київ, Україна) — радянський та український лікар, науковець в галузі медицини та біокібернетики, громадський діяч, академік Національної академії наук України (1969) та Академії медичних наук України (1993), лауреат Ленінської премії (1961), Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1978, 1988) і Державної премії України в галузі науки і техніки (1997)[3]. Директор Інституту серцево-судинної хірургії (19831988). Доктор медичних наук (1953), Герой Соціалістичної Праці (1973). Почесний громадянин Києва.

Амосов Микола Михайлович
Nikolai Amosov - Soviet Life, October 1984.jpg
Народився 6 (19) грудня 1913
Ольхово, Cherepovetsky Uyezdd, Новгородська губернія, Російська імперія
Помер 12 грудня 2002(2002-12-12)[1][2] (88 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність хірург, філософ, лікар, лікар-письменник, торакальний хірург
Alma mater Архангельський медичний інститут[ru] (1933), Заочний індустріальний інститут (1940)
Галузь кардіохірургія, трансплантологія і Біокібернетика
Заклад Національний інститут серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова АМН України
Посада директор Інституту серцево-судинної хірургії
Науковий ступінь доктор медичних наук[d]
Відомі учні Ольга Авілова, Озар Мінцер та ін.
Членство НАН України
Відомий завдяки: уперше в СРСР зробив протез мітрального клапана, автор художніх та популярних книжок
Діти Амосова Катерина Миколаївна
Нагороди
Золота медаль ВДНГ Срібна медаль ВДНГ Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Вітчизняної війни I ступеня орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За оборону Москви» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За перемогу над Японією» медаль «За взяття Кенігсберга» медаль «Ветеран праці» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» орден «За заслуги» II ступеня
Ленінська премія почесні громадяни Києва Державна премія України в галузі науки і техніки

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Амосов Микола Михайлович у Вікісховищі

М. М. Амосов — автор понад 400 наукових робіт, в тому числі 19 монографій. Низку монографій перевидано в США, Японії, Німеччині, Болгарії. У створеному ним інституті підготовлено 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато хто з них очолює великі наукові центри.

Микола Михайлович широко відомий як письменник. Його повісті «Думки та серце», «Записки з майбутнього», «ППГ-2266», «Книга про щастя та нещастя» неодноразово видавалися в Україні та за кордоном.

Депутат Верховної Ради СРСР 6–9-го скликань. Він був відзначений багатьма високими урядовими нагородами СРСР і України. У 2003 році Інституту серцево-судинної хірургії Академії медичних наук України було надано ім'я Миколи Амосова.

У 2008 році він був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за підсумками опитування громадської думки «Великі українці»[4].

БіографіяРедагувати

Народився в сім'ї селян. Мати була повитухою, працювала в селі неподалік від міста Череповець. Батько пішов на Першу світову війну 1914 року, а коли повернувся, то незабаром покинув сім'ю. З 12 до 18 років навчався в Череповці у школі, потім у механічному технікумі.

З 1932 року працював у Архангельську, начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. У 1934 році розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті. 1935 року вступив до Архангельського медичного інституту[ru], який закінчив з відзнакою у 1939 році. Сумісно з роботою в медицині, продовжував навчання в заочному інституті. Темою для диплому обрав проєкт великого аероплана з паровою турбіною.

У 1940 році отримав диплом інженера «із відзнакою». Після закінчення інституту і до початку німецько-радянської війни працював хірургом лікарні в Череповці. Працював у комісії з мобілізації, а через деякий час призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Після того працював хірургом у Москві.

У 1952 році переїхав до України в Київ, де прожив 49 років. Саме у Києві Амосов захопився вивченням кардіохірургії, яка принесла йому всесвітню славу.[5]

У березні 1953 року захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі». У 1955 році Микола Амосов створив та очолив першу в країні кафедру грудної хірургії для вдосконалення лікарів. У 1958 році почав співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця. У 1963 році вперше в СРСР зробив протез мітрального клапана.

У 1960-1970-х роках займався дослідженням та проєктуванням систем штучного інтелекту. Створив разом із колегами в Інституті Кібернетики перші у світі автономні роботи, керовані штучною нейронною мережею[6].

Клініку серцевої хірургії, яку очолював Амосов, у 1983 році реорганізували в Київський науково-дослідний інститут серцевої хірургії. Щороку в інституті проводиться близько 3 000 операцій на серці, в тому числі близько 2 000 зі штучним кровообігом.

З часом наукові дослідження Амосова, за його власними словами, сформувались у такі напрямки:

  • Регулюючі системи організму — від хімії крові, через ендокринну і нервову системи до кори мозку.
  • Механізми розуму і штучний інтелект.
  • Психологія і моделі особистості.
  • Соціологія і моделі суспільства.
  • Глобальні проблеми людства.

У 1962 році обраний членом-кореспондентом Академії медичних наук СРСР. У тому ж році отримав Ленінську премію, обраний депутатом Верховної Ради СРСР. З 1969 року — академік Академії Наук УРСР.

 
Надгробок Миколи Амосова на Байковому кладовищі в Києві

Помер 12 грудня 2002 року від інфаркту міокарда. Похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 52а). 12 грудня 2003 року встановлений надгробний пам'ятник. Автори — скульптори Олександр Дяченко, Костянтин Чудовський[7].

Факти з життяРедагувати

У 1960-х — початку 1970-х років Микола Михайлович, захворівши на туберкульоз, лікувався в Старокримському санаторії. Повністю вилікувавшись від недуги, організував там пульмонологічне хірургічне відділення. Неодноразово приїжджаючи на два-три місяці в Старий Крим до своїх родичів, Амосов привозив з собою своїх учнів і навчав їх лікувати хворих на туберкульоз. Сам неодноразово робив операції, як у санаторії, так і в Старокримській міській лікарні[8].

Зі спогадів І. К. Мельникова, який працював у той час лікарем:

Був Амосов дуже простою людиною — без будь-якого апломбу і зарозумілості. Коли я працював лікарем і не знав ще в обличчя Амосова, одного разу, вийшовши з корпусу з медичними журналами, наказав йому, який скромно стояв біля корпусу, віднести ці журнали в адміністрацію санаторію. Амосов мовчки взяв ці журнали і так само мовчки відніс їх за призначенням. Наступного дня на нараді у головлікаря, де був присутній і я, і Амосов, Микола Михайлович, ніби між іншим, зауважив: «А мене, професора, тут вже зробили кур'єром …»

Про широту інтересів Амосова свідчить такий приклад: у своїх перших книгах він цитує неопубліковані на той момент вірші Бориса Чичибабіна: у «Думках і серце» (1964) — «Махорку» (опублікована у зб. «Гармонія» у 1965 році), в «Записках з майбутнього» (1965) — «Червоні помідори» (опубліковані вперше за 24 роки — у зб. «Дзвін» у 1989 році).

Сім'яРедагувати

Дружина — Денисенко Лідія, закінчила Київський медичний інститут, працювала хірургом, фізіотерапевтом. Дочка — Катерина Миколаївна (нар. 1956 року), доктор медичних наук, член-кореспондент Української медичної академії. Онука — Анна.

КнигиРедагувати

Микола Амосов — автор понад 400 наукових публікацій та 19 монографій[9][10].

  • 1964 — «Мысли и сердце»
  • 1965 — «Записки из будущего»
  • 1969 — «Искусственный разум»
  • 1975 — «ППГ 2266 (Записки полевого хирурга)»
  • 1977 — «Раздумья о здоровье»
  • 1979 — «Здоровье и счастье ребенка»
  • 1979 — «Алгоритмы разума»
  • 1983 — «Книга о счастье и несчастьях»
  • 1996 — «Преодоление старости»
  • 1997 — «Моя система здоровья»
  • 1998 — «Голоса времен»
  • 2000 — «Размышления»
  • 2002 — «Энциклопедия Амосова»
  • 2003 — «Моё мировоззрение»

Видання російськоюРедагувати

  • Амосов Н. М. Очерки торакальной хирургии / Н. М. Амосов. — К., 1958. — 708 с.
  • Амосов Н. М. Голоса времен: Воспоминания / Н. М. Амосов. — К.:Оранта-Прес, 1998—491 с.
  • Амосов Н. М. Энциклопедия Амосова. Алгоритм здоровья. Человек и общество / Н. М. Амосов. — М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. — 464 с.

Видання українськоюРедагувати

  • Микола Амосов. Здоров'я. — ДСГ, 2005. — 120 с.

«Книгу про щастя та нещастя», «ППГ-2266», «Здоров'я і щастя дитини» та «Записки з майбутнього» переклала українською Тамара Малашок. Її переклади опубліковані на сайті «Микола Амосов. Світогляд».[11]

Пам'ятьРедагувати

 
Меморіальна дошка на честь Амосова у Києві

У 2000 році він увійшов у першу десятку особистостей, які визначили вигляд України у ХХ столітті.

У 2003 році:

На його честь названо астероїд 2948 Амосов, відкритий 8 жовтня 1969 року в Криму.

2013-й рік за рішенням ЮНЕСКО оголошено роком Миколи Амосова[13].  

Верховна Рада України постановила оголосити 2013 рік роком Миколи Амосова у галузі медицини та відзначити на державному рівні 100-річчя з дня його народження[14]

Його ім'я перебуває поряд із Гіппократом, Миколою Пироговим, Робертом Кохом, Зигмундом Фрейдом, Володимиром Бехтерєвим, які входять до списку ста великих лікарів людства. 

 
Реверс срібної монети 5 гривень,
Національний банк України, 2013

26 листопада 2013 року — Національний банк України у серії «Видатні особистості України» випустив срібну ювілейну монету «Микола Амосов» номіналом 5 гривень, з посвятою «легенді світової науки, видатному вченому в галузі медицини та біокібернетики, громадському діячеві, академіку Національної академії наук та Академії медичних наук України, засновнику і директорові Інституту серцево-судинної хірургії — Миколі Михайловичу Амосову. Микола Амосов врятував тисячі людей завдяки великій любові до них, почуттю відповідальності за їх життя».[15]

6 грудня 2013 року в день 100-річчя із дня народження М. М. Амосова у м. Старий Крим на території районної лікарні ім. М. М. Амосова відкриті пам'ятник роботи Івана Кавалерідзе та кімната-музей видатного кардіохірурга[16][17].

Документальний фільм Таймураза Золоєва «Микола Амосов», Міністерство охорони здоров'я України, Науковий токсикологічний центр імені академіка Л. І. Медведя, 2013 — переможець XII Київського міжнародного фестивалю документальних фільмів у номінації «Документальні кінопортрети. Ретроспектива»[18].

Документальний фільм «Амосов: Сторіччя». Режисер — Сергій Лисенко, оператор — Андрій Лисецький, генеральний продюсер — Катерина Амосова. Компанія — «Generator Films», 2013[19].

ВулиціРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  2. Czech National Authority Database
  3. Державні премії України в галузі науки і техніки (погляд на п'ятдесятирічну історію). Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки. К.: Промінь. 448 с. — ISBN 978-617-7180-40-0
  4. Яворівський В. Пояснительная записка к проекту Постановления Верховного Совета Украины о праздновании 100-летия со дня рождения Николая Амосова [1] [Архівовано 7 квітня 2016 у Wayback Machine.]
  5. Микола Амосов: чим прославився столичний вчений - kyiv.name (укр.). 1 листопада 2022. Процитовано 28 листопада 2022. 
  6. Амосов: Столетие - Документальный фильм - Интер (uk-UA). Процитовано 2 серпня 2022. 
  7. http://photo.ukrinform.ua/ukr/current/photo.php?id=42714 photo.ukrinform.ua
  8. Потієнко Анатолій. Старий Крим: місто музеїв, місто-музей.— Сімферополь: Видавництво «Салта» ЛТД, 2009. — ISBN 978-966-16-2312-4.
  9. Список публікацій на Google Citations. Архів оригіналу за 8 грудня 2013. Процитовано 16 травня 2012. 
  10. Перелік книжок в світових бібліотеках [Архівовано 16 травня 2013 у Wayback Machine.] за версією (VIAF)
  11. Книжки М. М. Амосова — Микола Амосов. Світогляд. Архів оригіналу за 7 лютого 2022. Процитовано 7 лютого 2022. 
  12. Академік людських сердець [Архівовано 14 березня 2022 у Wayback Machine.], слайд 21
  13. Резолюція № 36С/15 36-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (25 жовтня — 10 листопада 2011 р., м. Париж)
  14. Верховна Рада України, Постанова від 06.09.2012 № 5214-VI «Про відзначення 100-річчя з дня народження Миколи Амосова». Архів оригіналу за 19 грудня 2013. Процитовано 18 грудня 2013. 
  15. Пам'ятні монети України — Микола Амосов // Офіційне інтернет-представництво Національного банку України [Архівовано 19 грудня 2013 у Wayback Machine.] — Переглянуто 18.12.2013
  16. В Старому Криму відкрили пам'ятник Миколі Амосову// Офіційний вебсайт Міністерства охорони здоров'я України — 09.12.2013 [Архівовано 19.12.2013, у Wayback Machine.] — Переглянуто 18.12.2013
  17. Микола Семена У Криму відкрили унікальний пам'ятник Амосову //Газета «День», — 6 грудня, 2013 — 20:38 [Архівовано 19 грудня 2013 у Wayback Machine.] — Переглянуто 18.12.2013
  18. Фрагменти фільму Таймураза Золоєва «Микола Амосов» на YouTube
  19. «Амосов: Сторіччя» на сайті телеканалу «Інтер». Архів оригіналу за 19 грудня 2013. Процитовано 18 грудня 2013. 
  20. У Броварах перейменували 70 вулиць | Офіційний вебсайт УІНП. old.uinp.gov.ua. Архів оригіналу за 27 грудня 2021. Процитовано 27 грудня 2021. 
  21. Вінницька міська рада ухвалила перейменування 135 вулиць та провулків [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Офіційний вебсайт УІНП
  22. Про перейменування об'єктів топоніміки міста Харкова [Архівовано 7 лютого 2016 у Wayback Machine.] // Офіційний сайт Харківської міської ради

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Микола Амосов : / М. П. Згурська ; пер. з рос. Л. Кіцила. — Харків: ПЕТ, 2015. — 127 с. — На опр. авт. не зазначено. — ISBN 978-617-7155-67-5

ПосиланняРедагувати