Відкрити головне меню

Борохо́вич Миха́йло Андрі́йович ( - † 13.10.1704) — український військовий та державний діяч доби Гетьманщини, дипломат, гадяцький полковий "обозний" (1672-1687), полковник Гадяцького полку (1687-1704), Лютенський сотник (1671), наказний гетьман українського війська під час Північної війни (1701).

Михайло Борохович
Борохович Михайло Андрійович
Михайло Борохович
POL COA Trusiewicz.svg
Прапор
Гадяцький полковник
1687 — 1704
 
Народження: невідомо
Лютенька, Гадяцький район, Полтавська область
Смерть: 13 жовтня 1704(1704-10-13)
під час польських походів
Громадянство: Flag of the Cossack Hetmanat.svg Гетьманщина
Династія: Бороховичі
У шлюбі з: Олена Іванівна
Діти: Федір, Максим,Іван,Марія,Феодосія

БіографіяРедагувати

Походив з вихрещеного єврейського роду Бороховичів, який бере свій початок від Андрія Бороховича. Найдавнішу згадку про старшинського діяча з таким прізвищем ми знаходимо в народній думі під назвою “Хмельницький та Барабаш”, де згадується багато сподвижників Богдана Хмельницького, а дія відбувається на самому початку Визвольної війни (1648-1657 років).

Перші згадки про Михайла Бороховича сягають періоду обіймання ним посади сотника Лютенської сотні (1671). 1872 року призначається гадяцьким полковим обозним і виконує обов'язки аж до 1687), коли призначається полковником Гадяцького полку.

В 1690 і 1696 роках отримав гетьманські універсали на с.Лютенька, с.Перевіз, с.Млини, с. Сакаловка (нині Соснівка).

Михайло Борохович 17 років за Івана Мазепи очолював Гадяцький полк. 1687 гетьман належно оцінив його заслуги:

« «Видячи мы п. Михайла Бороховича старанность и в статечных поступках доско-налность, розумієм его на уряд полковничества гадяцкаго бути годного, сподиваючися по нем, же и в дальший час в тіх своих статечных поступках и годных войсковых працях, не будет отмінен». »

Полковнику доручалися всілякі відповідальні військові операції, і він не підводив свого керманича. У вересні—жовтні 1693 під його управлінням були два охотницькі полки — свій та Полтавський, з якими Борохович «для бережения від знамірених ворожих бусурманських находів» стояв біля Коломаку і стримував ординців від походу в глиб Гетьманщини. Гадяцький полк взяв участь у деяких боях з кримчанами у 1695, разом з полковником штурмував Азов, посилався на війну зі шведами в 17011704 у Прибалтику.

Гетьман на прохання гадяцького полковника 11 вересня 1695 передав його старшому сину «Максиму на завод его нового господарства... села Будищ и просюлка Трояновки, в уезді Лютенском будучих». Після смерті М. Бороховича у вересні — жовтні 1704 в оборонному універсалі за 10 листопада, виданому родині небіжчика, зазначалося, що померлий «найбарзій нам, гетманові, был зичлив». У зв'язку з цим:

« «яко за живота зийшлого в Богу небожчика пана Михайла Боруховича, полковника гадяцкого, ввесь дом его был откритий нашою гетманскою протекциею... так и тепер по смерти оного, тот же его дом и овдовілую его жену панію Елену Ивановну Михайлову Бороховичеву з синами, зятем и всіми им кревними беремо в особливую нашу гетьманскую оборону (...), заховуючи их при всяком межи людми в посідінях, почитаний и пошанованю и заступаючи од судов — полкового и инних, ибо хоч хто когда буде иміти до оних яким претенсии, то не повинен будет нихто до суду полкового или иного якого их потягати». »

Найбільш правдиві дані про родину Бороховича довідуємося із заповіту його вдови, який був написаний в 1724 році. У цьому заповіті вказано, що у сім’ї полковника було багато дітей. Деякі з них померли ще за життя Михайла Бороховича, їхніх імен полковниця, на жаль, не згадує. Інші, Максим, Федір, Іван, Феодосія і Марія, залишилися живі і після смерті батька. Згідно з заповітом, рід Бороховичів був досить заможним. Деякі маєтності дісталися Бороховичам в спадок, а інші були отримані “своими трудами”. Сотенне містечко Лютенька з присілками, містечко Борки з присілком Загрунівкою, с. Будища з двома присілками, с. Тарасівка – були закріплені за Бороховичами царською грамотою. Ця грамота була схована у вівтарі Успенської церкви в Лютеньці, але пізніше викрадена звідти коли Полтава знаходилась в облозі шведами. Олена Борохович із доньками була тоді в Полтаві. Михайло Борохович залишив по собі досить значні грошові збереження:

« Денегъ мы не дълили ни межъ сыновьями, ни межъ дочерями, потому что тъ деньги были у насъ спрятаны въ погребі, въ дворі лютенскомъ. А было тъхь денегъ въ одномъ суденці пять тысячей и чотириста червоныхъ золотыхъ; другое суденце насыпано было талярами битыми, въ 57 якое вмъщается четыре гарнца меду; третье суденце насыпано было копъйками сребрними старыми въ якомъ вмъщается меду семь или и больше гарнцовъ, того не упомню, только то знаю, что два человъка тое судно едва понести могли. Кромъ того два суденца насыпаны были разными деньгами: талярами, левами, полталярками, чвертками. А когда мужъ мой отъежалъ послъдний разъ въ походъ, въ Польшу, то приказалъ мнъ (и тую заповъдь клятвою – анаема утвердилъ), что если бы тамъ имълъ судомъ божимъ преставиться; то я должна била тъ денъги раздълить поровну межъ сыновьями и дочерями, говоря, что “одной pуки равные пальцы”. А одну такую часть должна была я оставить себъ и на молитву; за душу мужа...” »

Похований у побудованій ним в 1686 році Успенській церкві села Лютенька.


Сім'яРедагувати

  • Дружина: - Борохович Олена Іванівна.
  • Син: Борохович Федір Михайлович, дружина(перша) - Савич Марія Семенівна, дочка генерального писаря, донька Тетяни Леонтіївни Полуботок(Мирович); дружина(друга) - Борохович Тетяна;
  • Борохович Максим Михайлович – значний військовий товариш (1709), полковий обозний гадяцький, дружина - Борохович Тетяна Григорівна;
  • Борохович Іван Михайлович, помер молодим.
  • Дочка: - Борохович Марія Михайлівна, чоловік - Богаєвський Семен Леонтійович, бунчуковий товариш, їхній син - Олексій Семенович - перший осаул Гадяцького полку;
  • Борохович Феодосія Михайлівна, чоловік - Рощаковський Захар (? – 1683 – 1732 – ран. 1747) – значний військовий товариш (1713 – 1724), бунчу- ковий товариш (1724–1732).
  • Онуки: - Борохович Роман Федорович (? – ран. 1723) – значний військовий товариш (1709–1718). наказний полков- ник полтавський (1711), полковий осавул гадяцький. Бунчуковий товариш;

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати