Відкрити головне меню

Лю́тенька — село в Україні, Гадяцькому районі Полтавської області. Населення становить 3437 осіб. Орган місцевого самоврядування — Лютенська сільська рада. Сільський голова Захлистенко Олександр Олександрович.

село Лютенька
Lutenka 1772.gif Прапор Лютеньської сотні 1649.jpg
Герб Прапор
Свято-Успенський храм с. Лютенька 1910рр.jpg
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район/міськрада Гадяцький район
Рада/громада Лютенська сільська рада
Код КОАТУУ 5320484401
Облікова картка Лютенька 
Основні дані
Засноване 1590
Населення 3437 на 2009р.
Площа 17,841 км²
Густота населення 205,43 осіб/км²
Поштовий індекс 37353
Телефонний код +380 5354
Географічні дані
Географічні координати 50°12′24″ пн. ш. 34°01′46″ сх. д. / 50.20667° пн. ш. 34.02944° сх. д. / 50.20667; 34.02944Координати: 50°12′24″ пн. ш. 34°01′46″ сх. д. / 50.20667° пн. ш. 34.02944° сх. д. / 50.20667; 34.02944
Середня висота
над рівнем моря
99 м
Водойми р. Псел, Лютенька
Місцева влада
Адреса ради 37300, с.Лютенька, тел. 53-6-42
Карта
Лютенька. Карта розташування: Україна
Лютенька
Лютенька
Лютенька. Карта розташування: Полтавська область
Лютенька
Лютенька
Мапа

Географічне розташуванняРедагувати

Село Лютенька знаходиться на березі річки Лютенька, яка за 1,5 км впадає в річку Псел, вище за течією на відстані 7,5 км розташоване село Юр'ївка, на протилежному березі річки Псел — село Перевіз. По селу протікає річка Лютенька. На в'їзді в село зі сторони Гадяча розташований ставок Бали. До села прилягають великі лісові масиви (сосна, дуб).

НазваРедагувати

За однією з версій назва села походить від прізвиська отамана Лютого, який заснував на цьому місці невелике укріплення, за іншою — в ознаменування запеклого (лютого) опору, що чинився прийшлим загарбникам місцевими жителями. Вірогідніша версія - від назви річки Лютеньки.

СимволікаРедагувати

Прапор Лютенської сотні ( з 1649 року ):  полотнище малинового кольору, біля древка по вертикалі зеленого кольору Посередині золотий козацький хрест.[1]

Герб сотенного містечка  Лютенька Гадяцького полку  прийнятий  у 1772 році. Має вигляд воїнського щита  зеленого кольору. Посередині щита  золотий козацький хрест .[2]

ІсторіяРедагувати

Загальні відомостіРедагувати

Період Радянсько-Української війни 1917-1921Редагувати

Після вигнання денікінців 15 грудня 1919 року у Лютеньці був створений волосний ревком на чолі з І. Д. Перевалою. Членами ревкому були Т. Я. Козик і В. У. Ластовина. Місцеве населення чинило спротив радянській владі. Велика більшовицька армія потребувала продовольства, кінну тягову силу та ін. Почалося тотальне пограбування селян під личиною "продразвьорсткі". Не очікуючи опору, більшовицькі загони сміливо заходили в селянські обійстя, де забирали все, що траплялось на очі.

За спогадами лютеньчанина Марка Бездудного, в подальшому активного учасника повстанського загону під проводом Леонтія Христового, лютеньчани призначали спостерігача на високу дзвіницю Успенської церкви і коли він бачив валку з більшовицькими підводами, то калатав у дзвони на сполох і майже все доросле населеня містечка бігло на край села: чоловіки з косами і жінки з ціпами відбивали просування загарбників. Більшовики розуміли, що малими силами у селян нічого не забереш. І почали нарощувати свої сили, військову присутність в райнах грабунку.

У відповідь вибухнуло велике козацько-селянське повстання на чолі якого став Христовий Леонтій Остапович. Улітку 1920 року в урочищі Загатка повстанці розстріляли більшовицький продзагін в кількості 40 солдат, який йшов у Лютеньку для грабунку селян

20-22 липня 1920 загін Л.Христового спільно з повстанцями отаманів Масюти і Мандика вели бій із 14-ю армією більшовиків поблизу села Лютеньки. Спочатку повстанці знищили червоних розвідників, коли ті підійшли до Лютеньки і помічені зчинили стрілянину. За дві години червоні частини пішли у наступ. Наступ повторювався кілька разів протягом дня. Ранок 22 липня у Лютеньці розпочався гарматним обстрілом з позицій червоних. Розпочався наступ більшовиків. Від натиску більших сил більшовиків повстанці зазнали поразки. Масюта загинув. Більшовики мордували жителів містечка – тих, хто вцілів після бою.[6]

29 серпня 1920 року на околицях Лютеньки відбувся бій між повстанцями та 7-ю Володимирською дивізією, 185-ю бригадою ВОХР, 64-м, 488-м,489-м більшовицькими полками. У результаті бою повстанці відступили, село було спалене більшовиками. Під час штурму Лютеньки в результаті вуличних боїв загинуло більше 150 повстанців і мирних жителів села. Сотні жінок, дітей та літніх людей, рятуючись від розправи, втекли до лісу. Залишену в селянських обійстях худобу конфіскували на користь радянської влади. Повстанці відійшли за річку Лютенька в напрямку Бірок і укріпилися в лісі. Такого руйнуваня і таких жертв Лютенька не зазнавала з 1658 року, коли містечко сплюндрували орди татар Карачбея.

За свідченням Андрієвського Віктора Никаноровича: "В Лютенці було спалено близько 1100 обійсть. Жертв ніхто не рахував, вцілілі мешканці містечка довго ховалися в лісах доки Лютеньку не покинув останній окупант.[7]"
За іронією долі, 7-ма Володимирська дивізія в вересні 1941 року була повністю розбита в Київському котлі, а командир дивізії Голіков Алєксандр Грігор'євіч, комісар Рогальов Фьодор Фьодоровіч, начальник агентури особового відділу Корніс Роберт Пєтровіч були арештовані органами НКВС в 1937 році та розстріляні.

Зберігся архівний документ, акт розстрілу більшовиками заручників з числа цивільних мешканців Лютеньки за 30.06.1921 року. Були розтріляні Савченко Микита Павлович, Скаженик, Яременко Макар, Хлопко Григорій, Бойко Гаврило, Кацюба Парфентій, Мищенко Филимон, Дворник Данило. До смертної кари була засудженна і Бойко Катерина, але її вдалося зникнути зі свого будинку до арешту.


Друга світова війна. Період  нацистської окупації села 11.09.1941-10.09.1943рр.Редагувати

Період нацистської окупації тривав з 11.09.1941р по 10.09.1943р.

22 червня 1941 року до війска червоної армії було мобілізовано чоловіків села віком до 50 років, а у серпні цього ж року було видано роспорядження про демонтаж і евакуацію спиртового заводу. У цей же час почалося закладання баз для партизанського загону на території Лютенського та Безвіднянського лісництва.

3 грудня 1941 року 120 партизан із загону під командуванням І. І. Копёнкіна атакував гарнізон, в результаті операції гарнізон був частково знищений, партизани спалили склад з пальним, склад з продовольством для німецької армії, 3 автомашини і 1 мотоцикл. Близько 150 мирних жителів було розстріляно під час каральних операцій у відповідь на дії партизан

За час окупації із території села було насильно вивезено 577 мирних жителів на трудові роботи (остарбайтерів).

Звільнена Лютенька була 11 вересня 1943 року. Важливу роль в придушенні запеклих контрударів противника в Гадяцькому районі зіграла введена в бій з резерву ставки Головного військового командування 47-я армія під командуванням генерал-лейтенанта П. П. Корзуна і 373-та стрілецька дивізія, бійцям якої в селі споруджено обеліск Слави. Всього загинуло і було поранено близько 1000 солдат дивізії. Після визволення села, силами червоної армії місцеві житилі не чинили спротиву радянській владі.

Всього за час війни з Лютеньки в Радянську армію було призвано більше 2000 її мешканців, загинуло, пропало безвісти більше 500 чоловік. Цивільних мешканців села загинуло близько 300.

Радянський період 1922 – 1991рр.Редагувати

Відразу після встановлення Радянської влади в селі розпочалася колективізація. Не довіряючи місцевому населеню, на посаду голови сільської більшовики прислали Юрко Захара Гнатовича. Як розповідали потім старожили села, Юрко, намагаючись догодоти Радянській владі, показати свою відданості її у великі релігійній свята відправляв підводи з візниками під церкви і всіх хто виходив з церкви хапали, і відправляли на роботи на колгоспне поле. Але в подальшому це не спасло його, він був арештований в 1937 році і розстріляний органами НКВС "как враг народа" .Місцеве населення чинило спротив, не бажало добровільно вступати в колгоспи. У відповідь на це влада СРСР застосувала репресії щодо мирних жителів, шляхом ув'язнення, каторги та фізичної розправи. Сили були нерівні, адже частина населення яка могла чинити активний, симетричний спротив окупаційній владі загинула в двадцятих роках, а решта тікаючи від переслідування переселилася в віддалені краї.Переломним моментом став голодомор 1932-1933рр. в результаті якого загинула 1/4 населяння(близько 2000).Очевидці стверджують про акти канібалізму під час голодомору.Населенню було оголошено: «Хто не хоче виходити на роботу в новостворенні колгоспи, ті особи позбавляються корови, а коли такої немає, підлягають покаранню» Бригади "буксирів" здебільшого складалися із місцевих мешканців, вихідців із нищив верств населення та криміналітету. Керували ними так звані 25-тисячники - Золотарьов з Ленінграду та Фіялов з Дніпропетровську. Перший лютенчанам запам'ятався тим, що ходив по хатам і пиячив, якщо господарі відмовляли йому і його помічникам в гостинності то на другий день цього господаря "розкуркулювали", а сім'ю відправляли в Сибір, а другий запам'ятався тим, що нічого не петрав в сільському гсподарстві і коли він посилав звіт в район, то писав : " грєчіху викопалі, картофєль покосілі". Після занесення Лютеньки на республіканську "Чорну дошку", для допомоги "буксирам" до Лютеньки прибуло до 300 робітників з Києва,Харкова,Полтави, Гадяча. Для зручності грабунку село "буксири" поділили на "10" - ки і "100" -ні. "Вимітали" з господарств все, включаючи вузлики з квасолею, якщо в печі випадково знаходили якесь їство то тут же сідали їсти під плач маленьких дітей. Багате природніми ресурсами і працьовитими людьми село почало вимирати.По вулиціям було чути лише скрегіт коліс підвод, які їздили по вулицям села, забирали загиблих. Вимирали цілими вулицями. Забирали інколи ще ледь живих людей, щоб "другий раз не повертатися, бо все рівно помре" . Відвозили і в Безвіднянський ліс, там загиблих скидали під піщаний пагорб і зверху приспали піском. Копати ями для померлих ні у кого не було сил.[8] Так завершалося розкуркулення. В селі не залишилося приватних землевласників. Про штучно організований голод в Лютенці дав свідчення комісії конгресу США лютенчанин,протоієрей УАПЦ в США о.Федір Коваленко, який по закінченню другої світової війни проживав в США.

Тільки Лютенька почала пороху відходити від страхіть колективізації, працювати на своїх же землях які стали колгоспними, але вже майже безкоштовно, за тарілку юшки, за "галочку" у відомості,як прийшло нове лихо - сталінські репресії,великий терор. І криваві жорна знову почали перемелювати лютенчан.

В пешу чергу арештовувалися мешканці села, які хоч як небудь були зв'язані з повстанським рухом в 20-ті роки, так були арештовані брати Дурнеги - Данило і Степан, Данило після повторного арешту засуджений до розстрілу, Степана заслання в Сибір.Також були засуджені брати Скаженики - Антон, Дмитро і Яків,Антон до розстрілу. Якщо особа, яка була вказана в ордері на арешт була відсутня вдома, НКВС-ти забирали дорослого члена сім'ї, якщо сім'ї вдавалося втекти, виїхати з Лютеньки, брали сусіда.

Після визволення села. від німецьких окупантів, розпочалися репресії сімей та родичів остарбайтерів та колаборантів.

Під час голоду 1947р. органи місцевої влади не допомагали голодуючим. Репресії та терор населення тривали до кінця 50-х років ХХ століття.

Після воєнний період характеризується значним економічним зростання села, відкриттям вечірніх шкіл для дорослих, електрифікацією, частковою механізацією сільського господарства.

У 1985 підірвані рештки Успенської церкви.

Релігійна громадаРедагувати

Храми села ЛютенькаРедагувати

Зруйновані:Редагувати

Діючі:Редагувати

СьогоденняРедагувати

ІнфраструктураРедагувати

  • Працюють 3 дитячі садки.
  • Загальноосвітня школа І-ІІІ СТ. імені М.Л. Величая ( Деректор Шаповал Володимир Васильович )[9]
  • Амбулаторія сімейної медицини.
  • Стадіон.
  • Сільська бібліотека ( з декількома комп'ютерами та безкоштовним доступом до інтернету)
  • На території села розташовано 4 цвинтарі. Місцеві органи самоурядування не підтримують їх в належному стані. Територія цвинтарів покрита густим чагарником, старими деревами, наявна велика кількість сміття, відсутня огорожа.
  • 14% відсотків всіх доріг села асфальтовані. Станом на 2019р. всі асфальтовані дороги перебувають в аварійному стані. Решта 86% доріг ґрунтові.
  • На території села відсутня централізована каналізація. Місцеві мешканці використовують вигрібні ями.
  • Сільське відділення поштового зв’язку "Укрпошта".[10]
  • Наявне відділення Приват банку, та банкомат.
  • Працює аптека.
  • На території села працює швидкісний бездротовий інтернет.
  • Працює АЗС

ЕкономікаРедагувати

  • Молочно-товарна.
  • Лютеньське лісництво.
  • Безвіднянське лісництво.
  • Лютенський коноплезавод.
  • СТОВ ІМ. Шевченка.[11]

Війна на сході УкраїниРедагувати

З початком російської збройної агресії проти України ( 2014р.) , на захист її цілісності стало більше 20 лютеньчан. Місцеві мешканці та релігійна громада допомагали (гуманітарна допомога) воїнам 51-шої окремої механізованої бригади під час їх бойового чергування на блокпосту поблизу Гадяча в 2014 році.   Відео-ролик

ДекомунізаціяРедагувати

Після перемоги в 2014 році Революції гідності було демотовано памятник більшовицькому вождю Ульянову-Леніну В.І. Демонтаж проводився зі застосуванням сец. техніки. Згідно з законом про декомунізацію в Україні було перейменувано назви вулиць, які були названі в честь більшовицьких вождів-керівників та мали назви комуністичного походження. Перейменування проводилося з урахування думки місцевих мешканців. Але було проігнуровано закон України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті».

Повінь 2018р.Редагувати

На початку квітня 2018 року, через різке потепління виникла повінь[12], яка завдала численні матеріальні збитки. Жертв серед населення не було, але загинули свійські та домашні тварини. Було зруйновано декілька дерев'яних мостів через річку Лютенька. Вода затопила будинки та сільськогосподарські споруди, льохи, криниці та вигрібні ями. Вміст вигрібних ям потрапив до криниць. Заходів що до профілактики епідемічних захворювань збоку влади не було. Відновлення мостів[13] було здійснене за підтримки Лютенського та Безвіднянського лісництва.

ГалереяРедагувати


Унікальні народні святаРедагувати

ПерсоналіїРедагувати

  • Борохо́вич Миха́йло Андрі́йович (†1704) — український військовий та державний діяч доби Гетьманщини, дипломат, полковник Гадяцького полку Гетьманщини, Лютенський сотник.
  • Шостак Андрій Ілліч (1759-1819) - віце-губернатор Таврійської губернії (1802-), дійсний статський радник. В 1789 році разом з віце-адміралом Дерибасом брав участь у виборі місця для гавані(Одеса). Син останнього лютеньського сотника (1747-1779) Іллі Опанасовича Шостака, Опанас Шостак - обозний полковий. Мати - Єфросинія Іванівна Шостак(Кир'як) зі старовинного козацького роду, внучка козацького полковника Карпа Часника, батько - Іван Кирилович Кир'як, значковий товариш Гадяцького полку, брат Степан - осавул Гадяцького полку.
  • Феоктист Павловський (нар.1706-†1744) — український живописець.Керував малярнею Києво-Печерської лаври у 1730–1744 роках. Навчався в Київській академії. З 1730 року працював разом з І. Максимовичем у Лаврській іконописній майстерні. Писав ікони, пейзажі й портрети (Варлаама Ванатовича та ін.). Деякі дослідники вважають, що в 1733 році під його керівництвом в малярні монастиря виконувалися ікони на замовлення родини гетьмана Данила Апостола для церкви у Великих Сорочинцях та керував роботами з розпису Троїцької Набрамної церкви в Києво- Печерській лаврі. Малюнки й ескізи до ікон збереглися в «Кужбушках».
  • Засядько Олександр Дмитрович (нар.1779-†1837) — генерал-лейтенант, інженер-артилерист Російської імператорської армії українського походження.. учасник війни російсько-турецької війна (1806—1812) і французько-російської війни (1812). Конструктор та фахівець з розробки ракетної зброї.
  • Засядько Данило Дмитрович (нар.1778-†1836) - учасник війни Французько-російської війни (1812), генерал-майор.Управляючий Московським Артилерійським Депо. Остання посада - командувач Шостенським пороховим заводом.
  • Христовий Микола Федорович(нар.1894-1938) —У 1924—29 очолював відділ мистецтва при Наркомосі. З 1929 директор Київського оперного театру. Директор Музею мистецтв ВУАН.
  • Христовий Леонтій Остапович — козак армії УНР, отаман повстанського загону на Полтавщині.
  • Гузь Петро Іванович (нар.1898—†1959) — кобзар.Був одним із визначних майстрів бандурної гри першої половини 20 століття, здібним імпровізатором.
  • Зарецький Іван Антонович (нар.1857—†1936) — археолог, етнограф, земський і громадський діяч, дійсний член ПВАК та ряду наукових товариств Російської імперії почесний громадянин Полтави (1902 р.).
  • Чабанівський Василь Федорович — український військовий та громадський діяч, полковник Армії УНР, на еміграції генерал-хорунжий. Учасник визвольних змагань 1917—1921 років.
  • Самбуленко Нестір - козак лютенської сотні, очолював великий загін повстанців у селянській війні 1670-1671 під проводом Степана Разіна.
  • Кулинич Олександр Якович (1903 - 1972) - професор, доктор медичних наук, завідуючий кафедрою в Іжевському державному медичному інституті.
  • Волошина Лариса Костянтинівна (1906—1975) — поетеса, українська письменниця.
  • Величай Михайло Лукич (1907—1943) — гвардії майор, командир 100-го полку, який першим форсував Дніпро в районі Дніпропетровська (с. Войсковое, 27-30.09.1943 р.), Герой Радянського Союзу (1944). Його іменем названа середня школа в Лютеньці.
  • Попович Іван Володимирович — професор Львівського університету, перший секретар комсомольського осередку (1921 р.) у с. Лютенька.
  • Скаженик Галина Мелентіївна (1926—2006) — доярка, делегат ХХІІ з'їзду КПРС, Герой Соціалістичної Праці (1961).
  • Савченко Іван Федорович (1923—2001) — завідуючий птахівничим комплексом КСП імені Шевченка, делегат ХХІІІ з'їзду КПРС, Герой Соціалістичної Праці (1966).
  • Скаженик Олексій Михайлович (нар. 18.10.1924 р.) — лауреат Державної премії СРСР, кандидат технічних наук, заступник головного конструктора Харківського заводу імені Малишева, конструктор дизельних двигунів.
  • Мишаста Ольга Андріївна — кандидат біологічних наук, працює в Криму.
  • Кацюба Дмитро Васильович (нар. 1921 р.) — доктор педагогічних наук, академік Академії історії і політології Росії, професор Кемеровського університету.
  • Когновицький Олег Станіславович — професор Петербурзької академії транспорту і зв'язку.
  • Гринь Павло Миколайович — доктор технічних наук, інженер Дніпропетровського гірничого інституту, заслужений працівник металургійної промисловості України.
  • Пашко Микола Семенович (1935—2007) — кандидат історичних наук, науковий працівник музею А. С. Макаренко в с. Ковалівка Полтавського району, працював учителем, журналістом, редактором обласних газет Львова, викладачем Полтавського педуніверситету.
  • Когновицький Станіслав Владленович — заслужений агроном України.
  • Хоменко Микола Миколайович (1948—1996) — заслужений агроном України.
  • Гринь Василь Антонович — заслужений лісівник України (2003).
  • Думенко Леонід Васильович (1951—2004) — заслужений журналіст України, головний редактор газети «Зоря Полтавщини».
  • Пістун Тамара (1939 р.н.) - український освітянин, етнограф, народознавець.

ДжерелаРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. М.С.Пашко. “ Історія Лютенської сотні “. 
  2. Герб села Лютенька. 
  3. Даніел Крман Подорожній щоденник (Itinerarium 1708 — 1709). 
  4. А. Грановский (1901). Полтавская епархия в ее прошлом (до открытия епархии в 1803 г.) и настоящем : (Ист.-стат. опыт). Полтава : типо-лит. М.Л. Старожицкого. Процитовано 2019-04-16. 
  5. рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 578)
  6. ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ 20-х – 30-х рр. ХХ ст. НА СУМЩИНІ т.1. 
  7. Віктор Ревегук (м.Полтава). Отамани повстанців Гадяцького краю (1920-1923 рр.) Журнал"Краєзнавство" 2013. 
  8. Чайка І. Дзвони над Лютенькою. 
  9. САЙТ ЛЮТЕНСЬКОЇ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ І-ІІІ СТ. ІМЕНІ М.Л. ВЕЛИЧАЯ. 
  10. Сільське відділення поштового зв’язку Лютенька Полтавської дирекції Українського державного підприємства поштового зв’язку "Укрпошта". 
  11. ІМ. ШЕВЧЕНКА, СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ТОВ. 
  12. Через повінь екстрені служби Полтавщини працюють у посиленому режимі. 
  13. У ЛЮТЕНЬЦІ ВІДНОВИЛИ МІСТКИ. 
  14. Храмове свято у Лютеньці. 
  15. Троїцька субота: встановлення віхи.