Варлаам (Ванатович)
Варлаа́м, світське ім'я — Василій Вана́тович, або ж Вонятович[1] (бл. 1680 — 17 січня 1752) — український та російський православний церковний діяч, архімандрит Тихвінський (1719–1722 рр.), архієпископ Київський і Галицький (1722–1730 рр.).
| Ванатович Варлаам | ||
.jpg) | ||
| Портрет київського митрополита Варлаама (Ванатовича). Колекція Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». | ||
| ||
|---|---|---|
| 14 травня 1722 — 20 листопада 1730 | ||
| Церква: | Російська Православна Церква | |
| Попередник: | Йоасаф (Кроковський) | |
| Наступник: | Рафаїл Заборовський | |
| Альма-матер: | Слов'яно-греко-латинська академія | |
| Діяльність: | священник | |
| Народження: | 1680 Ярослав, Ярославський повіт, Республіка Польща | |
| Смерть: | 17 січня 1751 Тихвин | |
| Похований: | Ленінградська область | |
| Єп. хіротонія: | 11 травня 1722 р. | |
Біографія ред.
Навчання ред.
Родом з Галичини, м. Ярослав (нині Польща). Навчався у Київський академії та Московській слов'яно-греко-латинській академії. Постриг прийняв у Новгороді Великому, в Тихвінському Богородицькому монастирі.
Деякий час був духівником новгородського архієпископа Феодосія Яновського. Згодом служив обер-ієромонахом на російському флоті, архімандритом Тихвінського Богородицького монастиря.
Обрання архиєпископа ред.
З 1718 року, після арешту і смерті по дорозі на допит до Петербургу Йоасафа Кроковського, митрополича катедра у Києві була необсадженою і митрополією правила Київська консисторія. Року 1722 Святійший правлячий синод, усупереч традиції, подав цареві на затвердження імена чотирьох кандидатів на Київського митрополита: двох українців і двох московитів.
Петро I вибрав українця — Варлаама Вонятовича. Проте дістав він лише сан архиєпископа, а не митрополита. Таким чином Петро I понизив статус предстоятеля Київської Митрополії з митрополита до архієпископа. Це позбавлення Української Церкви автономних прав і пониження її до рівня звичайної єпархії було пов'язане із загальною політикою Петра I супроти України: після смерті гетьмана Скоропадського не дозволено було обирати нового гетьмана і засновано того ж року Малоросійську колегію.
21 січня 1722 р. обраний Синодом, а 14 травня — висвячений на архієпископа Київського та Галицького.
Відстоював залишки незалежності української церкви, опікувався відбудовою храмів та розвитком Києво-Могилянської Академії.
Коли, за правління Петра II, відновлено було у 1727 році гетьманство, Варлаам почав клопотатися про поновлення титулу митрополита, але успіху не мав. Неодноразово висловлював протест з приводу порушення прав і привілеїв Української Церкви.
Учасник церемонії обрання гетьмана ред.
Брав участь в обранні гетьмана Данила Апостола 1 (12) жовтня 1727 року у Глухові.[2]
Опала ред.
За наклепницьким доносом московського урядника Суханова, який звинуватив архієпископа в тому, що
|
«Малоросійське духовенство зовсім занечистило віру давню Руську і заразилося триклятою Латинщиною Римською і що воно без гризоти сумління хрестить немовлята, не занурюючи, а обливаючи їх водою… а в церквах, мовляв, Малоросійських під час Великого Посту відправляють п'ять разів у п'ятниці Страсті Христові, причому дзвонять у всі дзвони і читають Євангелію, співаючи по нотах Римських, або Італійських, з приступкою од співаків старших, неначе на грищі, і що, нарешті, всі Архієреї і Архімандрити Малоросійські, та й сам Митрополит тамошній, мають на митрах свої хрести, подібні до тих, які є на коронах Царів Російських, і за них вони беруться без страху й трепету…» | 
|
був викликаний до Москви.
2 серпня 1730 року, разом з усіма членами консисторії й кафедральним писарем, імператрицею Анною Йоанівною був відданий до суду Таємної канцелярії. Під претекстом, що він не служив молебню з нагоди вступу на престол цариці Анни у 1730 році, 20 листопада 1730 позбавлений архієрейського сану та священства і простим ченцем висланий до Кирило-Білозерського монастиря (нині у Вологодської області, РФ). Пробув у в'язниці 10 років.
1741 року — після сходження на російський трон імператриці Єлизавети Петрівни його викликано зі заслання і відновлено в архієрейському званні.
Але Ванатович відмовився від сану, й просив дати йому спокій. Переїхав до Тихвінського монастиря, прийняв схиму під іменем архісхимонаха Василія і там помер 1751 року.
Примітки ред.
- ↑ Полонська-Василенко Наталка. Історія України: У. 2 т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року.— К.: Либідь, 1992.— С. 200.
- ↑ Апанович О. Ще одне джерело з історії України XVIII сторіччя [Електронний ресурс] / Олена Апанович // Україна. Наука і культура: щорічник. — К., 1989. — Вип. 23. — С. 213—231.– Режим доступу : http://izbornyk.org.ua/chernlet/chern05.htm [Архівовано 4 квітня 2016 у Wayback Machine.]. — Назва з екрана.
Джерела ред.
- Горобець В. М. Ванатович Варлаам // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 431. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Історія Русів [Архівовано 21 лютого 2009 у Wayback Machine.]
- Полонська-Василенко Н. Історія України: У. 2 т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року. — К. : Либідь, 1992. — 608 c.
- о. Федорів Ю. Історія Церкви в Україні. — Львів : Свічадо, 2007.
Посилання ред.
- Ванатович Варлаам [Архівовано 14 червня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 125. — 1000 екз.
| Попередник: | Архієпископ Київський та Галицький 1722—1730 |
Наступник: |
| Йоасаф (Кроковський) | Рафаїл (Заборовський) |