Відкрити головне меню

Монастир святого Миколая (Завалів)

неіснуючий монастир

Монастир святого Миколая — василіянський монастир, що існував у XVII—XVIII ст. на території села Завалова (нині Підгаєцького району Тернопільської області) на горі Кам'яна Гора.

Завалівський Свято-Миколаївський монастир
Тип споруди монастир
Сучасний статус не діючий
Розташування Україна Україна, с. Завалів, Підгаєцького району Тернопільської області
Поч. будівництва 1614
Зруйновано 1793
Належність Руська Унійна Церква
Стан не існує
Власник василіяни

ЛегендаРедагувати

На Кам'яній Горі, за легендою, воєвода Роман був оточений і атакований протягом трьох днів половцями. Вночі, коли він, лежачи хрестом на землі, молився перед образом святого о. Миколая, якого возив із собою, в ясному сяйві з'явився йому святий Миколай і сказав: «Встань, вийди изь окоповь, начни битву и победишь!». Він послухався і переміг, а на Кам'яній Горі, за валом, де йому з'явився св. Миколай, велів збудувати церкву імені св. о. Миколая і віддав її монахам чину св. Василія Великого під опіку. Образ св. Миколая залишив у тій церкві, і після розв'язання монастиря та знищення церкви, його перенесено до церкви св. Архистратига Михаїла і св. Миколая у Завалові, де він і досі висить за престолом.

ІсторіяРедагувати

 
Зображення монастиря (в лівому нижньому куті) на мапі фон Міґа XVIII століття

Монастир був заснований у 1614 році, але вже наприкінці XVII століття згорів. У «Шематизмі» оо. Василіян з 1867 року читаємо, що «монастир відновив Александер Ян Яблоновський передаючи його 1721 року в руки о. Сильвестра Тарасовича (постриженець Грабовський), ігумена монастиря, надаючи йому привілеї, що перед тим надав був його батько, і хоч вони з часом втратились, то здавен-давна до цього монастиря належали». Тоді він теж надав такі самі права на капличку при дорозі до Горожанки, де монахи тимчасово жили після спалення монастиря.

У 1739 році монастир увійшов до складу Свято-Покровської конгрегації Василіянського Чину, а на капітулі в Дубно (1743) став частиною василіянської провінції Покрови Пресвятої Богородиці.

Папа Климент XIII у 1762 році видав декрет, що всім, хто у визначений ординатором день відвідає церкву святого о. Миколая на Кам'яній Горі у містечку Завалові та виконає відповідні релігійні практики, будуть відпущені гріхи. Тут колись відбувалися щоденні відпусти, від 22 травня до 7 липня кожного року. Ще до Другої світової війни відбувалися величаві відпусти в Завалові на «теплого Миколая».

1764 року до Завалівського монастиря було прилучено монастир святого Онуфрія в Литвинові[1].

Монастир і церква на Кам'яній Горі не були самовистачальні, хоч мали вони біля 100 моргів поля та стільки ж лісу, та австрійський цісар Йосиф II наказав монастир розв'язати. Землю забрала держава, а майно монастиря передано до інших монастирів чину Василія Великого. Два великих дзвони перевезено до монастиря в Бучачі. Один із них був там ще до війни. Він мав напис «Сей дзвон до монастиру Завалова року Божія 1613». З одного боку був на ньому відлитий образ розп'ятого Ісуса Христа, а з другого — образ Матері Божої. Другий великий дзвін був пошкоджений, і його мусили наново відливати.

До 1711 року ігуменом монастиря був Сильвестр Тарасевич[2], якого у 1715 році призначили ігуменом Жизномирського монастиря Преображення Господнього у селі Жизномир

Монастир святого Миколая в Завалові був скасований владою Габсбургів у 1793 році[3].

Ігумени монастиряРедагувати

1687 — о. Вишновецький

1700—1724 — о. Сильвестр Тарасевич

1754 — о. Теодор Долинський

1762—1763 — о. Пахомій Негребецький

1764—1765 — о. Порфирій Баранкевич

1766 — о. Йосафат Сєдлецький

1769—1770 — о. Матковський

з червня 1773 — о. Леон Заславський

з квітня 1775—1777 — о. Теофан Душинський

1778 — о. Сильвестр Грегорович

1780 — о. Антоній Смеречинський

1782 листопад — червень 1783 — о. Тадей Лашкевич

1783 червень — липень 1786 — о. Авксентій Дубнецький

1786 липень — квітень 1788 — о. Гераклій Білкевич

1788 квітень — листопад 1789 — о. Себастіян Фризінський

1789 листопад — травень 1793 (ліквідація монастиря) — о. Іполит Ленкевич[4]

Ченці монастиряРедагувати

  • 1754 рік[5].
    • о. Теодор Долинський, настоятель
    • о. Йосафат Зелінський
    • о. Амброзій Мальковський
    • о. Северіян Бойнєвич
    • о. Йосиф Томчинський
    • о. Іринарх Тихович
    • о. Геннадій Онсаковський
  • 1776 рік[6].
    • о. Теофан Душинський, настоятель
    • о. Теодозій Долинський, вікарій, сповідник
    • о. Ґедеон Іваницький, до Служби
    • о. Йоаникій Козловський, захристіянин
    • бр. Олексій Карчевський, по дому

ПриміткиРедагувати

  1. Ваврик М. Нарис розвитку і стану Василіянського Чина… — С. 46.
  2. Батик Й., Кіцик Е., Пиндус Б. Завалів // Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 591. — ISBN 966-528-197-6.
  3. Ваврик М. Нарис розвитку і стану Василіянського Чина… — С. 209.
  4. Слободян В. Василіянський монастир у Завалові в світлі джерел // http://shron1.chtyvo.org.ua/Slobodian_Vasyl/Vasyliianskyi_monastyr_u_Zavalovi_u_svitli_dzherel.pdf
  5. Ваврик М. Нарис розвитку і стану Василіянського Чина… — С. 116.
  6. Там само… — С. 174.

ДжерелаРедагувати

  • Ваврик М. Нарис розвитку і стану Василіянського Чина XVII—XX ст. Топографічно-статистична розвідка. — Рим, 1979. — 217 с.
  • Підгаєччина в спогадах емігрантів / Упорядники-редактори: Богдан Мельничук, Богдан Хаварівський та Іван Шебешович. — Козова, 1994. — С. 130—148.