Пинський собор 1942 року

Пинський собор 1942 року — 8 —10 лютого 1942 року в місті Пинську пройшов собор православного духовенства, на якому була створена ієрархія Української Автокефальної Православної Церкви[1].

24 грудня на прохання церковно-громадського проводу митрополит Дионісій призначає «Тимчасовим Адміністратором Православної Автокефальної Церкви на звільнених землях України» архиєпископа Полікарпа (Сікорського) і благославляє висвяту нових українських єпископів. Статус нової церковної ієрархії у Рейхскомісаріаті Україна було визначено «Тимчасовим статутом Святої Православної Автокефальної Української Церкви». Проблемою розбудови Церкви було те, що німецька адміністрація не давала дозволу на приїзд митрополита Дионісія, або єпископів з інших територій. Два православних ієрарха було мало для повноцінного церковного життя. Реалізуючи волю митрополита архієпископ Полікарп взявся за організацію церковного собору. Пинськ було обрано для його проведення тому, що він був центром Поліської єпархії, яку очолював архієпископ Олександр.

7 лютого архієпископи Полікарп і Олександра прийняли постанову, що вищою церковною владою України є Собор єпископів, за участью всіх єпархіальних та вікарних єпископів під головуванням старішого по хіротонії Олександра. 8 лютого був висвячений на єпископа Берестейського архімандрит Юрій (Корєнастов). В той же день почались соборні засідання. 9 лютого був висвячений на єпископа Чигиринського архімандрит Никанор (Абрамович). 10 лютого був висвячений на єпископа Уманського архімандрит Ігор (Губа). Постановою Собору два останніх єпископа були визначені тимчасовими вікаріями владики адміністратора Полікарпа з перебуванням у Києві і Білій Церкві. 10 лютого на Соборі було ухвалено приймати під свою юрисдикцію священиків і віруючих УАПЦ митрополита Василя Липківського. Служба і проповіді під час Собору правились і читались українською мовою.

Пинський собор 1942 року був першим Собором українських канонічних єпископів Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ).

ПосиланняРедагувати

  1. Преловська, Ірина (2010). Історія Української Православної церкви 1686 - 2000. Київ: УПЦ КП. КПБА. с. 307.