Вікіпедія

Курило Олена Борисівна

українська мовознавиця, діалектологиня

Олена Борисівна Курило (18 жовтня[1][3] 1890, Слонім, тепер Білорусь — після 1946) — українська мовознавиця, діалектолог, автор популярних підручників з української мови, творець української наукової термінології. Жертва сталінського терору.

Олена Курило
Ім'я при народженніОлена Борисівна Курило
Народилася6 (18) жовтня 1890
Слонім, Гродненська губернія, Литовське генерал-губернаторство, Російська імперія
Померла1946
ГромадянствоРосійська імперія →  УНР → СРСР СРСР
Національністьєврейка[1]
Діяльністьмовознавиця, освітянка
Галузьмовознавство[2] і діалектологія[2]
Знання мовукраїнська[2]

Життєпис

ред.

Олена Курило (дошлюбне прізвище невідоме)[1] народилася 6 (18) жовтня 1890 року[1] у старовинному[4] місті Слонім Слонімського повіту Гродненської губернії Литовського генерал-губернаторства в єврейській[1] сім'ї.

1908 року почала навчання на філологічному відділі філософського факультету Кенігсберзького університету[5] (університету «Альбертина»).

1911 року вступила на відділ слов'янознавства історико-філологічного факультету Вищих жіночих курсів при Варшавському університеті, які закінчила 1913 року, склавши іспити на звання учительки з педагогіки, історії педагогіки та методики російської мови. Її вчителями були, очевидно, Ю. Карський, Є. Тимченко, В. Погорєлов, О. Яцимирський[5].

Першим, хто збудив її інтерес до української культури та українського визвольного руху, був український мовознавець Євген Тимченко, представник «народницької» течії в українській лінгвістиці. Другим, хто вплинув на формування активної громадської позиції, був студент Варшавського університету Дмитро Курило, який невдовзі став її чоловіком, а згодом служив старшиною в армії УНР, був співробітником української дипломатичної місії у Варшаві[6].

У роки існування УНР Олена Курило вже жила в Києві. Там вона створила підручник української граматики для дітей, що витримав 13 перевидань[7]. У свідомості мільйонів українських школярів він залишив чи не більший слід, ніж усі інші книжки тих років. «Це не була наукова праця, — згадував Ю. Шерех, — це був практичний підручник для дітей, …але він будив любов до своєї країни й мови і защеплював норми цієї мови»[8].

Термінологія

ред.

У цей же період Курило почала працювати над розробкою української термінології. 1918 року вийшов складений нею «Російсько-український словничок медичної термінології». Подальша її діяльність у цьому напрямку була пов'язана з роботою термінологічної комісії Українського наукового товариства.

До 1920 року комісія підготувала до видання 5 томів матеріалів, куди увійшли словники з різних галузей природознавства. Паралельно з нею у складі Української академії наук працювала правописно-термінологічна комісія з 4 секціями: технічною, правничою, правописною та природничою. У 1921—1923 рр. Курило викладає у Київському інституті народної освіти, але її приваблює більше наукова робота[9]. У 1921 р., після приєднання Українського наукового товариства до Академії наук, обидві вказані вище комісії злилися, утворивши Інститут української наукової мови. Попри таку гучну назву, у перший рік існування інститут мав лише одну штатну посаду — старшого наукового співробітника, філолога-консультанта, яку посідала О. Курило[10].

Плідний внесок Олена Курило зробила в роботу над словником ботанічної номенклатури: вона переглянула та виправила понад 66 000 карток[11]. До того ж, у 1923 році вийшов складений нею словник хімічної термінології[12], а 1925 року — анатомічний словник за її редакцією[13].

Діалектологія

ред.

Окрім роботи в Інституті української наукової мови, О. Курило була постійною позаштатною співробітницею Фольклорно-етнографічної комісії, членом Комісії краєзнавства та Комісії історичної пісенності ВУАН, дійсним членом Діалектологічної комісії ВУАН[14]. Ця діяльність теж потребувала чималих зусиль. Так, лише протягом 1923 р. за дорученням Етнографічної комісії ВУАН О. Курило зробила дві екскурсії на Чернігівщину та одну на Полтавщину. Вона зібрала близько 200 пісень, а також голосіння, шептання, казки, думи, легенди й окремі слова, що загалом становило великий діалектичний матеріал[15].

Синтаксис і фразеологія

ред.

О. Курило чимало попрацювала в галузі синтаксису i фразеології. Одна з найцікавіших у цьому плані робіт — «Уваги до сучасної української літературної мови», яка вийшла в 1920 р. i тричі перевидавалась за її життя. Використаний при написанні «Уваг» багатий етнографічний матеріал дозволив авторці виявити деякі характерні особливості української народної мови, які можуть сприяти її використанню як базової для створення справжньої літературної української мови.

«Народ у своєму розвиткові твердим ступає кроком тільки тоді, коли має за підставу ту живу, рідну мову, що її віками викохала собі народня психологія. І що більше українська інтелігенція хоче стати у пригоді народові, визволити його з темряви, підняти його культурний рівень, то більше вона повинна використовувати українську народню мову, вона повинна вчитися від народу висловлювати його думками, його психологією наукові правди. Такий є єдиний нормальний шлях, що ним може йти розвиток української літературної мови»[15].

Українська народна думка, виражена в народній мові, має багато матеріалу для абстрагування, багато фразеологічних зворотів, які можна було б використати в науковій мові, замість того, щоби вигадувати штучні, неприродні. Олена Курило підсумовувала:

Усталеної української наукової мови ми ще не маємо, але маємо всі підстави використати багатий арсенал народної мови, створити таку мову, якою б сам народ заговорив, дійшовши нормальним шляхом відповідного культурного рівня.

Після припинення українізації

ред.

На початку 1930-х рр., коли розгорнулася кампанія цькування вітчизняних мовознавців за «націоналізм», плідна праця О. Курило була раптово перервана. Аби врятуватися від цькувань і подальшого арешту, вона, як і багато інших діячів української культури та науки, виїхала зі своїм цивільним чоловіком Климентом Квіткою до Москви, де займалася викладацькою діяльністю в Московському обласному педагогічному інституті. У 1934 К. Квітка був заарештований і засланий до 1937 в Караганду (Казахстан). Олена Курило, як вона сама свідчила пізніше на допиті, того ж року їздила до нього і, щоби підтримати чоловіка, прожила в Караганді 15 діб[16].

Після 1932 року жодна її праця не побачила світ, але надалі в пресі тривали нападки на кшталт:

Виразним представником… контрреволюційної програми української буржуазії в українському мовознавстві є, безумовно, Курило[17].

А у передмові до «Флори УСРР» видання 1935 року зазначено:

…протягом ряду років українські націоналісти вели контрреволюційну, шкідницьку роботу, яку вони спрямовували до відриву від СРСР Радянської України… через винищування в ботанічній українській термінології спільних з російською та іншими мовами Радянського Союзу слів, уживаних серед найширших українських трудящих мас… Ось ті лінії, якими йшла шкідницька „діяльність“, що її в ботанічній ділянці вели шкідник Яната, Курилиха та ін.[18][6].

5 жовтня 1938 р. Олена Курило була заарештована й засуджена до 8 років таборів. Її звинувачували в належності до «українського контрреволюційного націоналістичного підпілля» (нібито вона була зв'язковою між УСРР, Москвою й українськими націоналістами, які відбували покарання на сході СРСР). Допити тривали два місяці, але попри постійний тиск слідчого, Курило не визнала висунутих їй звинувачень. Покарання відбувала теж у Караганді[16].

5 жовтня 1946 р. О. Курило вийшла на волю. Подальша доля її не відома, до наукової діяльності вона більше не повернулася[16].

Реабілітована 1989 року[16].

Праці

ред.

Хронологічний порядок публікацій (тут охоплені всі її головні праці, але не можна цього сказати про дрібніші виступи й рецензії). Нічого не відомо про її праці, що лишилися недрукованими, за винятком згадки про підготований нею перший випуск ілюстрованого подільського діалектологічного словника.

Вшанування пам'яті

ред.

У Києві, Святошинський район, 2018 року одну з нових вулиць (Проектна 12916) названо ім'ям Олени Курило[19].

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д Шерех Ю. (1954). Всеволод Ганцов. Олена Курило. — Вінніпег. Олена Борисівна Курило народилася 6 жовтня 1890 р. ... у жидівській родині ¹). Мені невідоме її дівоче ім’я
    ¹) Академия Наук СССР. Наука и научные работники СССР, VI. Ленинград 1928, с. 208
  2. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ Ювілей легенди української лінгвістики // Zbruch, 20.10.2015. Архів оригіналу за 24 жовтня 2015. Процитовано 22 жовтня 2015.; О. Б. Курило помилилася, 6 жовтня 1890 р. за ст.ст. - це за н.ст. 18 жовтня, а не 19 жовтня
  4. ↑ Вперше Слонім згадується під 1252 роком в Іпатіївському літописі як Услонім, Васлонім, від східнослов'янського слова «услона», що означає заслін.
  5. ↑ а б Енциклопедія сучасної України. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 22 жовтня 2015.
  6. ↑ а б Шерех Ю. Всеволод Ганцов. Олена Курило. — Вінніпег, 1954. Архів оригіналу за 29 березня 2016. Процитовано 22 жовтня 2015.
  7. ↑ Курило О. Початкова граматика української мови. — К., 1918. — Ч. 1. — 95 с.; Ч. 2. — 47 с.
  8. ↑ Шерех Ю. Всеволод Ганцов. Олена Курило. — Вінніпег, 1954. [Архівовано 29 березня 2016 у Wayback Machine.] — C. 45.
  9. ↑ Юрій Шевельов. Портрети українських мовознавців. Київ. Видавничий дім «КМ Академія» — стор. 59. Архів оригіналу за 14 жовтня 2016. Процитовано 5 жовтня 2016.
  10. ↑ Всеукраїнська Академія наук. Звідомлення за 1922 р. — Прага, 1925.
  11. ↑ Гамалія В. М. Внесок Олени Курило в українську наукову термінологію // Нариси з історії природознавства і техніки. — № 44. — 2002. — С. 173—177.
  12. ↑ Курило О. Словник хімічної термінології. — К., 1923. — 144 с.
  13. ↑ Nomina Anatomica Ucrainica: анатомічні назви, прийняті в Базелі на ІХ-х зборах / Ред. О. Курило. — К., 1925. — 82 с.
  14. ↑ Історія Національної академії наук України. 1924—1928: Документи і матеріали. — К., 1998. — 762 с.
  15. ↑ а б Звідомлення про діяльність Української Академії Наук у Києві за 1923 рік: (З нагоди п'ятирічного існування Академії Наук: 1918—1924). — К., 1924. — 166 с.
  16. ↑ а б в г FB Миколи Железняка
  17. ↑ Василевський С. Добити ворога // Мовознавство. — 1934. — Ч. 1. — С. 27.
  18. ↑ Флора УСРР: Визначник квіткових та вищих спорових рослин УСРР. — К., 1935. — Ч. 1: Вищі спорові, голонасінні та вкритонасінні односім'ядольні. — C. 5.
  19. ↑ Рішення Київської міської ради від 19 квітня 2018 року № 490/4554 «Про найменування нових вулиць у Святошинському районі міста Києва» // Хрещатик. — 2018. — № 55 (5106). — 23 травня. — С. 4. [Архівовано з першоджерела 26 серпня 2019.]

Джерела

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Курило_Олена_Борисівна&oldid=43351605