Відкрити головне меню

Лаврентій Іванович[2] Зизаній (Зизаній-Тустановський) (справжнє прізвище — Кукіль, у перекладі грец. мовою — Зизаній) (60-і pp. XVI ст.[3][4], с. Тустань[4], тепер Галицького району Івано-Франківської області або с. Потелич[3][4], тепер Жовківського району Львівської області, або с. Тустановичі (тепер м. Борислав Львівської області), або походив з дрібної шляхти Троцького воєводства (тепер у Литві) — після лютого 1634, м. Корець[4], тепер Рівненської області) — український мовознавець, письменник, перекладач, педагог, богослов і церковний діяч, активний учасник братського руху в Україні. Брат Стефана Зизанія.

Зизаній Лаврентій Іванович
Zizaniy Lavrrntiy.jpg
Народився 20 березня 1550[1]
Тустань, Троцьке воєводство, Велике князівство Литовське
Помер 1634
Корець, Волинське воєводство, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
Громадянство
(підданство)
Велике князівство Литовське
Діяльність науковець, філолог
Посада протоієрей

Зміст

БіографіяРедагувати

Викладав церковнослов'янську й грецьку мови до 1592 — у Львівській, 15921596 — Берестейській, 15961597 — Віленській братських школах.[4]

15971600 — був домашнім учителем у родині князя Богдана Івановича Соломирецького в його маєтку біля Мінська, 16001602 — князя Олександра Острозького (м. Ярослав Галицький).

З 1612 по 1618 рік — священик соборної церкви у місті Корці.[3][4]

В 20-х pp. XVII ст. на запрошення архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького приїхав до Києва, брав участь у редагуванні лаврських видань, перекладав з грецької мови на церковнослов'янську, займався проповідницькою діяльністю.

Уклав староукраїнською мовою «Катехізис» (вид. 1627), полемічний трактат з критикою засад католицизму й протестантизму. Перед цим (1626) брав участь у місії митрополита Йова Борецького до Москви, де він надав рукопис трактату на виправлення до місцевої патріархії. Відносно спірних місць відбулася дискусія з богоявленським ігуменом Ілією та справщиком Григорієм Онисимовим, де Зизаній показово відмовився від всіх тих тверджень, що були запідозрені.

Тим не менш, московський патріарх Філарет не дозволив випустити твір «литовського протопопа» і постановив спалити друк. Випадково вціліло декілька примірників. В «Катехізисі» Зизаній маніфестував свої раціоналістичні та гуманістичні погляди, зокрема, пояснення багатьох явищ природними причинами та критику окультних наук, зокрема, астрології; ставив під сумнів догмат про єдиносущність Трійці й обґрунтував тезу про свободу волі людини, здатної «самовластно» робити вибір між добром та злом. Щодо походження душі, то Зизаній-Тустановський висловлює думку про створення душі Богом та її безсмертя і водночас передання її від батьків дітям через природне зачаття. Осмислення суспільно-політ. проблематики зводиться у Зизанія-Тустановського до обстоювання принципу рівності всіх людей перед Богом. Він дає неоднозначну оцінку багатству, вважаючи, що воно, залежно від використання, може бути добром або злом. Праці Зизанія-Тустановського стали внеском у розвиток української філософської термінології.

1627 повернувся до Києва, де разом з А. Мужиловським аналізував книгу М. Смотрицького «Apologia peregrinatiey do Kraiow Wschodnych» («Апологія мандрівки до східних країв»)[5]. 1628 висунув проти автора книги 105 пунктів звинувачень на Київському соборі.

1628 помер, ймовірно, у Корці.

Науковий доробокРедагувати

 
Наука ку читаню і розуміню писма словенскаго (1596)

Найголовніші праці: буквар «Наука ку читаню и розумѣню писма словенскаго…» (1596), «Лексис, Сирѣчь реченїя, Въкратъцѣ събран(ъ)ны и из слове(н)скаго языка на просты(й) рускі(й) діале(к)тъ истол(ъ)кованы», «Грамматіка словенска» (обидві надр. 1596 у Вільні).

Зизаній значно удосконалив і збагатив слов'янську лінгвістичну термінологію. Видав і відкоментував низку теологічних творів.

«Лексис»Редагувати

 
Лаврентій Зизаній. Лексис (1596)

«Лексис…» Зизанія — перший український друкований словник для шкільного навчання. Його реєстр організований за диференційним принципом (тобто подаються тільки ті церковнослов'янські слова, що відмінні від українських формою чи значенням), налічує 1061 вокабулу.

Зизаній перший в історії українського й східнослов'янського мовознавства розробив та застосував більшість основних лексикографічних методів упорядкування словника. Його «Лексис…» був зразком і основою «Лексикона» Памва Беринди, російських азбуковників.

«Грамматіка словенска»Редагувати

 
«Грамматіка словенска», 1596

«Грамматіка словенска совершенного искусства осми частей слова» Зизанія (1596) — перший систематичний підручник церковнослов'янської мови, призначений для шкіл. Тут визначено чотири частини граматики: орфографію, просодію, етимологію, синтаксис, виділено 8 частин мови: различіє (артикль), ім'я, містоім'я, глагол, причастіє, предлог, нарічіє, союз. В творі Зизаній проводить античні й ренесансні ідеї про граматику як початок вивчення всіх наук, демонструє її зв'язок з риторикою, логікою та філософією, багато уваги приділяє філософії Арістотеля, Епікура та ін.

Зизаній увів орудний відмінок у слов'янську граматику. В імені виділив 10 відмін (8 іменникових і одна прикметникова, одна спільна для обох частин мови). Дав «канони орфографії» церковнослов'ян. мови східнослов'янсько-української редакції.

Як перша спроба опрацювання фонетичної й морфонологічної систем церковнослов'янської мови, виявлення її специфічних особливостей, «Грамматіка словенска» Зизанія була значним кроком у слов'янській філології.

ТвориРедагувати

ПриміткиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати