Чабанівський Василь Федорович

Чабанівський Василь Федорович (нар. 25 лютого 1887, Лютенька, тепер Миргородський район, Полтавська область — пом. 19 серпня 1963, м. Чикаго, США) — український військовий та громадський діяч, полковник Армії УНР, на еміграції генерал-хорунжий. Учасник визвольних змагань 1917—1921 років.

Чабанівський Василь Федорович
 Капітан
 Полковник
 Генерал-хорунжий[1]
Загальна інформація
Народження25 лютого 1887(1887-02-25)
Російська імперія Лютенька, Полтавська губернія, Російська імперія
Смерть19 серпня 1963(1963-08-19) (76 років)
м. Чикаго, США США
Військова служба
Приналежність Російська імперія
 УНР
Вид ЗС Армія УНР
Війни / битвиПерша Світова війна
Українсько-радянська війна
Друга світова війна
Командування
Старший осавул штабу 6-го Полтавського корпусу Армії Української Держави
1.10.1918 — 15.12.1918
Помічник начальника розвідчого відділу штабу Лівобережного фронту військ Директорії
15.12.1918 — 25.01.1919
Начальник оперативного відділу штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР
25.01.1919 — 18.05.1919
Отаман-квартирмейстер штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР
18.05.1919 — 7.06.1919
Т.В.О. начальника штабу 6-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР
7.06.1919 — 30.06.1919
Т.В.О. начальника штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР
25.08.1919 — 6.12.1919
Начальник оперативного відділу Головного управління Генерального штабу УНР
18.04.1920 — 4.05.1920
Начальник штабу столичної комендатури у м. Вінниця
4.05.1920 — 25.06.1920
Начальник оперативного відділу Головного управління Генерального штабу УНР
25.06.1920 — 4.08.1920
Начальник штабу 4-ї Сірої бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР
8.08.1920 — 15.09.1920
15.09.1920 — 5.10.1920
Начальник управи навчання війська Головного управління Генерального штабу УНР
30.09.1922 — кінець 1922
Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри
Хрест Симона Петлюри
«Воєнний хрест» (УНР)
«Воєнний хрест» (УНР)

Відповідно до українського законодавства може бути зарахований до борців за незалежність України у ХХ сторіччі.

Життєпис

ред.

Раннє життя

ред.

Народився у с. Лютенька на Полтавщині. У 1912 році закінчив Тифліське піхотне юнкерське училище, вже за більшовиків у 1918 році — два курси Військової академії Генерального штабу. Останнє звання у російській армії капітан[2].

Українська революція

ред.

30 липня 1918 року прибув з Радянської Росії у розпорядження Генерального штабу Української Держави. З 1 жовтня 1918 року призначено старшим осавулом штабу 6-го Полтавського корпусу Армії Української Держави.

15 грудня 1918 року стає помічником начальника розвідчого відділу штабу Лівобережного фронту військ Директорії. З 25 січня 1919 року — начальник оперативного відділу штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР.

18 травня 1919 року призначено отаман-квартирмейстером штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР.

З 7 червня 1919 року до 30 червня 1919 року виконував обов'язки начальника штабу 6-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. З 1 серпня 1919 року до 25 серпня 1919 року тимчасово виконував обов'язки начальника штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР.

Був учасником і залишив детальні спогади про звільнення Києва від більшовиків 31 серпня 1919 року об'єднаними силами українського війська.

6 грудня 1919 року захворів на тиф, через це він залишився у місті Мирополі.

Під час спільного наступу польських і українських військ на Київ, 18 квітня 1920 року призначений начальником оперативного відділу Головного управління Генерального штабу УНР.

4 травня 1920 року стає начальник штабу столичної комендатури у місті Вінниця.

З 25 червня 1920 року він знову стає начальником оперативного відділу Головного управління Генерального штабу УНР. 4 серпня 1920 року у розпорядженні начальника штабу Армії УНР.

8 серпня 1920 року призначено начальником штабу 4-ї Сірої бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР, а 15 вересня 1920 начальником штабу 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР.

5 жовтня 1920 присвоєно звання підполковник.

З 30 вересня 1922 року — начальник управи навчання війська Головного управління Генерального штабу УНР, з одночасним присвоєнням військового звання генерал-хорунжого.

Польський період

ред.

У 1928 році Чабанівський поступив на службу контрактовим офіцером у Військо Польське в 27-ий піхотний полк у місті Ченстохова.

З 1939 року проходив службу у 81-му піхотному полку у місті Гродно. Останнє звання у польській армії — майор.

Чабанівський брав участь у Німецько-польській війні: у вересні 1939 року на чолі батальйону 2-го Гродненського полку він захищав Львів.

22 вересня 1939 року перед вступом радянських військ до Львова з дозволу польського командування виїхав з міста та дістався до Варшави, де з'явився у розпорядження уряду УНР в екзилі.

Пізнє життя

ред.

У 1943 році Чабанівський був одним із ініціаторів створення у складі вермахту Українського Визвольного Війська.

В 1945 році Чабанівський емігрував у Німеччину, в 1950 році — у Чикаго в США[3].

Вшанування пам'яті

ред.

У селі Лютенька вулицю Засонова перейменували на вулицю Василя Чабанівського.

Джерела

ред.

Примітки

ред.
  1. на еміграції
  2. Чабанівський Василь Федорович
  3. Тернистий шлях кубанця Проходи: Документальний роман / Вступ. слово Р.Коваля. — Вінниця: ДП «ДКФ», 2007. — 404 с.

3. Постанова Верховної Ради України від 08.02.2018 р. № 2287-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2018 році».