Ё

7-а літера білоруської та російської абеток. Використовується також в деяких неслов'янських абетках
(Перенаправлено з Ё (кирилиця))
Літера Ё
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
З́ Ѕ И Ѝ І Ї Й
Ј К Л Љ М Н Њ
О П Р С С́ Т Ћ
Ќ У Ў Ф Х Ц Ч
Џ Ш Щ Ъ Ы Ь Э
Ю Я
Неслов'янські літери
А̄ А́ А̀ Ӑ А̂ А̊ Ӓ
Ӓ̄ А̃ А̨ Ә Ә́ Ә̃ Ӛ
Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄ Ӻ Ӷ
Ԁ Ԃ Ԫ Ԭ
Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈ Ӂ Җ
Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ Ԑ Ԑ̈
Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ Ӥ Қ
Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ Ԛ Ӆ
Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ Ӎ Ӊ
Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ Ԋ О̆
О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄ Ӫ Ҩ
Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ Ҫ Ԍ
Ҭ Ԏ У̃ Ӯ
Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́ Ұ Х̑
Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈ Ԧ
Ҵ Ҷ Ӵ Ӌ Ҹ
Ҽ Ҿ Ы̆ Ы̄ Ӹ
Ҍ Э̆ Э̄ Э̇ Ӭ Ӭ́ Ӭ̄
Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄ Я̆ Я̄ Я̈
Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ҁ Ѻ Ѹ Ѡ Ѽ
Ѿ Ѣ ІЯ Ѥ Юси Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ Ѱ Ѳ Ѵ
Ѷ
Ꚏ̆
Літери кирилиці

Ё, ё — 7-а літера білоруської, русинської та російської абеток. Використовується також в деяких неслов'янських абетках на основі гражданської кирилиці (наприклад, у киргизькій, монгольській, чуваській і удмуртській). Після приголосних означає їхню м'якість (якщо це можливо) і звук [o]; у інших випадках — поєднання [jo].

У російській мові (тобто в російському правописі) літера «ё» використовується перш за все в тих позиціях, де вимова [(j)o] утворилася з [(j)e], чим і пояснюється похідна від «е» форма літери (запозичена із західних писемностей). У російському правописі, на відміну від білоруського, простановка крапок над «ё» факультативна.

У словах російського походження (окрім слів з приставками рос. трёх- і рос. четырёх-) завжди несе наголос. У окремих випадках ненаголошеного використання (що можливо тільки в запозиченнях: рос. кёнигсбе́ргские сёрфинги́сты, або словах з префіксами трёх- і четырёх-: рос. четырёхча́стный) фонетично тотожна з російськими «е» і «я» або має побічний наголос, але може відображати особливості написання в мові-джерелі.

В інших слов'янських кирилицях[1] літера «ё» не використовується. В українській[2] і болгарській писемностях для позначення відповідних звуків пишуть ьо після м'яких приголосних і йо в інших випадках. У сербській писемності (і побудованої на її базі македонської) взагалі немає особливих літер для голосних йотованих і (або) пом'якшувальних попередню приголосну, оскільки для відмінності складів з м'якою і твердою приголосною там застосовуються не різні голосні літери, а різні приголосні, а йот завжди пишеться окремою літерою. У церковнослов'янській абетках аналогічної «ё» літери немає внаслідок відсутності у питомих словах відповідних поєднань звуків, у запозиченнях для даного звукосполучення використовували диграф «їо»; російське «йокання» є поширеною помилкою при читанні церковнослов'янського тексту.

Таблиця кодів ред.

Кодування Реєстр Десятковий код Шістнадцятковий код Вісімковий код Двійковий код
Юнікод
(монолітний)
Велика 1025 0401 002001 00000100 00000001
Мала 1105 0451 002121 00000100 01010001
Юнікод
(розкладання)
Велика 68485896 0415 0308 00405201410 00000100 00010101 00000011 00001000
Мала 70583048 0435 0308 00415201410 00000100 00110101 00000011 00001000
ISO 8859-5 Велика 161 A1 241 10100001
Мала 241 F1 361 11110001
КОІ-8 Велика 179 B3 263 10110011
Мала 163 A3 243 10100011
Windows-1251 Велика 168 A8 250 10101000
Мала 184 B8 270 10111000

У мові HTML велику літеру Ё можна записати як Ё чи Ё, а малу ё — як ё чи ё.

Розкладка клавіатури ред.

Літера «ё» міститься в стандартній російській розкладці клавіатури для Microsoft Windows. Через віддаленість літери «ё» від основних літер на клавіатурі (ё = ~), з часом літера «ё» використовується в процесі набору текстів все рідше і рідше. У зв'язку з цим, з'являються групи людей, що підтримують ідею обов'язкового використання літери «ё» в російській мові.

Хоча літера «ё» не входить в нинішню українську абетку, вона містилася в стандартній українській розкладці клавіатури для Microsoft Windows, при цьому в розкладці не містився використовуваний для набору українських текстів апостроф. Тільки у Windows Vista це непорозуміння було виправлене.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Знак тієї ж форми використовується в деяких екзотичних слов'янських латиницях, на зразок кашубської, але з абсолютно іншим звуковим змістом
  2. Літера «ё» використовувалася в деяких старих системах українського правопису, що пропонувалися і застосовувалися в XIX столітті, у тому числі і в так званій «кулішівці»