Човен-довбанка,[1][2] каное-довбанка, добанка, однодеревка, кадовба — човен, виготовлений шляхом видовбування серцевини стовбура одного суцільного дерева. Це тип судна, який використовувався з доісторичних часів до XIX століття, а в Африці чи на островах Тихого океану використовується донині. Інша назва цього типу човна, що переважно використовувалась в класичних грецьких текстах — «моноксилон» (від грец. μονόξυλον: μονό- «одиночне» + ξύλον «дерево»). Моноксилони або моноксили широко використовувалися кельтами та стародавніми слов'янами.

Сучасні човни-довбанки на о. Бабаті в Танзаніяї

Човни-довбанки — це найдавніший тип човнів, відомий дотепер археологам, перші зразки їх датуються неолітом (біля 8000 р. до н. е.).[3] Можливо, це зумовлено тим, що виготовлені з масивного цільного дерев'яного стовбура човни-довбанки зберіглися в часі краще, ніж човни, виготовлені з очерету, кори або шкіри.

БудівництвоРедагувати

 
Будівництво морського човна-довбанки. Пласка форма дна досягається шляхом нагрівання і подальшего згинання бортів.

Будівництво човна-довбанки починається з вибору колоди відповідних розмірів. Відтак з її серцевини видаляють таку кількість деревини, щоб зробити судно відносно легким за вагою та плавучим, але все ще досить міцним щоб утримати екіпаж з вантажем. Часто для виготовлення довбанок вибирали певні породи деревини, виходячи з їх міцності, довговічності та щільності. Для мінімізації опору води, зовнішню форму човна формували з гострими кінцями на носі та кормі.

Будівництво складалось з декількох етапів. Спочатку з зовнішньої сторони колоди видаляли кору. Далі видаляли серцевину стовбура. До появи металевих інструментів довбанки часто виготовляли за допомогою розведення в колоді контрольованого вогнища, після чого згорілу деревину видаляли за допомогою тесла. Іншим методом є вирізання у внутрішній частині клоди паралельних насічок, а потім розколювання та видалення деревини між насічками. Після видалення серцевини, завнішню сторону човна обтесували та робили гладкою за допомогою ножів, сокир або тесл.

Більш примітивні конструкції довбанок зберігають оригінальні форми дерева з круглим дном. Щоб створити більш «плоскодонну» форму човна з більш широким днищем, боки видовбаної колоди обережно розпарювали в гарячій воді, поки вони не ставали податливими, а потім вигинали.

Для плавання у більш бурхливих водах відкритого океану, каное-довбанки могли бути обладнані виносними балансирами (аутригерами) — одна або дві менші дерев'яні колоди кріпились паралельно основному корпусу човна на довгих виносних планках. У випадку встановлення двох баланстрів, вони кріпились по одному з кожного боку корпусу.

ЄвропаРедагувати

У стародавній Європі через декілька підстав багато довбанок виготовлялась зі стовбурів липи. По-перше, з часів мезоліту, після танення останнього вейхселівського заледеніння лип в Європі було багато і вони були легко доступні. По-друге, в тогочасних лісах липи були одними з найвищих дерев, що сприяло будівництву довших човнів. Деревина липи також добре піддається обробці і не схильне до розколювання або розтріскування. Липа була також легша за більшість інших типів дерев у європейських пралісах, і через це човни, виготовлені з деревини липи мають кращу вантажопідйомність і їх легше переносити.

НідерландиРедагувати

 
Каное з Пессе — найстаріший відомий човен у світі

Знайдене в 1955 році в провінції Дренте в Нідерландах мезолітичне каное з Пессе — соснова довбанка, яка датується періодом між 8040 р. і 7510 р. до нашої ери, вважається найстарішим знайденим досьогодні у світі човном[4]. Інші довбанки, виявлені в Нідерландах, включають два човна з провінції Північна Голландія: один знайдений в 2003 р. поблизу Уйтгеста, датований 617—600 рр. до н. е.[5] і другий, знайдена в 2007 році поблизу Ден-Овер, датований 3300-3000 рр. до н.е[6].

