Биченкова Інна Валентинівна

радянський і український художник театру і кіно, педагог

Інна Валентинівна Биченкова (5 червня 1941, Київ, УРСР — 16 січня 2023)[1] — радянський і український художник театру і кіно, педагог. Заслужений художник України (2003)[2].

Інна Валентинівна Биченкова
Народження 5 червня 1941(1941-06-05)
Київ, Українська РСР, СРСР
Смерть 16 січня 2023(2023-01-16) (81 рік)
  Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Країна  СРСР
 Україна
Жанр живопис
Навчання Київський художній інститут
Діяльність художниця, сценографка, вчителька
Напрямок сценографія
Член Національна спілка художників України і НСКУ
Нагороди
Заслужений художник України

Життєпис

ред.

Народилась 5 червня 1941 року у Києві.

Закінчила Київський державний художній інститут (1967, майстерня М. Духновського).

Працювала в галузі живопису, сценографії, кіно. Основні твори: «Театральні натюрморти» (1979–82), «Народження образу» (1979), «Ілюзія» (1981), «Кожний вечір» (1982); серії — «Життя провінції» (1980–83), «Осінні мотиви» (1995–96), «Замріяні натюрморти» (1996–98), «Незабутнє минуле» (1999).

Поставила понад шістдесят спектаклів в різних театрах Києва та України, працювала доцентом і викладачем у Художньому інституті, брала участь у створенні кількох десятків кінофільмів і телесеріалів[3].

Член Національної спілки театральних діячів України (1971), Національної спілки художників України (1976), Національної спілки кінематографістів України (1989).

Фільм «Розпад» (1990) про аварію на ЧАЕС та її наслідки отримав дві кінонагороди: золоту медаль на МКФ у Венеції та гран-прі на МКФ екологічних кіно- та телефільмів у Сантандері (Іспанія). Робота у зоні відчуження була небезпечною, проте художницю це не зупинило. «Друзі вмовляли не їхати, казали, як це небезпечно. Але для мене робота завжди була важливішою за моє життя. На зйомках у Чорнобилі найбільший подив у мене викликало те, що сучасне, за тими мірками, місто було абсолютно порожнім. Тому що в такому місці має бути життя, і страшна реальність не укладалася в голові. У зоні відчуження ми знаходилися кілька днів, більше не можна було. Багато сцен відтворювали вже в Києві».[4].

Під час президентських виборів 2004 р. активно підтримувала Януковича, журналісти видання УП підозрювали її у отриманні коштів від правлячої тоді Партії Регіонів за агітацію. Однак сама Биченкова на той час все спростовувала. Згодом, після подій 2014 р., вона зізналась у цьому, а також публічно вибачилась перед українцями[джерело?].

 
Могила Інни Биченкової, Байкове кладовище

Живопису Інни Биченкової, яким вона щедро ділилася з друзями, демонструвала на щорічних виставках, притаманний особливий ліризм, еротизм і глибоке переживання екзистенційності буття. Сама мисткиня часто страждала від депресій, що не могло не вплинути на творчість. Прояви цього ми бачимо у суворих, дещо геометризованих композиціях, виконаних у стриманому колориті з присутністю певних канонічних символів. За спогадами доньки, Биченкова під час навчання на другому курсі інституту спробувала покінчити з собою, але, на щастя, лікарям вдалося врятувати її життя. Після цього стався певний стрибок у розвитку на ниві мистецтва. Красу довкілля, яку вона попри все намагалася помічати, відтворювала у складних полотнах, поєднуючи живописний і театральний принципи.[5].

Донька Юлія, зять і онук Платон — також присвятили себе мистецтву, працюють як художники—графіки, мешкають у США.

Померла 16 січня 2023 року. Похована у колумбарії Байкового кладовища (ділянка № 17/1отк, 4 ряд, 531 місце), неподалік від центрального входу.

Фільмографія

ред.

Художник по костюмах:

Художник-постановник:

Примітки

ред.
  1. Національна спілка кінематографістів України.Велика втрата. Відійшла у засвіти видатна художниця театру та кіно Інна БИЧЕНКОВА.Новини спілки.16.01.2023
  2. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1429/2003 Про відзначення державними нагородами України працівників Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка. Архів оригіналу за 9 липня 2014. Процитовано 3 квітня 2015.
  3. Інна Биченкова. Архів оригіналу за 17 квітня 2015. Процитовано 3 квітня 2015.
  4. Аліна Манасова.Інтерв'ю з І.Биченковою Худкомбінат. 19 серпня 2018
  5. Живопис Інни Биченкової [Архівовано 2023-01-17 у Wayback Machine.].Музей Українського Живопису
  6. «Гетьманські клейноди» на kino-teatr.ru [Архівовано 25 липня 2020 у Wayback Machine.](рос.)

Джерела

ред.

Посилання

ред.