Вакуленко Юрій Євгенович

Ю́рій Євге́нович Ваку́ленко (нар. 19 листопада 1957(19571119), Нижній Тагіл, Росія) — український живописець, графік, представник Нової хвилі,музеєзнавець, генеральний директор Київської національної картинної галереї. Доцент кафедри НАКККіМ,член-кореспондент Петровської академії науки та мистецта, дійсний член Міжнародної ради з охорони пам'яток та історичних місць (2008)[1], член-кореспондент НАМ України (2021)[2]

Юрій Євгенович Вакуленко

Народження 19 листопада 1957(1957-11-19) (66 років)
Нижній Тагіл, Свердловська область, РРФСР, СРСР
Національність українець
Країна  Україна
 СРСР
Жанр живопис, графіка
Навчання Київський державний художній інститут (1986)
Діяльність художник, музейник
Напрямок неоекспресіонізм
Роки творчості від 1988, від 2004 - директор НМККГ
Працівник НАКККіМ, Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» і Київська картинна галерея
Нагороди
Орден Пошани (Російська Федерація) Орден Дружби (Російська Федерація) орден «За заслуги» II ступеня орден «За заслуги» III ступеня
Почесна грамота Кабінету Міністрів України Заслужений працівник культури України
Сайт vakulenko.info

Ю. Вакуленко. Рухомість спокою. П.,о., акрил. 50х180. 2021
Обкладинка книги Юрія Вакуленка з підписом художника. 2013
Ю. Вакуленко. Сходинки до неба-2. П.,о. 80х80. 2015
Ю. Вакуленко. Композиція — чотири. П.,о. 100х100. 2015
Ю. Вакуленко. З серії «Дотики»-7. П.,о. 40х30. 2013
Ю. Вакуленко. Венера-1 (з триптиху). П.,о., акрил. 60х40. 2021

Життєпис ред.

Юрій Вакуленко народився 19 листопада 1957 року в місті Нижній Тагіл, в сім'ї, де батьки мали музичну освіту і шанували мистецтво. Батько Вакуленко Євген Іванович був хоровим диригентом (до того під час війни у нього була робота на танковому заводі Нижнього Тагілу, куди його евакуювали з Маріуполя по закінченні ФЗУ). Опанувавши музичну справу, батько також захопився живописом і вправно копіював улюблених майстрів олійними фарбами на полотні. Отже, ця справа дуже сподобалася сину. Згодом сім'я не раз переїжджала до інших міст, з умовою, щоб Юрій мав змогу вчитися на художника.

У Баку навчався (19731977) в Азербайджанському Художньому училищі. В Києві закінчив КДХІ (1980 — 1986, у О. Будникова, О. Кисельова), отримавши фах художника-реставратора. Певний час працював за спеціальністю як експерт вищої кваліфікації з живопису старих майстрів.

З 2004 року Ю. Вакуленко обіймає посаду директора Київської національної картинної галереї (в той час — музею Російського мистецтва). За багато років роботи керівник значно покращив статус музею, ввів чимало корисних удосконалень у музейній справі, він постійно дбає про збереження й реставрацію цінних для України експонатів колекції, їх популяризацію за кордоном.

Поєднує виконання службових обов'язків з творчою діяльністю. Картини Вакуленка нерідко експонуються на виставках у галереях Києва, беруть участь на престижних західних аукціонах.

Творчість ред.

Самостійне художнє мислення Юрій виробив з ранньої юності й зберігає протягом життя. Постійно маючи справи з безліччю творів мистецтва, знаходить свій неповторний стиль і художню мову, виявляючи неабияку спостережливість та незаангажоване ставлення до подій сучасності.

У 1988 році був засновником неординарного художнього об'єднання «39.2°», до складу якого входили Володимир Архипов, Костянтин Самойленко, Олександр Кузнецов і Рафаель Левчин (не постійно).[3] Група авангардних митців представляла нове Українське мистецтво за кордоном, була співорганізатором великої неофіційної виставки «Біла ворона» в київському кінотеатрі «Зоряний» у 1988—1989 році. Ця подія виводила новітнє мистецтво на значну відстань від гальмівного соціалістичного реалізму і дала поштовх до подальшої вільної формотворчості.[4]

Юрій Вакуленко — автор книги, в якій він змальовує свій творчий шлях, поїздки за кордон та співпрацю з колегами в Україні й світі, розмірковує та передає чимало емоцій. Книга багато ілюстрована понад 250 творами живопису й графіки автора та фотографіями з життя.[5]

Творчість художника несе добро, мудрість і гармонію, якими він намагається збалансувати протиріччя сьогодення. В деяких, особливо ранніх роботах, відчуття сучасності митець висловлює загострено, переносячи на полотно красномовні артефакти життя, як от у серії «Знаки». В інших роботах звертається до метафоричної мови, як у серії «Арлекініада». Картини Ю. Вакуленка нерідко заповнюють звірі й птахи, неземні істоти, розчинені в багатобарвній напівабстрактній субстанції, які ніби несподівано з'являються і розчиняються. У створеному художником світі органічно співіснують з вигаданими істотами цілком реальні історичні особи та відомі міста, як інфанта Маргарита, собори Іспанії та інші. Юрій Вакуленко сміливо установлює діалог з минулим, аби знайти актуальні сенси й виявити приховані. Він експериментує зі стилями, балансує між фігуративними та нефігуративними образами, використовує принцип накладання кількох шарів зображення, у глибинах яких зашифровує знаки й символи.