ФранціяРедагувати

На території Франції найдавніші відомі довбанки були виявлені в регіоні річки Сена. Знайдена в старому річищі Сени Нуаян-сюр-Сенська довбанка, виготовлена з стовбура сосни датується мезолітом — приблизно 7190-6450 рр до н. е.[7][8]. Знайдені на території Парижу Берсійські човни-довбанки були виготовлені ввже в неоліті — в період між 4800-4300 і 2700 роками до нашої ери[9].

НімеччинаРедагувати

Німецькою мовою такий тип човнів відомі як айнбаум (нім. Einbaum — дослівно: «одне дерево»). У старому ганзейському місті Штральзунд у 2002 році було розкопано три човна, які отримали назву Штральузндські довбанки. Два човни були датовані близько 5000 роками до н.е і виявились найстарішими човнами, знайденими в районі Балтії. Третій човен (віком 4000 років до н.е) був довжиною 12 метрів і є найдовшим човном-довбанкою, знайденим в цьому регіоні. На жаль, знахідки були пошкоджені і втрачені через погані умови зберігання[10].

ШвейцаріяРедагувати

У 1991 році залишки довбанки з липового дерева довжиною майже 6 метрів були знайдені в місті Меннедорф-Штрандбад, біля Цюріхського озера в Швейцарії. Цей човен був датований віком 4500 років до н. е.[11].

Велика БританіяРедагувати

Найстаріша знайдена на території Великої Британі довбанка — Генсонський човен, був знайдений у 1998 році в Шардлоу на південь від Дербі. Він був датований бронзовою добою (приблизно 1500 р. до н. е.) і зараз експонується в музеї Дербі. На тому ж місці пізніше було знайдено ще один доісторичний човен, але його було законсервовано і поховано на місці знахідки.

Човен-довбанку залізного віку було виявлено у 1964 році в Пул-Харбор, Дорсет. Цей човен датований 300 роком до нашої ери, був побудований з гігантського дуба та був достатньо великим, щоб вмістити 18 людей. Зараз він знаходиться в Музеї міста Пула.

У 2012 році в парку Гліндур, Монмут, Монмутшир в Уельсі (Велика Британія), під час розкопок, проведених Археологічним товариством Монмута, було виявлено три канали, що використовувались для спуску на воду неолітичного тримарана-довбанки, подібної по довжині до човна з Лургана. Вуглецевим аналізом човен був датований 3700 +/- 25 р.р. до н.е[12][13].

ІрландіяРедагувати

У 1902 р. дубовий човен-довбанка завбільшки 15 м довжиною і 1 м завширшки був знайдений в Аддергуле Бог, Лурган, графство Голвей в Ірландії, і експонується в Національному музеї Ірландії. Радіовуглецева дата лурганського човна становила 3940 +/- 25 р.р. до н. е. На човні є отвори, що свідчать про те, що він мав аутригер або був приєднаний до іншого човна.

СкандинавіяРедагувати

У Скандинавії було знайдено багато доісторичних човнів-довбанок. Ці човни використовувались для перевезення вантажів та для риболовлі, а іноді — для китобійного промислу та полювання на моржів. Довжина довбанок була обмежена розмірами дерев у прадавніх лісах і досягала 12 метрів в довжину.

У Данії в 2001 р., а також за кілька років до цього, під час широкомаштабних археологічних розкопок в місті Егадален, на північ від Орхуса, було виявлено кілька видовбаних каное з липи. Вони були датовані вуглецевим аналізом 5210-4910 р.р. до н. е. і є найстарішими дотепер відомими човнами в Північній Європі[14][15].

 
Будівництво довбанки в Естонії

У Скандинавії в пізніших моделях довбанок борти човнів нарощували за допомогою додаткових дощок, що покращувало вантажопідйомність і морехідні якості цих човнів. Врешті-решт, довбанка зменшилася до виготовленого з цільної колоди кіля, а корпус човнів стали виготовляти повністю з дощок[16].

Країни БалтіїРедагувати

У країнах Балтії традиція виготовляти човни-довбанки збереглася до XX—XXI століть в Естонії, де сезонні повені в пустоші Соомаа площею 390 км2 унеможливлюють інші звичайні засоби пересування. В останні десятиліття новий сплеск інтересу до виготовлення довбанок (естонською хааб'яс) відродив в Естонії цю традицію[17].

ЧехіяРедагувати

У Чехії знайдено понад 40 доісторичних човнів-довбанок. Останнім у 1999 році було знайдено 10-метровий Могельницький човен-довбанку в Могельніце (округ Шумперк). Він виготовлений з дубової колоди і має ширину 1,05 м. Човен датується приблизно кінцем III століття до нашої ери, часами кельтської колонізації Моравії. Географічно чеські знахідки каное-довбанок зосереджені вздовж річок Ельба та Морава[18].

ПольщаРедагувати

 
Слов'янська довбанка X ст, знайдена в річці Одер.

Польща відома так званими човнами-довбанками типу Lewin, знайдених біля міста Левін-Бжеський, сіл Козел і Рошовіцький-Ляс, і пов'язаних з Пшеворською культурою перших сторіч нашої ери. Човни-довбанки типу Lewin характеризуються квадратним або трапецієподібним перерізом, прямокутними торцями корпусу і малою висотою бортів по відношенню до довжини судна. Крім того, майже всі човни типу Lewin мають один отвір в носовій частині і два на кормі. Низька висота бортів є наслідком того, що колоду для човнів розколювали уздовж навпіл, щоб отримати дві однакові заготовки з одного стовбура. Перевага полягала в отриманні двох ідентичних подвійних корпусів, які потім з'єднувались, утворюючи двокорпусний катамаран або пліт. Парні корпуси з'єднувалися поперечними жердинами, які не проходили крізь отвори в торцях платформи, а кріпилися або до верхнього краю бортів, або в спеціальних пазах, створених на торцях корпусу. Зазвичай такі судна було 7–12 м завдовжки, а найбільші з них, завдяки особливій конструкції могли перевозити до 1,5 тонн вантажу[19][20].

УкраїнаРедагувати

В трактаті грецького царя Костянтина Багрянородного «Про управління імперією» є згадка про те, що слов'яни будували «моноксили» (тобто, однодеревні човни[2]):

 
«Підвладні Русі слов'яни, що звуться кривичі й лучани і інші слов'яни, вирубують на зиму дерева на човни, обробляють і як прийде час, коли розтане лід, спускають їх у близькі озера. І як спустять у річку Дніпро, їдуть цією рікою, приходять до Києва, витягають човни і передають Русі. А Русь купує самі кадовби, розбиває давні однодеревки, бере з них весла, уключини до весел, та інший припас і споряджає нові».[2][21]
 

Продавали в Києві, і потім ці човни використовувались проти Візантійської імперії під час русько-візантійських воєн IX—X століть. Русичі використовували довбанки для нападу на Константинополь і з дивовижною швидкістю та рухливістю відступали на них у свої землі. Через це в деяких візантійських джерелах до Русі застосовувалося ім'я Δρομίται («дроміти», букв. «люди, що біжать»). Моноксили часто супроводжували більші галери, які служили центрами управління. Кожна слов'янська довбанка могла вмістити від 40 до 70 воїнів.

 
Українська довбанка кінця ХІХ ст

Військові ж кораблі київських князів-язичників були невеликі, робились вони їх з цільного дерева і звали їх лоді (ладді).[2] Були лоді звичайні, тобто видовбані з дерева (на зразок моноксилів), були й так звані «побойні» — пооббивані горизонтально, вздовж стовбура дошками.[2] Вони мали кермо, щоглу, яку можна було зняти та покласти на дно вітрила, були порівняно легкими, так що їх можна було транспортувати по суші.[2] Кожен такий корабель містив біля 40 чоловік і рухався переважно за допомогою весел.[2]

На узбережжі Балтійського моря, знайдено залишки такого одноцільного човна на 15 метрів завдовжки.[2]

Довбанка побутувала в багатьох районах України аж до початку ХХ ст., а на території Полісся нею подекуди користуються і досі. Народні назви цього типу човна — «човен», «дуб», «дубовка», «душогубка», «кодлуб», «кадовба» тощо. Слово «комига» на позначення видовбаного човна зустрічається у Франка.[22]

У 1984 р. човен-довбанку виявили в невеликому озері в с.Любитів Ковельського р-ну Волинської обл. Через рік його підняли на поверхню і передали до Волинського обласного краєзнавчого музею, де наукові співробітники успішно здійснили його консервацію. Для збереження судна використали водний розчин клею ПВА, скипидару та оліфи. Довжина човна сягає 3,7 м, найбільша ширина — 0,52 м. Радіовуглецевий аналіз деревини любитівського човна, зроблений в Інституті геохімії і фізики мінералів АН УРСР (зараз НАНУ), показав, що довбанка була виготовлена між 4285 і 4145 рр. до н. е. (Кі-3586). Однак цілком покладатися на цей висновок не можна — цьому суперечить серія знаків, нанесена на внутрішній бік правого борту. З огляду на них, навіть найсміливіші датування цієї довбанки не можуть виходити за межі середньовіччя[23].

27 серпня 2015 року в урочищі Гострий кут між селами Копилля і Старосілля на Волині у річці Стир було знайдено середньовічний човен-довбанку. Перші дослідження за допомогою радіовуглецевого аналізу вказали, що човен був зроблений в XI—XIV століттях. А на основі досліджень європейських інституцій із Центру підводних досліджень університетів Клайпеди та Вільнюса уточнили: човен виструганий із суцільної колоди в 1223—1295 роках. Цей човен планують експонувати в краєзнавчому музеї в Маневичах[24][25].

У 2020 році поблизу села Хочине Олевського району на Житомирщини на дні річки Уборть було знайдено 9-метровий, як вважають, можливо ще древлянський човен-довбанку, який кілька століть пролежав на дні[26][27].

Козаки Запорізького війська славились вмілим використанням човнів-довбанок, які виходили з Дніпра для нападів на узбережжя Чорного моря в 16-17 століттях. Використовуючи невеликі, пласкодонні та дуже маневрені човни, відомі як чайки, вони швидко пересувались Чорним морем. Чайки представляли собою довбанки з нарощиними за допомогою дошок бортами. Згідно з власними звітами козаків, ці судна, які перевозили екіпаж від 50 до 70 чоловік, могли досягти узбережжя Анатолії від гирла Дніпра за сорок годин.

Довбанку виготовляли в три етапи: збір та заготівля матеріалу, попередня його обробка та видовбування. Для довбанок підбирали дерево лише з певними параметрами — діаметр стовбура у прикореневій частині повинен був сягати щонайменше 70-80 см. Дуб для довбанок рубали переважно взимку, після чого три-чотири роки витримували на свіжому повітрі, щоб він «переболів». Видовбаний з такого матеріалу човен довше зберігався та менше коловся[28].

АфрикаРедагувати

Дуфунське каное з Нігерії — човен-довбанка віком 8000 років, найстаріший човен, виявлений в Африці, і третій за віком у світі.

