Радзивіли

старий і найбагатший литовський рід у Великому Князівстві Литовському, згодом у Речі Посполитій, а у 18-20 ст. у Російської Імперії та Пруссії
(Перенаправлено з Радзивілли)

РадзивілиМихайла Грушевського — Радивили; також Радзивіли, Радзівіли, Радівіли) — давній і найбагатший литовській рід у Великому Князівстві Литовському, згодом у Речі Посполитій, а у 18—20 ст. у Російської Імперії й Пруссії, який першим у державі 1547 р. отримав князівський титул Священної Римської імперії, а потім був посвоячений з Ягеллонами, Гогенцолернами та іншими європейськими династіями.

Радзивіли
Герб роду
Рід Радзивілли
Титул князі
Держава
Родоначальник Христин Остік
CMNS: Radziwiłł family у Вікісховищі

Радзивіли були власниками земельних латифундій, замків, міст та містечок, зокрема в Україні (Волинь, Київщина), Литві, Польщі, Білорусі, колишні палаци родини Радзивіллів перебувають на території 10 нинішніх держав. Родовий маєток був у містечку Несвіж на теренах нинішньої Білорусі[1].

Представники родини мали свої надвірні війська й займали найвищі урядові посади в Речі Посполитій. У 16-18 століттях Радзивілли користувалися привілеями удільних князів, мали надвірне військо (близько 6 тисяч), власні фортеці. Обіймаючи високі урядові посади, Радзивілли брали участь у боротьбі проти козацьких повстань в Україні.

Походження ред.

 
Герб Радзивіллів з привілею Фердинанда I, даного Миколі Радзивіллу «Чорному» 14 грудня 1547 року разом з титулом князя

За легендою, етимологія імені, а потім прізвища пов'язується з дитиною, вирощеною вовками (Радо Вілко). Існує версія, що ім'я Радвил (Радивил) має угро-фінське походження і в перекладі означає «новонавернений» (у віру)[джерело?]. Ім'я записувалося по-різному — як Радвіла, Радивил, Радівіл, у написанні впродовж століть закріпилися в основному полонізовані версії з відповідною орфографією — Радзівілл, Радзівіл, хоча по-литовськи продовжують записувати це прізвище як Радвіла, Радвілос, латиною його фіксують як Радвіл.

Про походження Радзивіллів існує кілька версій, пов'язаних з легендами того часу.

Теорія, підтримувана більшістю дослідників, свідчить, що родоначальником роду був литовський боярин Сірпутій, охрещений у 1387 році, чий син Христин Остік в 1419—1442 був каштеляном віленським, у нього був син Радзивілл (пом. 1477), від нього і походить рід Радзивіллів.

Інша легенда говорить, що Радзивілл походить із вищого жрецького стану язичницької Литви і родоначальником є ​​жрець Ліздейко, за легендою, син Наримунта. У нього був син Сірпутіс, який одружився з княжною ярославською, у них був син Войшунд, що хрестився під іменем Християн[2], який підписував разом з батьком Віленсько-Радомську унію.

Першим історично відомим носієм прізвища Радзивілл був Микола I Радзивілл Остікович (помер в 1477 році), який прийняв християнство і залишив литовське язичницьке ім'я як прізвище. У 1518 році Радзивілли (в особі князя Миколи, прозваного amor Poloniae) отримали титул князів Римської імперії, поширений в 1547 році на все прізвище.

XV—XVI ст. ред.

Син Радзивілла Остіковича — Микола Радзивілл «Старий» отримав після смерті Олехна Судимонтовича посади воєводи віленського і канцлера, які потім перейшли до його старшого сина, теж Миколи Миколайовича Радзивілловича. Удвох вони утримували ці найважливіші посади третину століття — з 1491 по 1521. Весь цей час неухильно збільшувалася кількість Радзивіллівських маєтків. Ще Радзивілл Остік до батьківських володінь Ширвінтос, Мусники та Упників приєднав Біржай та Кедайняй у Жемайтії, Негневичі на Новгородщині, Бостинь в Пінськом князівстві та ін. Микола Радзивілловіч вислужив Дубинки і ще кілька маєтків в Литві, Липську волость на Поліссі. Шлюб із Софією Манивидівною приніс йому спадщину роду Манивидів: Герань, Жупрани, Солі, Хотенчиці, велику Харецьку волость, із Докшицями, Тумиловичами, Долгиновим, Мілчою, Зембіном та іншими селами у верхів'ях Березини і Вілії. В кінці життя Микола Радзівіллович отримав Райгород і Ґоньондз на Підляшші (нині в Польщі), які були конфісковані у Михайла Глинського, що виїхав до Москви.

У 1509 володіння Миколи Радзивіловіча після його смерті були розділені між трьома синами. Старший, Микола, отримав, крім Ширвінтоса та інших литовських маєтків, Райгород, Ґоньондз, Солі, Хотенчиці і частину Харецької волості. З 1518, отримавши від імператора Священної Римської імперії княжий титул, став називатися «князем на Ґоньондзі і Мяделі». Другий брат, Ян, отримав Старі Мусники в Литві, Герань і частину Харецької волості, також його володіння значно збільшилися після шлюбу з Ганною, дочкою Станіслава Кишки, який приніс як посаг частину манивидівської спадщини: Олику, Діброви, Лахву, Недреску, Несвіж, Узду, Шацьк. Третій брат Юрій (Єжи), власник Біржи, Кийки, Жупрани та ін., також одружився з представницею роду Кишок — Барбарою, дочкою Станіслава від другого шлюбу. Мати Барбари походила з панів Кучук, і цей шлюб приніс Юрію Радзивіллу кучукський спадок: Салешники і Жирмуни на Віленщині, Щучин і Докудів в Поніманні, Полонне на Волині, Вязинь в Мінській області та ін. Ще один син Миколи Радзивілловича, Войцех, став вільнюським єпископом — найвищою духовною особою ВКЛ.

Представники ред.

Інші відомі представники ред.

Резиденції Радзивіллів ред.

Усипальниці Радзивіллів ред.

 
Усипальниця Костелу Божого Тіла, Несвіж

Вшанування пам'яті ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 жовтня 2015. Процитовано 16 січня 2013. 
  2. http://www.polona.pl/dlibra/doccontent2?id=4917&from=latest[недоступне посилання]
  3. Русина О. Радзивіллівські володіння новітніх часів очима сучасників… — С. 37—38.
  4. Radziwiłłowie (07) [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)

Література ред.

Посилання ред.