Вікіпедія

Пінщина

Пі́нщина, або Пинщина[1] — українська етнічна територія на півдні Білорусі, що межує на заході з іншим українським етнічним регіоном — Берестейщиною. Часто Пінщину об'єднують з Берестейщиною в єдиний етнокультурний регіон, хоча між цими двома землями існують деякі відмінності як в історичному, так і в культурному плані. Автохтонне населення Пінщини має назву пінчуків. Історичний і культурний центр краю — місто Пінськ. Пінщина є частиною Полісся.

Пінщина
Країна  Білорусь
Столиця Пінськ
Адміністративна одиниця Берестейська обл.
Мапа розташування
Поліська округа у складі Української Держави, 1918
Пінщина у складі Київського князівства
Україна за часів Богдана Хмельницького
Дреговицька земля у складі УНР

Територія Пінщини ред.

Історично в різні часи Берестейщина і Пінщина часто належали до різних адміністративних утворень, хоча кордон між ними й переміщався час від часу або на захід, або на схід. В часи Київської Русі Берестейщина належала до Волинського князівства, а Пінщина до Київського, а згодом до незалежного Турово-Пінського князівства. За часів Російської імперії Берестейщина була частиною Гродненської губернії, а Пінщина Мінської. Згідно з планами адміністративного поділу УНР Берестейщина мала належати до складу землі Підляшшя, а Пінщина стати частиною Дреговицької землі. В Українській Державі гетьмана Скоропадського Пінщина входила до Поліської округи, а Берестейщина — до Холмської губернії. Чільними містами Пінщини можна вважати Пінськ, Мозир, Турів і Столин. Головна водна артерія краю — річка Прип'ять.

Неофіційні символи ред.

Офіційної символіки Пінщини не існує. За неофіційний прапор краю можна вважати один з прапорів так званих «ятвягів» — етнокультурного руху, що започаткувався наприкінці 80-х років на Берестейщині та Пінщині. Означений прапор має у своїй основі національний біло-червоно-білий прапор білорусів, обмежений у вжитку на державному рівні в країні владою Олександра Лукашенка. Але замість червоної на цьому прапорі знаходиться синя смуга, що символізує річку Прип'ять, як головну річку краю[2].

Як гербовий символ Берестейщини і Пінщини український геральдист Олександр Желіба наводить модифікований варіант герба Берестя — «у зеленому полі золотий лук зі стрілою, направленою вгору». Важливість цього елементу (лук зі стрілою) полягає в тому, що крім герба Берестя, він зустрічається також на інших міських гербах часів ВКЛ і Речі Посполитої — Пінська, Києва, Полтави, Пирятина, і символізує таким чином спільну історичну єдність цих міст[3].

Адміністративно-державні утворення на теренах Пінщини ред.

 
Ринкова площа у Пінську. 30-ті р. XX ст.

В добу Київської Русі ред.

У складі Великого князівства Литовського ред.

У складі Речі Посполитої ред.

В добу козацької України ред.

У складі Російської імперії ред.

 
Фрагмент з етнографічної мапи Олександра Ріттіха, на якому зображені північно-західні межі українців, 1875 рік.

В складі незалежної України (1918 р.) ред.

У складі Польської Республіки ред.

Під час нацистської окупації ред.

У складі СРСР та сучасної Білорусі ред.

Відомі постаті, пов'язані з Пінщиною ред.

 
Пам'ятник Кирилові Турівському у Турові.
 
Народний пам'ятник Ф. Савичу у рідному селі.
  Зовнішні зображення
  Пам'ятний знак на честь Костянтина-Василя Острозького у Турові.

Народилися на Пінщині ред.

Пов'язані з Пінщиною життям та працею ред.

 
Греко-католицький Лещинський монастир у Пінську.
 
Панський будинок у селі Достоєві в першій половині XX ст.
 
Прип'ять під Туровом.

Мова пінчуків ред.

  Языкъ пѣсенъ, часто отзывающихся глубокою русскою стариною, такъ же, какъ и живой говоръ Пинчуковъ, имѣя величайшее сходство съ малорусскимъ нарѣчіемъ, заключаетъ въ себѣ массу такихъ древнеславянскихъ, церковнославянскихъ и старорусскихъ словъ, какихъ мы не находимъ ни въ малорусскомъ нарѣчіи, ни тѣмъ болѣе въ бѣлорусскомъ; въ фонетикѣ языка и въ грамматикѣ его мы встрѣчаемъ такіе элементы, какихъ не существуетъ въ упомянутыхъ нарѣчіяхъ[11].  

Цікаві факти ред.

Твір білоруського письменника ХІХ ст. Вінцента Дуніна-Мартинкевича «Пінська шляхта» вважається класичним та вивчається в білоруській школі. Але згідно з дослідженнями сучасних науковців[12], твір можливо було написано невідомим автором пінською говіркою української мови, а Дунін-Мартинкевич лише переклав його на білоруську, та переробив навіть імена героїв (так, наприклад, Грицько став Гришкою).

