Барський Вілен Ісаакович
Вілен Ісаакович Барський (нар.27 жовтня 1930, Київ — †24 грудня 2012 Дортмунд, Німеччина) — український радянський і німецький художник (живописець і графік), член Спілки художників СРСР, «Дортмундської групи»; російськомовний поет єврейського походження, есеїст, яскравий представник постмодернізму, концептуалізму і андерграундної культури, автор експериментальних творів графопоезії, педагог.
| Барський Вілен Ісаакович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| При народженні | Вілен Ісаакович Барський | |||
| Народження | 27 жовтня 1930 Київ, УРСР | |||
| Смерть | 24 грудня 2012 (82 роки) | |||
| Дортмунд, Німеччина | ||||
| Національність | єврей | |||
| Країна | УРСР-СРСР, Німеччина | |||
| Жанр | візуальна поезія, есе | |||
| Діяльність | поет, художник | |||
| Напрямок | постмодернізм, концептуалізм | |||
| Вчитель | Григор'єв Сергій Олексійович | |||
| Нагороди | ||||
|
| ||||
Біографія
ред.
Народився 27 жовтня 1930 року в Києві. Його батько Ісаак Барський був інженером, мати Цецілія Ставніцер — фармацевтом. Під час війни сім’я була евакуйована до Сталінграду, потім, до початку вирішальної битви, переїхала в Сернур (Марійська АРСР), а по війні повернулась до Києва.
У 1951 р. Барський закінчив Київську художню школу і вступив до Художнього інституту. У навчанні обирав собі кумирів, особливо цінував творчість Врубеля, особисто познайомився з експресіоністом Робертом Фальком, відвідував його майстерню. У 1957 закінчив Київський художній інститут, факультет живопису й графіки. Після закінчення інституту почав експериментувати в галузі образотворчого мистецтва, створюючи абстрактні композиції, іноді не тільки фарбами, а й складаючи предмети, як це робили поп-артисти на Заході, про яких він тоді не знав. Захоплювався джазом, рок-музикою, які надихали його на написання віршів, серед яких переважали верлібри. Новітні тенденції у мистецтві обговорювали з художниками, які прагнули вирватись з меж соцреалізму, —Борисом Лобановським, Валерієм Ламахом, Григорієм Гавриленко, Вадимом Ігнатовим, Якимом Левичем, однокурсником Анатолієм Лимарєвим.
Через свою ідеологічно незаангажовану позицію художник зазнав тиску з боку радянської влади. Так, у 1959 р., після домашнього обшуку, він був доставлений до відділення КДБ, болісний допит в якому тривав з ранку до ночі. Після цього в газеті «Сталінське плем’я» з’явилася розгромна стаття «Кінець "Літературної забігайлівки"», де ім’я Вілена Барського значилося на першому місці серед усіх «формалістів-абстракціоністів». В результаті він надовго втратив право на державні замовлення та участь у виставках, розділивши участь найкращих представників покоління шістдесятників. Працював в галузі книжкової і журнальної графіки, неофіційно навчав групу учнів основ художньої грамоти (серед яких Олена Голуб, Віра Вайсберг, Костянтин Самойленко, Микола Залевський та ін).[1]
Щоб не бути засудженим за «дармоїдство», у 1967 році вступив до Спілки художників СРСР (обминувши місцеву спілку, чому сприяла Т. Яблонська). Час від часу експонував на виставках реалістичні портрети діячів науки і культури, що давалося Барському непросто: «За це було заплачено роздвоєнням. Хоча більша частина енергії була спрямована на принципову перебудову бачення і розуміння мистецтва, якусь частину себе болісно доводилося віддавати офіційному мистецтву. І хоча я намагався й ці роботи завжди робити так, щоб було «чесно», «добре» і т.д., це все ж була данина, яку я платив, тому що робив те, у що вже — за великим рахунком — не вірив.»[2]
1981-го року назавжди покинув радянський Київ і оселився в Дортмунді, разом з дружиною поетесою Ольгою Денисовою, якій завдячував всім найкращим. Барський занотував: «І про свою дружину Лілю (Ольгу Денисову). Хоча вона сама і вважає, що я дуже вплинув на її становлення (адже вона значно молодша за мене) і, можливо, на її поетичну роботу — я думаю, що вплив був взаємним. Для мене вона якраз варіант дружини Набокова, який говорив, що написане він перш за все показує дружині — тобто ніби і пише для неї.»[2] Декілька років входив до «Дортмундської групи», яка об’єднувала німецьких професійних художників; потім вийшов з неї. Самозаглиблено працював до самої смерті, не прагнучи слави.
В. Барського не стало 24 грудня 2012 року.
Творчість
ред.
Пошук і становлення власного шляху в мистецтві у Барського були пов'язані з активною зацікавленістю творчістю видатних митців у різних галузях, адже він ставив на меті віднайти на перетині різних спрямувань свою неповторну точку. Дуже чутливий до музики, Барський особливо цінував дружбу з київським композитором Валентином Сильвестровим. Прислухався до філософсько-естетичної концепції старшого колеги Валерія Ламаха, викладеної у «Схемах»[3]. Був у захваті від таланту режисера Сергія Параджанова, поета Геннадія Айгі, письменника Віктора Некрасова та інших видатних представників неофіційної культури.
Експонував картини на виставках в Дортмунді, Мюнхені, Парижі, а також в США та Італії.
«Некрасов у Києві був свого роду ліберальним інститутом, центром тяжіння для багатьох, ще задовго до його відкритих конфліктів з владою. Я дуже любив його…»[2] Саме завдякиНекрасову з’явилася перша літературна публікація В. Барського у 1981 році в паризькому журналі «Ковчег», куди письменник, що виїхав за кордон, передав вірші, які роками накопичувались в столі.
Важливим для Барського було знайомство з московськими концептуалістами. Він відвідував майстерню Іллі Кабакова, починаючи з 1968 року і надалі стежив за його новими творами. Західне мистецтво зацікавило творчістю Дюшана, Клее, Дюбюффе, Кейджа та ін. Цікавився і Східною культурою, любив читати китайських і японських поетів кола дзен.
У своїй творчості Барському вдалось знайти неповторну інтонацію. Він йшов від живопису до колажу із використанням текстових елементів, почав збагачувати візуальні можливості тексту на основі розуміння рівноцінності сенсу слова і його візуальної знаковості.
Окрім графопоезії Барський також писав коротку поетичну прозу, есеїстику, одноактні п'єси і лібретто для балету. Теми — «життя і смерть в світлі гри двох начал — природного і культурного».
Відчуваючи на собі різноманітні впливи, Барський зберігав самоідентифікацію.
«Я себе відчуваю київським художником, який живе в Німеччині, і водночас російським поетом, оскільки я пишу російською. Якщо в Україні мене захочуть вважати українським художником, то я не заперечуватиму… Світло неба над Києвом ніколи не забудеться до самої смерті»[4]
Вірші Вілена Барського увійшли до «Антології новітньої російської поезії у Блакитної Лагуни», США, 1986; антології «Самвидав століття», «Російські вірші 1950-2000 років», «Звільнений Улісс» та ін.
Висловлювання
ред.
|
Світ — це Слово, — це помилка Бога, жахлива і прекрасна, бо Він створив Слово багатозначним.[5]
СЛОВА з’являються мислять звучать»[6] |
|
Відзнака
ред.- Міжнародна відмітина імені батька російського футуризму Давида Бурлюка.[2] [Архівовано 12 січня 2015 у Wayback Machine.]
Примітки
ред.- ↑ Олена Голуб.Митець уособлює дух свободи.Спілкувалася А. Лобановська. Zbruc. 11 березня 2024
- ↑ а б в K.K.Kuzminsky & the Authors. The Blue Lagoon Antology of Modern Russian Poetry//Newtonville, USA, 1986, на рос. [[https://web.archive.org/web/20200411182037/https://www.kkk-bluelagoon.ru/tom3b/cont_3b.htm Архівовано 11 квітня 2020 у Wayback Machine.]]
- ↑ А. Ложкина. Валерий Ламах //Art Ukraine. 2010
- ↑ Аліса Ложкіна. Інтерв’ю з Віленом Барським//Art Ukraine, №1(20) 2011, ст. 121-123
- ↑ K.K.Kuzminsky & the Authors. The Blue Lagoon Antology of Modern Russian Poetry//Newtonville, USA, 1986, на рос. [1]
- ↑ Vilen Barsky. Wörter. Siegen.1983/ Вилен Барский. Слова. Зиген
Джерела
ред.- Vilen Barsky. Wörter. Siegen.1983/ Вилен Барский. Слова. Зиген, 1983. [3] [Архівовано 28 липня 2020 у Wayback Machine.]
- В. Барський. «LOCUS SOLUS»[4] [Архівовано 19 лютого 2020 у Wayback Machine.]
- І.М.Блюміна. Барський Вілен Ісакович. Енциклопедія Сучасної України
- Б. Лобановский. Киевские анахореты. Обращение к абстрактным формам в творчестве ряда киевских художников 50-х — 60-х годов // Византийский ангел. 1997. № 3. С. 31–40.
- Гліб Вишеславський, Олег Сидор-Гібелинда. Термінологія сучасного мистецтва// Paris-Kyiv: Terra Incognita. 2010, ст. 236. ISBN 978-966-96839-2-2
- Леся Смирна. Століття нонконформізму в українському візуальному мистецтві// К.: «Фенікс», 2017, ст. 339. ISBN 978-966-131-499-2
- Аліса Ложкіна. Вілен Барський: Перший київський концептуаліст//Art Ukraine, №1(20) 2011, ст. 118-127
Посилання
ред.- Бібліотека Українського мистецтва: Вілен Барський, фото Ю. Косіна [Архівовано 21 березня 2020 у Wayback Machine.]
- Публікації В.Барського [Архівовано 27 липня 2020 у Wayback Machine.]
- Картини В.Барського
- Біографія В.Барського [Архівовано 10 січня 2020 у Wayback Machine.]