Биченкова Інна Валентинівна

радянський і український художник театру і кіно, педагог

Биченкова Інна Валентинівна (5 червня 1941, Київ, УРСР — 16 січня 2023)[1] — радянський і український художник театру і кіно, педагог. Заслужений художник України (2003)[2].

Інна Валентинівна Биченкова
Artist Inna Bychenkova in the Kyiv's Artists House 2014.jpg
Народження 5 червня 1941(1941-06-05)
Київ, Українська РСР, СРСР
Смерть 16 січня 2023(2023-01-16) (81 рік)
  Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Жанр живопис
Навчання Київський художній інститут
Діяльність художниця, сценографка, вчителька
Напрямок сценографія
Нагороди
Заслужений художник України

ТворчістьРедагувати

Закінчила Київський державний художній інститут (1967, майстерня М. Духновського).

Працювала в галузі живопису, сценографії, кіно. Основні твори: «Театральні натюрморти» (1979–82), «Народження образу» (1979), «Ілюзія» (1981), «Кожний вечір» (1982); серії – «Життя провінції» (1980–83), «Осінні мотиви» (1995–96), «Замріяні натюрморти» (1996–98), «Незабутнє минуле» (1999).

Поставила понад шістдесят спектаклів в різних театрах Києва та України, працювала доцентом і викладачем у Художньому інституті, брала участь у створенні кількох десятків кінофільмів і телесеріалів[3].

Член Національної спілки театральних діячів України (1971), Національної спілки художників України (1976), Національної спілки кінематографістів України (1989).

Фільм «Розпад» (1990) про аварію на ЧАЕС та її наслідки отримав дві кінонагороди: золоту медаль на МКФ у Венеції та гран-прі на МКФ екологічних кіно- та телефільмів у Сантандері (Іспанія). Робота у зоні відчуження була небезпечною, проте художницю це не зупинило. «Друзі вмовляли не їхати, казали, як це небезпечно. Але для мене робота завжди була важливішою за моє життя. На зйомках у Чорнобилі найбільший подив у мене викликало те, що сучасне, за тими мірками, місто було абсолютно порожнім. Тому що в такому місці має бути життя, і страшна реальність не укладалася в голові. У зоні відчуження ми знаходилися кілька днів, більше не можна було. Багато сцен відтворювали вже в Києві».[4].

Живопису Інни Биченкової, яким вона щедро ділилася з друзями, демонструвала на щорічних виставках, притаманний особливий ліризм і глибоке переживання екзистенційності буття. Красу довкілля і парадокси урбаністики відтворювала у складних композиціях, поєднуючи живописний і театральний принципи.[5].

Донька Юлія, зять і онук Платон — також присвятили себе мистецтву, працюють як художники—графіки, мешкають у США.

ФільмографіяРедагувати

Художник по костюмах:

Художник-постановник:

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати