Жмудь, також Жема́йтія (лит. Žemaitija, жумуд. Žemaitėjė) — регіон на північному заході Литви, на березі Балтійського моря. Історична батьківщина жмудинів, носіїв жмудської мови, діалекту литовської. Займає терени Тельшайського і Шауляйського повіту. У середньовіччі оформилося у Жмудське князівство, що було інкорпороване до Великого князівства Литовського й перетворене на староство. Центральне місто — Тяльшяй. Найбільше місто — Шяуляй. Площа — близько 21 тис. км². Населення — близько 500 тис. осіб.

Жмудь

лит. Žemaitija

Grand Coat of Arms of Samogitia.png
Flag of Samogitia.png
Герб Прапор
   Жемайтія
   Жемайтія
Адм. центр Тельшяй
Найбільше місто Шяуляй
Країна Литва
Номерний знак LT
Офіційна мова Жмудське наріччя литовської мови
Населення
 - повне ≈ 0,5 млн.
Площа
 - повна ≈ 21 000 км² км²
Часовий пояс UTC +2
Вебсайт samogitia.mch.mii.lt
LocationSamogitia.png

Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Жмудь

НазваРедагувати

  • Жема́йтія (лит. Žemaitija, жмуд. Žemaitėjė) — литовська назва
  • Жемотська земля (ст.-укр. Жемотьская земля), Жемойтська земля (ст.-укр. Жемоитская земля[1]), Жомойтська земля (ст.-укр. Жомоитская земля) — староукраїнська назва; походить від литовської, яка в перекладі слов'янською означає «Побережна земля»[1].
  • Жемоїть, або Жомойтія — староукраїнська назва
  • Жмудь (пол. Żmudź, біл. Жмудзь) — польська назва, що походить від староукраїнської.
  • Ни́жня Литва́
  • Самейтія (нім. Sameiten, Samaythen) — стара німецька назва.
  • Самогітія (лат. Samogitia), або Самогетія (лат. Samogetia) — латинська назва.

ІсторіяРедагувати

Жемайтія в XIII і навіть в XIV століттях займала великий простір. Достовірна (писемна) історія Жмуді починається з XIII століття, з часу появи в сусідстві німців, і наповнена, головним чином, звістками про боротьбу з останніми, що тривала до початку XV століття.

В руських (українських) джерелах першу згадку про Жемайтію знаходим у Волинському літописі в подіях 12151219 років, коли до князя Романа Мстиславича приїхали посли від литовських та жемайтійських князів[2]. За літописом мирний договір прийняли обоє жемайтійських князі, Гердвілас та Вікінтас.

Жемайтія посилено і довго відстоювала свою релігію і свою незалежність від німців; у країні жмуді містилося литовське святилище Ромува, і гнані з Литви волхви знаходили у них притулок ще в XV столітті.

Разом з тим Жемайтія була ретельною берегинею національних переказів та звичаїв і ревно відстоювала їх проти всіх спроб великих князів литовських ввести будь-які нововведення. За договором 1254 Міндовг віддав Жмудь Лівонському ордену; через 11 років Жмудь за допомогою литовців та куршів звільняється від влади лівонських лицарів, але незабаром знову розпочинає боротьбу з Тевтонським орденом. Особливо часті і небезпечні були напади німців у XIV столітті, лише за Кейстута вони перейшли в партизанську війну. Після смерті Кейстута, в 1382, великий князь литовський Ягайло віддав Жмудь лівонцям; але жмуди незабаром повстали і скинули цю залежність. У 1398 за Салинським договором Жмудь знову була віддана лівонцям Вітовтом, який повернув її німцям вдруге після повстання 14001401 років.

Після 1410 року закінчилися вторгнення Тевтонського ордену у зв'язку з її приєднанням до Литви, Вітовт і Ягайло, починають посилено насаджувати тут християнство, що внаслідок опору жителів затверджується остаточно тільки в XVI столітті, єзуїтами.

Тут існувала особлива автономна одиниця — Жмудське староство. З самого початку Жемайтія мала особливого князя, в основному підручного великого князя литовського; столицею його були Росієни. У 1492 великий князь Олександр дав Жмуді «земельний привілей» (руською мовою), що стало початком утворення станів у країні. Подальша історія Жмуді входить цілком у спільну історію Литви.

У 1795 після Третього розподілу Речі Посполитої більша частина Литви була окупована Російською імперією, незначна частина Жемайтії відійшла до Прусського королівства (південно-східні райони). Невдовзі Жемайтія була приєднана до Литовської, з 1801 увійшла до складу Віленської, і в 1843 до Ковенської губерній.

З 1918 р землі Жемайтії входили до складу міжвоєнної Литовської республіки (1918-1940), а столиця колишньої Ковенської губернії (Жемайтії), місто Каунас (на російський лад Ковно), де-юре став центром нової держави. 3 серпня 1940 року після окупації СРСР Литви, відбулося подальше нівелювання регіональних особливостей і введення російської мови в освітній процес і державний ужиток. Лише після отримання в 1990 р. Литвою незалежності від СРСР, Жемайтія продовжилась розглядатися виключно як етнографічний (етнокультурний) регіон на північному заході країни, жителі якого говорять на одному з двох діалектів литовської мови – на жмудській. Межі етнографічного регіону не збігаються з межами Жемайтійського староства, Жемайтійського єпископства, Ковенської губернії або із сучасними адміністративними кордонами Литовської республіки, але були визначені на підставі поширення Жемайтського діалекту. Найбільшим містом етнографічного регіону є Шауляй, а історичною столицею – місто Тельше.

Див. такожРедагувати

Адміністративний поділРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Лѣтописець Великого князьства Литовъского и Жомоицьского (за рукописом Красинського; ПСРЛ, Т. 35)
  2. У рік 6723 [1215]. У той же час за Божим повелінням прислали князі литовські [послів] до великої княгині Романової, і до Данила, і до Василька, мир даючи. А жемоїтські князі — [це] Єрдивил, Викинт. Галицько-Волинський літопис. Переклад Л. Махновця

ДжерелаРедагувати