Ольга Гузар, у шлюбі Гузар-Левицька (нар. 1860, Завалів[1] — пом. 1933, м. Винники)[2]. — українська громадська діячка жіночого руху в Галичині, перекладачка драм українською мовою, друкувала свої листи до В. Барвінського у «Правді» 1878 р.[3] Брала участь у національному русі, складала багаті жертви на церкви, товариства бідних. У «Просвіті» створила степендійний фонд свого імені[1].

Ольга Гузар
Ім'я при народженні Левицька Ольга Дмитрівна
Народилася 1860(1860)
Завалів
Померла 1933(1933)
Винники, Львівська область, Україна
Країна  Австро-Угорщина
 ЗУНР
 УНР
Національність українка
Діяльність перекладачка
Рід Гузарі
Батько Дмитро Гузар
Мати Кароліна Гузар
У шлюбі з Левицький Володимир Лукич
Діти Ярослав Левицький
Юрій Левицький
Олена Левицька

Життєпис ред.

Ольга Гузар народилася у Завалові у родині пароха містечка Завалів о. Дмитра Гузара і була сестрою Лева Гузара — діда блаженнійшого Любомира Гузара. Її братом був Лев Гузар — дід кардинала Любомира Гузара.

Разом із чоловіком Володимиром Левицьким входила до найближчих знайомих Івана Франка[4].

Перші власні твори Ольги Гузар-Левицької «На чужині» та «Правдива пригода» були опубліковані в альманаху «Перший вінок» у 1887 році.

Це видання ще до його виходу у світ високо оцінив сам Іван Франко у Змісті «Альманаху жіночого»[5]:

Зміст «Альманаху жіночого», видаваного «Товариством руських женщин» в Станіславові під редакцією пані Наталії з Озаркевичів Кобринської, заповідається доволі цікаво. Крім праць белетристичних і відчитів о справі жіночій самої редакторки, будуть в нім поміщені прозові і поетичні твори пань Олени Пчілки, Лесі Українки, Ольги Левицької, Михайлини Рошкевич, Юлії Шнайдер, Климентії Попович, Олесі Бажанської і др[угих].
Звертаємо увагу нашого жіноцтва на те видавництво і висказуємо щире бажання, щоб воно сталося гідним виразом того просвітнього руху, який від кількох літ почав проявлятися серед нашого жіноцтва. Дуже щасливою вважаємо гадку В[исоко]п[оважаної] пані редакторки помістити в «Альманаху» звістки про всіх руських женщин, котрі в наших часах так чи інакше виступали на публічну арену, будь то в літературі, будь в штуці, промислі чи в житті громадськім. Тільки по зібранні такого матеріалу могли б ми пізнати, чим досі були у нас женщини-русинки помимо дуже ще маленької стадії розвою, на якій вони досі стоять. Замічаємо також, що дальші матеріали для «Альманаху» можна ще надсилати на руки пані Кобринської в Болехові.

У жовтні 1896 р. чоловіка призначили нотарем у Винниках[6], де родина Левицьких і проживала відтоді (у віллі кінця XIX ст., будинок зберігся дотепер — вул. Галицька, 11)[7].

Альманах «Перший вінок» (1887) опублікував її оповідання «На чужині: Правдива пригода».

Джерела ред.

Примітки ред.

  1. а б Чистух В. Завалівські приятелі Каменяра… — С. 6.
  2. Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Ольга Левицька (Гузар) http://baitsar.blogspot.com/2017/05/blog-post_66.html [Архівовано 14 серпня 2017 у Wayback Machine.]
  3. Олена Луцишин. Іван Франко. Зміст «Альманаху жіночого». Архів оригіналу за 16 березня 2016. Процитовано 5 червня 2015.
  4. Новикова О. До питання розвитку жіночого руху в соціально-політичних поглядах І. Я. Франка // Франківські читання: Зб. ст. (150 річчю від дня народження Івана Франка присвячується). — Черкаси: Вид во Черк. нац. ун ту ім. Б.Хмельницького, 2007
  5. Франко І. Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. — К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 133
  6. Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Ольга Левицька (Гузар) http://baitsar.blogspot.com/2017/05/blog-post_66.html [Архівовано 14 серпня 2017 у Wayback Machine.]
  7. Там само