Відкрити головне меню

Український правопис 1928 року

Ха́рківський право́пис, також право́пис Голоске́вича, скрипникі́вка — правопис української мови, ухвалений 1927 року шляхом голосування на Всеукраїнській правописній конференції, яка відбувалася в тодішній столиці УСРР, у місті Харкові, за участі представників українських земель, які тоді перебували в складі різних держав.

Харківський правопис затвердив 6 вересня 1928 року Народний комісар освіти Микола Скрипник, саме тому інколи цей правопис називають «скрипниківським» або «скрипниківкою». Уже 31 березня 1929 року його ухвалила Українська академія наук, а 29 травня Наукове товариство ім. Шевченка у Львові.

Укладачами харківського правопису були відомі українські мовознавці, більшість яких згодом репресував і знищив сталінський режим, такі як: Агатангел Кримський, Леонід Булаховський, Олена Курило, Олекса Синявський, Євген Тимченко, Микола Грунський, Всеволод Ганцов, Микола Наконечний, Григорій Голоскевич, Борис Ткаченко та інші. Членами правописної комісії були такі літератори як: Майк Йогансен, Сергій Єфремов, Микола Хвильовий, Михайло Яловий.

На сьогодні харківським правописом послуговується українська діаспора в значній частині своїх видань, найвідоміше з них — найстаріший українськомовний часопис «Свобода», що виходить і досі. Його використовували й використовують деякі сучасні українські автори, літературні редактори, а також українські мовознавці, зокрема Ірина Фаріон,[1] Святослав Караванський, Олександр Пономарів, Микола Зубков, які є найпалкішими захисниками та пропагувальниками скрипниківки.

З 2000 до 2013 року телеканал СТБ використовував окремі правила цього правопису вкупі з «Проєктом» у передачі новин «Вікна».[2]

Правилами «скрипниківки» послуговується пресова служба Всеукраїнського об'єднання «Свобода».

Книжки харківським правописом видають видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» та «Видавництво Старого Лева»[джерело?].

ІсторіяРедагувати

 
Збірний плян м. Луганського. Маштаб 1:10000
 
Шильда на Потьомкінських сходах в Одесі: «Споруджено 1837—1841 р.р. за проєктом арх. Ф. Боффо. Реставровано 1933 р.»

1926 року проєкт «Українського правопису» опубліковано для обговорення (Український правопис (Проєкт). — Харків: ДВУ, 1926). У передмові було сказано:

Від державної комісії при НКО для впорядкування українського правопису
23-го липня 1925 року Рада Народніх Комісарів УСРР постановила:

«1. Для розробки правил правопису української мови організувати при Наркомосі Державну Комісію під головуванням Наркома Освіти О. Шумського з таких осіб: т. т. П. Солодуба, М. Яворського, А. Кримського, О. Синявського, С. Пилипенка, О. Курилової (Курило), Є. Тимченка, Г. Голоскевича, М. Йогансена, Є. Касяненка, А. Річицького, Н. Калюжного, М. Ялового, О. Попова, М. Грунського, В. Ганцова, М. Сулими, В. Бутвина, В. Коряка, М. Хвильового, С. Ефремова, Т. Секунди, С. Кириченка, І. Соколянського й О. Скрипника.
2. У своїй праці Комісія повинна виходити з сучасної літературної мови, що є синтезом основних народніх діалектів, принявши за основу «Найголовніші правила українського правопису Всеукраїнської Академії Наук», затверджені НКО УСРР 1921 року.
3. З метою приваблення широких кіл наукових і літературних сил до участи у виробленні правил правопису української мови доручити Наркомосові скликати спеціяльну конференцію для обміркування виробленого Комісією проєкта правил правопису».

1-го серпня того ж року Наркомос скликав організаційну нараду Комісії, де взяли участь т. т. О. Шумський, В. Бутвин, М. Йогансен, Н. Калюжний, Є. Касяненко, О. Попів, А. Річицький, О. Синявський, П. Солодуб, М. Яловий. П. Дятлів та з Києва — С. Єфремів, В. Ганцов, Г. Голоскевич, Т. Секунда.

Обміркувавши питання всебічно, Комісія одностайно визнала, що перед нею стоїть завдання ширше за впорядкування самого правопису, 4 що взагалі сучасна літературна українська мова, як орган державних. і громадських установ, школи й науки, потребує дещо більшої «стабілізації», більшої одноманітности, ніж та мова могла її набути в умовах дореволюційного існування.

Таким чином, на організаційній нараді вирішено внести в план своєї праці не тільки чисто правописні питання, а й інші питання нормалізації літературної мови, а саме намічено опрацювати:

  1. Правопис незмінної частини слова (корінь, наросток, приросток).
  2. Закінчення відмінних слів.
  3. Правопис чужих слів.
  4. Власні ймення.
  5. Пунктуацію.
  6. Граматичну термінологію.

Крім того, вирішено за потрібне впорядкувати український альфабет і скласти словничок важких з правописного боку слів.

Окремим референтам — членам Комісії — доручено підготувати всі ці розділи й переглянути в спеціяльних підкомісіях, при чім у ці підкомісії кооптовано кілька нових членів і винесено побажання запросити до Комісії репрезентантів Західньої України : акад. С. Смаль-Стоцького, акад. В. Гнатюка та д-ра В. Сімовича.

Наостанці обрано президію Комісії в складі О. Шумського, П. Солодуба, А. Кримського й О. Синявського. На секретаря Комісії призначено П. Дятлова.

З 11-го до 21-го листопада 1925 р. в Харкові відбувався з'їзд Комісії (1 пленум) і розглядав проєкти: В. Ганцова — Правопис незмінної частини слова, О. Синянського — Закінчення відмінних слів та Пунктуацію, О. Курилової — Правопис чужих слів, М. Сулими та М. Наконечного — Власні ймення. Переглянув також проєкт елементарної української Граматичної термінології, скомпонований з кількох проєктів — М. Йогансена, Л. Булаховського, Київської Комісії при Інституті наукової мови та М. Грунського.

Усі розділи правопису на цім пленумі Державної Комісії зазнали чималих змін, поправок, додатків.

У своїй цій праці Комісія виходила з засад у н о р м у в а н н я правопису й мови та можливого с п р о щ е н н я правопису, отже 5 ніяких радикальних змін ні в графику (альфабет та інші знаки письма), ні в правопис не внесено. Комісія намагалась лише точно формулювати правила правопису й мови з метою усунути розбіжність, що з'являється в наслідок боротьби в українській літературній мові різних діялектів, впливів, звичок.

Базою для унормування й спрощення служила т р а д и ц і я й п р и р о д а у к р а ї н с ь к о ї м о в и: встановляючії те чи інше правило правопису й мови, Комісія намагалася не порушувати без крайньої потреби усталеної традиції, узвичаєної норми, хоч, розуміється, увесь час оглядалася на живу мову в її різних діялектах та її історію.

Розглянувши ввесь матеріял, пленум Комісії доручив його зредагувати обраній редакційній трійці — А. Кримському, В. Ганцову та О. Синявському.

О. Синявський зводив матеріял Комісії, кодифікував його, укладаючи в один суцільний порадник, і потім (7.ІІ—13.ІІ 1926 року на 12 засіданнях у Києві) редакційна колегія у складі вищеназваних трьох осіб та кооптованого Г. Голоскевича (що йому на пленумі доручено скласти правописний словничок до порадника) переглянула підготовлений проєкт, поробивши редакційні поправки та потрібні доповнення в дусі постанов пленуму.

І нарешті востаннє проєкт переглядався на 2 пленумі Комісії в Харкові 5 — 8 квітня цього 1926 p., де в проєкт знов унесено деякі зміни й поправки в напрямі спрощення правопису. Відбувся цей пленум під головуванням Народн. Коміс. Освіти О. Шумського при участі таких призначених і кооптованих членів Комісії: А. Кримського, С. Єфремова, О. Синявського, В. Ганцова. Г. Голоскевича, М. Йогансена, М. Сулими, Є. Касяненка, А. Річнцького, М. Ялового. О. Попова, В. Бутвина, М. Хвильового, С. Пилипенка, С. Кириченка, І. Соколянського, Т. Секунди, Н. Калюжного, К. Німчинова, М. Наконечного; Л. Булаховського, Ф. Калиновича, В. Дем'янчука, Б. Ткаченка, М. Гладкого, С. Вікула.

Друкується цей проєкт для ознайомлення широких кіл — як спеціялістів-філологів, так і робітників слова, як от письменників, редакторів то-що, а надто педагогів-практиків.

Уваги з приводу його Комісія просить надсилати до ред. часопису «Вісти» (Харків, вулиця К. Лібкнехта, 11), де вони друкуватимуться 6 в спеціяльному додаткові, або на адресу Комісії (Харків, вулиця Артема, 29, кімн. 25).

По 2—3 місяцях дискусії збереться 3-ій пленум Комісії (конференція) для остаточного перегляду й затвердження проєкту.

Квітень, 1926 р.[3]

Серед учасників Всеукраїнської правописної конференції, що відбулась у Харкові 1927 року, були 4 високі урядовці Наркомпросу, 5 академіків, 28 університетських професорів лінгвістики й філології, 8 учителів, 7 журналістів і 8 письменників. Брали участь також три представники Західної України: Кирило Студинський, Іларіон Свєнціцький, Василь Сімович.

На конференції схвалено новий правописний кодекс, за винятком небагатьох правил: насамперед це стосувалося дискусійних правил написання букв для репрезентації фонем [л]-[л'] та [г]-[ґ], бо саме навколо них виникли найбільші суперечки. На конференції обрано президію Правописної комісії у складі 5 осіб, яка ухвалила 1928 року компромісне рішення щодо дискусійних правил: було взято до уваги галицьку й наддніпрянську традицію української мови. Таке рішення, однак, не мало однозначного схвалення серед укладачів правопису. Зокрема Агатангел Кримський уважав поступки галицькому правопису спекуляцією та політичним заграванням Скрипника із галичанами, а сам галицький правопис — застарілим.[4]

Правопис надруковано й розповсюджено 1929 року — відтоді всі школи й видавництва УСРР зобов'язані були його дотримуватися. Заради єдності української літературної мови, провід НТШ у Львові ухвалив дотримуватися норм нового правопису в Галичині.

Усі подальші зміни в українському правописі розробляли за дорученням уряду спеціально створені правописні комісії.[5] У 1933 році правописна комісія на чолі з А. Хвилею (Олінтером), якого сталінський режим знищив у 1938 році, переробила «Український правопис», визнавши норми 1927—1928 років «націоналістичними». 4 жовтня 1937 року в газеті «Правда» з'явилася критична стаття, згідно з якою українську мову потрібно більше наблизити до російської.

Після того політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову, згідно з якою:

«Вважати за необхідне дати на сторінках газети „Комуніст“ розгорнуту, докладну критику викривлень і помилок, допущених у „Словнику“, зокрема щодо протягування в українську мову польських та інших іноземних слів у той час, як для позначення нових понять є ближчі і добре знайомі українському народові російські слова. Доручити комісії розглянути всі виправлення, які необхідно буде внести до словника».

ОсобливостіРедагувати

§81. Українські географічні назви взагалі треба віддавати на письмі в їх народньо-історичній формі…

2. Назви міст кінчаються на -ське, -цьке (а не -ськ, -цьк): Волочинське, Старобільське, Пинське, Зінов’ївське, Луцьке і т. ін.

Відмінюються такі назви як прикметники: із Старобільського, під Волочинським і т. ін.

§62. Чуже і § 62. Чужомовне і (у) в українській мові в одних випадках передаємо через і, в інших через и.

(ія, іє, ію...) 1. Завсіди пишемо в чужих словах і:…

в) У власних назвах (імена людей, прізвища, географ. назви) після всіх приголосних: Дізраелі, Дільман, Тільман, Тімур, Зібер, Мазіні, Мадзіні, Ціцерон, Россіні, де-Бюссі, Шіллер, Чімароза, Жід, де-Нанжі, Мікель, Філіппо, Прісціян, Ґотфрід, Едінбурґ, Едінберґ, Сардінія, Тіроль, Кастілія, Тільзіт, Бразілія, Лузітанія, Абесінія, Мессіна, Сіцілія, Ляйпціґ, Альжір, Чікаґо, Вашінґтон, Цюріх, Мадрід, Брістол, Ґібральтар, Бірмінгем, Вікторія, Гімалая, Пекін, Берлін, Мітава, Вінніпеґ, Ніцца, Піренеї, Мехіко, Хіва, Капрі, Наґасакі, Гаїті, Бріндізі, Поті, Сансусі і т. ін. (інша річ Анди, Воґези, Кордільєри тощо — тут множина).

Винятково, як старі запозичення, з и пишемо такі слова, як Америка, Африка, Париж, Рига, Єгипет.

КритикаРедагувати

На думку Ю. В. Шевельова, «головною кісткою розладу» на правописній конференції 1927 р. було протистояння східноукраїнської і західноукраїнської традицій письма, заснованих на культурно-політичній приналежності тих чи тих регіонів (він умовно позначив їх як «традиція клас — агонія» і «традиція кляса — аґонія», а межею між їхніми територіями запропонував річку Збруч). Оскільки конференція не наважилася відкинути одну з двох традицій, запропонувавши натомість компромісне рішення писати слова грецького походження за типом «клас — агонія», а латинського — «кляса — аґонія», це викликало однакове несприйняття нових правил на теренах як східної, так і західної традиції (при цьому зміни мали зачепити не тільки власне правопис, але й вимову вже відомих мовцеві слів).

« Усе це було типово анемічний, безкровний фабрикат кабінетних теоретиків, не придатний для щоденного життя. Не диво, що УП 28 був невітаний майже всіма[6]. »

Окрім того, Шевельов зауважував, що не був врахований факт, що грецизми і латинізми надходили до української не прямо з грецької і латинської мов, а через мови-посередники: на сході це була російська, на заході — польська, німецька і їдиш. У цілому він так оцінював проєкт:

« Правопис 1928 — 1929 років, дарма що старанно опрацьований видатними мовознавцями, був нереальний, приречений на невдачу. Від самого початку його прийняли вельми неприхильно, дотримувалися неохоче[7]. »

Підбиваючи підсумок своєму огляду критеріїв правопису, мовознавець зазначає:

« Особливо треба пам'ятати, що правопис не повинен воювати з мовою й накидати їй те, що їй чуже. Посутнє завдання правопису — формулювати, як писати те, що є в мові, а не реформувати мову засобами правопису. Правопис може (і, мабуть, мусить) приписувати певні норми мовним фактам лише тоді, коли йдеться про нововпроваджувані слова, особливо з чужих мов — тут не завадило б мати свого роду атестаційну комісію в рамках Національної Академії Наук, може ІУМ. Але такий контрольний пункт не потрібний для слів з усталеною традицією. Наприклад, у передачі грецького й західноєвропейського ϑ/th і η/е не є завданням правопису усунути непослідовність між, скажімо, бібліотека і Афіни. »

.

Іван Огієнко звертав увагу на те, що вимога писати г, л в грецизмах, а ґ, ль у латинізмах не враховує факту, що «велика більшість громадянства, коли не казати сильніш, цих мов не знає»[8].

« Як і треба було чекати, проти нового правопису зараз таки пішли протести — може, й нацьковані, а головне — виступило українське організоване вчительство, заявляючи, що таких поплутаних правил писання чужоземних слів вони в школи при найбільшій своїй охоті не зможуть запровадити.

І це була прикра правда. Учительство посилало численні делегації до комісара освіти М. Скрипника й просило перегляду правил писання іншомовних слів.

»

Харківський правопис у творахРедагувати

Представники літератури доби «Розстріляного відродження» і деякі їхні наступники використовували у своїх творах харківський правопис. Як приклад, можна навести уривок з віршу Олега Ольжича «Заходить сонце. Кане тишина…»:

Заходить  сонце.  Кане  тишина.

Холоне  алябастрова  Атена.

Не  повернула  втомлена  луна

Лжепатетичний  оклик  Демостена.

Також досить вдало вкрапив у свої вірші В. Стус питомі риси української мови[9]:

«

На стільки кривд і стільки правд
одного вороття
замало буде. Чорний дріт
вишивано ухрест.
А вічність вічний творить міт
плачів, хоралів, мес.

»

— з віршу „Зими убогий маскарад“[10]

«

Фіялка у степу росла
і непомітна, і мала,
але собою славна...

Ой-йой! Надбігло вже дівча,
фіялочки не поміча,
її маленька ніжка
стоптала фіялковий цвіт,
а та і в смерті шле привіт.

»

— з віршу „Фіялка“[11]

«

Отам і здобувши останню покуту,
Розпалим, як гроно, нагірний свій біль.
О царство пів серць, пів надій, пів причалів,
Пів замірів царство, пів змаг і пів душ.

»

— з віршу „Сьогодні прощальна пора настигає“[12]

«

Геніяльний поет
роздвоївся (на себе і страх!)
Пів поета роздвоїлося
(на чверть поета і страх).
Чверть поета роздвоїлося
(на осьмуху і страх).
Осьмуха поета роздвоїлася
(на понюху і страх).

»

— про П. Тичину; з віршу „Еволюція поета“[13]

Окремі особливості аналогічної передачі українських фонем засвідчені і в класиків XIX ст:

«

Сірі гуси в ирій, ирій
по чотири, по чотири
полетіли;
Посип индикам,
Гусям дай

»

— Тарас Григорович Шевченко

«

Ти, брате, любиш Русь,
Як дім, воли, корови,
Я ж не люблю її
З надмірної любови

»

— з віршу“Сідоглавому“, Іван Якович Франко

Сучасний станРедагувати

На початку 1990-х років деякі мовознавці та політичні діячі виступали з вимогами відновити принаймні деякі норми харківського правопису. Вперше були видані в Україні багато книг емігрантів, причому саме харківським правописом. Самовільно видано декілька словників, що користувалися даним правописом. Проте з усіх пропозицій прийнято лише відновлення літери «ґ», яку в 1933 році було визнано «націоналістичною» і вилучено без жодних обговорень.

З 2000 до 2013 року телеканал СТБ використовував окремі правила цього правопису вкупі з «Проєктом 1999 року» у передачі новин «Вікна», що дало поштовх новим обговоренням і суперечкам серед населення.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Мовна норма Ірини Фаріон
  2. Літературний редактор СТБ Віктор Кабак: «Свою мову треба вивчати все життя», 20.03.2010
  3. Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду, с. 103—105.
  4. Жежера В. Здорові нерви бувають тепер хіба в ідіотів // Gazeta.ua. — 2011 — 13 січня.
  5. 1933-го зміни затвердила Правописна комісія А. Хвилі при Наркоматі Освіти; 1943-45 проект нового правопису розробила комісія під керівництвом акад. Л. Булаховського, перша редакція чинного нині правопису була затверджена 1946 року народним комісаром П. Тичиною; 1989 Орфографічна комісія при Відділенні літератури, мови й мистецтвознавства АН УРСР затвердила третю редакцію, її широке обговорення в пресі мало наслідком вихід четвертої редакції 1993 року. Докладніше див.: Переднє слово / Історія українського правопису XVI—XX ст. Хрестоматія. К., 2004. С. 18-20.
  6. Ю. Шевельов. Про критерії в питаннях українського офіційного правопису / Ю. Шевельов. Вибрані праці: У 2 кн. — К., 2008. — Кн. 1. Мовознавство. — С. 171.
  7. Ю. Шевельов. Про критерії в питаннях українського офіційного правопису / Ю. Шевельов. Вибрані праці: У 2 кн. — К., 2008. — Кн. 1. Мовознавство. — С. 502.
  8. XVIII. Історія українського правопису // І. Огієнко. Історія української літературної мови
  9. Стус Василь. Твори. Час творчості. - Львів, 1995. - Т. 2. - С. 245. 
  10. http://litmisto.org.ua/?p=27194
  11. http://shron1.chtyvo.org.ua/Johann_Wolfgang_von_Goethe/Pereklady_Vasulia_Stusa.doc
  12. http://shron1.chtyvo.org.ua/Farion_Iryna/Pravopys_-_korset_movy7_vyd_2009.pdf
  13. https://onlyart.org.ua/ukrainian-poets/virshi-vasylya-stusa/virsh-vasylya-stusa-evolyutsiya-poeta/

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати