Відкрити головне меню

Олександр Васильович Острозький (щонайпізніше 1 липня 1570 , замок Вев'юрка — грудень 1603, м. Тернопіль) — руський князь, державний діяч ВКЛ Речі Посполитої, волинський воєвода (15931603).

Олександр Острозький
Alaksandar Astroski. Аляксандар Астроскі (XVII, XIX).jpg
Народився щонайпізніше 1.07.1570
Вев'юрка
Помер грудень 1603
Тернопіль
Поховання Богоявленська церква
Громадянство
(підданство)
Flaga Rzeczypospolitej Obojga Narodow ogolna.svg Річ Посполита
Діяльність військовик, державний діяч, магнат
Титул князь
Посада Волинські воєводи і Q66190022?
Військове звання Воєвода Волинський
Попередник Януш Острозький
Наступник Януш Заславський
Конфесія православний
Рід Острозькі
Батько Костянтин Василь Острозький
Мати Зофiя з Тарновських
Родичі Томаш Замойський, Станіслав Любомирський (зяті)
Брати, сестри  • Януш Острозький, Катерина Острозька і Elisabeth Ostrogska[d]
У шлюбі з Анна Костка
Діти Софія, Константин Олександр, Христофор, Іван (Януш) Павло, Олександер, Василь, Анна Алоїза, Катерина
Герб

БіографіяРедагувати

Народився щонайпізніше 1 липня 1570 року в родовому замку Тарновських Вев'юрка[1] біля Тарнова. Син князя Костянтина Василя II Острозького. Матір померла через чотири тижні після передчасних пологів. За віровизнанням — православний. Дитинство пройшло в замку міста Дубного (за іншими даними, в маєтку в Острозі[1]). Виховання й освіту одержав спочатку в Острозі, потім — при королівському дворі.

В 1589 році був серед супроводжуючих короля Сігізмунда ІІІ Вазу до Ревеля.

У віці 23 років (3 (або 6[1]) травня 1593 р.) одержав уряд (посаду) волинського воєводи. У 1594 році брав участь у приготуваннях до очікуваного нападу татар на Угорщину, вислав особистий почт на кордон. Брав участь у скликаній великим коронним гетьманом Яном Замойським військової ради в Любліні. В 1595 році був заангажований в прогабсбурзьку політику брата Януша стосовно наддунайських держав.

Під час Берестейського Собору виступав (очолював разом з батьком[2]) на чолі православної опозиції. 1597 р. був в складі комісії стосовно константинопольського екзарха Никифора, наполягав на закінченні процесу, оголошенні вироку. 15 травня 1599 року брав участь у з'їзді протестантів та православних у Вільнюсі, був обраний одним з «провізорів або обмірковувачів спокою церкви та зборів». Тоді, як батько та брат, мав гострий конфлікт з Я. С. Замойським, але, через схильний до авантюрності характер, більше перейнявся ним. За інформацією Я. Замойського, «позичав» своїх піхотинців проти нього Адаму Горайському, вів переговори з Кшиштофом Зборовським щодо нічного нападу на дім Я. Замойського. Перед сеймом 1603 р., порубавши ланцюги, які боронили замок від проїзду вершників на дідинець Варшавського замку, поїхав до гетьмана шукати порозуміння. На сеймі 1603 р. підтримав виступ Я. Замойського проти прогабсбурзької політики короля, був головним оборонцем православ'я.

1592 року після одруження з Анною Косткою оселився в Ярославі, власності дружини. В 1593 р. розбив татар під Ярославом. Після батька був власником Тернополя.[2] Один з фундаторів Церкви Різдва Христового (Середньої) в Тернополі.[3]

Помер несподівано в грудні 1603 року (можливо, внаслідок отруєння). Був похований у Богоявленській церкві у м. Острог.

МаєтностіРедагувати

Близько 1590 р. став власником наданого батьком «Рівненського ключа» (місто Рівне з прилеглостями). В Ярославі сприяв будівництву палацу, в Краківці — замку.[4] 3 травня 1603 року провів поділ наданих батьком маєтків з братом Янушем: отримав половину Острога, Дорогобуж, Сураж, Звягель, Берездів, Полонне, Острополь. Через межі володінь мав гострі суперечки, зокрема, з референдарем коронним Іваном-Томашем Дрогойовським, Мєнкіцкими.[1]

Сім'я, дітиРедагувати

1592 р. одружується з Анною Косткою — донькою Яна Костки та Зофії з Одровонжів. У шлюбі народилось восьмеро дітей:

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Kowalska H. Ostrogski Aleksander (1570—1603)… — S. 480.
  2. а б Фроленков В. Острозькі князі… — С. 699.
  3. Гудима А., Івахів Г. Різдва Христового Церква (Середня) // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 182. — ISBN 978-966-528-279-2.
  4. Krakowiec // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1883. — Т. IV : Kęs — Kutno. (пол.) — S. 606. (пол.)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати