Відкрити головне меню

Пу́шкінська ву́лиця — одна з центральних вулиць Харкова. Пролягає від Площі Конституції до району, що примикає до іподрому біля парку імені Горького.

Пушкінська вулиця
Харків
Mechnikov medical institute.jpg
Місцевість Нагірний район
Район Київський
Назва на честь Олександр Пушкін
Колишні назви
Німецька до 1899
Загальні відомості
Протяжність 5,5 кілометрів
Транспорт
Найближчі станції метро Майдан Конституції, Історичний музей, Архітектора Бекетова, Пушкінська
Автобуси 223, 233е, 289е, 291е
Рух двобічний
Покриття асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Навчальні заклади Національний фармацевтичний університет, Юридична академія України імені Ярослава Мудрого
Зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Пушкінська вулиця (Харків) на Вікісховищі

Прилучаються вулиці Короленка, Воробйова, площа Поезії, Театральний провулок, вулиці Скрипника, площа Архітекторів, Маршала Бажанова, Жон Мироносиць, Дарвіна, Минізера, Гіршмана, Мистецтв, Свободи, Багалiя, Пушкінський в'їзд, вулиці Максимілiанiвська, Гуданова, Ярослава Мудрого, Чайковського, Лермонтовська, Студентська, Маяковського, вулиця та узвіз Весніна, Квітковий в'їзд, Вологодська вулиця.

Зветься на честь російського поета Олександра Пушкіна з 1899 року.

ІсторіяРедагувати

Вулиця з'явилася на початку XIX століття, коли міська дума дала тут землю для заселення 23 родинам іноземних майстрів ремісничих цехів, яких запросив до Харкова засновник Харківського університету Василь Каразін. Поступово тут склалася німецька колонія, а вулиця, що виникла, дістала назву Німецької. Лютеранська релігійна громада придбала ділянку, що розміщувалась у районі сучасної вулиці Гоголя № 2. До того часу тут була околиця міста, був острог та провіантські склади. На місці колишнього острогу 1830 року було зведено Лютерансько-євангелічний храм за проектом інженера Окінчица. Він являв собою прямокутну базиліку з чотириколонним портиком у класичному стилі. У 1913 будівлю розібрали й звели нову кірху за проектом архітектора О. Ф. Гергардта в неороманському стилі з високою дзвіницею та годинником. Кірха мала 900 сидячих місць, загалом вміщувала до 1000 осіб. У середині 1950-х років будівлю знесли, та на її місці спорудили багатоповерховий житловий будинок. Будинок зведений за типовим проектом та не має архітектурної цінності.

На початку вулиці стояв Миколаївський собор, збудований 1896 року за проектом харківського єпархіального архітектора В. Х. Нємкіна в неовізантійському стилі. Собор знесено 1930 року — за офіційною версією, в зв'язку з прокладанням трамвайної лінії.

Колишній будинок № 1 так само не зберігся. Це був готель «Метрополь» Шустова, збудований за проектом архітектора Б. Н. Корнєєнка. Зруйнований під час війни 1941—1945 рр. На місці готелю в 1950-х роках збудували багатоповерховий наріжний будинок (арх. В. П. Костенко), що з'єднує забудову Пушкінської вулиці та площі Конституції.

У 50 — 70-х роках XIX століття вулиця була заселена до теперішньої вулиці Мистецтв (тоді — Каплунівської). У 1912 році тут була зведена церква Різдва Богородиці (Каплунівська) за проектом академіка архітектури О. М. Бекетова. Церква була об'єднана в єдиний ансамбль з будівлею єпархіального музею. За церквою був цвинтар. Ансамбль було знесено в 19301931 рр., та на його місці збудовано житловий квартал у конструктивістських формах.

У 1860 році на Пушкінській, 54 виник кахлевий завод Шмідтмана — далі забудови не було. Нові будинки виникали в цьому районі після відкриття 1885 року Технологічного інституту. Далі вулиця продовжилася в зв'язку з будівництвом Комерційного училища для Харківського купецького товариства в 1889 році. Тоді вулиця закінчувалась великим обійстям власника заводу Толкачова (Пушкінська, 100). За ним починався лютеранський цвинтар, що зберігся й дотепер.

У 1899 році, з нагоди сторічного ювілею від дня народження Олександра Пушкіна Німецька вулиця змінила свою назву. У 1904 році на Театральній площі встановлено пам'ятник поетові.

У 1910 році вулицею прокладена трамвайна лінія.

На місці лікарні Медичного товариства почалося спорудження великої будівлі Харківського медичного товариства (тепер тут Інститут мікробіології і імунології імені І. І. Мечникова АМН України). Харківське медичне товариство було організоване в 1861 році. Його засновники — прогресивні на ту пору вчені В. Груббе, Д. Лямбль та інші — відкрили декілька загальнодоступних лікувальних закладів. У 1887 році Медичне товариство тут відкрило бактеріологічну станцію разом з інститутом Пастера, пункт для щеплення проти сказу. А за два роки до того — хіміко-мікроскопічний кабінет.

Забудова вулиці сформувалась здебільшого в другій половині XIX — початку XX століття.

У 1971 році на ділянці Пушкінської між вулицями Ярослава Мудрого та Весніна була прокладена трамвайна лінія, що сполучила цей район із Журавлівкою та Салтівським житловим масивом. У 2000 році було демонтовано трамвайні колії на вулиці Ярослава Мудрого. У 2009 році демонтована трамвайна лінія на Пушкінській.

Визначні будівліРедагувати

 
«Донвугілля»

На Пушкінській вулиці розміщено більше двадцяти Пам'яток архітектури.

Донвугілля, буд. №5. (арх. А.І. Носсалевич, І.А. Ломаєв, скульптор І.П. Кавалеридзе, реконструкція О.К. Квінта, 1960 р.) Збудована 1925 року. Будівлю можна віднести до рідкісного для того часу в СРСР стилю ар-деко. Особливо цікавим є тут поєднання архітектурних форм із монументальними скульптурами двох шахтарів з лампами й відбійними молотами, авторства Івана Кавалеридзе. Це одна з найкращих довоєнних будівель Харкова. Будівля "Донвугілля" фігурує у сатиричній комедії Миколи Куліша (1928 р.) «Мина Мазайло».

Хоральна синагога. У 1909 - 1912 роках за проектом петербурзького архітектора Я. Г. Гевірца спорудили велику нову будівлю хоральної синагоги, купол якої вніс неочікуваний елемент східного колориту в силует міста.

Інститут мікробіології імені І. І. Мечникова. Архітектор - О. М. Бекетов, 1911 - 1913. Монументальна будівля на три з половиною поверхи споруджена для Харківського медичного товариства. Архітектура будинку поєднує риси класицизму та модерну. Центральний напівкруглий об'єм увінчує купол зі шпилем й обрамовують масивні ризаліти. Ризаліти завершують скульптурні композиції - грифони, які підтримують декоративні вази. Будівля візуально поєднує початок Пушкінської з початком Сумської вулиці в районі площі Конституції.

Будинок №19, арх. О. М. Гінзбург, 1907. Один із найкращих і місті будинків у стилі декоративного модерну. Тут збереглися старі написи над колишніми магазинами й майстернями першого поверху. Будинок має багате декоративно-пластичне вирішення фасаду. Наріжна композиція підкреслена напівциліндричним еркером. Вікна-люкарни в оформленні мансардного поверху оброблені ліпними рослинними орнаментами й зображеннями жіночих голів.

Провіантський склад. Архітектор - П. А. Ярославський, 1785 - 1787. Будівля вирізняється стриманими формами в дусі класицизму, та, попри утилітарне призначення, має з архітектурно-художнього погляду чималий інтерес.

 
Будинок №54

Будинок №49-А, який архітектори жартома прозвали Ноєв ковчег[1], за ім'ям його автора Ноя Мойсеєвича Підгорного. Будівля складається з двох частин - шестиповерхової, з боку вул. Гіршмана й п'ятиповерхової, орієнтованої на Пушкінську. Їх поєднує потужний наріжний ризаліт криволінійного обрису. Початково був житловим будинком колишніх політкаторжан. На першому поверсі містився музей. Тепер тут розміщується українське відділення Міжнародного слов'нського університету. Будинок збудований 1935 року за початковим проектом у стилі конструктивізму, згодом перебудований з використанням класичних архітектурних форм.

Житловий будинок № 54. Зведений 1931 року для заводу імені Малишева за проектом архітекторів Яновицького, Лимаря. Ця значних розмірів натоді будівля домінує серед навколишньої забудови. На потужний стилобат спираються пластично вирішені об'єми житлової частини. Стіни прикрашають напівкруглі балкони. Будівля належить до числа найкращих пам'яток архітектури конструктивізму.[2]

Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка , буд. №80, арх. М. Ф. Піскунов, 1911 р. Колишній прибутковий дім купця Компанщика, що був переобладнаний у лікарню для шахтарів за ініціативи Зїзду гірничовидобувників Півдня Росії.

Інститут медичної радіології ім. С.Г. Григор'єва, буд. №82, арх. В. А. Естрович, інж. Б. Ф. Троупянський, 1930 р. Будівля вирізняється цікавою композицією: лаконічні геометричні об'єми утворюють з боку Пушкінської вулиці курдонер многокутної форми. Будівлю відносять до популярного на той час стилю ар-деко.

 
Юридична академія ім. Ярослава Мудрого (Харків)

Комерційне училище. Харківське купецьке товариство, що було зацікавлене в підготовці кваліфікованих робітників, 1889 року оголосило закритий конкурс для складання проекту будівлі комерційного училища. Найкращим було визнано проект молодого тоді архітектора О. М. Бекетова. Це була його перша будівля. Тепер тут Юридична академія. Монументальна двоповерхова будівля вирізняється парадністю, пропорційністю та соковитістю архітектурних деталей. Центральну частину, що виступає, акцентує парадний вхід. У простінках між великими арочними вікнами другого поверху стоять колони, що підтримують розкрепований антаблемент. Увінчує будівлю масивний парапет.

Гуртожиток студентів політехнічного інституту «Гігант», буд. №79 Одна із значних споруд харківського конструктивізму, збудована за проектом професора архітектури О.Г. Молокіна й архітектора Г.Д. Іконникова в 1931 році.[3] Гуртожиток започаткував створення одного з перших в колишньому СРСР студентських містечок. Будівля складається з 10-ти сполучених комунікаційними вузлами п'яти- і шестиповерхових секцій. Стримані фасади збагачують сходові клітини, що виступають у вигляді пілонів. Архітектурний вигляд будівлі дещо змінений при відновленні після війни (арх. Н. М. Підгорний, 1950; арх. А. М. Покорний, 1957).

Площа ПоезіїРедагувати

Після 19-го будинку забудова західного боку вулиці уривається невеликою трапецієподібною площею Поезії, що примикає до Театральної площі. На місці розібраної фортечної стіни. 1904 року тут було відкрито погруддя Олександра Пушкіна. А в сквері з північного боку площі 1957 року встановлений бюст Михайла Коцюбинського.

Пам'ятникиРедагувати

Іллі Мечникову перед однойменним інститутом. Установлений в 2005 році, граніт. Скульптор С. Гурбанов.

Олександрові Пушкіну на площі Поезії. Установлений в 1904 році. Скульптор бронзового погруддя — Б. В. Едуардс.

Михайлу Коцюбинському. Установлений 1957 року перед будівлею Укрдіпромашу на площа Поезії. Являє собою бронзове погруддя на п'єдесталі із полірованого чорного граніту. Скульптор М. Л. Рябінін, архітектор А. А. Алло.

Пам'ятник закоханим, установлений в 2002 році.

Сім чудес Харкова під ковпаками, 6 установлені 23 серпня 2009 року.

Миколі Скрипнику. Бронзове погруддя на постаменті з полірованого красного граніту на установлений 1968 року в сквері. Скульптор М. Ф. Овсянкін, архітектор В. Г. Гнезділов.

Ярославу Мудрому перед однойменною Юридичною академією. Відкритий в 1999 році. Скульптори А. Демченко, А. Шауліс, В.Семенюк; архітектори А. Антропов, В. Лівшиць.

Чорнобильцям. Установлений 1999 року в Молодіжному парку. Скульптор С. Н. Ястребов; архітектори С. Г. Чечельницький, А. А. Антропов.

ВиноскиРедагувати

ДжерелаРедагувати