Для порівняння: Оригінальний текст пінською говіркою:

М а р и с я (сама, сидя на скамье, прядет припевая).

№ 1 Тяжко жыты мни, дыўчаты, С мыленким ў разлуце,— Лает батько, лает маты, Що сырдэнко ў скуце. Годы сыдыт над прясныцей, Я хочу быт молодыцей. Маты каже: вик молоды, Ой, ты еще мала! А вже сама в эты годы С батьком любовала! Годы сыдыт над прясныцей, Я хочу быть молодыцей.

Ой, так! Нэхай ганыт батько, нехай лает маты, а я люблю Грыцька и любити его вик буду. Ой, бэдные ж наши головэньки! Що се за дур напав на батькоў? По пьяну завэлыса дай побылыса с собою за шляхецьтво, а мы с Грыцьком чрез то горуем да унываем. Его батько подаў на мого ў суд жалобу, и сигодня прыидет у околыцю Найяснейшая Корона на слидство.

Переклад Дуніна-Мартинкевича:

М А Р Ы С Я (седзячы на лаўцы, прадзе і прыпявае)

№ 1 Цяжка жыці мне, дзяўчаці, 3 міленькім ў разлуцы, − Лае бацька, лае маці, Што сэрцайка ў скуцы. Годзе сядзець над прасніцай, − Я хачу быць маладзіцай! Маці кажа: век малоды, Ой, ты яшчэ мала! А сама ўжо ў гэты годы Бацьку пакахала. Годзе сядзець над прасніцай, − Я хачу быць маладзіцай!

Ой, так! Няхай ганіць бацька, няхай лае маці, а я люблю Грышку і любіць яго век буду. Ой, бедныя ж нашы галованькі!.. Што гэта за дур напаў на бацькоў? П’яныя завяліся ды пабіліся з сабою за шляхецтва, а мы з Грышкам праз тое гаруем і ныем. Яго бацька падаў на майго ў суд скаргу, і сягоння прыедзе ў ваколіцу найяснейшая карона на прасоку.


  •  
    Рукопис «Пінської шляхти» мовою оригіналу.
  •  
    Ресторан «Пінська шляхта» у Пінську.

Історичні пам'ятки ред.

 
Українські єпископи на соборі в Пінську 1942 р.

Історичні події ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Пинщина // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1957. — Кн. 2, [т. 2] : Голинський — Зернов. — С. 2048. — ISBN 5-7707-4049-3.
  2. ↑ За іншим тлумаченням — річку Сож. Флаги этнических групп Беларуси. // Сайт «Вексиллография». (рос.)
  3. ↑ Олександр Желіба. Геральдика Берестейщини. // Український вимір. Міжнародний збірник інформаційних, освітніх, наукових, методичних статей і матеріалів з України та діаспори. — Випуск 6. — Ніжин: Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2007.– С. 59-64.
  4. ↑ Петро Содоль. Організаційна структура УПА. // Українська повстанча армія, 1943-49, довідник другий, Нью-Йорк, Пролог, 1995. [Архівовано 30 травня 2012 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Акафіст святителю Кирилові — ікос 8.
  6. ↑ Михайло Максимович. Письма о князьях Острожских к графине А. Д. Блудовой. — Киев: В типографии Федорова, 1868. — 54 с. (рос.)
  7. ↑ Леонід Тимошенко. Заповіти, смерть і поховання єпископа Кирила Терлецького. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. — Вип. ХІ–ХІІ. — Дрогобич: Коло, 2008. — С. 474—476. [Архівовано 7 серпня 2016 у Wayback Machine.]
  8. ↑ Федір Клімчук. Франц Савич (1815—1845) // Голос. Український інформаційний сайт про Берестейщину.
  9. ↑ Олександр Коваленко. Мартин Небаба — герой Сіверщини та Пінська. // Полководці Війська Запорізького: Історичні портрети. — Редкол: В.Смолій (відп. ред.) та ін. — Київ.: Вид. дім «KM Academia», 1998 — Кн. 1 — 400 с.
  10. ↑ Володимир Леонюк. Словник Берестейщини. — Львів: Афіша, 1996 — С. 121—122.
  11. ↑ Булгаковский Д. Г. Пинчуки. Этнографический сборник: песни, загадки, пословицы, обряды, приметы, предрассудки, поверья, суеверья и местный словарь. // Записки Императорского Русского географического общества по отделению этнографии. – Т. XIII. – Вып. 3. – СПб., 1890. С. 159 (рос.)
  12. ↑ Ніна Мечковська. Винцент Дунин-Марцинкевич не был автором водевиля «Пинская шляхта». // Wiener Slawistischer Almanach 46 (2000) С. 225—238 [Архівовано 1 квітня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)

Література ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пінщина&oldid=40664745