Відкрити головне меню

Станіслав Марія Ян Шептицький (пол. Stanisław Maria Szeptycki, 3 листопада 1867, с. Прилбичі — 9 жовтня 1950, с. Корчина) — граф, генерал-майор цісарсько-королівської армії Австро-Угорщини, генерал-поручник Війська Польського. Рідний брат митрополита Андрея Шептицького.

Станіслав Марія Ян Шептицький
Szeptycki.jpg
Народився 3 листопада 1867(1867-11-03)
с. Прилбичі, нині Яворівський район
Помер 9 жовтня 1950(1950-10-09) (82 роки)
с. Корчина, нині Польща
Громадянство Польща Польща
Національність полонізований українець
Діяльність військовий
Alma mater Q1718293?
Учасник Перша світова війна
Титул граф
Посада міністр військових справ Польщі II
Військове звання генерал-лейтенант
Конфесія католик
Рід Шептицькі
Батько Ян Кантій Шептицький
Мати Шептицька Софія
Родичі Шептицький Климентій Казимир, Шептицький Андрей
Брати, сестри  • Климентій і Андрей (Шептицький)
Нагороди
Орден Залізної Корони 2 ступеня
Пам'ятна медаль за війну 1918—1921
Krzyż Komandorski Orderu Wojennego Virtuti Militari Krzyż Srebrny Orderu Wojennego Virtuti Militari Krzyż Komandorski Z Gwiazdą Orderu Odrodzenia Polski Krzyż Walecznych nadany czterokrotnie
Кавалер офіцерського хреста ордена Франца Йосифа
Герб

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 3 листопада 1867 року в с. Прилбичі, нині Яворівський район, Львівська область, Україна (тоді Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина).

СтановленняРедагувати

З 1877 навчався у середніх школах у Львові, потім у Перемишлі та Кракові.

1885 — отримав диплом середньої школи.

18851888 — студент Військово-технічної академії в Медлінґу. По закінченні отримав ступінь молодшого лейтенанта артилерії.

Від молодшого лейтенанта до капітанаРедагувати

18881890 — служив у артилерійському дивізіоні в Ярославі.

Зі серпня 1891 до червня 1892 — курсант військової школи верхової їзди у Відні.

У січні 1892 отримав призначення до артилерійської бригади в Перемишлі та звання лейтенанта.

18941896 — навчався в Школі Генерального штабу (Відень).

1896 — призначений ад'ютантом піхотної бригади в Кошицях.

У листопаді 1898 був призначений командиром батареї в полку польової артилерії, дислокованому в Орадя. Підвищений до звання капітана.

З листопада 1899 до лютого 1904 — служить у Кракові: спочатку штабний капітан у 12-й піхотній дивізії, з 1903 — у 1-й кавалерійській дивізії.

19041905 — під час російсько-японської війни був австрійським військовим аташе при російській армії в Маньчжурії.

Від капітана до полковникаРедагувати

З жовтня 1905 до грудня 1906 — штабний офіцер 3-ї кавалерійської дивізії. Потім працював у реєстраційній службі Генерального штабу у Відні.

1906 — здав іспити на майора Генерального штабу (отримав звання 1 листопада 1907).

У квітні 1907 повернувся до ІІІ кавалерійської дивізії (Відень) як начальник штабу.

Восени 1909 — був командиром дивізіону, потім полку польової артилерії.

У травні 1911 переведений в Генеральний штаб і отримав ранґ підполковника.

19111914 — австрійський військовий аташе в Римі.

У травні 1914 став полковником.

1 вересня 1914 — після початку Першої світової війни призначений до операційного відділу головної команди австро-угорської армії, а з 24 вересня — начальника штабу II корпусу (на російському фронті).

У листопаді 1915 призначений командиром артилерійського XXX бригади польової артилерії.

Пропозиція стати командантом УССРедагувати

1914 — провідні українські діячі Галичини та Буковини Кость Левицький і Микола Василько запросили на команданта УСС графа Станіслава Шептицького, особистого приятеля цісаря Франца-Йосифа, який маючи великі зв'язки і вплив в урядових колах, водночас був рідним братом духовного глави українців Галичини.

За однією версією, проти кандидатури Станіслава Шептицького рішуче виступив Кирило Трильовський, погрожуючи спротивом «Січей». Наслідок — Відень обмежив УСС до 2000 вояків, а Станіслав Шептицький опинився під впливом польських націоналістів, які запропонували йому співпрацю в розбудові польського легіону[1].

Іншу версію подій наводять Никифор Гірняк і Степан Шах. Як писав останній про Станіслава Шептицького,

«Ставився він до У. С. С. негативно і зіпхнув був їх початково до ролі „розвідчої частини“ при львівськім корпусі ген. Гоффманна, обмежуючи при тім їх чисельний стан до 2500 мужа. Становище полковника Станислава графа Шептицького до легіону У. С. С. в 1914 р. вияснює докладніше проф. Др Никифор Гірняк, заслужений командант Коша У. С. С. … Наводить таку розмову між полк. Шептицьким а Костем Левицьким і Васильком: „Становища команданта У. С. С.-ів не можу приняти тому, що поляки назвали б мене зрадником“; Др Гірняк покликується на спомин Дра К.Левицького п. н. „Історія визвольних змагань“… Споминами своїми так Др Кость Левицький, як і … Никифор Гірняк опрокидують „неправдиву легенду“, наче б полк. Шептицький хотів стати командантом Українського Легіону, а „наші його не хотіли“. В дальших виводах додає ще Др Гірняк таке речення: „В роках окупації Волині і Люблинщини австрійськими військами Ст. Шептицький був військовим губернатором Люблинщини і вів там рішучу пропольську політику. Між іншим в значній мірі причинився він до того, що У. С. С.-ів усунено з Волині на весні 1917 р.“»[2][3][4]

Ще одну версію наводить Осип Думін:

«Більшість членів Головної Української Ради радо б привітали на посту команданта легіону й полковника Генеральної булави гр. С.Шептицького, брата митрополита Андрея. Саме полковникові Шептицькому військове міністерство доручило здійснити формування українського легіону. При сприянні посла Миколи Василька д-р К. Левицький мав 14—17 серпня 1914 р. переговори з полковником Шептицьким у Відні. Полковник Шептицький обіцяв допомогти у формуванні УСС, але від пропозиції обійняти посаду команданта відмовився, мотивуючи тим, що має іншу, не менш важливу посаду в австрійській армії»[5].

У польському легіоніРедагувати

Червень 1916 — Станіслав Шептицький на власне прохання отримав призначення до польських легіонів і став командиром 3-ї Бригади, а з листопада 1916 до квітня 1917 командував усіма польськими легіонами австро-угорської армії, на чолі яких 1 грудня 1916 вступив до Варшави.

До лютого 1918 був австро-угорським генерал-губернатором в Любліні, але пішов у відставку на знак протесту проти повернення Холмщини Українській Народній Республіці внаслідок Брестського миру.

З червня по жовтень 1918 командував 85-ю піхотної бригадою ландверу на італійському фронті.

Від жовтня 1918 командував збройними силами Королівства Польського (Polnische Wehrmacht).

5 листопада 1918 звільнений з цісарсько-королівської армії.

Служба в польській арміїРедагувати

У листопаді 1918 одразу приєднався до щойно створеного Війська Польського, де замінив генерала Тадеуша Розвадовського на посту начальника Генерального штабу (займав його до березня 1919).

У ніч проти 5 січня 1919 успішно ліквідував заколот групи змовників полковника Маріана Янужайтіса, які намагалися влаштувати державний переворот.

6 лютого 1919, протестуючи проти способу ведення воєнних дій у Галичині, пішов у відпустку (на власне прохання).

З квітня 1919 займав пост командувача Литовсько-Білоруського фронту.

1920 — під час радянсько-польської війни, завдяки його успішному командуванню фронтом і 4-ю армією поляки відтіснили більшовиків і закріпилися на позиціях за Неманом.

Був нагороджений Командорським і Срібним Орденами Virtuti Militari, Командорським Орденом Відродження Польщі і 4 рази ставав Кавалером KrzyżWalecznych.

Незгода з політикою польського вождя Юзефа Пілсудського коштувала йому посади. 31 липня 1920 був з неї звільнений.

З 1 вересня 1921 був інспектором армії в Кракові. Згодом вступив у «націонал-демократичну» опозицію до Пілсудського.

1923 — після зміни влади призначений міністром оборони Польщі.

Ображений Пілсудським після державного перевороту у травні 1926 викликав останнього на дуель. Але маршал виклику не прийняв. По цьому Шептицький подав у відставку з військової служби.

Цивільне життяРедагувати

Після відставки проживав у Кракові, не займаючись політичною діяльністю. Обіймав посаду президента Національної асоціації виробників нафти. Під час Другої світової війни не брав участі в русі опору.

Служба Польській Народній РеспубліціРедагувати

Наприкінці Другої світової війни, у віці 78 років Станіслав Шептицький вступив до армії ПНР, і його призначено на посаду голови Ради Польського Червоного Хреста, яку він обіймав у 19451950.

Помер 9 жовтня 1950 року в с. Корчина поблизу Кросна (нині Кросненський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща).

Сім'яРедагувати

Перша дружина — княжна Марія Юзефіна Сапіга-Коденська з Красічина гербу Лис (1884—1917), донька Леона Павла Адама та його дружини — княжни Терези Єлизавети Марії Сангушко-Коширської. Шлюб уклали у містечку Більче-Золоте[6] — тодішньому маєтку Сапіг. Друга — Станіслава Олізар.[7]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Штепа П. Українець і москвин: дві протилежності. — Дрогобич: «Відродження». — С. 481.
  2. Левицький К. Історія визвольних змагань галицьких українців в часи світової війни 1914—1918 рр., ч. 1—3. Львів. — С. 19-20
  3. Никифор Гірняк. Організація і духовний ріст Українських Січових Стрільців. // Америка, ч. 26, 11 лютого 1955
  4. Степан Шах. Львів — місто моєї молодости. — Ч. III. — Мюнхен: Християнський голос. — С. 141—143.
  5. Думін О. Історія Легіону Українських Січових Стрільців. 1914—1916. // Дзвін. — 1991. — № 10. — С. 120.
  6. Sapiehowie (07) Архівовано 16 October 2016[Дата не збігається] у Wayback Machine. (пол.)
  7. Stanisław Maria hrabia Szeptycki (пол.)

Джерела інформаціїРедагувати

ПосиланняРедагувати