Шептицькі
Шептицькі — один з найстаріших боярських родів Галицької землі. Представники роду посідали маєтності в Перемиському князівстві між Перемишлем і Самбором. Цей рід спочатку звався Шептицями або «з Шептиць» (до XVI ст.), а потім Шептицькими, іноді з додатком «з Шептиць». Вони також набули село Угерці в Рудецькому повіті, і тому одна гілка звалася «на Шептицях», а друга «на Вощанцях та Угерцях». Один з її представників, Іван Кантій Шептицький батько митрополита Андрея Шептицького, 1871 року отримав австрійський графський титул[1].
Руське королівство ред.
Найстаріша боярська родина, грамоту на право земельного володіння якій 1284 року дав князь Лев Данилович. То були непевні часи для Руського королівства, що змушене було з усіх боків оборонятися від зовнішніх ворогів. Маємо відомості, що один із бояр Шептиць, очоливши галицьку шляхту під Перемишлем, розгромив загін монголо-татар і здобув у такий спосіб прихильність могутнього руського короля[2].
Польське королівство ред.
Відтоді рід Шептицьких розростається і стає відомим по всій Галичині. Після захоплення в 1349 році частини українських земель польським королем Казимиром ІІІ у Галичині починається посилене насадження римо-католицизму, й рід Шептицьких відчайдушно чинить опір ополяченню та латинізації.
1469 року було видано перший урядовий акт, згідно з яким Шептицькі здобули право мати широку земельну власність і обіймати державні посади (уряди). З XVI століття Шептицькі активно підтримували Берестейську унію.
Однак Шептицьких не допускали у Польському королівстві до державних урядів, бо вони сповідували православ'я. У XVII столітті вони, ще українці, мають великий вплив на галицьке боярство. Сенько та Федір Шептицькі домагалися привілеїв для української Церкви. Багато членів роду Шептицьких стало фундаторами українських церков і монастирів.
Найбільше представників цього роду брало участь у походах проти Османської імперії, проти татар, дехто воював проти українських козаків і шведів, брав участь і в міжусобних війнах. Воювали Шептицькі й проти Московського царства. Зокрема, Михайло Шептицький, сяніцький стольник, відзначився в жорстокій битві з татарами під Немировим, де й загинув. Хорунжий Іван Шептицький мужньо захищав од ординців Теребовлю, а його родич Олександр, белзький мечник, за подвиги проти татар і турків одержав високе призначення від короля.
Теодор Шептицький (теребовлянський чашник[3], cześnik), і його родич Юрій, чашник львівський, разом із Яном Собеським по-геройськи боронили австрійську столицю — Відень від турецького війська.
Починаючи з кінця XVII й упродовж майже всього XVIII ст., рід Шептицьких висунув цілу плеяду найвищих церковних ієрархів української греко-католицької церкви, які залишили яскравий слід в історії Української Греко-Католицької Церкви. Серед них Варлаам Шептицький — єпископ у Львові, Атанасій Шептицький і Лев Шептицький — Єпископи львівські, а потім київські Митрополити. Вони є засновниками-фундаторами архикатедрального собору святого Юра у Львові, де фасад храму прикрашають їхні статуї[джерело?]. Лаврівським архимандритом на початку XVIII ст.[джерело?] був Никифор-Микола Шептицький (?—1798).
Зі спольщеного роду Шептицьких були також два відомих латинських духівники римо-католицької церкви (де-факто польської): Єронім Шептицький — кам'янецький єпископ[4]-номінат, луцький єпископ-помічник (суфраган), згодом єпископ плоцький[5], та Мартин Шептицький — плоцький, які мали титул князя[джерело?].
Австрійська імперія, Австро-Угорщина ред.
Щойно у XVIII і на початку XIX століть Шептицькі, посвоячені з польською та іншою шляхтою, прийняли римо-католицизм і спольщилися. Деякі отримали сенаторську гідність у Речі Посполитій наприкінці XVIII ст.
Гілка Шептицьких, з яких безпосередньо походять митрополит УГКЦ Андрей Шептицький і його брат ігумен Климентій Шептицький, одержала графський титул від цісаря Франца Йосифа I у 1871 році (батько митрополита Андрея Шептицького, Ян[3]); члени його родини також стали почесними членами Йоанітського Мальтійського Ордену. Другий брат митрополита Андрея — Станіслав Шептицький (1867–1950) — був генералом в австрійській і польській арміях та військовим міністром Польщі (1923). Третього брата — Лева Шептицького, замордували більшовики в родинному маєтку в Прилбичах 27 вересня 1939 року.
Родинні зв'язки ред.
Родинне коріння Шептицьких по жіночій лінії сягало королівського роду Собеських, австрійського цісарського роду Габсбургів. Цікавий факт, що дружина Наполеона І Бонапарта — австрійська принцеса Марія — теж була далекою родичкою Шептицьких—Фредрів. Через Фредрів Шептицькі пов'язали свій родовід із королями Італії, Португалії, Сардинії. Граф Ян Кантій Шептицький, батько Митрополита Андрея, був одружений із графинею Зофією Фредро — донькою видатного польського письменника графа Александра Фредра, який мав маєтності на Львівщині, у Львові, його пам'ятник стояв у місті навпроти вулиці Фредрів до 1939 року.
Представники ред.
- Олександр Захарій — войський стрийський, мечник перемиський
- Варлаам, мав восьмеро братів і сестер (за Т. Жихлінським, шестеро)[7]
- Михайло — сяніцький стольник,
- Євстахій[3] Станіслав[7] (бл.1650—1709[8] — хорунжий летичівський (1694—1696), любачівський (1702—1709), ловчий буський (1696—1702)[9]
- Єронім Антоній (1700—1773[10]) — єпископ-помічник Луцький, єпископ Плоцький[5]
- Франциск[11] (бл.1695—1790)[12] — хорунжий летичівський (1721—1734)[13], львівський підчаший (1743—1765)[14], стольник[11] з 1765, дружина — стольниківна[15] гостинська Барбара Кросновська[12]; його портрет у 1778 р. виконав Остап Білявський[16]
- Каєтан (пом. 1792)[12] — люблінський каштелян[17]
- Йосиф (пом. 1818), станіславський староста (1775—1781), дідич Бишівського ключа на Поділлі; перша дружина (1782) Антоніна Бригітта Павловська, вдова Якуба Коморовського, матір Гертруди Потоцької; після смерті першої дружини взяв шлюб з Людовикою Дідушицькою (1759—1829), дочкою Тадея, дітей у шлюбах не мав[12]
- Михайло Онуфрій — хрептіївський староста, член Галицького станового сейму 1782
- Мартин (?—1807) — плоцький канонік РКЦ
- Геронім — капітан литовської гвардії, генерал коронних військ[12]
- Ієронім-Іван[3] (Ян, бл.1750-1782) — генерал-ад'ютант Його Королівської Милості, дідич Личківців[12] (24 січня 1780 року маєток у селі купив у Станіслава «Щенсного» Потоцького[джерело?]), Трибухівців[12],
- Вікентій-Лев[3] (1782—1836) — генерал, учасник листопадового повстання 1830
- Юліанна — мати польського поета Тимона Заборовського[18]
- Маргарита — дружина Василя Шумлянського, галицького підстолія[12]
- Юрій (?-1746) — львівський чашник (1732—1743)[14], староста несторський[11], обухівський, суддя каптуровий львівський 1733 року[19]
- Войтих (Адальберт[14]), єдиний син[12]
- Розалія, чоловік — Василь Шептицький, тишовецький староста[20]
- Теодор — теребовельський чесник
- Олександр — мечник, за Т. Жихлінським[7], белзький
- Атанасій (1686—1747)[21]
- Василь — тишовецький староста[19]
- Анна — старостина рабштинська, дружина Богуслава Бельського, матір галицького каштеляна Юзефа Бельського[22]
- Маріанна — підчашина жидачівська[19]
- Констанція (Катерина), дружина Дяковського, потім Росновського[7]
- Стефан[20] — ротмістр панцерний 1683 року[джерело?], дружина — Софія з Корибутів-Дашкевичів
- Лука — підстолій смоленський, чоловік Терези з Шептицьких, дочки Костянтина
- Атанасій Андрій (1723—1779) — перемиський єпископ УГКЦ, його кузин — Лев Шептицький
- Василь (1735—1800) — староста тишовецький, дружина Розалія, дочка обухівського старости Юрія, братаниця плоцького єпископа Єроніма Шептицького[20]
- Іван (Ян Баптист) (1770—1831)
- Йосиф Гаврило (1806—1855)[23], спочатку підтримував польську Центральну раду народову, однак потім (1 березня 1849) — дії Бережанської окружної Руської ради[24]
- Петро Павло Леопольд (1808—1843)[23], дружина — Ружа Тереза Коссецька гербу Равич[25]
- Ян Кантій (1836—1912), дружина — Зофія Фредро
- Роман Марія Олександр, більше відомий як Митрополит Андрей
- Олександр[26] Марія Домінік[27] (Aleksander Maria Dominik 1866—1940)[28]
- Станіслав Марія Ян[33] Теофіл[34] — генерал Війська Польського[35]
- Климентій (у світі Казимир Марія)
- Леон Йосиф Марія (1877—1939), дружина — Ядвіґа Шембек
- Стефан (1862—1864)
- Юрій Петро (1863—1880)[26]
- Ян Кантій (1836—1912), дружина — Зофія Фредро
- Іван (Ян Баптист) (1770—1831)
- Пилип (Філіп), ловчий перемиський, др. Єлизевета Хроновська гербу Гриф
- Лев (у світі Людовик) (1714—1779), його кузин Атанасій Андрій[36]
- Симон (пол. Szymon, 1715—1789) — перемиський каштелян, молодший брат Лева[37]
- Костянтин (?—1737) — мечник перемиський (1732—1734)[14], суддя каптуровий львівський 1733 року[19]
- Тереза
- Казимир — ґостинінський мечник, дружина — Бриґіда, тесть — київський каштелян Ярош (Геронім) Станіслав Куропатніцький[38]
- Костянтин[39], дружина — київська стольниківна Юстина Ліпська[6]
- Анна — дружина Григорія Гуляницького[40]
- Адам — теребовельський чашник (1733)[41]
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Dunin Borkowski, Jerzy Sewer Teofil (1856-1908) (1908). Almanach błękitny : genealogia żyjących rodów polskich. nakł. Księgarni H. Altenberga.
- ↑ РОДОВІД ШЕПТИЦЬКИХ. sheptytsky.ugcc.org.ua. 7 серпня 2011. Архів оригіналу за 21 серпня 2011.
- ↑ а б в г д Войтович, с. 633.
- ↑ Barącz S. Pamiętnik dziejów Polski [Архівовано 13 червня 2021 у Wayback Machine.]. — Lwów, 1855. — S. 208. (лат.)
- ↑ а б Żebrowski T. Hieronim Antoni Szeptycki, biskup płocki (1700—1773) [Архівовано 15 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Studia płockie. — 2011. — T. XXXIX. — S. 251—252. (пол.)
- ↑ а б Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności starożytnymi wszystkich katedr, prowincji i rycerstwa klejnotami heroicznym męstwem y odwagą, Naywyższemi honorami a naypierwey cnotą, Pobożnością y świątobliwością ozdobiona… [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — S. 279. (пол.)
- ↑ а б в г Skoczylas I. Szeptycki Bazyli, w zakonie Barlaam, h. własnego (1647—1715) [Архівовано 29 червня 2020 у Wayback Machine.] // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, 2012. — T. XLVIII/2, zeszyt 197. — S. 230. — ISBN 978-83-86301-01-0 całość, ISBN 978-83-88909-95-5.
- ↑ Eustachy Stanisław Szeptycki h. wł. (ID: psb.33596.2)
- ↑ Urzędnicy podolscy XIV—XVIII wieku. Spisy / opracowali Janas Е., Kłaczewski W., Kurtyka J., Sochacka А. — Kórnik : Biblioteka Kórnicka, 1998. — S. 234. — ISBN 83-85213-00-7 całość. — ISBN 83-85213-22-8. (пол.)
- ↑ Galas Ł. Szeptycki Hieronim Antoni h. własnego (1700—1773) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, 2012. — T. XLVIII/2, zeszyt 197. — S. 233. (пол.)
- ↑ а б в Galas Ł. Szeptycki Hieronim Antoni h. własnego (1700—1773) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, 2012. — T. XLVIII/2, zeszyt 197. — S. 233. (пол.)
- ↑ а б в г д е ж и к Haratym A. Szeptycki Kajetan h. własnego (zm. 1792) [Архівовано 27 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, 2012. — T. XLVIII/2, zeszyt 197. — S. 239. (пол.)
- ↑ Urzędnicy podolscy… — S. 156.
- ↑ а б в г Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII ww. / opracował K. Prszyboś. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — S. 395. (пол.)
- ↑ дочка стольника
- ↑ Лильо О. Штрихи до біографій представників сакрального і світського живопису Львова останньої третини XVIII ст. [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] — С. 204.
- ↑ Kajetan Szeptycki h. wł. (ID: 2.273.22) [Архівовано 30 квітня 2016 у Wayback Machine.]. (пол.)
- ↑ Baczkowski M. Szeptycki Wincenty Wiktor Leon (1782—1836) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, 2012. — T. XLVIII/2, zeszyt 197. — S. 257—258.
- ↑ а б в г Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności… [Архівовано 13 червня 2021 у Wayback Machine.] — T. 4. — S. 280.
- ↑ а б в Skoczylas I. Szeptycki Andrzej, w zakonie Atanazy, h. własnego (1723—1779) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, 2012. — T. XLVIII/2, zeszyt 197. — S. 226. (пол.)
- ↑ Gil A. Szeptycki Antoni, w zakonie Atanazy, h. własnego (1686—1746) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, 2012. — T. XLVIII/2, zeszyt 197. — S. 224.
- ↑ Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : skł. gł. Gebethner i Wolff, 1899. — Cz. 1. — T. 1. — S. 236. (пол.)
- ↑ а б Stępień S. Szeptycki Józef Gabriel (1806—1855) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, 2012. — T. XLVIII/2, zeszyt 197. — S. 238. (пол.)
- ↑ Там само. — S. 239.
- ↑ Róża Teresa Ewelina Kossecka z Kossocic h. Rawicz (ID: 11.435.845). Архів оригіналу за 3 серпня 2017. Процитовано 17 грудня 2017.
- ↑ а б Nowak M. i Stępień S. Szeptycki Jan Kanty Remigiusz (1836—1912) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, 2012. — T. XLVIII/2, zeszyt 197. — S. 236—237. (пол.)
- ↑ Przegaliński A. Szeptycki Aleksander Maria Dominik (1866—1940) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, 2012. — T. XLVIII/2, zeszyt 197. — S. 214—216.
- ↑ Szeptycki Aleksander Maria Dominik (1866—1940) [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Kazimierz Jan hr. Szeptycki z Przyłbic h. wł. (ID: cz.I002875). Архів оригіналу за 3 серпня 2017. Процитовано 18 грудня 2017.
- ↑ Aleksander Maria Józef hr. Szeptycki z Przyłbic h. wł. (ID: cz.I003081). Архів оригіналу за 23 серпня 2017. Процитовано 18 грудня 2017.
- ↑ Maciej Maria hr. Szeptycki z Przyłbic h. wł. (ID: cz.I003084). Архів оригіналу за 27 листопада 2018. Процитовано 2 червня 2018.
- ↑ Michał Maria hr. Szeptycki z Przyłbic h. wł. (ID: cz.I003085). Архів оригіналу за 17 вересня 2017. Процитовано 18 грудня 2017.
- ↑ Stanisław Maria Jan hr. Szeptycki z Przyłbic h. wł. (ID: cz.I007732) [Архівовано 24 березня 2019 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Miketyński P. Szeptycki Stanisław Maria Jan Teofil (1867—1950) // PSB. — S. 249 (255)
- ↑ на роверах
- ↑ Szeptycki Ludwik, w zakonie Leon (Lew), h. własnego (1714—1779) [Архівовано 8 червня 2020 у Wayback Machine.] // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, 2012. — T. XLVIII/2, zeszyt 197. — S. 243.
- ↑ Haratym A. Szeptycki Szymon h. własnego (1715—1789) [Архівовано 8 червня 2020 у Wayback Machine.] // Polski Słownik Biograficzny. — S. 255.
- ↑ Trawicka Z. Kuropatnicki Hieronim (Jarosz) Stanisław herbu Nieczuja (zm. 1696) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1970. — T. XVI/1. — Zeszyt 68. — S. 253. (пол.)
- ↑ Konstanty Szeptycki (ID: 14.431.367). Архів оригіналу за 27 листопада 2017. Процитовано 18 грудня 2017.
- ↑ Wójcik Z. Hulanicki Hrehory (Grzegorz) h. Ulanicki (XVII w.) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : PAN, 1963. — T. Х/1, zeszyt 44. — S. 89. (пол.)
- ↑ Urzędnicy województwa ruskiego… — S. 394.
Джерела ред.
- Войтович Л. Шептицькі [Архівовано 16 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 633—634. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Рудович І. Єпископи Шептицькі // Богословський вісник. — 1901. — Т. 2.
- Смуток І. Родовід Шептицьких [Архівовано 16 грудня 2017 у Wayback Machine.] — С. 592—602.
- Шпитковський І. Рід і герб Шептицьких // Богословія. — 1933. — Т. 11; 1934. — Т. 12, кн. 1, 2—3, 4; 1935. — Т. 13, кн. 1, 2—3, 4.
- Harasiewicz М. Annales Ecclesiae Ruthenae. — Львів, 1862.
- Herbarz polski Kaspra Niesieckiego… [Архівовано 22 квітня 2016 у Wayback Machine.] — T. 8. — S. 620—621. (пол.)
Посилання ред.
- Osoby o nazwisku «Szeptycki» w Genealogii Potomków Sejmu Wielkiego [Архівовано 11 жовтня 2016 у Wayback Machine.]. (пол.)
- Рід Шептицьких сягав XIII століття. Історики знайшли втрачені генеалогічні документи. http://www.istpravda.com.ua/s. Історична правда. 25 червня 2019. Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 25 червня 2019.