Відкрити головне меню

Станіслав Любомирський (воєвода краківський)

Станіслав Любомирський (1583 — 17 червня 1649) — князь, польський військовик, державний діяч Речі Посполитої, меценат. З 1647 р. — князь Священної Римської імперії.[2]

Станіслав Любомирський
Stanisław Lubomirski (1583-1649).JPG
Народився 1583(1583)
Помер 16 червня 1649(1649-06-16)
Громадянство
(підданство)
Alex K Grundwald flags 1410-03.svg Велике князівство Литовське
Flaga Rzeczypospolitej Obojga Narodow ogolna.svg Річ Посполита
Діяльність політик
Alma mater Падуанський університет
Володіє мовами польська[1]
Титул князь (1647)
Посада Воєводи руські, Q11820273?, Крайчий великий коронний, deputy to the Sejm of the First Polish Republic[d], Q63922330?, Polish elector[d], Реґіментар, deputy[d] і Q51845254?
Військове звання воєвода руський
воєвода краківський
Рід Любомирські
Батько Себастьян Любомирський
Мати Анна Браніцька
Родичі Острозькі
Брати, сестри
У шлюбі з Софія Острозька
Діти Єжи-Себастьян Любомирський, Anna Krystyna Lubomirska[d], Konstanty Jacek Lubomirski[d], Konstancja Lubomirska[d] і Александер Міхал Любомирський
Герб

Зміст

БіографіяРедагувати

Син графа Священної Римської імперії на Вісьнічу[2] Себастьяна Любомирського та його дружини Анни Браніцької.

Початкову освіту здобув у Вісьнічу. Після закінчення навчання в Мюнхенському єзуїтському колеґіумі до травня 1597 деякий час навчався в університеті Падуї 1600 року.

В 1609 році під проводом короля Сигізмунда III Вази брав участь в боях під Смоленськом.

В 1621 році: січень — був у Ярославі, звідти з гетьманом литовським вирушив до Глинян організовувати оборону; у травні на чолі 5000 вояків вирушив через Бережани, Скалу під Оринин для догляду за шляхами ймовірного руху татар. Прославився у битві під Хотином з турецьким і татарським військом 1621 року. Польсько-литовським військом командував Ян Кароль Ходкевич — 60-річний литовський гетьман. 23 вересня гетьман Ходкевич помер на коні на очах своїх підлеглих; керівництво військом, як належить полковнику і заступнику гетьмана, перебрав на себе Станіслав Любомирський.

З 1625 року мав приязні стосунки з князем Юрієм Збаразьким (він теж не любив єзуїтів).

Йому судилося завершити битву перемогою (звичайно, при вирішальній допомозі козаків на чолі із Петром Сагайдачним) і підписати досить вигідне для Польщі перемир'я із турками. До того Станіслав Любомирський був автором «Щоденника війни польської з турками року 1621», виданого 1853 року.

У жовтні 1629 року під його командуванням біля Монастириськ було розбито орду кримських татар, які з великою здобиччю поверталися з-під Бурштина.[3] В 1634 році був тимчасовим заступником гетьмана Станіслава Конєцпольського на південно-східних землях Корони.

Помер після важкої тривалої хвороби 17 червня 1649 року. Був похований в підземеллях кляштора кармелітів босих Вісьніча.

ПосадиРедагувати

Крайчий великий коронний (1618 р.), підчаший коронний (1619 р.), воєвода руський (з 1625), краківський (з 1638 р.). Староста краківський (з 1638 р.), сандомирський (1614), спіський, сондецький (бл. 1597), кшепіцький і заторський з 1633, з 1635-го — неполоміцький.[2][4]

Маєтності, фундаціїРедагувати

Належав до найбагатших і наймогутніших польських магнатів того часу. Прибутки отримував з маєтків, розкиданих по всій Речі Посполитій, зокрема, з Краківського, Сандомирського, Волинського і Київського воєводств (кільканадцять міст, 290 сіл). У Стадніцьких викупив Ланьцут та маєтки коло міста. Значний зиск мав із соляних копалень, торгівлі зерном, поташем. Річний прибуток часом сягав до 600 000 злотих.

Найбільші витрати мав двір у Новому Вісьничі, де була його головна резиденція. Утримувались: 60 рукодайних слуг, 40 комірників, мешканців найманих квартир, 20 покоївок, 60 конюхів. Мав своє приватне військо (200 драгунів, 400 угорських піхотинців), свою придворну капелу — 30 музикантів-італійців на чолі із відомим композитором Бухнером. Його головний кухар Станіслав Чернецький видав першу куховарську книгу польською мовою.

Сприяв розбудові замків Жеменя, Любовлі, Затожа, Нового Сончу. Засновник міста Новий Вісьніч коло Вісьніча; тут надав кошти для будівництва парафіяльного костелу, ратуші. В 1621 році був власником міста Полонного та 47-ми поселень. Перебудував Полонський замок і перетворив його на могутню фортецю.

Фундатор 2-х католицьких костелів, каплиць та кількох єзуїтських шкіл, колегій. Засновник домініканського монастиря в Любарі в 1630 році, а через 4 роки відкрив там костел.

Після купівлі у Миколая Фірлея в 1632 році дому наказав викинути з нього всі його речі. Мав імпульсивний, часом схильний до насилля характер; зокрема, французькому послу д'Аво на відмову прийняти в дарунок коней погрожував при ньому їх вбити.[5]

Сім'я, шлюбРедагувати

Дружина — донька князя, волинського воєводи Острозького Олександра Софія (пом. 1622 р.), посаг — 100000 злотих. Діти:

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в г Lubomirscy (01) Архівовано 25 May 2015[Дата не збігається] у Wayback Machine. (пол.)
  3. Козубський П., Гулей І. Монастирищина у боротьбі за незалежність України. Люди, події факти. — Тернопіль : КЖВ «Воля», 2010. — С. 8. — ISBN 978-966-8569-57-9.
  4. Czapliński W. Lubomirski Stanisław h. Szreniawa (1583–1649)… — S. 43.
  5. Czapliński W. Lubomirski Stanisław h. Szreniawa (1583–1649)… — S. 45.
  6. Radziwiłłowie (02) Архівовано 21 September 2013[Дата не збігається] у Wayback Machine. (пол.)

ДжерелаРедагувати

  • Czapliński W. Lubomirski Stanisław h. Szreniawa (1583–1649) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1973. — T. ХVIII/1, zeszyt 76. — S. 42—45. (пол.)

ПосиланняРедагувати

Попередник
Ян (Іван) Данилович
  Воєвода руський
1628-1638
  Наступник
Костянтин Вишневецький
Попередник
Ян Магнус Тенчинський
  Воєвода краківський
1638-1649
  Наступник
Владислав Домінік Заславський-Острозький