Упите
Упите (жумуд. Opītė, лат. Opiten, пол. Upita, рос. Упить, Упита[1][2][3], біл. Упіть, Упіта, лит. Upytė) — село в Паневежиському районі Литви. Давніше — містечко. Розташоване біля річки Упіти, яка впадає в р. Невяжу[3], на відстані 12 км від м. Паневежиса. На автодорозі 195 «Кедайняй — Крекенава[lt] — Паневежис».
село
Координати 55°39′11″ пн. ш. 24°13′29″ сх. д.H G O
|
Історія
ред.Уперше Упить згадується в 1208 році, коли семигальці й лівонці організували загарбницький похід до Упить й програли. Назва Упитm (лат. Opiten) згадується також у 1254 році в Лівонському літописі, що стосується поділів регіону Упмали, та поділу Семигалії між Ризьким архієпископом і Лівонським орденом. Упитm входить у волость. В Упиті було збудовано дерев'яний замок на острові, який згодом став городищем, коли озеро Вешета було осушене. Замок був важливим північним оборонним форпостом проти численних набігів з Лівонії. Між 1353—1379 роками ця фортеця відбила десять таких нападів. Замок був розширений і укріплений у XV столітті, далі він служив резиденцією старост Упите. Від 1413 року Упить адміністративно належала Троцькому воєводству Великого князівства Литовського[4].
Упить була столицею Упитської землі (лит. Upytės žemė) у Великому князівстві Литовському. Пізніше цей регіон був перетворений на староство, що входило до складу Троцького князівства. У документі за 1556 рік зазначено, що Паневежис разом із 57 іншими містами й 359 селами був частиною цього староства. Від 1566 (до 1795 р.) Упить входить в Упитський повіт. У XVI столітті Упить почала втрачати своє значення, коли оборонний замок застарів, а Кракінове[pl] стало столицею Упітського староства в 1548 році. У той час Паневежис виріс і став центром економічного життя, «затьмаривши» м. Упить.
У 1593 року Упить з навколишніми селами назначена сеймом у власність королеві Ганні Молодшій, дружині короля Сигізмунда III Вази[3].
Постановою сейму 1614 року гродський суд з міста через його занепад перевели до Паневежиса[4]. З Упиттю пов'язані політичні події навколо великого гетьмана Литовського Януша Радзивілла влітку 1655 року та шведського генерал-губернатора Магнуса Габріеля Делагарді[4].
В історії Упите відомий упітський маршалок Андрій[5][6] (1666 р.) та гродський писар Упіті Ян (пом. після 1646 р.), які були синами упитського підкоморія Дмитра (1582—1649), який був сином князя Андрія Курбського.
Замок почав занепадати у XVII столітті після того, як місцеперебування старости було перенесено у Паневежис. Залишки замку зберігалися ще до XVIII століття.
У 1670 року Упить зарахована у власність королеви Елеонори, дружини короля Михайла[3]. У 1742 році належало Белазорам[4].
У Російській імперії перебувало у складі Віленської губернії у 1801—1843 роках[4].
У 1836 році Упітський повіт[be-tarask] з центром у містечку Упить був перейменований в Поневежеський. Упить розташована в 12 верстах від Паневежиса й 14 верст від м. Ковна.
У 1842 році цей повіт з містечком Упіть увійшов до складу новоствореної Ковенської губернії[2], та перебував там до 1918 року.
У 1885 році в Упиті було 14 будинків, 2 двори, католицький костел[3].
У 1918—1940 роках Упіть в Упітському старостві й належить до волості Науяместіс.
У 1938 році археологи розкопали поблизу Упиті кладовище, датоване III-V століттями н. е., на якому було 51 могила жінок, чоловіків та дітей. Де також були залізні знаряддя праці й тогочасна зброя (вуздечки, сокири, ножі тощо), бронзові прикраси (браслети, шпильки, намистини тощо).
У 1940—1941 роках Упить входить в Упитський район, в 1941—1944 роках — в Упитське староство, у 1944—1995 роках — в Упитський район, від 1995 року — в Упитське староство.
Релігія
ред.У 1595 році був делегатом від м. Упиті на католицькому генеральному синоді у м. Торуні Станіслав Мінвид[4].
У XVI столітті в Упиті діяв кальвінський збір[4].
В Упиті була споруджена у 1787 р. католицька деревляна церква «святого Карла Боромея» на місці стародавньої церкви заснованої у 1742 році Станіславом Тишкевичем та його дружиною Євою Белазор. Встановлена чотиригранна дзвіниця з 2-ї половини XIX століття.
На церковному кладовищі могильна каплиця з надгробками місцевих поміщиків та дрібної знаті XIX ст. — ХХ ст. із записами: Віторт, Римвід — Міцкевич, Тотвен, Семелевич, Домашевич, Страшевич, Вільчинський, Вашкевич, Шабуневич, Швойницькі, Меєр.
Відомі люди
ред.- Владислав Сіцінський (1615—1672) — шляхтич гербу Правдич, похований у м. Упить; перший шляхтич, який зірвав Варшавський сейм у 1652 році, скориставшися правом «Liberum veto» (підкуплений для того Яном Радзивілом), на якому був послом від м. Упить.
- Адам Зорян Чарноцький (1784—1825) — відвідував Упіть
Народилися
ред.- Ігнат Івицький[be] (1783—1823) — професор Полоцької єзуїтської академії.
- Антанас Казіо Белазарас[lt] (1913—1976) — литовський композитор[7].
- Герман Магонас[ru] (1899-1941) — радянський військовик.
- Сігіта Маркевичене[lt] (нар. 1962) — литовська легкоатлетка, переможниця Паралімпійських ігор.
Упитські старости
ред.- Варфоломій Гінейтович, володар маєтку Пілсуди[8] (син Станіслава Гінеїта згадуваного в конституції 1499 р.)
- Острозький Костянтин Іванович[4] (1507—1522, 1529)
- Михайло Васильович Свинюський[4] (1540)
- Станіслав Гаштольд[4] (1542)
- князь Іван Крошинський[ru][4] (1546)
- Григорій Остік[ru][4] (1546—1554)
- Йона Зарецький (1576)
- князь Петро Крошинський[4] (1579)
- Ян Глебович[4][9] (1585—1587, 1590—1594)
- Ян Ольбрахт Радзивіл (1621)
- Курч Євстахій Марцинович[be][10][11] (1618—1629, 1635)
- Ієронім Волович [4] (1610—1618)[12]
- Григорій Казимир Подберезький (1660)
- Михайло Казимир Радзивілл[13] (1668)
- Станіслав Костка Пузина
- Андрій Пузина[be][6] (1691)
- Франциск Гринцевич (1765)
- Христофор Пузина (1766, посесор)
- Пузина (1770)
- Йосиф Верещинський
Цікаві факти
ред.- Адам Міцкевич присвятив Упіті балладу «Перебування в Упіті».
- Майроніс присвятив Упіті поему «Чічінскас».
Примітки
ред.- ↑ Толковый словарь Даля. В. И. Даль. 1863—1866.(рос.)
- ↑ а б «Упита» // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, Т. 34А (68): Углерод — Усилие. — С.-Петербургъ, 1902. — С. 849.(рос.)
- ↑ а б в г д «Упита» // Географическо-статистический словарь Российской империи. — СПб., 1885. — T. 5: Таарджалъ — Яя. — С. 323.(рос.)
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Upita // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 814. (пол.)
- ↑ На його заповіті підписався упитський староста, князь Андрій Пузина
- ↑ а б Фамилия Пузына(рос.)
- ↑ Биография: Антанас Белазарас // kino-teatr.ru (рос.)
- ↑ Рудаков В. Пилсудские // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1898. — Т. XXIIIA (46) : Петропавловский — Поватажное. — С. 602. (рос. дореф.)
- ↑ (рос.) Акты, относящиеся к истории Западной России: 1544—1587
- ↑ Жалованная грамота короля Польского, вел. князя Литовского Владислава Вазы. Архів оригіналу за 18 вересня 2012. Процитовано 13 травня 2012.(рос.)
- ↑ Adam Boniecki (oprac. Marek Jerzy Minakowski): Herbarz polski Adama Bonieckiego, oprac. M. J. Minakowski // Nowy Boniecki — Genealogia elit litewsko-ruskich.(пол.)
- ↑ Рагаускас Айвас Постройка зданий архива судов Упитского повета в начале XVII в. и Упитский староста Ярош Волович // Гістарычна-археалагічны зборнік. — Мінск, 2017. — № 32. — С. 96. (рос.)
- ↑ Krzysztof Chłapowski Starostowie niegrodowi w Koronie 1565—1795 Materiały źródłowe, Warszawa, Bellerive-sur-Allier 2017. — S. 89.(пол.)
Джерела
ред.- Upita // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 813-814. (пол.)
- Powiat upitski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 339. (пол.)
- «Упита» // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, Т. 34А (68): Углерод — Усилие. — С.-Петербургъ, 1902. — С. 849. (рос.)
- «Упита» // Географическо-статистический словарь Российской империи, T.5 (Таарджалъ — Яя). СПб., 1885. — С. 323. (рос.)
- «Упіцкі павет» // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), Т. У. Бялова і інш.; мастак З. Э. Герасімович. — 2-е выданне. — Мн.: Выд. "Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі, 2007. — Т.2. — С. 692. — ISBN 978-985-11-0394-8 (біл.)
|
Це незавершена стаття з географії Литви. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |