Чемпіонат Європи з легкої атлетики

Чемпіонат Європи з легкої атлетики — найпрестижніше у європейському легкоатлетичному календарі міжнародне змагання, що проводиться раз на два роки Європейською легкоатлетичною асоціацією.

Чемпіонат Європи з легкої атлетики
European Athletics Championships
European Athletic Association Logo.svg
Загальна інформація
Статус активний
Тривалість 6 днів
Регулярність раз на два роки
Засновано 1934
Веб-сайт посилання
CMNS: Чемпіонат у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

У рейтингу найбільших офіційних міжнарідних змагань з легкої атлетики чемпіонат Європи традиційно посідає третю сходинку, поступаючись за своєю престижністю тільки Олімпійським іграм та чемпіонатам світу.

Історія чемпіонатів Європи почалася в першій половині 30-х років минулого століття, причому почалася з подій майже детектівних. Ще в 1926 угорець Шилард Станкович виступив з ідеєю організації чемпіонатів Європи. Не можна сказати, що ідея ця була дуже оригинальною, адже ще в 1919 відбувся перший чемпіонат Південної Америки. Але він пройшов досить скромно і не викликав великого резонансу. Здавалося б, за аналогією з південноамериканським без особливих проблем можна було провести і чемпіонат європейський. Однак незважаючи на те, що Станкович був дуже авторитетним спортивним діячем, в ІААФ він відав питаннями реєстрації світових рекордів, а це був один з небагатьох напрямків тодішньої діяльності цієї організації, його пропозицію вдалося реалізувати лише 8 років потому. І це при тому, що європейці були лідерами і в світовій легкій атлетиці, і в ІААФ.

На шляху організації чемпіонату Європи, здавалося, нездоланою перешкодою постав один з пунктів Статуту ІААФ, в якому говорилося про те, що Олімпійські ігри є змаганнями всесвітніми і не може бути інших змагань, як би вони не називалися, — чемпіонатамі світу, континентів або якось по-іншому. Президент ІААФ Зігфрід Едстрем, який незмінно очолював її з 1912, та частина членів Ради ІААФ твердо стояли на позиції неухильного дотримання цього пункту Статуту.

Але тут, як то кажуть, не було б щастя, та нещастя допомогло. Свого роду «хрещеним батьком» європейського чемпіонату став відомий фінський стаєр, дев'ятиразовий олімпійський чемпіон і 22-разовий рекордсмен світу Пааво Нурмі. До ІААФ надійшло повідомлення, що Нурми під час своїх виступів в Данцигу, Бреслау, Кенігсберзі та Штутгарті отримував гроші за них і таким чином порушив закон аматорства. Едстрем, будучи активним прихильником боротьби з будь-якими порушеннями принципів аматорства, що згодом зіграло не останню роль у його обранні президентом МОК, зажадав дискваліфікації Нурмі.

Однак далеко не всі члени Ради ІААФ поділяли думку свого президента. І тоді Едстрем запропонував своєрідний компроміс — в обмін на дискваліфікацію Нурмі до Статуту ІААФ будуть внесені зміни, що знімають заборону на проведення континентальних чемпіонатів.

Надалі події розвивалися дуже швидко. Влітку 1932, незадовго до початку Олімпійських ігор у Лос-Анджелесі, Нурмі дискваліфікували, а до Статуту ІААФ були внесені необхідні зміни. 14 січня 1933 у мюнхенскому готелі «Кенігсхофен» пройшла зустріч керівників ІААФ, на якій було прийнято рішення про організацію чемпіонату Європи та був створений спеціальний комітет для його проведення, а у вересні Рада ІААФ офіційно визнала статус цього змагання.

І ось через рік, у вересні 1934, в італійському Турині відбувся перший в історії чемпіонат Європи з легкої атлетики, в якому змагались тільки чоловіки. Наступний чемпіонат складався з двох частин — спочатку в Парижі виступали чоловіки, а у Відні на старт вийшли жінки. Перші вісім чемпіонатів пройшли з чотирирічними інтервалами. Але потім Європейська комісія ІААФ, згодом перетворена в Європейську легкоатлетичну асоціацію, спробувала перевести чемпіонати на дворічний цикл та проводити їх в непарні роки. Однак не відразу, а поступово, через проміжний трирічний інтервал. Ось звідки з'явилися «нетипові» чемпіонати 1969—1974. Але нововведення не «прижилося», і Європейська легкоатлетична асоціація повернулася до чотирирічного циклу своїх чемпіонатів[1].

Втім, дворчіний цикл проведення континентальних чемпіонатів все одно був запроваджений після чемпіонату-2010.

ФорматРедагувати

У змаганнях беруть участь легкоатлети, які представляють національні федерації, що входять до Європейської легкоатлетичної асоціації.

Від однієї країни в кожному індивідуальному виді можуть вийти на старт до 3 спортсменів, які виконали в установлений період відповідний кваліфікаційний норматив.

Країна може заявити по одній команді до естафетної дисципліни[2].

За роки проведення чемпіонатів Європи чоловіча програма змінювалась, а точніше, розширювалася лише двічі — в 1938 до неї був включений біг на 3000 метрів з перешкодами, а в 1946 — спортивна ходьба на 10000 метрів доріжкою, а згодом у 1958 дистанція ходьби була збільшена вдвічі та перенесена на шосе.

Жіноча ж програма зі «скромних» 9 видів на чемпіонаті-1938 зросла до програми, ідентичній чоловічій, в 2018 (коли жінки вперше розіграли нагороди в спортивній ходьбі на 50 кілометрів).

Наразі змагальна програма чемпіонату Європи включає по 24 дисципліни для чоловіків та жінок:

  • бігові види на доріжці стадіону: біг на 100, 200, 400, 800, 1500, 5000, 10000 метрів, 110 метрів з бар'єрами (у чоловіків) та 100 метрів з бар'єрами (у жінок), 400 метрів з бар'єрами, 3000 метрів з перешкодами, естафети 4×100 та 4×400 метрів;
  • шосейні дисципліни: марафонський біг, спортивна ходьба на 20 та 50 кілометрів (у роки проведення Олімпійських ігор чемпіони Європи зі спортивної ходьби не визначаються, а марафонську дистанцію замінює напівмарафон);
  • технічні дисципліни: стрибки у висоту, з жердиною, в довжину та потрійним, штовхання ядра, метання диска, молота та списа;
  • багатоборство: десятиборство (у чоловіків) і семиборство (у жінок)[2].

ЧемпіонатиРедагувати

# Рік Місто-господар Дати проведення Арена змагань Кількість дисциплін Країни-учасниці Атлети-учасники Переможець медального заліку
1 1934   Турин 7–9 вересня Муніципальний стадіон Беніто Муссоліні 22 23 226   Німеччина
2 1938   Париж 3–5 вересня Стад Олімпік (чоловіки) 23 23 272   Німеччина
  Відень 17–18 вересня Пратерштадіон (жінки) 9 14 80
3 1946   Осло 22–25 серпня Біслетт 33 20 353   Швеція
4 1950   Брюссель 23–27 серпня Ейзель 34 24 454   Велика Британія
5 1954   Берн 25–29 серпня Нойфельд 35 28 686   СРСР
6 1958   Стокгольм 19–24 серпня Олімпійський стадіон 36 26 626   СРСР
7 1962   Белград 12–16 вересня Стадіон Югославської народної армії 36 29 670   СРСР
8 1966   Будапешт 30 серпня-4 вересня Непштадіон 36 30 769   НДР
9 1969   Афіни 16–21 вересня Караїскакіс 38 30 674   НДР
10 1971   Гельсінкі 10–15 серпня Олімпійський стадіон 38 29 857   НДР
11 1974   Рим 2–8 вересня Олімпійський стадіон 39 29 745   НДР
12 1978   Прага 29 серпня-3 вересня Стадіон Евжена Рошицького 40 29 1004   СРСР
13 1982   Афіни (2) 6-12 вересня Олімпійський стадіон 41 29 756   НДР
14 1986   Штутгарт 26 серпня-2 вересня Некарштадіон 43 31 906   СРСР
15 1990   Спліт 26 серпня-2 вересня Полюд 43 33 952   НДР
16 1994   Гельсінкі (2) 7–14 серпня Олімпійський стадіон 44 44 1113   Росія
17 1998   Будапешт (2) 18–23 серпня Непштадіон 44 44 1259   Велика Британія
18 2002   Мюнхен 6–11 серпня Олімпійський стадіон 46 47 1162   Росія
19 2006   Гетеборг 7–13 серпня Уллеві 47 48 1288   Росія
20 2010   Барселона 27 липня-1 серпня Олімпійський стадіон 47 50 1323   Франція
21 2012   Гельсінкі (3) 27 червня-1 липня Олімпійський стадіон 42 50 1230   Німеччина
22 2014   Цюрих 12 серпня-17 серпня Летцигрунд 47 50 1439   Велика Британія
23 2016   Амстердам 6-10 липня Олімпійський стадіон 44 50 1329   Польща
24 2018   Берлін 7-12 серпня Олімпійський стадіон 48 50 1573   Велика Британія
25 2020   Париж 26-30 серпня Шарлеті скасований
26 2022   Мюнхен (2) 15-21 серпня Олімпійський стадіон
27 2024   Рим (2) Олімпійський стадіон

Медальний залікРедагувати

  • Інформація наведена по чемпіонат-2018 включно.
  • Колишні країни позначені курсивом.
МісцеКраїнаЗолотоСріблоБронзаВсього
1  СРСР120110101331
2  Велика Британія1189096304
3  НДР897562226
4  Німеччина758078233
5  Франція696560194
6  Польща545260166
7  Росія505153154
8  Італія424448134
9  Фінляндія332840101
10  Швеція294242113
11  Іспанія28243688
12  ФРН273637100
13  Нідерланди26252273
14  Україна20291867
15  Угорщина18202462
16  Чехословаччина16162759
17  Португалія1612937
18  Норвегія13141744
19  Болгарія12161240
20  Бельгія12131136
21  Білорусь11131034
22  Туреччина118928
23  Греція1171129
24  Швейцарія8121333
25  Румунія7211038
26  Чехія6141030
27  Югославія66315
28  Хорватія61310
29  Данія47314
30  Латвія43310
31  Ірландія36615
32  Естонія36413
33  Ізраїль3115
  Ісландія3115
35  Литва2349
36  Австрія21710
37  Словенія2125
38  Сербія1427
39  Словаччина1416
  Допущені нейтральні атлети1326
40  Азербайджан0224
41  Албанія0101
  Люксембург0101
43  Молдова0011
Всього (43 команд)9629689612891

МультимедалістиРедагувати

Інформація нижче наведена по чемпіонат Європи-2018 включно відносно спортсменів, які вибороли 6 або більше медалей.

ЧоловікиРедагувати

Атлет       Загалом Роки
  Крістоф Леметр 4 2 2 8 2010–2014
  Гаральд Шмід 5 1 0 6 1978-1986
  Роджер Блек 5 1 0 6 1986-1994
  Мо Фара 5 1 0 6 2006-2014
  Кевін Борле 4 1 1 6 2010–2018
  Мартін Руні 3 2 1 6 2010–2018
  П'єтро Меннеа 3 2 1 6 1971-1978
  Лінфорд Крісті 3 1 2 6 1986-1994

ЖінкиРедагувати

Атлетка       Загалом Роки
  Ірена Шевінська 5 1 4 10 1966-1978
  Фанні Бланкерс-Кун 5 1 2 8 1938–1950
  Ренате Штехер 4 4 0 8 1969-1974
  Дафне Схіперс 4 3 1 8 2012-2018
  Марліс Ґер 5 1 1 7 1978-1986
  Міріам Сумаре 1 3 3 7 2010-2014
  Маріта Кох 6 0 0 6 1978-1986
    Гайке Дрехслер 5 1 0 6 1986-1998
    Гріт Броєр 5 1 0 6 1990-2002
    Ірина Привалова 3 2 1 6 1994-1998
  Євгенія Сеченова 2 2 2 6 1946-1950

Спортсмени з найбільшою кількістю участейРедагувати

Нижче перелічені спортсмени, які брали участь на 6 або більше чемпіонатах Європи за період включно по чемпіонат Європи-2018.

ЧоловікиРедагувати

Участі Роки Атлет Дисципліни
7 1998-2018   Кеваго Зольтан метання диска
2002–2018   Герд Кантер метання диска
2002–2018   Давід Седерберг метання молота
2002–2018   Хесус Еспанья біг на довгі дистанції
2002–2018   Мар'ян Опря потрійний стрибок
6 1954–1971   Абдон Памич спортивна ходьба
1962–1978   Людвік Данек метання диска
1969–1990   Ненад Стекич стрибки у довжину
1994–2014   Хесус Анхель Гарсія спортивна ходьба
1994–2014   Віргіліюс Алекна метання диска
1998–2014   Двейн Чамберс спринт
1998–2014   Нікола Віццоні метання молота
1998–2014   Сергій Лебідь біг на довгі дистанції
1998–2014   Шимон Зюлковський метання молота
2002–2016   Грегорі Седок бар'єрний біг
2002–2016   Йоган Віссман спринт

ЖінкиРедагувати

Участі Роки Атлет Дисципліни
7 2002–2018   Папп Кристина біг на довгі дистанції
6 1969–1986   Гелена Фібінгерова штовхання ядра
1982–2002     Гайке Дрехслер спринт, стрибки у довжину
1986–2010   Фернанда Рібейру біг на довгі дистанції
1990–2010   Фелічія Тиля бар'єрний біг
1998–2016   Меліна Робер-Мішон метання диска
1998–2014   Нурія Фернандес біг на середні дистанції
2002–2016   Берта Кастельс метання молота
2002–2016   Дана Велдякова потрійний стрибок
2002–2016   Мер'я Корпела метання молота
2002–2016   Рут Бейтья стрибки у висоту

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Чемпионат Европы : стаття // Легкая атлетика: Энциклопедия. В 2-х т. : [рос.] / В. Б. Зеличенок, В. Н. Спичков, В. Л. Штейнбах ; общ. ред. В. В. Балахничев. — М : Человек, 2012. — Т. 2. — С. 456-457. — ISBN 978-5-904885-81-6.
  2. а б European Athletics Championships - Competition Regulations. Європейська легкоатлетична асоціація. Архів оригіналу за 28 листопад 2020. Процитовано 28 листопада 2020. 

ДжерелаРедагувати