Нова́ Гвіне́я — другий за величиною острів Землі (після Ґренландії) площею 786 тисяч км². Довжина острова становить 2 398 км, ширина — 400 км.

Нова Гвінея
Karte Neuguinea.png

Карта
Розташування Нової Гвінеї
Розташування Нової Гвінеї
Географія
5° пд. ш. 140° сх. д. / 5° пд. ш. 140° сх. д. / -5; 140Координати: 5° пд. ш. 140° сх. д. / 5° пд. ш. 140° сх. д. / -5; 140[3][4]
Місцезнаходження Західна частина Тихого океану
Площа 786 000  км² 
Найвища точка Пунчак-Джая — 4884 м 
Країна
Індонезія Індонезія
Папуа Нова Гвінея Папуа Нова Гвінея
Населення 9 760 420 осіб[1][2]
12,42 осіб/км²
(2010)
Нова Гвінея is located in Індонезія
Нова Гвінея
Нова Гвінея
Нова Гвінея (Індонезія)

CMNS: Нова Гвінея на Вікісховищі
Політичний розподіл острова:
Бежевий колір — належить Папуа Новій Гвінеї
Зеленим — позначені провінції Індонезії
Мешканці Папуа Нової Гвінеї

Зміст

ГеографіяРедагувати

Розташований в західній частині Тихого океану острів Нова Гвінея знаходиться на півночі від Австралії (відокремлений від неї протокою Торреса) і є її сполучною ланкою з Азією. Має материкове походження. Захід острова належить Індонезії, тоді як східна частина острова належить до Океанії і на ній з 1975 розташовується незалежна держава Папуа Нова Гвінея.

У західній частині підноситься гірський масив Маоке, найвищий пік якого Пунчак-Джая досягає 4884 м над рівнем моря. На сході знаходяться гори Бісмарка, чия найвища точка — гора Вільгельм — має висоту 4509 м. У західній частині острова вглиб суші глибоко вдаються затоки Берау і Чендравасіх, утворюючи півострова Чендравасіх і Бомберай, південно-східне узбережжя острова омиває затока Папуа. Найбільшими і найдовшими ріками острова є річкі Сепік (1126 км), Флай (1120 км), Пулау (674 км), Мамберамо (670 км) і Раму (640 км). Найбільші міста — Порт-Морсбі (Папуа Нова Гвінея) і Джаяпура (Індонезія).

Рослинний і тваринний світРедагувати

Нова Гвінея — тропічний острів, і тому має вельми велику різноманітність видів. На ній мешкають 11 тисяч видів рослин, 600 унікальних видів птахів, понад 400 видів земноводних, 455 видів метеликів і близько ста відомих видів ссавців.

Едемський садРедагувати

У 2005 році група американських дослідників виявила в тропічних лісах гірського району Нової Гвінеї місце, назване нею потім Едемським садом. Цей район площею близько 300 тисяч гектарів розташований на схилах гір Фоджа в західній частині Нової Гвінеї та ізольований від дії навколишнього світу. Учені виявили в Едемському саду більше 20 невідомих раніше видів жаб, чотири нових види метеликів, п'ять невідомих науці видів пальм і безліч дивовижних рослин. Виявлено декілька видів рідкісних сумчастих — деревних кенгуру, а також «райський птах» Берлепша, що раніше вважався вимерлим видом.

Всі тварини — мешканці нагір'я — не бояться людини, зокрема, рідкісна довгодзьоба проєхидна.

ІсторіяРедагувати

Рання історіяРедагувати

У давнину Нова Гвінея була сполучена з Австралією. Розділення відбулося в результаті підвищення всесвітнього рівня океану відносно недавно. Цим пояснюється наявність на Новій Гвінеї численних видів сумчастих, що живуть в Австралії. Заселення людиною відбулося 40 тисяч років тому з Азії. Надалі від переселенців утворилося більше тисячі папуасько-меланезійських племен. Відсутність великих, придатних до одомашнення, тварин на острові заважала розвитку рільництва і робила неможливим скотарство. Це сприяло збереженню первісно-общинного ладу на великих територіях Нової Гвінеї аж до сьогодення. Різноманітність мов і безліч племен була зумовлена ізольованістю людей одне від одного через почленований рельєф і брак технічних засобів, що сприяли б спілкуванню і культурному обміну.

Відкриття європейцямиРедагувати

Першими відкривачами Нової Гвінеї були іспанські і португальські мореплавці на початку XVI століття. У 1526 зійшов на сушу на північно-західному березі острова дон Жоржі де Менезеш. Згідно з легендою, він дав острову назву Папу́а (papuwah), що в індонезійській мові означає «кучерявий». Це ім'я описувало кучеряве волосся меланезійських аборигенів. У 1545 біля острова пропливав іспанець Іньїго Ортіс де Ретес і назвав його Нова Гвінея, оскільки узбережжя нагадувало йому береги Африканської Гвінеї, які він бачив раніше. Пізніше іспанські купці почали вивозити золото, срібло, кокоси, каучук і дорогоцінні породи дерев.

Епоха колоніалізмуРедагувати

У 1828, перша європейська держава Нідерланди зайняли західний півострів Вогелькоп. У 1884 решту острова розділили на частини між собою Нідерланди, Велика Британія і Німеччина. Нідерландам відійшла західна половина Нової Гвінеї, британці отримали південний схід, німці — північний схід, який вони назвали Землею кайзера Вільгельма. Британська частина була віддана Австралії у 1906, а німецька після Першої світової війни стала австралійським мандатом Ліги Націй.

Друга Світова війнаРедагувати

Під час Другої світової війни острів був окупований Японією. Потерпаючи від жахливого ставлення японської армії, папуаси допомагали силам союзників як могли, транспортуючи спорядження і поранених через острів. Після війни за незалежність у 1949 Індонезія заявила претензії на західну частину Нової Гвінеї, яка проте залишилася під адміністрацією Нідерландів.

НезалежністьРедагувати

 
Людина племені Дану

З 1957 Нідерланди і Австралія почали будувати плани незалежності об'єднаної Нової Гвінеї в 1970-х. У 1961 в західній частині були проведені вибори і створений парламент. Не бажаючи такого політичного розвитку, Індонезія у відповідь на це ввела свої війська і оголосила про приєднання західної половини острова до Індонезії. Після цього почалися масові депортації папуаського населення, на місце якого прийшли поселенці з острова Яви. Вважається, що в результаті «етнічного чищення» західної Нової Гвінеї дотепер[Коли?] загинуло близько 300 тисяч папуасів. У 1975 східній частині Нової Гвінеї Австралія дала незалежність, так утворилася держава Папуа Нова Гвінея.

Зв'язки з УкраїноюРедагувати

Український письменник в Австралії Дмитро Нитченко (нар. у м. Зіньків) написав книжку «Слідами Миклухи-Маклая». Це науково-художня розвідка про видатного українського мандрівника. Письменник сам проходить маршрутом Миклухи-Маклая, розкриваючи перед україномовним читачем нову, модерну культуру національностей Нової Гвінеї. (Журнал «Український засів», м. Харків, № 7, 1997, С. 91).

В 2016 році у видавництві «Ярославів Вал» про славетного вченого і дослідника вийшов грунтовний роман Івана Корсака «Запізніле кохання Миклухо-Маклая».

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Population growth ‘good for Papua’ (англ.)
  2. Папуа Нова Гвінея у довіднику ЦРУ по країнах світу (англійською). Процитовано 04-11-2010. 
  3. а б в GEOnet Names Server
  4. а б в GeoNames

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • «Зарубежная Азия. Юго-Восточная Азия» (серия «Страны и народы» в 20 томах), Москва, «Мысль», 1979, стр. 187—256, ст. «Индонезия» (рос.)
  • «Австралия и Океания. Антарктида» (серия «Страны и народы» в 20 томах), Москва, «Мысль», 1981, стр. 138—152, ст. «Папуа Новая Гвинея» (рос.)
  • Большой атлас мира, издание четвёртое, The Reader's Digest World Atlas, 2007, ISBN 978-5-89355-169-3, стр. 97 (рос.)


  Це незавершена стаття з географії Індонезії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
  Це незавершена стаття з географії Папуа Нової Гвінеї.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.