Вікіпедія

Неогублений ненапружений голосний передньо-середнього ряду середньо-високого підняття

(Перенаправлено з Неогублений ненапружений голосний переднього ряду високого піднесення)

Неогублений ненапружений голосний передньо-середнього ряду середньо-високого підняття (англ. near-close near-front unrounded vowel) — один з голосних звуків. Інколи його також називають «неогубленим ненапруженим переднім високим голосним». В українському письмі позначається літерою и.

Неогублений ненапружений голосний передньо-середнього ряду середньо-високого підняття
ɪ
Номер МФА319
Кодування
HTML (десяткове)ɪ
Юнікод (hex)U+026A
X-SAMPAI
КіршенбаумI
Брайль[en]⠌ (braille pattern dots-34)
Звучання
noicon

Позначення

ред.

Handbook of the International Phonetic Association визначає [ɪ] як «середньо-централізований закритий передній неогублений голосний» (mid-centralized (lowered and centralized) close front unrounded vowel)[1], отже, існує паралельне його позначення як [i̽]. Проте, в деяких мовах (наприклад, австралійській англійській[2], данській[3][4], шведській[5]) наявний ненапружений голосний високого підняття, що відрізнюється від свого відповідника переднього ряду, який транскрибують у МФА як [i̞], [ɪ̟], [e̝] (у статті використане позначення [ɪ̟]).

Характеристика

ред.

В українській мові

ред.

Сучасність

ред.
Докладніше: Українська фонетика

В українській мові звук [ɪ] — один з найпоширеніших звуків, його передають за допомогою літери «и», наприклад, у словах бик, кит, мити, ходити, займенниках ти, ми, ви, вони, закінченні інфінітива дієслів бігти, нести, чекати тощо. Окрім того, його вимовляють на місці ненаголошеного [ɛ] ([виритено], [зимля], [сило]). Змішування ненаголошених [ɪ] та [ɛ] — одна з найхарактерніших рис українського вокалізму. Іноді воно приводить до омофонії, коли різні слова звучать абсолютно однаково: «мине́» і «мене́» ([mɛ̝ˈnɛ], [меине́]), «наведу́» і «на виду́» ([nɑ̽wɪ̞ˈdu], [навиеду́]).

Історія

ред.

За даними порівняльно-історичного мовознавства неогублений ненапружений голосний переднього підняття утворився в староукраїнський період (XII ст. до поч. XV ст. — у північноукраїнських діалектах та до кін. XV ст. — у південноукраїнських діалектах) злиттям двох давньоукраїнських (давньоруських) звуків праслов'янського походження — неогубленого голосного середнього ряду високого підняття [ɨ] («ы») і неогубленого голосного переднього ряду високого підняття [і] («і»)[6][7][8]. Слід зауважити, що аналогічний процес відбувся у болгарській і сербськохорватській мовах, тільки злиття цих голосних дало врешті не [ɪ], а [і], тобто «ы» перетворився на «і»[9].

На початку XIX ст. далеко не всім дослідникам була очевидною відмінність [ɪ] від [ɨ]. Так, відомий український мовознавець О. П. Павловський писав у 1822 році:

  Ви ще кажете, що літера и у Малоросіян вимовляється дещо м'якіше, ніж ы: це значить, що ви говорите ще більш невизначально, ніж я. Бо який існує середній тон між ы та и? хіба тільки в іноземців, що недавно в Росії живуть… …У цих словах ви скрізь почуєте від Малоросіянина, якби він став їх вимовляти, чисте ы: бо вони, як і всі інші Росіяни, маючи голосові знаряддя досконалі, вимовляють чисто і ясно всі букви
Оригінальний текст (рос.)
Вы еще говорите, что буква и у Малороссіянъ произносится несколько мягче, нежели ы: это значитъ, что вы говорите еще болѣе неопредѣлительно, нежели я. Ибо какой существуетъ средній тонъ между ы и и? развѣ только иностранцевъ, недавно въ Россіи живущихъ… …Въ сихъ рѣчахъ вы вездѣ услышите отъ Малороссіянина, ежели бы онъ сталъ ихъ переговаривать, чистое ы: ибо они, какъ и всѣ прочіе Россіяне, имѣя голосовыя орудія совершенныя, произносятъ чисто и ясно всѣ буквы[10]
 

