Завалів

село в Україні, в Підгаєцькому районі Тернопільської області.

Зава́лів — село в Україні, у Підгаєцькому районі Тернопільської області. Розташоване у західній частині району, на правому березі річки Золота Липа. До 1990 року належало до Бережанського району.

село Завалів
POL Zawałów COA.png
Герб Завалова
Храм святого Архистратига Михаїла (Завалів).jpg
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Підгаєцький
Рада/громада Завалівська
Код КОАТУУ 6124882501
Основні дані
Засноване 1395
Населення 472
Площа 10,000 км²
Густота населення 47,2 осіб/км²
Поштовий індекс 48023
Телефонний код +380 3542
Географічні дані
Географічні координати 49°12′23″ пн. ш. 25°01′41″ сх. д. / 49.20639° пн. ш. 25.02806° сх. д. / 49.20639; 25.02806Координати: 49°12′23″ пн. ш. 25°01′41″ сх. д. / 49.20639° пн. ш. 25.02806° сх. д. / 49.20639; 25.02806
Середня висота
над рівнем моря
370 м
Водойми річки: Золота Липа, Яблунівка
Відстань до
районного центру
18 км
Місцева влада
Адреса ради 48023, Тернопільська обл., Підгаєцький р-н, с. Завалів, вул. Центральна, 14; тел: 4-56-42[1]
Сільський голова Цюрпіта Володимир Володимирович[1]
Карта
Завалів. Карта розташування: Україна
Завалів
Завалів
Завалів. Карта розташування: Тернопільська область
Завалів
Завалів
Мапа

CMNS: Завалів у Вікісховищі

ГеографіяРедагувати

Розташоване на Опіллі (Подільське горбогір'я) — західній частині Подільської височини. До села приєднано хутір Кам'яна Гора. У зв'язку з переселенням жителів хутір Замче виключений з обліковах даних. У селі річка Яблунівка впадає у річку Золоту Липу.

ІсторіяРедагувати

Археологічні знахідкиРедагувати

На території Завалова були знайдені сліди давніх поселень, зокрема, бронзовий меч доби пізньої бронзи.[2]

Походження назвиРедагувати

Завалів — одне з найстаріших сіл Галичини, що, згідно з переказами, до ХІІ століття мало назву Зелений Дуб. Проте історичних доказів існування Зеленого Дуба немає, є лише перекази.

Нова назва села походить від трьох валів, що оточують село ще з часів Княжої доби. Перший вал — це гора Карачин, що перетинає дорогу до Галича. Ця околиця ще й сьогодні називається «Вал». Другий вал — Кам'яна Гора. Саме за ним стояло військо воєводи Романа і тут існував василіянський монастир святого Миколая[3] Третій вал розташований у напрямку села Носова.[4]

Письмові згадкиРедагувати

Згадка про існування села є ще в літописних записах Західної Словенії VIII століття.

Перша письмова згадка — у 1310 році, наступна — у 1395 році (поселення — власність І. Унгаруса).[5]

Ще одна письмова згадка про Завалів — переказ-легенда, згадана отцем Йоаникієм Галятовським, архімандритом Чернігівським, у книзі «Небо новоє»[6], написаній у 1665 році, у розділі «Чудо 17-те».[7]

Історія селаРедагувати

З 1395 року землі над Золотою Липою посідав Іваниш Унгарус (Іван Угрин), шляхтич гербу і роду Сас, який переселився сюди з Волохії. У 1438 році внуки Іваниша поділили землі — старший, Іван Завиша, отримав Гнильче і Лису, а молодший, Станислав — Завалів і Посухів біля Бережан. Рід Станислава був пізніше названий Завалівським, про що йдеться й у люстрації короля польського Казимира Ягеллонського.[8]

Шляхтичі Бучацькі, гербу Абданк, якийсь час володіли Заваловом.[9][10]

Пізніше власниками Завалова були Маковецькі, гербу Пом'ян.

У вересні 1655 року через Завалів переходили козацькі відділи гетьмана Богдана Хмельницького, хоч головні війська і сам гетьман йшли через Підгайці на Львів. Панські посілості тоді були знищені, хоча невідомо, чи козаки здобували замок.

У вересні 1675 року татарська армія під проводом візира Ібрагіма Шишмана здобула і знищила замок, а всіх Маковецьких взяла в полон. Після сімох років неволі, Маковецькі були викуплені і повернулися в Завалів. Після смерті Рафаеля Маковецького у 1689 році Завалів одідичив Ян Станіслав Яблоновський.[11] У 1725 році або у березні 1729 року[5] Завалову було надано маґдебурзьке право. У другій половині XIX століття у Завалові був 191 будинок і 1285 мешканців (698 греко-католиків, 587 римо-католиків, 12 німців, 17 євреїв, інші — вірмени). У місті були цегляний костел, Миколаївська церква та синагога.

 
Завалів на мапі XVIII століття

На мапі XVIII століття чітко видно Завалівський замок та монастир в лісі.[12]

Княжна Теофіля (Теофіла Стшежислава — барська конфедератка, дружина коронного крайчого Юзефа Сапеги), дочка князя Юзефа Александра Яблоновського та його першої дружини Кароліни Терези Радзівілл, під кінець XVIII століття продала свої завалівські посілості Йосипові Груї, котрий вже посідав Горожанку, а Станіслав Груй,[13]</ref> його син, продав посілості Мошинським, які були власниками Литвинова.[7] Близько 1847 року ці землі у Фредерика Мошинського викупив віденський адвокат, українець з боярського роду, д-р Климентій «Климко» Рачинський. Згідно його заповіту, після його смерті спадок перейшов Олександру Рачинському. Саме Климентію Рачинському село завдячує появі отця Дмитрія Гузара.[7]

Дмитро Гузар (1823—1908), котрий більше ніж півстоліття був парохом села Завалів, покоїться разом із дружиною на цвинтарі у завалівській землі, його правнуком є Блаженніший Любомир. До Завалова о. Дмитро Гузар приїхав у 1856 році. Служив тут у парафії до 1908 року. Мав синів Володимира і Євгена, а в с. Завалів ще народилися син Лев (дід Любомира Гузара) та Ольга (у майбутньому письменниця, перекладачка, дружина Володимира Левицького). Блаженніший Любомир побував і помолився за своїх родичів на цвинтарі у Завалові.[14]

У 1833 році Завалів постраждав від епідемії холери.[15]

У 1883 році на Великдень визначний український філософ і письменник Іван Франко гостював у с. Завалів (у місцевого священика о. Дмитра Гузара[16]). У церкві увагу Івана Франка привернули два образи над дияконськими дверима іконостасу, через місяць з'явилася його стаття під назвою «Два образи в церкві Завалівській».[17] Також Франко у церкві співав з людьми «Христос воскрес із мертвих».[16]

У містечку якийсь час діяв водолікувальний заклад, який згорнув діяльність, та був переведений до Моршина.[18]

Під впливом революційних подій у Росії восени 1905 року відбувся страйк сільськогосподарських робітників, жорстоко придушений поліцією.[2]

Наприкінці червня 1915 року Січові Стрільці дійшли до Золотої Липи і стали під Заваловом. Обабіч Завалова зайняла фронт 55-а дивізія австрійської Південної армії. До цієї дивізії входили два курені Українських Січових Стрільців. Два куріні стояли в лісах, поблизу Маркови і у Карачинському лісі неподалік від Завалова, майже два місяці. 9 серпня другий курінь перебазувався ближче до Завалова, а перший — на його місце до Карачинського лісу — у запас 130-ї бригади. Звідси він 17 серпня повернувся до становища поблизу Маркової.[19] Це описав д-р Осип Назарук у книжечці «УСС над Золотою Липою».[20] 27 серпня 1915 року в бою під Заваловом загинув геройською смертю чотар Іван Балюк, молодий письменник, один з ідейних провідників стрілецтва. Після переможного бою під Заваловом, 28 серпня, стрільці рушили на схід.[21]

Радянський періодРедагувати

У серпні-вересні 1920 році в селі встановлена Радянська влада. У 1941 році організоване колективне господарство, яке відновило роботу у 1948 році. В Завалові розміщувалася центральна садиба колгоспу «Іскра». За ним закріплено 1,6 тис. га земельних угідь, у тому числі 1,4 тис. га орної землі.

З 1947 року в селі існувала комсомольська організація, що налічувала 180 членів ВЛКСМ, а створена у 1948 році, партійна організація налічувала 22 члени.[2]

Станом на 1928 рік у Завалові діяв «Народний Дім» товариства «Просвіта».[22]

У різні роки до Радянського періоду на території Завалова діяли:

Незалежна УкраїнаРедагувати

З 26 жовтня 2018 року розпочала чергування місцева пожежна бригада. Вогнеборці дбають про безпеку мешканців ще 12 населених пунктів. На озброєнні у працівників МПК була автоцистерна.[24][25]

СимволікаРедагувати

ГербРедагувати

 
Герб Завалова

Герб Завалову надала Теофілія Яблоновська (Сєнявська). Затверджений у 1729 році.[26]

На червоному полі — срібний хрест, у нижній частині якого святий Ян Непомуцький із пальмовою гілкою в руці. Над ним — два щитки навскіс: правий розтятий, у його правому червоному полі — срібна коса й трираменний хрест, у лівому лазуровому — половина золотої підкови; лівий — із золотим півмісяцем і зіркою на лазуровому полі.

Покровителем міста є святий Ян Непомуцький, канонізація якого відбулася 1729 року. Має право на життя й інше тлумачення: образ Святого Яна на давньому гербі був вміщений Теофілією Яблоновською на честь її сина Яна.

Пам'яткиРедагувати

ПриродиРедагувати

У селі зростає Завалівський платан — екзотичне дерево, ботанічна пам'ятка природи місцевого значення. Росте в межах садиби селянської спілки «Завалівська». Оголошене об'єктом природно-заповідного фонду рішенням виконкому Тернопільської обласної ради від 30 серпня 1990 року № 189. Перебуває у віданні місцевої селянської спілки. Площа 0,02 га. Під охороною — платан кленолистий віком 100 років, діаметр 99 см, гібрид платана східного і західного. Цінний у садово-парковому будівництві. Батьківщина — Балканський півострів, країни Близького та Середнього Сходу.[27]

Біля села знаходиться ботанічний заказник місцевого значення Урочище «Вивірки».

АрхітектуриРедагувати

У селі до другої світової війни був Завалівський замок, який не зберігся. Власниками замку були шляхтичі Маковецькі (зокрема, теребовлянські старости Рафал Казімєж Маковєцкі, його син Лука Францішек). З 1689 року — гетьман великий коронний Станіслав Ян Яблоновський; його онук Юзеф Aлександeр надав кошти для фундації шпиталю в містечку,[28] Пізніше — шляхтичі Рачинські (в середині XIX століття маєток придбав Климентій Рачинський).

Пам'ятникиРедагувати

  • «Турецький стовп» на честь перемоги над татарами.
  • Символічна могила-курган Борцям за волю України (1992).
  • Пам'ятний хрест на честь скасування панщини.
  • Пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1981).
  • Обеліск на місці загибелі (1943) радянських партизанів загону Сидора Ковпака (1967).
  • Братська могила воїнів Радянської армії.[29]
  • Меморіальна таблиця на честь 150-ліття від дня народження Івана Франка. Барельєф виконаний Богданом Карим.[30]
  • Скульптурні композиції Хресної дороги (скульптор — Дячун Богдан Орестович, 2006).

Соціальна сфераРедагувати

Діють Завалівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, Завалівське лісництво, бібліотека, амбулаторія, відділення зв'язку, пожежна бригада та 3 торговельні заклади.

Відомі людиРедагувати

НародилисяРедагувати

Жителі Завалова, які входили до бойових відділів Українських Січових Стрільців на 1 червня 1916 рокуРедагувати

  • Хрептак Петро (нар. 1895) — стрілець 1 сотні
  • Білецький Євген (нар. 1895) — стрілець 2 сотні
  • Кирильчук Микола (нар. 1891) — стрілець 2 сотні
  • Числюх Михайло (нар. 1897) — стрілець 4 сотні
  • Білецький Євген (нар. 1897) — стрілець технічної сотні.[37]

Уродженці села Завалів — члени ОУН та вояки УПАРедагувати

  • Банах Володимир Миколайович — вояк УПА з 1943 року, місце загибелі невідоме.
  • Банах Степан Миколайович, брат Володимира, (нар. 1922) — підпільник ОУН ще з 1941 року, член УПА, загинув у Карпатах.
  • Банах Степан Володимирович — член ОУН, зв'язковий.
  • Батик Микола (псевда «Олесь», «Рись», 1926—1946) — підрайоновий провідник Юнацтва ОУН. заарештований МДБ і розстріляний у Чорткові у 1946 році.
  • Білецький Володимир (нар. 1927) — симпатик ОУН, засуджений на 25 років, відбув заслання в Караганді.
  • Білецький Михайло (1929—1999) — симпатик ОУН, засуджений на 25 років, відбув заслання у Воркуті. Помер та похований у Завалові.
  • Вергун Дмитро — український військовик, сотник УПА.
  • Вергун Ярослав — симпатик ОУН, помер і похований в с. Завалів.
  • Дідора Богдан (псевдо «Гудима») — перший організатор ОУН в селі Завалів, член головного проводу ОУН. Помер у Нью-Йорку у 1951 році.
  • Дідора Роман, (1907—1995) — станичний ОУН села Завалова. Брат Богдана Дідора. Помер та похований в селі Завалові.
  • Дідора Михайло (нар. 1910) — член ОУН, за допомогу ОУН-УПА був засуджений і відбув 10-ти річну каторгу, помер в селі Завалів.
  • Дідора Орест (нар. 1926) — член Юнацтва ОУН, вояк української дивізії «Галичина».
  • Жирський Роман — член ОУН з 1939 року, пропав безвісти.
  • Козак Степан Михайлович (нар. 1922)nbsp;— член ОУН, за допомогу ОУН-УПА був засуджений і відбув 10 років каторги в Сибіру. Помер в с. Завалів.
  • Кифор Володимир Ярославович — член ОУН, помер у 1994 році і похований на цвинтарі села Заставче.
  • Кифор Іван (1923—1944) — вояк УПА, заарештований Вінницьким МДБ 1 квітня 1944 року і розстріляний 22 листопада того ж року, реабілітований посмертно у 1993 році.
  • Кифор Михайло (Климінків) — за зв'язки з ОУН-УПА засуджений на 10 років.
  • Лужний Михайло (псевдо «Зір», 1925—1947) — звеновий Юнацтва ОУН, учасник УПА, загинув у Завалові там похоронений.
  • Лужний Петро (нар. 1921) — учасник УПА, брат Михайла Лужного, загинув у Бокові.
  • Лужний Роман — член ОУН, арештований Підгаєцьким райвідділом НКВС у 1940 році, помер на засланні у Сибіру.
  • Масляк Олександер (нар. 1914) — член ОУН, учасник ДУН, старшина української дивізії «Галичина», помер у Канаді.
  • Масляк Богдан (псевдо «Вій», 1918—1947) — був на підстаршинському вишколі Українській Дивізії «Галичина», брат Олександра та Володимира Масляків. Після бою під Бродами здезертирував та перейшов до УПА. Загинув у перестрілці з участковим міліції в селі Лиса у 1947 році, тіло забрали до Підгаєць, місце поховання невідоме.
  • Масляк Володимир (нар. 1921) — член ОУН, брат Олександра та Богдана, заарештований німцями, перебував у Люблінській в'язниці у Польщі, помер у Канаді.
  • Михайлюк (Марницька) Ліда (нар. 1926) — зв'язкова УПА, арештована Чортківським КДБ, засуджена на 10 років, відбула сибірську каторгу.
  • Моравський Мирон — член ОУН, засуджений на 10 років, загинув у таборі в Сибіру.
  • Моравський Михайло — виховник доросту «Просвіти», карався в польських тюрмах, член ОУН з 1939 року, арештований НКВС у 1939 році і замордований у Тернопільській в'язниці НКВС у 1940 році.
  • Моравський Степан — член ОУН з 1939 року, брат Михайла Моравського. Заарештований НКВС у 1939 році і замордований у Тернопільській в'язниці НКВС у 1940 році.
  • Панас Володимир — член УПА з 1943 року, місце загибелі невідоме.
  • Рокецький Микола (1922—1948) — член УПА-СБ, загинув у бою 1948 року, похований у братській могилі в селі Завалів.
  • Сокольський Богдан — громадський активіст, вояк Української дивізії «Галичина».
  • Сокольський Роман — голова Спілки української молоді в с. Завалів, член УПА, вояк української дивізії «Галичина».
  • д-р Сокольський Остап — вояк УПА, вояк Української дивізії «Галичина», доктор наук, заслужений громадський діяч, журналіст.
  • Солтис Ярослав (псевдо «Рух», 1921—1948) — учасник УПА-СБ, пройшов вишкіл у Карпатах, заарештований МДБ і розстріляний у Чорткові у 1946 році.
  • Солтис Теофіль (1928—1995) — член Юнацтва ОУН, брат Ярослава Солтиса, вояк Дивізії УНА, помер у Великій Британії у 1995 році.
  • Теліщук Іван (нар. 1923) — член УПА, загинув на Волині.
  • Фуч Володимир — симпатик ОУН, допомагав у ремонті зброї воїнам УПА, засуджений на 10 років. Повернувшись із сибірської каторги, помер у селі Завалів.
  • Чубан Роман (псевдо «Граб») — член ОУН-УПА, заарештований НКВС в Завалові у криївці в 1946 році, подальша доля його невідома.
  • Чудакевич Степан (нар. 1901) — за зв'язки з ОУН-УПА арештований у 1947 році, засуджений на 10 років, відбував заслання у Воркуті, помер у Завалові.

Список полеглих вояків 1-ї Української Дивізії УНАРедагувати

  • Форемський Володимир (1924—1944) — загинув у бою 1944 року.
  • Чубан Степан (1923—1945) — загинув у бою в квітні 1945 року в м. Фельдах, де й похований.
  • Чудакевич Петро (1925—1944) — загинув у бою в жовтні 1944 року.
  • Яблонський Евген (1924—1944) — загинув у бою 1944 року в Згежі (Польща), де й похований.

Пов'язані із селомРедагувати

Проживали, перебувалиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Завалівська сільська рада. rada.info. Процитовано 26 березня 2020. 
  2. а б в Завалів, Бережанський район, Тернопільська область
  3. Підгаєцька земля, 1980, с. 481—482
  4. Завалів — одне з найстаріших сіл Галичини
  5. а б Батик Й., Кіцик Е., Пиндус Б. Завалів… — С. 591.
  6. Небо новоє
  7. а б в Підгаєччина в спогадах емігрантів, 1994, с. 130—148
  8. Підгаєцька земля, 1980, с. 482
  9. Powiat Podhajce // Przewodnik po województwie tarnopolskiem: z mapą. — Tarnopol: Wojewódzkie Towarzystwo Krajoznawcze, 1928. — S. 67—72. (пол.)
  10. Opis ogólny Województwa Tarnopolskiego. Powiat Podhajce (пол.)
  11. Підгаєцька земля, 1980, с. 483
  12. Завалів на мапі XVIII століття. mapire.eu (en). Процитовано 26 березня 2020. 
  13. Підгаєцька земля, 1980, с. 158—168
  14. Бідзіля Т. Нове видання про родину Гузарів презентували в заповіднику
  15. Підгаєччина в спогадах емігрантів, 1994, с. 135
  16. а б в Чистух В. Завалівські приятелі Каменяра… — С. 6.
  17. журнал «Зоря». — 1883. — № 11 (черв.).
  18. Podhajce, miasto pow. Galicyi wschodniej // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 387. (пол.) — S. 387—388.
  19. Воєнними дорогами синів Галичини, 1991, с. 17
  20. Назарук О. Над Золотою Липою. В таборах Українських Січових Стрільців
  21. Підгаєцька земля, 1980, с. 215—216
  22. Підгаєцька земля, 1980, с. 344
  23. Підгаєцька земля, 1980, с. 491—498
  24. Урочиста церемонія відкриття місцевого пожежного депо місцевої пожежної команди
  25. Тернопільщина: вогнеборці місцевої пожежної команди села Завалів дбатимуть про безпеку жителів 12 населених пунктів
  26. Українська геральдика
  27. Чайковський М. Пам'ятки природи Тернопільщини. — Львів, 1977.
  28. Dobrzyniecka J. Jabłonowski Józef Aleksander (1711—1777) h. Prus III // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1963. — T. Х/2, zeszyt 45. — S. 227. (пол.)
  29. Пам'ятки історії Підгаєцького району: с. Завалів
  30. Щербак Л. Карий Богдан Васильович// Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4: А—Я (додатковий). — С. 269.
  31. The Righteous Among The Nations. Biletskiy Yulian — http://db.yadvashem.org/righteous/righteousName.html?language=en&itemId=4059800
  32. Бергер Е. Стаття про Праведників народів світу на Тернопільщині // «Русалка Дністрова». — 1994 (грудень).
  33. Гуцал П. Горбачевський Іван // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 157. — ISBN 978-966-528-318-8.
  34. а б http://irp.te.ua/zavaliv/
  35. Батик Й., Кіцик Е., Пиндус Б. Завалів // Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1: А-Й. — С. 592. — ISBN 966-528-197-6.
  36. https://www.romankurys.com/about-roman-kurys
  37. Воєнними дорогами синів Галичини, 1991, с. 63—69
  38. Jerzy Sewer Dunin Borkowski Rocznik Szlachty Polskiej. — T. 2. — Lwów: Nakładem księgarni K. Łukaszewicza, 1883. — S. 739. (пол.)
  39. Історія школи
  40. // «Кропили ворога рясним вогнем». Слідами добровольців усусусів
  41. [1][недоступне посилання з липня 2019]

ДжерелаРедагувати

  • Батик Й., Кіцик Е., Пиндус Б. Завалів // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 591—592. — ISBN 966-528-197-6.
  • Цюрпіта В. В., Чистух В. Я. Завалів // Завалів // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2019. — ISBN 944-02-3354-X.
  • Чистух В. Завалівські приятелі Каменяра // Вільне життя плюс. — 2016. — № 73 (16 вер.). — С. 6. — (Тернопільський альманах).
  • Baliński М., Lipiński T. Zawałów // Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana. — Warszawа : nakład i druk S. Orgelbranda, 1845. — Т. ІІ. — Cz. 2. — 1442 s. — S. 711. (пол.)
  • Zawałów, miasteczko // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 484. (пол.) — S. 484—485.
  • Липовецький С. // «Кропили ворога рясним вогнем». Слідами добровольців усусусів.
  • Підгаєччина в спогадах емігрантів / Упорядники-редактори: Богдан Мельничук, Богдан Хаварівський та Іван Шебешович. — Козова, 1994. — С. 130—148.
  • Підгаєцька земля. Історично-мемуарний збірник / голов. ред.: проф. Тарас Гунчак; ред. кол.: д-р Олекса Яворський; мистец. оформ.: Богдан Титла. — Дітройт : Головний комітет підгаєчан, 1980. — 744 с.
  • Бойко О. Костели Підгаєччини: історико-архітектурні нариси // Підгайці та Підгаєччина: 350-річчю Підгаєцької битви гетьмана Петра Дорошенка присвячено: науково-краєзнавчий збірник. Вип. 2 / упоряд. С. Колодницький. — Тернопіль, 2017. — С. 442—458.
  • Матейко Р. Воєнними дорогами синів Галичини: Українські січові стрільці на Тернопільщині / Р. Матейко, Б. Мельничук. — Тернопіль : Редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1991. — 70 с.

ПосиланняРедагувати