Роботи художника знаходяться в музейних зібраннях Києво-Печерського заповідника, Національного музею «Київська картинна галерея», Національного музею Тараса Шевченка, Одеському художньому музеї, а також у приватних колекціях України, Росії, Ізраїлю, США.

Основні виставки ред.

2021 — «Три», персональна виставка в мистецькому центрі «Шоколадний будинок» Національного музею «Київська картинна галерея».

2019 — «…Ізми», персональна виставка в Музеї українського живопису, Дніпро.

2019 — «Арлекініада», галерея «Триптих АРТ», Київ.

2014 — персональна виставка «Моноанімалізми Юрія Вакуленка», Галерея НЮ АРТ, Київ.[6]

2013 — «Дотики», персональна виставка в ЦСМ «Совіарт», Київ.

2011 — Fine art, Мистецький арсенал, Київ.

2011 — «Картина світу. Вільний погляд», дім Christie's, Лондон- спільно з галереями Тетяни Міронової та «Шоколадним будинком», Київ.

1990 — виставковий зал Mandala, Краків, Польща.

Родина ред.

Сини:

  • Євген Юрійович Вакуленко (н. 1983) —фотограф.
  • Владислав Юрійович Вакуленко (н. 1985) — директор галереї Vakulenko Art Consulting.[7]

Нагороди ред.

  • Орден «За заслуги» ІІ ступеня (9 листопада 2020 ) — за значний особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, вагомі творчі здобутки та високу професійну майстерність [8].
  • Орден «За заслуги» III ступеня (30 листопада 2012) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково- технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю [9].
  • Орден Пошани (30 вересня 2012, Росія) — за великий внесок у розвиток і зміцнення співробітництва з Російською Федерацією [10].
  • Орден Дружби (19 листопада 2007, Росія) — за великий внесок в зміцнення російсько-українських зв'язків у сфері культури та освіти [11].
  • Заслужений працівник культури України (30 листопада 2005) — за вагомі досягнення в розвитку культури і мистецтва, збереження історико-культурної спадщини українського народу [12].
  • Почесна грамота Кабінета Міністров України
  • Знак пошани Київського міського голови
  • Кавалер ордена Карла Фаберже (знак № 17, 2007, Меморіальний фонд Карла Фаберже).

Громадська діяльність ред.

Від 28 квітня 2011 — член Ради з питань розвитку Національного культурно-мистецького та музейного комплексу Мистецький арсенал, Київ.[13].

Примітки ред.

  1. Декоративно-прикладне мистецтво, живопис XIX—XXI сторіччя. № 14, Київ, листопад 2008. сторінка.1
  2. Офіційне повідомлення НАМ України від 11.06.2021. Архів оригіналу за 26 лютого 2022. Процитовано 2 червня 2022.
  3. Олександр Євтушенко. «У вас 39,2? Нормально!»// Молода гвардія.1989, 4 січня
  4. Олена Голуб."Біла ворона": перезавантаження візій наприкінці 1980-х —у 90-х.// Образотворче мистецтво, 2018, —№ 2, С. 18-21.
  5. Юрій Вакуленко. Альбом-резоне творів з 1973 по 1999. Том 1. К.: Фенікс-Art time. 2013. ISBN 988-966-136-024-1.
  6. Ню Арт.2014. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 16.06.2021.
  7. Галерея Vakulenko Art Consulting. Архів оригіналу за 16 липня 2021. Процитовано 16.07.2021.
  8. Указ Президент України от 9 листопада 2020 року № 491/2020 "Про відзначення державн Нагороди України з нагоді Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва ". Архів оригіналу за 10 листопада 2020. Процитовано 25.11.2020.
  9. Указ Президент України от 30 листопада 2012 року № 670/2012 «Про відзначення державн Нагороди України з нагоди річниці підтвердження всеукраїнськім референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року». Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 25.11.2020.
  10. Указ Президента Російської Федерації від 30 вересня 2012 року № 1342 «Про відзначення державними нагородами Російської Федерації іноземних громадян». Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 25.11.2020.
  11. Указ Президента Російської Федерації від 19 листопада 2007 року № 1552 «Про нагородження орденом Дружби громадян України». Архів оригіналу за 23 квітня 2019. Процитовано 25.11.2020.
  12. Указ Президент України от 30 листопада 2005 року № 1677/2005 «Про відзначення державн Нагороди України з нагоди річниці підтвердження всеукраїнськім референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня тисяча дев'ятсот дев'яносто-одна року». Архів оригіналу за 8 квітня 2019. Процитовано 25.11.2020.
  13. Указ Президента України від 28 квітня 2011 року № 511/2011 «Про Раду з питань розвитку Національного культурно-мистецького та музейного комплексу "Мистецький арсенал"»

Джерела ред.

Посилання ред.