Правопис

ред.
Докладніше: Український правопис

До кінця XVIII ст. зберегалась давньоукраїнська традиція орфографії, літера и продовжувала позначати не тільки звук [ɪ], але й [і], у той же час в інших словах (ты, вы, сытый) цей звук передавала літера «ы», на той час давно втративши свою первісну вимову ([ɨ]) у більшості українських говорів. Котляревський вживав для позначення [ɪ] переважно «ы» (бы, вызыраю, колы, крыва, мы, пылненько, тры), після шиплячих — «и», зрідка «ы» (живитъ, чимъ, зледащивъ, мужыкъ, бачывъ); так само після губних (убирайся, пичинокъ, бытыся, пылы, несамовытый, умытысь); вживання ж літер «и» й «і» для позначення звука [і] відповідало тодішній російській орфографії (див. «Правопис Котляревського»). Ярижка приписувала передавати [ɪ] виключно літерою «ы» (після шиплячих могли писати «и», «і»). Проект орфографії 1818 року (правопис Павловського) приписував передавати звук [ɪ] тільки літерою «ы», виключивши з абетки «и». Правопис Максимовича зберіг вживання літер «и», «і» для обох звуків, лише додаючи «дашок» до «и», коли її треба було читати як [і] (втім, й до нього відомі приклади для цієї мети використання двох крапок). Нарешті правопис 1837 року (Правопис Русалки Дністрової) виключив «ы» з української абетки, запровадивши правило передавати звук [ɪ] лише літерою «и», а звук [і] — літерою «і», втім, залишивши традиційне вживання літери «ѣ» (вѣра, ѣхати, лѣс, золотіѣ) — згідно з давньоруським правописом[11]. Б. Д. Грінченко, використавши у своєму «Словарі української мови» для позначення [ɪ] літеру «и» (всупереч правопису, прийнятому тоді в Російській імперії), пояснює це у передмові до словника: «...правописаніе это препятствуетъ правильному начертанію звуковъ языка, обезображиваетъ внѣшній видъ изображаемыхъ словъ частымъ употребленіемъ ы... (Кіевъ, 11 ноября 1904)»[12]

У запозиченнях

ред.

Звук [ɪ] дуже поширений в мовах світу (див. таблицю), він часто зустрічається в англійській, німецькій і інших мовах. Але українською у власних іменниках його традиційно передають не літерою «и», а «і» (Білл, Сідней, Сіті) — можливо, так усталилося внаслідок посередництва російської мови при запозиченні (при передаванні ж загальних іменників вибір літери визначає «правило дев'ятки»).

Звук [ɪ] замінює близький до нього [ɨ] у запозиченнях з російської, а також інших мов (молдавської, казахської), що використовують на письмі літеру «ы» — літеру «и» у цьому випадку використовують як її український аналог. При транслітерації українських слів латинкою, для позначення [ɪ] прийнято вживати «y» (так само, як для російського [ɨ], позначуваного літерою «ы»).

Див. також: літера «и» та літера «ы»

Приклади

ред.
Мова Слово МФА Значення Примітки
Англійська Більшість діалектів bit [bɪt] д·і 'шматочок' Див. Англійська фонетика
Австралійська англійська[2] [bɪ̟t] Повністю передній.[2] Див. Англійська фонетика
Новозеландська англійська bed [bɪd] 'ліжко' У тих самих випадках. В інших — більш відкритий [e], або навіть [ɛ] (для мовців у ПАР).
Південноафриканська англійська
Ассирійська арамейська [[[Сирійське письмо|sitwa]]] Помилка: {{Lang}}: невпізнаний код мови: syrc (допомога) [sɪtwɐ] 'зима' Здебільшого в діалектах Тіарі. Звук [ə] вживають переважно в інших говірках.
Ачуар-шивіар[13]            — Алофон звука [i].[13]
Верхньолужицька[14] być [bɪt͡ʃ] 'бути' Алофон звука /i/ після твердих приголосних.[14] Див. Верхньолужицька фонетика
В'єтнамська chị [cɪj˧ˀ˨] 'старша сестра' Див. В'єтнамська фонетика
Гіндустані            — Див. Фонетика гіндустані
Данська Літературна[3][4] hel [ˈhɪ̟ːˀl] 'цілий' Повністю передній.[3][4] Частіше його транскрибують як [e] (може бути довгим) — згідно традиційному варіанту вимови.[15] Див. Данська фонетика
Західнофризька Гінделоопський діалект beast [bɪːst] 'тварина' Див. Західнофризька фонетика
Ірландська duine [dˠɪnʲə] 'особа' Див. Ірландська фонетика
Іспанська Східноандалузька[16] [[[Іспанська абетка|mis]]] Помилка: {{Lang}}: текст вже має курсивний шрифт (допомога) [mɪ̟ː] 'мої' Повністю передній. Відповідає звуку [i] в інших діалектах, але в них ці звуки теж розрізнюють. Див. Іспанська фонетика
Мурсійський діалект[16]
Йоруба[17]            — Повністю передній, у МФА прийнято транскрибування [ĩ]. Являє собою носовий голосний, замість нього може бути закритий ĩ.[17]
Кайнганг[18] [ɸɪˈɾi] 'гримуча змія' Атонічний алофон звуків /i/ і /e/.[19]
Китайська Юе [[[Китайські ієрогліфи|冰]]] Помилка: {{Lang}}: невпізнаний код мови: zh-yue-Hani (допомога)/[bing1] Помилка: {{Lang}}: текст вже має курсивний шрифт (допомога) [pɪŋ˥] 'лід' Див. Фонетика кантонської мови
У [[[Китайські ієрогліфи| ? ]]] Помилка: {{Lang}}: невпізнаний код мови: zh-wuu-Hani (допомога)/[ih] Помилка: {{Lang}}: невпізнаний код мови: zh-wuu-Latn (допомога) [iɪʔ˥] 'один'
Литовська viltis [vʲɪlʲˈtʲɪs] 'надія'
Лімбурзька Гамонтський діалект[20] noorderweend [ˈnoːʀdəʀβ̞ɪːnt] 'північний вітер' Літературна вимова, викликана нідерландським впливом;[20] може вимовлятися також як [eː]. Див. Фонетика гамонтського діалекту[en]
Гасселтський діалект[21] mìs [mɪs] 'хибний'
Вертський діалект[22] zeen [zɪːn] 'бути' Алофон звука /eə/ перед носовими приголосними.[22]
Люксембурзька[23] Been [bɪ̟ːn] 'нога' Повністю передній;[23] у МФА прийнято транскрибувати як [eː]. Описується також як «голосний високо-середнього підняття [eː]».[24] Див. Люксембурзька фонетика
Монгольська[25]  ?  [xɪɾɘ̆] 'схил'
Нідерландська Діалект Орсмал-Ґуссенговена[26] blik [blɪ̟k] 'погляд, полиск' Голосний переднього ряду.[26]
Роттердамський діалект[27] bit [bɪ̟t] 'шматочок' Скоріше передній;[27] відповідає звуку [ɘ̟] в літературній нідерландській.[28][29] Див. Нідерландська фонетика
Гаазький діалект[27]
Німецька Південний бернський діалект [ˈɣ̊lɪːd̥] 'полотно' Відповідає звуку [ɛi̯] в мовленні міста Берна.
Літературна[30][31] bitte [ˈbɪtʰə] д·і 'будь ласка' Може мати нижче підняття.[30] Див. Німецька фонетика
Німецько-платський діалект winta [ˈvɪntə] 'зима'
Норвезька litt [lɪt] 'трошки' Може бути повністю переднім. Див. Норвезька фонетика
Пенджабі ਨਿੰਬੂ [nɪmbu] 'лимон'
Португальська Бразильська португальська[32] cine [ˈsinɪ] 'кіношний' Вимовляється внаслідок редукції й нейтралізації ненаголошених [e] (може бути вставним), [ɛ] і [i]. Може також бути німим. Див. Португальська фонетика
Російська[33] дерево [ˈdʲerʲɪvə] д·і 'дерево' Вимовляється лише в ненаголошених складах. Див. Російська фонетика
Румунська Банатський діалект[34] râu [rɪw] 'річка' Відповідає звуку [ɨ] у літературній румунській. Див. Румунська фонетика
Сицилійська arrìriri [aˈrɪɾiɾi] 'усмішка'
Словацька[35][36][37] [rýchly] Помилка: {{Lang}}: письмо: latn не підтримується для коду: sk (допомога) [ˈrɪːxlɪ] 'швидкий' Середній між голосним переднього ряду і ненапруженим голосним переднього ряду.[35] Див. Словацька фонетика
Сумі[38] pi [pì̞] 'казати' Повністю передній;[38] його також описують як «закритий [i]».[39]
Турецька[40] müşteri [my̠ʃt̪e̞ˈɾɪ] 'споживач' Алофон звука [i], описуваний звичайно як «прикінцевий,[40] що зустрічається в прикінцевому складі речення».[41] Див. Турецька фонетика
Українська[42] кит [kɪt] 'кит' Див. Українська фонетика.
Французька Квебекський варіант petite [pət͡sɪt] 'маленька' Алофон звука [i] в закритих складах. Див. Французька фонетика
Чеська Богемський діалект[43] byli [ˈbɪlɪ] 'були' Також його описують як [e];[44]. Відповідає [i] в моравському діалекті[44] Див. Чеська фонетика
Шведська Центрально-шведська літературна[5] sill [s̪ɪ̟l̪ː] д·і 'оселедець' Повністю передній.[5] Див. Шведська фонетика
Шотландська гельска thig [hɪk] 'прихід' Див. Фонетика шотландської гельської мови[en]

Ісландську літеру «і» часто транскрибують як [ɪ], але насправді вона часто читається як середній закритий [e].[45][46][47]

Примітки

ред.
  1. ↑ International Phonetic Association (1999:13)
  2. ↑ а б в Robert Mannell and Felicity Cox (1 серпня 2009). Australian English Monophthongs. Clas.mq.edu.au. Процитовано 25 січня 2016.
  3. ↑ а б в Grønnum (1998:100)
  4. ↑ а б в Basbøll (2005:45)
  5. ↑ а б в Engstrand (1999:140)
  6. ↑ А мова літературна мова це основна наддіалектна форма існування мови що є засобом порозуміння всіх.[недоступне посилання з жовтня 2019]
  7. ↑ Крижанівська О. І. Історія української мови. Історична фонетика. Історична граматика. Навчальний посібник. К.: Видавничий центр «Академія», 2010
  8. ↑ Л. П. Павленко. Історична граматика української мови (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 7 лютого 2016. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Луцьк: Редакційно-видавничий відділ Волинського національного університету імені Лесі Українки 2010
  9. ↑ Див. «Фонетика болгарської мови» і «Фонетика сербськохорватської мови»
  10. ↑ Алексѣй Павловскій. «Прибавленіе къ Грамматикѣ Малороссійскаго нарѣчія или Отвѣтъ на рецензію, здѣланую на оную Грамматику» — Санкт-Петербургъ, 1822. Цит. за: Історія українського правопису XVI—XX століття. Хрестоматія. К.: Наукова думка, 2004. — С. 58
  11. ↑ І. Огієнко Історія української літературної мови (2001). XVIII. Історія українського правопису. http://litopys.org.ua. Ізборник.
  12. ↑ Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4.
  13. ↑ а б Fast Mowitz (1975:2)
  14. ↑ а б Šewc-Schuster, (1984), с. 34.
  15. ↑ Ladefoged & Johnson (2010:227)
  16. ↑ а б Zamora Vicente (1967:?)
  17. ↑ а б Bamgboṣe (1969:166)
  18. ↑ Jolkesky (2009:676–677 and 682)
  19. ↑ Jolkesky (2009:676 and 682)
  20. ↑ а б Verhoeven, (2007), с. 224.
  21. ↑ Peters, (2006), с. 119.
  22. ↑ а б Heijmans та Gussenhoven, (1998), с. 110.
  23. ↑ а б Gilles & Trouvain (2013:70)
  24. ↑ Trouvain & Gilles (2009:75)
  25. ↑ Iivonen & Harnud (2005:62, 66–67)
  26. ↑ а б Peters (2010:241)
  27. ↑ а б в Collins & Mees (2003:131)
  28. ↑ Gussenhoven (1992:47)
  29. ↑ Verhoeven (2005:245)
  30. ↑ а б Kohler (1999:87)
  31. ↑ Mangold (2005:37)
  32. ↑ Barbosa & Albano (2004:229)
  33. ↑ Jones & Ward (1969:37)
  34. ↑ Pop, (1938), с. 30.
  35. ↑ а б Pavlík (2004:93, 95)
  36. ↑ Hanulíková & Hamann (2010:375)
  37. ↑ Mistrík (1988:13)
  38. ↑ а б Teo (2012:368)
  39. ↑ Teo (2014:27)
  40. ↑ а б Göksel & Kerslake (2005:10)
  41. ↑ Zimmer & Organ (1999:155)
  42. ↑ Сучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д.пономарева. — 2-ге вид., перероб. —К.: Либідь, 2001. — с. 14
  43. ↑ Dankovičová (1999:72)
  44. ↑ а б Šimáčková, Podlipský & Chládková (2012:228–229)
  45. ↑ Árnason (2011:60)
  46. ↑ Einarsson (1945:10), процитоване за Gussmann (2011:73)
  47. ↑ Haugen (1958:65)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Неогублений_ненапружений_голосний_передньо-середнього_ряду_середньо-високого_підняття&oldid=43897802