Відкрити головне меню

Завалів

село в Україні, в Підгаєцькому районі Тернопільської області.

Зава́лів — село Підгаєцького району Тернопільської області. Розташоване у західній частині району, на правому березі річки Золота Липа. До 1990 року належало до Бережанського району.

село Завалів
POL Zawałów COA.png
Герб Завалова
Храм святого Архистратига Михаїла (Завалів).jpg
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Підгаєцький
Рада/громада Завалівська
Код КОАТУУ 6124882501
Основні дані
Засноване 1395
Населення 472
Площа 10,000 км²
Густота населення 47.2 осіб/км²
Поштовий індекс 48023
Телефонний код +380 3542
Географічні дані
Географічні координати 49°12′23″ пн. ш. 25°01′41″ сх. д. / 49.20639° пн. ш. 25.02806° сх. д. / 49.20639; 25.02806Координати: 49°12′23″ пн. ш. 25°01′41″ сх. д. / 49.20639° пн. ш. 25.02806° сх. д. / 49.20639; 25.02806
Середня висота
над рівнем моря
370 м
Водойми Золота Липа
Відстань до
районного центру
18 км
Місцева влада
Адреса ради 48023, с. Завалів
Карта
Завалів. Карта розташування: Україна
Завалів
Завалів
Завалів. Карта розташування: Тернопільська область
Завалів
Завалів
Мапа

CMNS: Завалів на Вікісховищі

Поштове відділення — Завалівське.

До села приєднано хутір Кам'яна Гора. У зв'язку з переселенням жителів хутір Замче виключений з обліковах даних.

Зміст

РозташуванняРедагувати

Знаходиться на Опіллі (Подільське горбогір'я) — західній частині Подільської височини.

ІсторіяРедагувати

Археологічні знахідкиРедагувати

На території Завалова були знайдені сліди давніх поселень, зокрема, бронзовий меч доби пізньої бронзи[1]

Походження назвиРедагувати

Завалів — одне з найстаріших сіл Галичини, яке згідно з переказами, до ХІІ століття називалося Зелений Дуб. Проте історичних доказів існування Зеленого Дуба немає, є лише перекази, а згадка про існування його тут у VIII столітті є в літописних записах Західної Словенії.

Нова назва села походить від 3 валів, що тут існували під час Княжої доби. Три вали Завалова: перший у половині гори Карачин, що перетинає гостинець до Галича. Ця околиця ще й сьогодні називається «Вал». Другий вал був на Кам'яній Горі. За ним стояло військо воєводи Романа і тут існував василіянський монастир святого Миколая[2]. Третій вал був у напрямку села Носова[3].

Письмові згадкиРедагувати

Перша письмова згадка — 1310 року, наступна 1395 року (поселення — власність І. Унгаруса).[4]

Ще одна письмова згадка про Завалів — переказ-легенда, яку отець Йоаникій Галятовський, архимандрит Чернігівський, помістив у своїй книзі під назвою «Новое Небо», у розділі «Чудо 17-те», написаній 1660 року[5]

Історія селаРедагувати

З 1395 року землі над Золотою Липою посідав Іваниш Унагурс (Іван Угрин), шляхтич гербу і роду Сас, який переселився сюди з Волохії. У 1438 році внуки Іваниша поділили землі — старший, Іван Завиша, отримав Гнильче і Лису, а молодший, Станислав — Завалів і Посухів біля Бережан. Рід Станислава був пізніше названий Завалівським, про що йдеться й у люстрації короля польського Казимира Ягеллонського[6].

Шляхтичі Бучацькі, гербу Абданк, якийсь час володіли Заваловом.[7][8]

Пізніше власниками Завалова були Маковецькі, гербу Пом'ян.

У вересні 1655 року через Завалів переходили козацькі відділи гетьмана Богдана Хмельницького, хоч головні війська і сам гетьман йшли через Підгайці на Львів. Панські посілості тоді були знищені, хоча невідомо, чи козаки здобували замок.

У вересні 1675 року татарська армія під проводом візира Ібрагіма Шишмана здобула і знищила замок, а всіх Маковецьких взяла в полон. Після сімох років неволі, Маковецькі були викуплені і повернулися в Завалів. Після смерті Рафаеля Маковецького у 1689 році Завалів одідичив Ян Станіслав Яблоновський[9].

У 1725 році (або у березні 1729 року[4]) Завалову було надано магдебурзьке право. В II половині 19 століття у Завалові був 191 будинок і 1285 мешканців (698 греко-католиків, 587 римо-католиків, 12 німців, 17 євреїв, інші — вірмени). У місті були костел з цегли, Миколаївська церква та синагога.

 
Завалів на мапі XVIII століття. Чітко видно Завалівський замок та монастир в лісі.[10]

Княжна Теофіля, дочка князя Юзефа Александра Яблоновського, під кінець XVIII століття продала свої завалівські посілості Йосипові Груї, котрий вже посідав Горожанку, а Станіслав Груй[11], його син, продав посілості Мошинським, які були власниками Литвинова[12].

Біля 1847 року ці землі у Мошинської Фредерики викупив віденський адвокат, українець з боярського роду, д-р Климентій «Климко» Рачинський (за іншими даними[13] то був Стефан Рачинський). Згідно його заповіту, після його смерті спадок мав перейти дітям його брата. Саме Климентію Рачинському село завдячує появі отця Дмитрія Гузара[14].

Дмитро Гузар (1823—1908), котрий більше ніж півстоліття був парохом села Завалів, покоїться разом із дружиною на цвинтарі у завалівській землі, його правнуком є Блаженніший Любомир. До Завалова о. Дмитро Гузар приїхав у 1856 році. Служив тут у парафії до 1908 року. Мав синів Володимира і Євгена, а в с. Завалів ще народилися син Лев (дід Любомира Гузара) та Ольга (у майбутньому письменниця, перекладачка, дружина Володимира Левицького). Блаженніший Любомир побував і помолився за своїх родичів на цвинтарі у Завалові[15]

У 1833 році у Завалові була пошесть холери[16].

У 1883 році на Великдень визначний український філософ і письменник Іван Франко гостював у с. Завалів (у місцевого священика о. Дмитра Гузара[17]). У місцевій церкві увагу Івана Франка привернули два образи над дияконськими дверима іконостасу, через місяць появилась його стаття, що називалась «Два образи в церкві Завалівській»[18]. Також Франко у церкві співав з людьми «Христос воскрес із мертвих».[17]

У містечку якийсь час діяв водолікувальний заклад, який згорнув діяльність, та був переведений до Моршина.[19]

Наприкінці червня 1915 р. Січові Стрільці дійшли до Золотої Липи і стали під Заваловом. Два куріні стояли в лісах, біля Панович і Маркови, майже два місяці. Це описав д-р Осип Назарук у книжечці «УСС над Золотою Липою»[20]. 27 серпня 1915 р. в бою під Заваловом загинув геройською смертю чотар Іван Балюк, молодий письменник, один з ідейних провідників стрілецтва. Після переможного бою під Заваловом, 28 серпня, стрільці рушили на схід[21].

Станом на 1928 рік у Завалові діяв «Народний Дім» товариства «Просвіта»[22]

У різні роки до Радянського періоду на території Завалова діяли:

Радянський періодРедагувати

З приходом Радянської влади у селі організоване колективне господарство (у 1941 році), яке відновило роботу у 1948 році. В Завалові розміщувалася центральна садиба колгоспу «Іскра». За ним закріплено 1,6 тис. га земельних угідь, у тому числі 1,4 тис. га орної землі[24].

Незалежна УкраїнаРедагувати

СимволікаРедагувати

ГербРедагувати

Затверджений в 1729р.[25]

Наданий Теофілією Яблоновською (Сєнявською). Н червоному полі срібний хрест, в нижній частині якого Святий Ян Непомуцький із пальмовою гілкою в руці. Над ним два щитки навскіс: правий розтятий, у його правому червоному полі срібна коса й трираменний хрест, у лівому лазуровому — половина золотої підкови; лівий — із золотим півмісяцем і зіркою в лазуровому полі.

Покровителем міста є святий Яна Непомуцький, канонізація якого відбулася 1729р. Має право на життя й інше тлумачення: образ Святого Яна на давньому гербі був вміщений Теофілією Яблоновською на честь її сина Яна.

Пам'яткиРедагувати

ПриродиРедагувати

У селі зростає Завалівський платан — екзотичне дерево, ботанічна пам'ятка природи місцевого значення. Росте в межах садиби селянської спілки «Завалівська». Оголошене об'єктом природно-заповідного фонду рішенням виконкому Тернопільської обласної ради від 30 серпня 1990 № 189. Перебуває у віданні місцевої селянської спілки. Площа 0,02 га. Під охороною — платан кленолистий віком 100 р., діаметр 99 см, гібрид платана східного і західного. Цінний у садово-парковому будівництві. Батьківщина — Балканський півострів, країни Близького та Середнього Сходу.[26]

Біля села знаходиться ботанічний заказник місцевого значення Урочище «Вивірки».

АрхітектуриРедагувати

У селі до Другої світової війни був Завалівський замок, який не зберігся. Власниками замку були шляхтичі Маковецькі (зокрема, теребовлянські старости Рафал Казімєж Маковєцкі, його син Лука Францішек). З 1689 року — гетьман великий коронний Станіслав Ян Яблоновський; його онук Юзеф Aлександeр надав кошти для фундації шпиталю в містечку,[27] Пізніше — шляхтичі Рачинські (в середині XIX ст. маєток купив Климентій Рачинський).

Пам'ятникиРедагувати

  • насипана символічна могила Борцям за волю України (1992)
  • встановлено пам'ятний хрест на честь скасування панщини
  • споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1981)
  • встановлено обеліск на місці загибелі (1943) учасників загону С. Ковпака (1967)
  • відкрита меморіальна дошка на честь 150-річчя від Дня народження Івана Франка

Соціальна сфераРедагувати

Діють Завалівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, бібліотека, амбулаторія, відділення зв'язку, 3 торговельні заклади.

Відомі людиРедагувати

НародилисяРедагувати

Пов'язані із селомРедагувати

  • Олександр Рачинський — польський колекціонер, засновник галереї в Рогаліні, член Галицького сейму (1889—1895). Дідич Завалова та Завалівського замку.
  • о. Гузар Дмитро— священик УГКЦ, парох, батько Ольги Гузар-Левицької, прадід кардинала Любомира Гузара.[17]
  • Ігор Євгенович Сиван — педагог, вчитель фізики, відмінник народної освіти
  • Фостій Марія Йосипівна — заслужена вчителька Української РСР, депутат Верховної Ради УРСР 8-9 скликання, відмінник народної освіти, кавалер ордена Трудового Червоного Прапора та медалі ім. Макаренка, українська радянська діячка, заступник директора Завалівської середньої школи Бережанського району Тернопільської області[33].

Проживали, перебувалиРедагувати

  • У селі закінчила середню школу українська поетка Оксана Сенатович.
  • У боях Першої світової війни у селі загинув січовик-поет Іван Балюк. Могила четаря Івана Балюка знаходиться на цвинтарі села Завалів[34][35].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. «Тернопільська область» / Історія міст і сіл УРСР, Інститут Історії Академії Наук УРСР, Київ, 1973
  2. Підгаєцька земля. Історично-мемуарний збірник / Гол.ред. проф. Тарас Гунчак. — Головний комітет підгаєчан, Дітройт, ЗСА 1980 року. — Друкарня «Київ», Торонто, Канада. — С. 481—482
  3. http://tv4.te.ua/zavaliv-odne-z-naistarishykh-sil-halychyny/
  4. а б Батик Й., Кіцик Е., Пиндус Б. Завалів… — С. 591.
  5. Підгаєччина в спогадах емігрантів / Упорядники-редактори: Богдан Мельничук, Богдан Хаварівський та Іван Шебешович. — Козова, 1994. С. 130—148.
  6. Підгаєцька земля. Історично-мемуарний збірник / Гол.ред. проф. Тарас Гунчак. — Головний комітет підгаєчан, Дітройт, ЗСА 1980 року. — Друкарня «Київ», Торонто, Канада. — С. 482
  7. [1] — S. 59. (пол.)
  8. Powiat: PODHAJCE (пол.)
  9. Підгаєцька земля. Історично-мемуарний збірник / Гол.ред. проф. Тарас Гунчак. — Головний комітет підгаєчан, Дітройт, ЗСА 1980 року. — Друкарня «Київ», Торонто, Канада. — С. 483
  10. Завалів мапа 18ст. 
  11. Інвентар посілостей…/Підгаєцька земля. Історично-мемуарний збірник / Гол.ред. проф. Тарас Гунчак. — Головний комітет підгаєчан. Дітройт. ЗСА 1980 р. — Друкарня «Київ», Торонто, Канада — С. 158—168
  12. Підгаєччина в спогадах емігрантів / Упорядники-редактори: Богдан Мельничук, Богдан Хаварівський та Іван Шебешович. — Козова, 1994. С. 130—148
  13. https://www.castles.com.ua/zavaliv.html
  14. Там само — С. 130—148
  15. [2]
  16. Підгаєччина в спогадах емігрантів / упорядники-редактори Богдан Мельничук, Богдан Хаварівський та Іван Шебешович, Козова, 1994. — С. 135
  17. а б в Чистух В. Завалівські приятелі Каменяра… — С. 6.
  18. журнал «Зоря». — 1883. — № 11 (черв.).
  19. Podhajce, miasto pow. Galicyi wschodniej // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1887. — T. VIII : Perepiatycha — Pożajście. (пол.) — S. 387—388. (пол.)
  20. http://diasporiana.org.ua/memuari/11410-nazaruk-o-nad-zolotoyu-lipoyu-v-taborah-ukrayinskih-sichovih-striltsiv/
  21. Підгаєцька земля. Історично-мемуарний збірник / Гол.ред. проф. Тарас Гунчак. — Головний комітет підгаєчан, Дітройт, ЗСА 1980 року. — Друкарня «Київ», Торонто, Канада. — С. 215—216
  22. Там само — С. 344
  23. Підгаєцька земля. Історично-мемуарний збірник / Гол.ред. проф. Тарас Гунчак. — Головний комітет підгаєчан, Дітройт, ЗСА 1980 року. — Друкарня «Київ», Торонто, Канада. — С. 491—498
  24. http://ukrssr.com.ua/ternop/berezhanskiy/zavaliv-berezhanskiy-rayon-ternopilska-oblast
  25. Українська геральдика
  26. Чайковський М. Пам'ятки природи Тернопільщини. — Львів, 1977.
  27. Dobrzyniecka J. Jabłonowski Józef Aleksander (1711—1777) h. Prus III // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1963. — T. Х/2, zeszyt 45. — S. 227. (пол.)
  28. Бергер Е. Стаття про Праведників народів світу на Тернопільщині // «Русалка Дністрова». — 1994 (грудень).
  29. Гуцал П. Горбачевський Іван // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 157. — ISBN 978-966-528-318-8.
  30. http://irp.te.ua/zavaliv/
  31. http://irp.te.ua/zavaliv/
  32. Батик Й., Кіцик Е., Пиндус Б. Завалів // Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 592. — ISBN 966-528-197-6.
  33. http://shkolazavaliv.ucoz.ua/index/istorija_shkoli/0-11
  34. // «Кропили ворога рясним вогнем». Слідами добровольців усусусів
  35. [3]

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати