Жидачів
Жида́чів (Удеч) — місто у Львівській області, центр Жидачівської об'єднаної територіальної громади Стрийського району.
Одне із найдавніших міст Прикарпаття. Розташоване на межі горбистої Подільської височини та плоскої улоговини Передкарпаття, за 3 км від впадіння в Дністер його найбільшої притоки річки Стрий.
Історія ред.
Найдавніші поселення на території міста простежуються вже понад 20 тисяч років, про що свідчать археологічні знахідки.
Перша письмова згадка про місто датується 1164 роком (згадується як Удеч або Зудечів). Надалі в документах зафіксовано близько 25 назв міста.
Вже у ХІІ столітті місто сформувалося як потужний торговельний центр і відігравало значну роль в економічних зв'язках Галицько-Волинської Русі з Київською Руссю та західними і причорноморськими країнами. Через Жидачів проходив важливий торговий шлях із Сходу на Захід. Крім того, завдяки судноплавним в той час річкам Дністер та Стрий, Жидачів був зв'язаний з столицею Галицько-Волинської Русі — містом Галичем, з придунайськими містами та морським портом Київської Русі — Олешшям. Жидачівські купці вели жваву торгівлю також з містами Польщі, Німеччини, Угорщини та інших країн.
Близько XIV століття в Удечі поселились євреї.
Наприкінці XIV століття на тривалий час підпало під владу Польщі. В цей час тут виникає римо-католицький храм, якому у 1387 році король Владислав II Ягайло дарував село Рогізно. 1393 року місто отримало магдебурзьке право, що відповідало інтересам іноземних ремісників та торгівців, котрі в цей час активно заселяли галицькі міста. В часи останньої фази боротьби за галицько-волинську спадщину, яку тоді вели Польща та Литва, з 1405 по 1431 (або 1421-1430), Жидачів став столицею брата лідера православної партії князя Свидригайла — Федора Любартовича, котрий прибув сюди із Сіверщини.[2] У 1415 році за кошти Федора була оздоблена місцева церква. Відповідно до історичних джерел, крім Федора, містом від його імені управляв галицький боярин Ленко, автор грамоти 1424 року, написаної староукраїнською мовою. В 1435 році Жидачівський повіт передано князеві Земовиту Мазовецькому, який віддав його у володіння жидачівському судді Сеньку Прочоличу з Рудного, очевидно, теж місцевому галицькому феодалові. Місто було центром староства гродового, Жидачівського повіту Львівської землі, Руського воєводства, одним із найбільших міст Галичини, центром торгівлі сіллю. Крім того, мешканці займались землеробством і ремісництвом. Ці заняття відображені на гербі міста 1653 року — біла соляна куля, леміш від плуга, серцеподібний щит. В 1602 р. споруджується мурований латинський храм. Його головний вівтар, присвячений Успінню Діви Марії, було збудовано 12 жовтня 1612 року. З того часу зберігся вишуканий різьблений вхідний портал святині, заснований жидачівським старостою Золчинським.
Жидачів увійшов в історію як місце де під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького тут і в навколишніх селах почали формуватись ударні групи й загони повсталих, які знищували шляхетські маєтки. Так, на початку 1648 року жидачівські міщани на чолі з попом Ільком та його зятем Федором напали на замок, пограбували шляхетське майно і наробили чимало шкоди. Принагідно були знищені і всі судові книги шляхетських гродських і земських судів. (Наявні у Львівському архіві судові книги розпочинаються з 1649 року). Восени 1648 року запалали й інші панські маєтки у Жидачеві. Один з маєтків захопили 136 повстанців, серед яких було 88 селян, 40 міщан, а решта (8) — отамани й попи. Сформована в Жидачеві одна з ударних груп повстанців знищила багато шляхетських маєтків далеко за межами міста. В 1676 році, Ян III Собеський, готуючись до війни з турецькими загонами під проводом бейлербея Дамаску Ібраґіма-паші «Шайтана», стояв біля міста табором. Бої тривали майже місяць, вирішальною стала битва від 17 жовтня 1676 року. Король Речі Посполитої підписав з турками мирну угоду, відібрав 12 000 полонених, яких гнали в ясир, було відслужено урочистий молебень (месу) з приводу перемоги в костелі Жидачева.
16 вересня 1768 року у Жидачеві було страчено чотирьох гайдамаків — Василя Крупського з Лисянки, Івана Бученка з Черкас, Івана Засилова з Краснопілля (Уманщина) і Якима Шелеста з Жаботина (Смілянщина).
XIX століття відоме як період епідемій холери, пожеж, від яких часто потерпало населення міста. Проте, вже у другій половині XIX століття будуються кам'яні будівлі приміщення повітового суду, повітової ради, два приміщення школи. В 1889 році закінчується в будівництво колії Стрий — Ходорів і з цього часу Жидачів отримав залізничне сполучення.
1 січня 1925 р. до міста приєднано село Фільварки Жидачівські[3].
Перед Другою світовою війною в місті нараховувалось близько 4200 мешканців, з них — понад 1900 українців, 1290 поляків, 950 євреїв. У роки Другої світової війни в місті була знищена, репресована четверта частина його мешканців. Все єврейське населення міста було знищено. У 1945 році з Жидачева було виселено всіх поляків. Період з вересня 1939 року по липень 1941 і 1944–1991 період радянської влади.
У післявоєнні роки розвиток міста пов'язаний із будівництвом і діяльністю целюлозно-паперового комбінату, який запущено в дію 1951 року.
Сьогодні місто — має дуже високий рівень безробіття. Починаючи з 1996 року, 21 вересня — день міста[4].
У 2018 році в Україні передбачається відзначення на державному рівні 625-ї річниці з часу надання магдебурзького права місту Жидачеву (1393).[5]
Політика ред.
Парламентські вибори, 2019 ред.
На позачергових парламентських виборах 2019 року у місті функціонували 6 окремих виборчих дільниць № 460357–460361, 460417.
- Результати
- зареєстровано 7751 виборцець, явка 49,48%, найбільше голосів віддано за «Голос» — 22,40%, за Слугу народу — 22,11%, за «Європейську Солідарність» — 18,88%.[6] В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Андрій Кіт (самовисування) — 27,73%, за Володимира Гаврона (Голос) — 17,81%, за Андрія Гергерта (Всеукраїнське об'єднання «Свобода») — 14,73%[7].
Населення ред.
Національний склад ред.
Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[8]:
| Національність | Відсоток |
|---|---|
| українці | 96,34 % |
| росіяни | 2,21 % |
| інші/не вказали | 1,45 % |
Мова ред.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9][10]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 97,55 % |
| російська | 1,94 % |
| інші/не вказали | 0,51 % |
Транспорт ред.
Територією міста проходить автошлях E50.
Пам'ятки історії і культури ред.
В даний час у місті є понад 30 пам'яток історії і культури. Серед них:
- залишки давньоруського городища, замку ХІІ-XIV ст.
- чудотворна ікона Богоматері Воплочення — Жидачівська Оранта 1406 р. (знаходиться в церкві Воскресіння).
- римо-католицький костел (за радянських часів спочатку був автовокзал, потім — краєзнавчий музей), тепер діючий храм католиків
- на трьох пагорбах за містом раніше було родове помістя, до якого, за легендами, веде підземний хід з костелу
- старі «панські» конюшні (зараз навчальні класи, гаражі місцевого ПТУ).
Зберігся старий «польський» цвинтар.
У жовтні 1992 р. в місті було відкрито пам'ятник Т. Г. Шевченку.
Освіта ред.
- Жидачівський професійний ліцей
- Жидачівський заклад загальної середньої освіти І-III ст. № 1 ім. Героя України Тараса Матвіїва
- Жидачівський заклад загальної середньої освіти І-III ст. № 2
- Жидачівський заклад загальної середньої освіти І-III ст. № 3 ім. Омеляна Партицького (уродженця с. Тейсарова)
- Жидачівська дитяча музична школа
Міста-партнери ред.
Відомі люди ред.
- Юліан-Юрій Дорош — український фотограф-художник, піонер української кінематографії в Галичині, етнограф, краєзнавець, член Українського фотографічного товариства.
- Михайло Гівель — радянський футболіст.
- Ярослав Ланчак — український кінорежисер.
- Байтала Михайло Романович — директор Департаменту пожежної безпеки, відомий пожежник.
- Айхенштайн Цві Гірш[en] (Гершель) з Жидачева — хасид, засновник династії цадиків.[12]
- Володимир Балик[hr] — хорватський баяніст, концертний виконавець, композитор та продуцент.
- Тарас Матвіїв — учасник Революції Гідності, журналіст, військовий, Герой України.
- Богдан Гоза — український важкоатлет.
- Тарас Качараба — футболіст захисник Славії Прага
Жидачівські старости ред.
- Юрша з Ходороставу — староста стрийський, долинський, з роду Ходоровських, чоловік Анни з Тарлів, зять стрийського старости Закліки з Щекаровичів (†1465/1466)[13][14]
- Мельхіор з Паньова[15]
- Ян Янда з Паньова — стрийський староста[16]
- Міхал Паньовський
- Миколай Ліґенза — вісьліцький кастелян; отримав дозвіл на викуп від попередника в 1555 році[17]
- Миколай Спитек з Бобрку Ліґенза — сандомирський кастелян, син попереднього;[18] з 1592 року[19]
- Геронім Оссолінський — польський шляхтич, придворний короля[20]
- Адам Дзержек — посесор староства[21]
- Франциск Дідушицький, з 1662 року
- Юрій-Станіслав Дідушицький, з 1694 року
- Цетнер Ян — староста кам'янський (пол. kamionacki), генерал королівської армії, кухмістр великий коронний
Фотографії ред.
-
Церква Свв. Бориса і Гліба
-
Церква Всіх Святих
-
Костел Успення Пресвятої Богородиці
-
Дзвіниця костелу Успення Пресвятої Богородиці
-
Вали городища в урочищі Базиївка
-
Братська могила радянських воїнів
Примітки ред.
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ Шараневич І. (1863) Исторія Галицко-Володимирской Руси, от найдавнѣйшихъ временъ до року 1453. Львовъ: Печатня Ставропигійского института, -С.305
- ↑ Dz.U. 1924 nr 117 poz. 1050. Архів оригіналу за 13 жовтня 2016. Процитовано 29 вересня 2016.
- ↑ Історія міста - Офіційний сайт Жидачівської міської ради. zhydachiv-meriya.lviv.ua (uk-ua). Архів оригіналу за 30 березня 2017. Процитовано 29 березня 2017.
- ↑ Проект Постанови Верховної Ради України про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2018 році (реєстр. № 7274 від 10.11.2017, поданий Народними депутатами України Єленським В. Є., Княжицьким М. Л., Лесюком Я. В.). Архів оригіналу за 4 лютого 2018. Процитовано 3 лютого 2018.
- ↑ Підсумки голосування на виборчих дільницях у загальнодержавному виборчому окрузі в межах ОВО № 126, Львівська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 3 серпня 2023.
- ↑ Відомості про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях одномандатного виборчого округу № 126, Львівська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року. Архів оригіналу за 25 квітня 2021. Процитовано 3 серпня 2023.
- ↑ Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
- ↑ Рідна мова населення міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
- ↑ а б в г Міста партнери - Офіційний сайт Жидачівської міської ради. zhydachiv-meriya.lviv.ua (uk-ua). Архів оригіналу за 30 березня 2017. Процитовано 29 березня 2017.
- ↑ Eichenstein Cwi Hirsz z Żydaczowa [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Tarłowie (01) [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII ww. / opracował K. Prszyboś.. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — S. 182—183. (пол.)
- ↑ Łoziński W. Złotnictwo lwowskie w dawnych wiekach: 1384—1640 [Архівовано 11 серпня 2014 у Wayback Machine.]. — Lwów : Gubrynowicz i Schmidt, 1889. — S. 53. (пол.)
- ↑ Pileccy (01) [Архівовано 19 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Kowalska H. Ligęza Mikołaj z Bobrku (ok. 1530—1603) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1972. — T. XVII/2, zeszyt 73. — S. 318 (пол.)
- ↑ Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności starożytnymi wszystkich katedr, prowincji i rycerstwa klejnotami… [Архівовано 7 червня 2014 у Wayback Machine.] — Lwów, 1740. — T. 3. — S. 107. (пол.)
- ↑ Kowalska H. Ligęza Mikołaj z Bobrku (ok. 1530—1603)… — S. 319 (пол.)
- ↑ Ossolińscy (02) [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Żydaczów… — S. 881.
Джерела та література ред.
- Данилюк Ю. З. Жидачів [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 150. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
- Жидачів [Архівовано 14 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Галицька брама. — 1999. — № 34— (515—2). — 24 с.
- Янклевич В. Р. Жидачів [Архівовано 1 липня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Baliński M., Lipinski T. Żydaczów // Starożytna Polska. — Warszawa : nakład i druk S. Orgelbranda, 1845. — T. II. — Część 2. — S. 612—614. (пол.)
- Żydaczów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 880. (пол.) — S. 880—882. (пол.)
Посилання ред.
- Офіційний сайт Жидачівської міської ради [Архівовано 15 липня 2012 у Wayback Machine.]
- Офіційний сайт Жидачівської районної держадміністрації Львівської області [Архівовано 13 листопада 2010 у Wayback Machine.]
- Інформаційний портал Жидачева [Архівовано 5 листопада 2020 у Wayback Machine.]
- Народний часопис жидачівщини «Новий Час» [Архівовано 22 вересня 2011 у Wayback Machine.]
- Князі і традиції ДЕРЖАВНОСТІ [Архівовано 27 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Городище і замок у Жидачові на zamki-kreposti.com.ua [Архівовано 21 вересня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- Жидачів на Енциклопедії Жидачівщини [Архівовано 28 грудня 2021 у Wayback Machine.]
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Жидачів |