На території Нігерії були знайдені теракотові скульптури, що відносяться до культури Нок (990 р.д.н.е-200 р. н. е.), серед яких були зображення каное-довбанки з двома гребцями та їх товарами[29]. Обидві антропоморфні фігури у човні тримають весла[30]. Теракотові скульптури з зображенням довбанки вказують на те, що люди Нок використовували каное-довбанки для транспортування вантажів уздовж приток річки Нігер та здійснювали обмін товарами через регіональну торгову мережу[30]. Теракотове зображення фігури з морською черепашкою на голові у Нок може вказувати на те, що розмах цих річкових торгових шляхів, можливо, поширився до узбережжя Атлантичного океану[30]. Будучи другою найдавнішою формою водного судна, відомою в Субсахарській Африці після Дуфунського каное, теракотове зображення каное-довбанки культури Нок було створено в центральному регіоні Нігерії протягом першого тисячоліття до нашої ери[30].

 
Каное-довбанки на березі озера Малаві

Добре зрошувані тропічні ліси та лісисті райони в Субсахарській Африці забезпечують як водні шляхи, так і джерела деревини для човнів-довбанок, які є типовими човнами від басейну річки Лімпопо на південному сході до Західної Африки. Африканський тик — це деревина, яка надвичайно придатна для виготовлення довбанок, хоча ця назва насправді охоплює ряд різних порід.

Каное-довбанки дотепер широко поширені і використовуються в різних внутрішніх і приморських регіонах Африки. Каное-довбанки, такі як мокоро в розлогій дельті Окаванго призначені для плавання по внутрішнім водоймам, тоді як для плавання у відкритому морі використовуються як звичайні довбанки (такі як мтумбві), так і довбанки з одним виносним аутригером, як лакана на Мадагаскарі, або довбанки з двома аутригерами (тримарани) типу нгалава, що поширені на узбережжі Суахілі.

Каное-довбанки дотепер широко використовуються африканськими народностями для транспортування людей і вантажів, для риболовлі та полювання, включаючи, в минулому, дуже небезпечне полювання на бегемота. У франкофонних районах Африки каное-довбанки називають пірогами.

АзіяРедагувати

 
Залишки 8000-річного човна-довбанки, розкопані в Китаї

8000-річне каное-довбанку було знайдено археологами в Куахуцяо, провінція Чжецзян, на сході Китаю[31]. Це найдавніше каное, знайдене в Азії.

Арабськими племенами на Аравійському півострові, поруч з вітрильними «зшитими» човнами дау традиційно широко використовувались для риболовлі невелички човни-довбанки — хуррі.

 
Арабський човен-довбанка хурі (houri) з Аравійського п-ву. Морський музей в Дубаї
 
Човни-довбанки айнів в 20-х роках епохи Мейдзі.

Мокен, етнічна група морських кочівників, яка мешкає в архіпелазі Мерґі в М'янмі та на півночі Таїланду дотепер будує і використовує каное-довбанки[32]. Згідно з легендами Мокен про походження їхнього народу, міфічна королева покарала їх предка за порочне кохання до своєї невістки, прирікши його та його нащадків до життя у морі в човнах-довбанках. Довбанки Моке мають характерне заглибленнями спереду та в кормі човна — «рот, що їсть і тил, який випорожнюється», що символізує нескінченний цикл прийому їжі, перетравлення та дефекації[33].

Столітній недобудований човен-довбанка величезних розмірів (вагою п'ять тонн і розміром 8х2х1,5м) був випадково знайдений у листопаді 2010 року в містечку Барангай Касаніколасан, Росалес, Пангасінан, Філіппіни, в річці Лагасіт, поблизу річки Агно[34]. Зараз ця довбанка демонструється перед муніципальною ратушею. На Філіпінах традиційні човни-довбанки, такі як овонг чи джункун широко застосовуються для риболовлі і транспортних цілей дотепер.

В Японії айни — мешканці північних островів Японського архіпелагу широко використовували човни-довбанки до початку XX століття. Шляхом нарощування бортів своїх довбанок за допомогою додаткових дошок, айни будували морські човни — ітаомаціпи, на яких вони плавали по відкритому морю між Хоккайдо та сусідніми островами[35].

АмерикаРедагувати

 
Корінні американці виготовляють каное-довбанку, 1590 рік

Каноє-довбанки будувались тубільцями по всій території Америки, де були доступні стовбури дерев відповідного розміру.

Корінні американці тихоокеанського північного заходу були і залишаються дуже вправними майстрами в обробці дерева. Найбільш відомі своїми стовпами-тотемами висотою до 24 м, вони також будували каное-довбанки завдовшки понад 18 м, які використовували як для повсякденного вжитку, так і для використання в обрядах[36]. У штаті Вашингтон каное-довбанки для океанічних мандрівок традиційно виготовляють із величезних стовбурів рослин з родини кипарисових (наприклад, з туї велетенської), тоді як для плавання по невеликих внутрішніх річках використовувались менші стовбури ялини. Це було обумовлено зокрема й тим, що кипарисові колоди мають набагато більшу стійкість до солоної води, ніж ялинові.

У 1978 році Джорді Точер з двома напарниками здійснив плавання з Ванкувера в Канаді до Гаваїв на каное-довбанці під назвою Оренда-2 (Orenda II), яке було збудоване на основі конструкцій човнів племені хайда, але додатково озброєне вітрилами. Довбанка була виготовлена з сосни виду Псевдотсуга Мензіса, мала 12 м довжини і важила 3,2 тони. Плавання було покликане перевірити припущення достовірності легенд індіанців хайда про те, що їх предки в стародавні часи здійснювали подорожі до Гаваїв Загалом протягом двох місяців перебування в морі, вітрильне каное пройшло в океані близько 4500 миль (7242 км)[37][38].

ОкеаніяРедагувати

 
Сучасна морське каное-довбанка з північного заходу Тихого океану

Тихий океан є батьківщиною багатьох різних форм вітрильних човнів-довбанок. Вони відрізняються своїм планом вітрила та форматами корпусу (одинарні, катамарани чи проа) та будівлею щогли (суцільних або складених). Форми корпусу, носу та корми також сильно відрізняються. Корпуси зустрічались як видовбані з єдиних стовбурів, так і зформовані з дощок. Дизайн човнів залежав як від їх призначення (риболовля, перевезення людей та товарів, війна) так і від географічних особливостей (мілководдя, лагуни, рифи)[39]. Каное-довбанки, що використовувались у для далеких подорожей відкритому океані як правило були дуже великі і оснащені аутригерами для підвищення остійності[40].

На Гаваях — каное аʻа традиційно виготовляється зі стовбура дерева коа. Зазвичай вони перевозять екіпаж із шести осіб — одного керманича та п'яти веслярів.

Соломонові острови та PT-109 Джона Ф. КеннедіРедагувати

Мешканці Соломонових островів в Меланезії використовували і продовжують використовувати каное-довбанки для подорожей між островами. Під час японської окупації протягом Другої світової війни, вони завдяки своїй безшумності і невеликим розмірам були одними з найменших човнів, що використовувались союзними силами у Другій світовій війні. Після затоплення човна PT-109, тубільці Біуку Гаса і Ероні Кумана добрались до жертв кораблетрощі на чолі з Джоном Кеннеді на каное-довбанці.

Нова ЗеландіяРедагувати

 
Вака — каное-довбанка маорі в музейній експозиції

Маорі, які прибули до Нової Зеланді ймовірно, зі Східної Полінезії приблизно в 1280 році, користувались дуже великим каное-вака. Один такий човен, датований вуглецем приблизно до 1400 р., був знайдений у Новій Зеландії в 2011 р[40]. Ці каное були здатні перевозили від 40 до 80 воїнів у спокійних захищених прибережних водах або річках. Вважається, що трансокеанські подорожі здійснювались у полінезійських катамаранах. У Новій Зеландії ваки менших розмірів виготовляли з однієї колоди, часто тотари, через її легкість, міцність і стійкість до гниття, а більші вака виготовляли приблизно із семи складових частин, зв'язаних між собою рослинними мотузками. Всі ваки характеризуються дуже низьким надводним бортом.

АвстралазіяРедагувати

Населення австралійських аборигенів в прибережних районах північної Австралії почало використовувати каное-довбанки приблизно з 1640 року. Їх привезли бугінські рибалки за голотуріями, відомі як трепангери, з Макасару в Південному Сулавесі[41]. В Арнемленді місцеві жителі з народності юлну (yolngu) використовують каное-довбанки, які називають ліпаліпа[42] або ліппа-ліппа.

Аборигени з островів Торресової протоки використовували подвійний аутригер, унікальний для своєї місцевості і, ймовірно, інтродукований з папуаських спільнот і згодом модифікований. Їхчовни були близько 14 метрів завдовжки, з двома бамбуковими щоглами та вітрилами з пандану. Вони могли плавати на відстань до 80 км і перевозити до 12 осіб[43].

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Єфименко, І. В. (2014). До походження деяких українських суднобудівних термінів. Folia Linguistica Comparativa. «Філологічні науки: мовознавство» 133. Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка. с. 84.  (стор.: 82)
  2. а б в г д е ж и Історія війн і сучасного військового мистецтва: конспект лекцій: / О.В. Уваркіна та ін. Київ: ІСЗЗІ КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2021. 304 с. (стор.: 99)
  3. 1000 Inventions and Discoveries, by Roger Bridgman
  4. http://bootvanpesse.com/
  5. Kano. Huis van Hilde (нід.). Процитовано 17 лютого 2018. 
  6. Kano. Huis van Hilde (нід.). Процитовано 17 лютого 2018. 
  7. Daniel Mordant: Noyen-sur-Seine avant le Néolithique: des vestiges mésolithiques en milieu humide. In: Bulletin du Groupement archéologique de Seine-et-Marne, n° 28-31, années 1987—1990 (1992), S. 17–38
  8. Gérard Cordier: Pirogues monoxyles de France In: Bulletin de la Société préhistorique française 1972 S. 206—211
  9. Arnold Béat. Les pirogues néolithiques de Paris-Bercy [Traces de travail et techniques de façonnage]. In: Archaeonautica, 14, 1998. Construction navale maritime et fluviale. Approches archéologique, historique et ethnologique. pp. 73-78. DOI:10.3406/nauti.1998.1188
  10. Stefanie Klooss. The Terminal Mesolithic and Early Neolithic log boats of Stralsund-Mischwasserspeicher (Hansestadt Stralsund, Fpl. 225). Evidence of early waterborne transport on the German Southern Baltic coast. 
  11. Einbäume aus Zürcher Gewässern - Ulmer Museum (PDF). 2002. Архів оригіналу за 1 лютого 2012. Процитовано 9 вересня 2013. 
  12. Clark S, Monmouth Archeological Society. The Lost Lake evidence of Prehistoric Boat Building, 2013 (ISBN 978-0-9558242-2-7)
  13. Bronze Age 'boat building' discovery in Monmouth. BBC News. 25 вересня 2013. Архів оригіналу за 7 листопада 2021. Процитовано 24 січня 2022.  (англ.)
  14. Arkæologien under motorvejen. 
  15. 'Viking era' dugout boat found in Norway. 
  16. The Viking Longship. 
  17. Aivar Ruukel. Haabjas - Estonian Dugout Canoe. 
  18. Jason Rogers. Logboats from Bohemia and Moravia, Czech Republic. International Journal of Nautical Archaeology. 
  19. Jason Rogers. Czech Logboats: Early Inland Watercraft from Bohemia and Moravia. 
  20. «Radiocarbon and Dendrochronological Dating of Logboats from Poland» Radiocarbon, Vol 43, Nr 2A, 2001, p 403—415 (Proceedings of the 17th International 14C Conference)
  21. Of the Pechenegs, and how many advantages. 
  22. Словничок з творів Івана Франка (к) [[:Шаблон:А кого він описував?]] Збруч. zbruc.eu (укр.). Процитовано 27 жовтня 2018.  Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка)
  23. http://www.vgosau.kiev.ua/a/Archaeology_2010_04.pdf
  24. Такими човнами ходили з варяг у греки. 
  25. Старовинний 12-метровий козацький човен знайшли на Волині. YouTube. 5 канал. 8 вересня 2015. Процитовано 24 січня 2022. 
  26. Старовинний човен знайдений на Олевщині помістять в спеціально виготовлений саркофаг — Новини півночі (ru-RU). Процитовано 5 листопада 2021. 
  27. Українські артефакти — довбанки — можуть опинитися під загрозою через недофінансування музеїв (uk-UA). Процитовано 5 листопада 2021. 
  28. Глушко М. Транспорт / М. Глушко, Ю. Гошко // Етнографія України. За ред. С. А. Макарчука. — Львів, 2004. — С. 212.
  29. Franke, Gabriele (2020). Pits, pots and plants at Pangwari — Deciphering the nature of a Nok Culture site. Azania: Archaeological Research in Africa 55 (2): 129–188. doi:10.1080/0067270X.2020.1757902. 
  30. а б в г Männel, Tanja M.; Breunig, Peter (12 січня 2016). The Nok Terracotta Sculptures of Pangwari. Journal of African Archaeology 14 (3): 313–329. 
  31. Leping Jiang & Li Liu, The discovery of an 8000-year-old dugout canoe at Kuahuqiao in the Lower Yangzi River, China. 2005 antiquity.ac.uk
  32. Mergui Archipelago. Burma Boating: Sailing Holidays, Yacht Charters and Private Cruises in Myanmar & Beyond. 
  33. The Mergui Archipelago and The Moken. Burma Boating: Sailing Holidays, Yacht Charters and Private Cruises in Myanmar & Beyond. 
  34. Centuries-old wooden boat retrieved in Pangasinan. philstar.com. 
  35. NetCommons (1 березня 2014). 07 日本海沿岸のチキリによる船殻造成法をめぐる考察 -船殼造成法における位置づけの試み-. 国際常民文化研究叢書5 -環太平洋海域における伝統的造船技術の比較研究- =Culture Studies Monographs 5 -Comparative Research on Traditional Boat-Building Techniques around the Pacific Rim- (яп.) 5. с. 87–112. Процитовано 19 січня 2023. 
  36. Meadow Lakes Elementary / Overview. Архів оригіналу за 23 серпня 2017. Процитовано 29 серпня 2006. 
  37. Stall, Robert (5 березня 1979). A man, a tree and an ocean to cross. Maclean's: 4–6. 
  38. Peter SpSpeck, Peter (22 листопада 1978). Orenda recalled. North Shore News. с. 2 and 12. 
  39. Louis, Jean. Pacific islands sailing canoes. webring.com. Процитовано 18 січня 2016. 
  40. а б Johns D. A., Irwin G. J. and Sung Y. K. (2014) «An early sophisticated East Polynesian voyaging canoe discovered on New Zealand's coast» Proceedings of the National Academy of Sciences, 111 (41): 14728–14733. DOI:10.1073/pnas.1408491111
  41. Clark, ред. (2013). Macassan History and Heritage: Journeys, Encounters and Influences. ANU Press. ISBN 9781922144966. Процитовано 20 січня 2020. 
  42. Djalu’ Gurruwiwi. Buku-Larrnggay Mulka Centre. 2015. Архів оригіналу за 19 січня 2020. Процитовано 19 січня 2020. 
  43. Korff, Jens (5 листопада 2019). Torres Strait Islander culture. Creative Spirits. Процитовано 20 січня 2020. 

ДжерелаРедагувати