Орфографія
Детальніші відомості про україномовний синонім орфографії ви можете знайти в статті правопис.
Орфогра́фія[1], або ортогра́фія[2] (грец. ὀρθογραφία, від ὀρθός — «правильний» і γράφω — «писати»),[3] — система загальноприйнятих правил написання слів певної мови. Синонім до правопису.[4]
Орфографія регулює правильність:
- написання звуків (фонем) літерами;
- написання слів разом, окремо та через дефіс;
- вживання великої літери;
- правила перенесення частини слова з рядка в рядок.
- написання афіксів і закінчень відмінюваних слів.
Орфографічні/правописні правила, як складова частина системи письмових норм літературної мови, повинні бути єдині для всіх, хто користується даною мовою. Єдність і обов'язковість орфографії для всіх полегшує спілкування людей за допомогою літературної мови, робить його дієвішим, ефективнішим, що, звичайно, сприяє піднесенню мовної культури народу.
Методика навчання орфографії ред.
Орфографія української мови ґрунтується на таких лінгводидактичних принципах: фонетичному, морфологічному, історико-традиційному, смисловому (ідеографічному, або диференційному).
За фонетичним принципом слова пишуть так, як вимовляють (слова зі знаком м'якшення, з подвоєнням букв, більшість відмінкових закінчень іменників, прикметників, дієслів тощо). Для формування правописних умінь та навичок за фонетичним принципом використовують такі вправи: звуковий та звуко-буквений аналізи, звукове моделювання та конструювання, коментоване письмо, попереджувальний та пояснювальний диктанти, списування з попереднім проговорюванням («орфографічне промовляння»)[5].
Морфологічний принцип потребує застосування правила «однакового позначення морфем» (написання однієї та тієї самої морфеми незалежно від її вимови в різних позиціях). За цим принципом пишуть слова, у яких вимова розходиться з написання. Правопис таких слів потребує перевірки відповідним правилом. Наприклад, слова з ненаголошеними [е], [и], що перевіряються наголосом; написання префіксів роз-, без-, з-, с-; слова з явищем асиміляції (просьба, боротьба, нігті, вогкий); закінчення іменників гру́шею, бо меже́ю). Учні виконують певні дії за правилом (алгоритмом): визначають сильну позицію для голосних — під наголосом, для приголосних — перед голосним; здійснюють мовний аналіз.[5]
Історико-традиційний принцип зберігає написання слів, що склалися історично, хоч таке написання не відповідає ні вимові, ні морфемній структурі слова. До таких написань належать збереження подвоєння літер у власних назвах іншомовного походження (Голландія, Руссо, Геннадій), відсутність подвоєння у запозичених загальних назвах (клас, тролейбус, пасажир), а також уживання -е-, -и- у ненаголошених позиціях (кишеня, пшениця, левада). Написання за цим принципом вимагає запам'ятовування графічного образу слова.[6]
Смисловому (ідеографічному, або диференційному) принципу відповідають випадки подібних за написанням слів, але відмінних за смислом: компанія і кампанія, звука (в лінгвістиці, музиці) і звуку (в інших значеннях), до дому і додому, любов і Любов, орел і Орел, зліз з дерева, не прийшов. Засвоєння смислових написань забезпечується через розуміння значень слів.[7]
Орфографізм ред.
Орфографізм або ефект Бубена — вплив орфографії на вимову.[8][9]
Прикладом орфографізму є французькі запозичення в англійській мові. Оригінально такі слова, як theater, theme, throne, author, Catholic, anthem, apothecary, amethyst, arthritic, authentic, authority, lethargy, panther тощо, вимовляли через /t/, як у мові-джерелі — середньофранцузькій. Однак, оскільки диграф th у власне англійських словах позначає звуки /θ/ і /ð/, вимова запозичень з часом почала мінятись. У деяких словах t-вимова протрималась до кінця 18 століття (наприклад, у слові apothecary). Водночас колись широко вживане серед неграмотного люду ім'я Thomas не зазнало заміни /t/ на /θ/ досі.[10]
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Орфографія // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
- ↑ Ортографія // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982— .
- ↑ Орфографія [Архівовано 5 листопада 2020 у Wayback Machine.] // slovnyk.ua. 2020
- ↑ а б Вашуленко, 2012, с. 280.
- ↑ Вашуленко, 2012, с. 281.
- ↑ Вашуленко, 2012, с. 281—282.
- ↑ On Scripturology : [англ.] / Jean-Marie Klinkenberg, Stéphane Polis // Signata. — Presses universitaires de Liège (PULg), 2018. — № 9. — С. 57-102. — ISBN 978-2-87562-165-8. — ISSN 2032-9806.
- ↑ New Speakers and Language in the Media: Audience Design in Breton and Irish Broadcast Media : [англ.] / Stefan Moal, Noel P. Ó Murchadha, ohn Walsh // New Speakers of Minority Languages. — С. 189-212.
- ↑ Andrew Kerek. The Phonological Relevance of Spelling Pronunciation : [англ.] // Visible Language. — 1976. — № 4. — С. 323-38.
Література ред.
- А. А. Бурячок. Орфографія // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
- СУЛМ. Вступ. Фонетика. К., 1969
- Методика навчання української мови в початковій школі: навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Вашуленко М.С.. — Київ : Літера ЛТД, 2012. — ISBN 978-966-178-015-5.
Посилання ред.
- Орфографія // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 165-166.